Одним із головних законів діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей.

Протилежності – це такі сторо­ни, сили, тенденції предметів і явищ реального світу, які одночасно нерозривно пов'язані одне з одним і в той же час взаємо виключають один одного. Наприклад: позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне тощо. Враховуючи цей закон, науковець має можливість визна­чити актуальну проблему для дослідження і виявлення причин протиріч та їх вирішення.

Закон діалектики заперечення заперечень характери­зує поступовий, циклічний характер розвитку реального світу. Він показує, що поступовий розвиток має форму зро­стаючої спіралі, тобто повторення на вищому ступені окре­мих властивостей нижчого, повернення до старого, але на вищому щаблі розвитку, на новій основі. Приклади цик­лічного розвитку: теорія - практика - нова теорія; зерно -посів - нове зерно тощо.

Отже, діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати при-чинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між суттю і явищем, змістом і формою, об'єктивністю в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження і є цілісною системою принци­пів, законів і категорій.

Як відомо, категорії – це основні логічні поняття теорії пізнання, що відбивають найзагальніші закономірні зв'язки й відношення, які існують у реальній дійсності. Закони виявляють і формують суттєві зв'язки між категоріями, а принципи забезпечують синтез теоретичного і практичного освоєння світу і є головними вихідними положеннями теорії як цілісної системи.

Метафізичний спосіб пізнання має різні історичні різно­види. Сьогодні це: ідеалізм, раціоналізм, емпіризм, догматизм, релятивізм, софістика, а також бюрократизм, консерватизм, волюнтаризм та інші однобокі дії. Вони використовуються для доведення алогічних висновків і протиправних дій, особливо в сфері політики як протиріччя діалектичному мисленню.

Загальнонаукова методологія дослідження класифіку­ється за ступенем загальності і сфери дій. Вона виступає своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретично-методологічними положен­нями спеціальних наук. До загальнонаукових понять нале­жать: "інформація", "модель", "структура", "функція", "ка­тегорія" тощо.

До загальнонаукових методів належать системний, когнітивний, структурно-функціональний, кібернетичний, моделювання, формалізація, "кореляційний" та інші.

Загальнонауковими принципами пізнавальної діяль­ності є:

- Принцип сходження від абстрактного до конкретного, що дає змогу пізнати систему в найзагальніших, а з часом -більш поглиблено - у всіх конкретних характеристиках.

- Принцип термінологічного аналізу, який передбачає вивчення історії термінів і понять.

- Принцип синергізму або мультиплікаційний підхід використовується при глибокому дослідженні проблем ефективності, стимулює творче мислення та інтуїцію. За останні роки інтенсивно почала розвиватись така дис­ципліна, як синергетика - теорія самоорганізації та роз­витку цілісних систем будь-якого походження - природ­них, соціальних, когнітивних (пізнавальних). Головні поняття синергетики - "порядок", "хаос", "нелінійність", "невизначеність", "нестабільність" та ін. Синергетичні по­няття переплітаються з низкою філософських категорій: "буття", "розвиток", "становлення", "час", "можливість".

- Принцип творчого поглиблення в сутність явища,
процесу, який вміщує в собі парадигму системності і мето­
дологію синергізму.

- Принцип комплексності, що дає можливість повністю розглянути предмет, об'єкт дослідження з усіх його сторін.

- Принцип системного підходу, коли будь-який склад­ний об'єкт розглядається як відносно самостійна система з певними особливостями функціонування і розвитку. Сут­ність його полягає в комплексному дослідженні великих і складних об'єктів, дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З позицій системного підходу можна розглядати будь-яку сферу. У системному дослідженні об'єкт розглядається як певна множина елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Системний принцип дає змогу визначити стратегію наукового дослідження. В його межах розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-кінетичний та інші підходи. Активно використовуються в наукових дослідженнях кількісно-якісні методи в таких галузях, як наукометрія, інфометрія, бібліометрія тощо.

- Принцип пізнавальний, або когнітивний, пов'язаний з загально-філософською теорією пізнання і є характерним для багатьох наук.

- Принцип логічного та історичного дає змогу охопити і осмислити досліджуваний процес як такий, що поступово формувався в історії і, водночас, як такий, що є відображен­ням сучасності в узагальненому вигляді. За узагальненими характеристиками простежуються детермінувальні обстави­ни і умови розвитку досліджуваного процесу.

У структурі загальнонаукової методології найчастіше ви­діляють три рівні методів і прийомів наукового дослідження:

- емпіричного дослідження – спостереження, експери­мент, порівняння, описування, вимірювання;

- теоретичного дослідження – моделювання, формалі­зація, ідеалізація, аксіоматичний метод, сходження від абстрактного до конкретного тощо;

— загальнолюдського наукового дослідження – аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, формалізація, статистичні методи, системний підхід та ін.

Частково-наукова (конкретно-наукова) методологія ба­зується на врахуванні специфічного характеру форм матерії. Кожна розвинута наука, маючи свій предмет дослідження та теоретичні принципи, застосовує свої особливі методи, виходячи з того чи того розуміння сутності її об'єкта. До таких наук можна віднести механіку, фізику, хімію, геоло­гію, біологію, соціальні науки. Поглиблення взаємозв'язків між науками, формування "стикових" дисциплін, як біофізика, геофізика, фізична хімія, електрохімія тощо, обумовила взаємодію методів та прийомів міждисциплінарних дослі­джень, які широко використовуються в комплексних нау­кових програмах. Означена методологія – це наукові концепції, на які спирається дослідник.

Концепція - це система поглядів, система опису певного предмета або явища щодо його побудови, функціонування, яка сприяє його розумінню, тлумаченню, вивченню голов­них ідей. Концепція є єдиним визначальним задумом, го­ловною ідеєю наукового дослідження в конкретній галузі науки.

Як бачимо, методологія не може оперувати одним, хоч і дуже "важливим", методом і тим більше "єдино-науко­вим". Вчений ніколи не повинен покладатись на якесь єдине вчення, ніколи не повинен обмежувати методи свого мислен­ня єдиною філософією.

В науковому дослідженні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів різних рівнів, сфер дії, спрямування, які завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов. У процесі дослідження конкретно-науко­ва методологія потребує звернення до загальновизнаних концепцій провідних учених у певній галузі науки, а також, тих дослідників, досягнення яких є загальновизнаними.