Сутність функції організування та її місце в системі управління

ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

План.

1. Сутність функції організування та її місце в системі управління

2. Основні складові організаційної діяльності

2.1. Розподіл праці

2.2. Департаменталізація

2.3. Делегування повноважень

2.4. Встановлення діапазону контролю та механізмів координації

3. Поняття та основні складові організаційної структури управління

4. Основні типи організаційних структур управління

4.1. Бюрократичні організаційні структури управління

4.2. Адаптивні організаційні структури

5. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації (СРС)

 

 

Сутність функції організування та її місце в системі управління

 

Як відомо, кожна організація створюється для досягнення певних цілей та вирішення необхідних для цього завдань. Але жодна організація не зможе досягти своїх цілей, якщо не будуть враховані, визначені і скоординовані відносини між окремими працівниками та структурними підрозділами організації. Досягнути цього можливо завдяки виконанню такої загальної функції управління, як організування.

В широкому значенні організування означає формування та підтримання певного порядку спільної діяльності, взаємодії та взаємозв’язків між різними продуктовими, просторовими та функціональними структурними підрозділами, робочими групами, окремими працівниками.

В більш вузькому значенні під поняттям організування розуміють процес поділу, групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей.

Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми що до роботи або повноважень і створює середовище, придатне для їх спільної діяльності.

Основними складовими організаційної діяльності є:

1. Розподіл праці - поділ загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим працівником відповідно до його кваліфікації та здібностей.

2. Департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (підрозділи: групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо);

3. Д делегування повноважень - підпорядкування кожного такого підрозділу керівникові, який отримує необхідні повноваження;

4. Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові;

5. Створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності.

Організаційний процес – це достатньо складний вид діяльності, який здійснюється шляхом розробки та ухвалення організаційних рішень по кожному із його складових. Усі рішення, що приймаються в ході організаційного процесу мають окремі параметри в межах певного діапазону (рис.1)

Рис. 1. Діапазони рішень в процесі організаційної діяльності

 

Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції у діапазонах всіх елементів організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.

Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами:

1. Складність - кількість виразних ознак організації. Чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління та кількість підрозділів на одному рівні, тим складніше координувати діяльність організації.

2. Ступінь формалізаці ї - ступінь, в якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх працівників. Чим більше правил та регуляторів в організації, тим більш формалізованою є структура організації.

3. Централізація - місце зосередження права прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралізація - передача права прийняття рішень з вищих рівнів управління на нижчі