Модуль ІІІ.
Лекція 3.3. Розвиток у дітей орієнтування в часі.
Питання для вивчення
1. Час і його властивості.
2. Особливості сприйняття часу дітьми раннього і дошкільного віку.
3. Задачі та методика формування часових понять та уявлень.
Основні поняття теми: час, об’єктивність, мінливість, періодичність, відчуття тривалості, відчуття часу, еталони, «вчора», «сьогодні», «завтра», дні тижня, частини доби, календар.
Опірний конспект
Час і його властивості.
З проблемою часу людина зустрічається кожного дня, зриваючи листки календаря, кожної хвилини, дивлячись на годинник. В часі живе і дитина, тому програмою виховання і навчання дітей ставиться завдання навчання дітей орієнтуватись в часі. Це обумовлено причинами6 дітей ознайомлюють з навколишнім світом, в якому всі події відбуваються в часі. Часові характеристики реальних подій, їх тривалість, порядок черговості ода за іншою, швидкість, частота повторення і ритм необхідно показувати і пояснювати дітям дошкільного віку. Вони запитують: «Якщо є час, покажи мені його». А як же дитині показати? Час сприймається дітьми опосередковано через конкретизацію часових одиниць і відношень і явищ життя і діяльності, які постійно повторюються (Т. Ріхтерман).
Всі міри часу (хвилина, час, доба, тиждень, місяць, рік) являють собою певну систему часових еталонів, де кожна міра складається з одиниць попередньої і слугує основою для побудови наступної. Тому ознайомлення дітей з одиницями вимірів повинно здійснюватись в строгій системі. Питання: «А в якій послідовності?» Для вимірювання часу прийняті регулярно повторюючі явища: зміна дня і ночі, зміна пір року, яка обумовлена добовим обертом земної кулі навколо свої осі, рухом місяця навколо землі, а також рухом Землі навколо Сонця.
Час – це, насамперед, філософська категорія. А також це актуальна психологічна і педагогічна проблема. З матеріалістичних позицій час, як і простір, визначається як форма існування матерії (Щербакова).
Часові уявлення і відношення відбивають явища зовнішнього світу, а часові відношення – реально існуючі відношення процесів в об’єктивному світі. Відображення часу виступає у двох основних формах: почуттєвої і логічної.
Розвиток у людини сприйняття часу пов’язаний з досвідом, а не є «даним зверху», «готовим від природи». Часові уявлення утворюються на грунті будь-якого ритмічного процесу (І.М.Сєченов, І.П.Павлов).
Основні властивості часу:
-об’єктивність;
-неповторність;
- періодичність;
-плинність.
Однією з особливостей часу є відсутність наочних форм.
У людини орієнтування в часі перетворюється в складний процес сприйняття часу. У цьому процесі розрізняють:
1)безпосереднє відчуття тривалості та обумовлене, в основному, вісцеральною чутливістю, яка складає його почуттєву основу.
2)власне сприймання часу, що розвивається на цій почуттєвій основі.
У сприйнятті часу слід розрізняти сприйняття тимчасової тривалості та сприйняття тимчасової послідовності.
У сприйнятті часу вчені виділяють важливу особливість – безпосереднє переживання чи відчуття «почуття» часу. Воно обумовлене органічними відчуттями й пов’язане з ритмічністю основних життєвих процесів – пульсу, подиху і т.і.
За даними новітніх досліджень оцінка тривалості коротких тимчасових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла. Невеликі проміжки часу, заповнені цікавою діяльністю, наприклад, розглядання якої-небудь картинки, як правило, сильно переоцінюються, великі – недооцінюються.
Також вчені звертають увагу на цікаву особливість і розходження переживання сьогодення чи спогаду про минуле. Для часу переживання сьогодення є зворотне положення. Минулий час у спогаді здається нам більш тривалим, якщо він був багатий подіями, і тим коротший, чим більше порожнів. У відношенні поточного часу навпаки: чим він бідніший подіями і чим одноманітніший його план, тим більш тривалий «тягучий він в переживанні; чим багатше і змістовніше його заповнення, тим непомітніше він протікає, тим меншою здається його тривалість.
