До економічних методів управління процесом природоко-
ристування належать також платежі за забруднення. Плата за
забруднення навколишнього середовища встановлюється за:
- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонар-
ними та пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, терито-
ріальні та внутрішні морські води, а також у підземні
горизонти, у тому числі скиди, що проводяться підпри-
ємствами через систему комунальної каналізації;
- розміщення відходів у навколишньому середовищі.
Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі
лімітів викидів і скидів забруднювачів, що визначаються для
підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів і
скидів щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі
визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за
класами їхньої токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього середовища України у формі вида-
чі дозволів на викиди і скиди забруднювачів і розміщення від-
ходів. Ліміти викидів і скидів забруднювачів встановлюються
на рік.
За понадлімітні скиди і викиди забруднювачів і розміщення
відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі —
підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами
плати.
Платежі за забруднення навколишнього природного сере-
довища перераховуються в таких розмірах:
70% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього
природного середовища Рад народних депутатів базового рівня
на окремі рахунки;
20% — до позабюджетних фондів охорони навколишнього
природного середовища держави та обласних Рад народних
депутатів на окремі рахунки
10% — на рахунок республіканського позабюджетного фонду
охорони навколишнього природного середовища Міністерства
охорони навколишнього середовища України.
Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є
збитки від нього. Ці збитки проявляються одночасно в мораль-
ному, соціальному, естетичному та екологічному аспектах. Але
здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є
тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка
моральних і соціальних збитків становить певні труднощі, через відсутність відповідних методик.
Головними критеріями визначення економічних збитків є
негативні зміни середовища в результаті антропогенної діяль-
ності.
Отже, економічні збитки — це грошова оцінка негативних
змін у навколишньому середовищі в результаті його забруд-
нення, в якості і кількості природних ресурсів, а також
наслідків таких змін.
Визначимо структуру показників, які дають змогу оцінити економічні збитки від забруднення навколишнього середо-
вища і можуть бути оцінені у вартісній формі:
Фактичні збитки — це втрати або негативні зміни, які виникають від забруднення навколишнього природного середовища.
Можливі збитки, які спостерігатимуться в перспективі
через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто
мають умовно-теоретичний характер.
Відвернені збитки — це зниження можливих (потенційних) збитків у результаті проектування або проведення заходів із захисту довкілля, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками.
Ліквідовані збитки — це та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природоохоронних заходів.
Потенційні збитки — це збитки, що можуть бути завдані
суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навко-
лишнього природного середовища.
Витрати на відвернення забруднення здійснюються без-
посередньо на підприємстві чи в іншому джерелі забруд-
нення з метою зменшення шкідливих викидів.