Особливості сприйняття часу дітьми раннього і дошкільного віку.
Як зазначає, К.Щербакова, фізіологічні механізми сприйняття часу розкриті в працях І.М. Сєченова і І.П. Павлова про рефлекторну природу психічної діяльності головного мозку. Сприйняття часу, його відчуття ґрунтуються, з одного боку, на можливості дроблення будь-якого психічного процесу на окремі, іноді дуже маленькі частинки, а з другого боку – узагальнення відчуттів, абстрагування тимчасового компонента кожного явища. Сєченов відмічав, що спеціальних аналізаторів для відображення тривалості, послідовності, швидкості, зміни явищ об’єктивної дійсності в людей немає. Будь –який аналізатор, що відображає різні властивості предметів і процесів, відображає і їхні часові особливості. Дослідження Павлова свідчать, що діти, як і дорослі, здатні до тонкої диференціації часових інтервалів, що почуття тривалості властиве як дорослому, так і дитині. Воно разом із усвідомленням часової послідовності явищ накопичується в досвіді, поступово виробляючи в дитини інтуїцію часу.
Матеріальною основою формування понять і уявлень про час є розрізнення. Тільки в результаті набутого досвіду з розрізнення зміни дня і ночі, пори року, послідовності ритмічних рухів, на думку В.М. Бехтєрєва, стало можливим визначення часу людиною.
Виняткову роль у цьому відіграє слово. Тільки завдяки оволодінню мовою і рахунком можливе узагальнення поняття про час.
Орієнтування людини в часі формується і удосконалюється в невід’ємному зв’язку з діяльністю.
Фізіологічною основою орієнтування в часі є «динамічна зміна» збудження і гальмування процесів у нервовій системі. Новонароджена дитина дуже швидко звикає до певних інтервалів у годуванні. Коли ж чіткої системи у годуванні немає, то й відчуття часу у дитини не формується. Дитину привчають вночі спати більше, а вдень гратися, у визначений час дня лягати спати.
В ранньому віці сприйняття часу ускладнене, проте діти другого року життя розрізняють і правильно вживають дієслова в теперішньому, минулому та майбутньому часі (ми ходили, йдемо, підемо).
До трьох років формуються уявлення про час під час індивідуального спілкування з вихователя з дітьми, проведення дидактичних ігор («Коли це буває?», «Чарівний мішечок»), розгляду картин, спостережень на прогулянці. Діти повинні вміти розрізняти частини доби («день», «ніч»), виявляти інтерес до відмінностей між світлою(день) і темною (ніч) частинами доби.
Дослідження показують, що часові уявлення звичайно розвиваються відносно пізно, дітям дошкільного віку важко сприймати часові проміжки, зрозуміти плинність часу.
У дітей, як правило:
- відсутнє чітке розуміння окремих, особливо перехідних періодів часу: ранок, вечір, світанок, сутінки тощо;
-у більшості дітей не ввійшли в словник часові відношення при порівнянні віку людини (хлопчик, чоловік, дідусь);
- багато дітей не помічають відмінностей у положенні сонця і кольору небокраю, властивих кожному періоду доби;
- значних труднощів зазнають діти при визначенні часу на годиннику ….
Основні причини несформованості часових уявлень у дошкільників:
А) об’єктивні:
-час не має наочних засобів, а дитина мислить образами;
-суб’єктивність сприйняття часу;
- прийняття часу спирається на складну систему вимірювання часу, продиктовану обертанням Землі;
- недосконалість методики навчання дітей орієнтуванню в часі..
Б) суб’єктивні:
-недостатній життєвий досвід дитини;
- особливості мислення (конкретність);
-недооцінка часу дорослими.
