ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ
(УКООПСПІЛКА)
Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут
Розглянуто та затверджено на засіданні
кафедри соціально-економічних і природничих дисциплін
Протокол № 7 від 13.02.2014 р.
Завідувач кафедри
_____________ О.Ю. Носов
Спеціальність: 8.03050701 «Маркетинг»
Дисципліна: "Глобальна економка"
Тема 11. Міжнародні стратегії глобалізації
План
1. Глобальні стратегії і стратегії глобалізації.
2. Глобальний корпоративізм.
3. Державні стратегії глобалізації.
4. Державно-корпоративний глобалізм.
5. Інтегративні стратегії глобалізації.
6. Альтернативи глобалізації.
Література
Основна
1. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: навч. посіб. / Т.В. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2009. – 364 с.
2. Мазурок П.П. Глобальна економіка: навч. посіб. / П.П. Мазурок, Б.М. Одягайло, В.В. Кулішов, О.М. Сазонец. – Львів: «Магнолія 2006», 2009. – 208 с.
3. Ринейська Л.С. Посібник із вивчення навчальної дисципліни «Глобальна економіка» для студентів всіх напрямів економічної підготовки галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» / За ред. Л.С. Ринейська. – Полтава: ПолтНТУ, 2011. – 165 с.
Додаткова
1. Богомолов О. Мироваяэкономика в эпохуглобализации/ О. Богомолов // Международнаяэкономика. – 2008. – № 4. – С. 8 – 12.
2. Касабова І.А. Еволюція наукових поглядів на глобалізацію / І.А. Касабова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 1. – С. 121 – 128.
3. Кричевська Т.О. Глобалізація й еволюція макроекономічної складової довіри державі / Т.О. Кричевська // Економічна теорія. – 2010. – № 3. – С. 80 – 88.
Особливості сучасного етапу світового розвитку
Цивілізаційна криза, яка спровокувала перехідний період, передбачає розуміння того, що світова система, вступаючи до смуги нестійкості, буде наштовхуватись на серйозні потрясіння, які зумовлюються зростаючою активністю сукупних взаємодій сил і факторів. В. І. Пантін вважає, що без зміни світогляду і системи домінуючих цінностей є неможливим ані засвоєння нових політичних і соціальних інститутів, що забезпечують адаптацію і гнучке реагування суспільства на зміну умов середовища, ані ефективне використання нових, більш досконалих і більш ефективних технологій, ні підйом рівня життя більшості людства, ні стійке затвердження демократії, ані супротив міжнародній анархії. Ідеології, які визначали вектори розвитку XX ст., практично повністю вичерпали себе, довівши власну історичну безперспективність. Саме тому доцільною є думка С. Хантінгтона про зіткнення цивілізацій, оскільки в цих умовах соціальні розломи закладаються і формуються за культурними і релігійними кордонами. Однак для цього процесу принциповою є наявність зовнішньої агресії. Це може бути економічний, культурний чи релігійний тиск. Іншою альтернативою може стати оволодіння людьми нової ідеології, яка здатна поляризувати маси (наприклад, коли в американський проект глобалізації була покладена неоліберальна ідеологія).
Виходячи з гіпотези закономірностей історичного розвитку, мета глобалізації на сучасному етапі полягає в тому, щоб створити умови якісного економічного, політичного, технологічного переходу суспільства в суспільство глобальне, домінантою якого, на думку Е. Азроянца, стане духовне становлення Мегасоціуму, тобто перехід людини на новий рівень свідомості: від індивідуального до Свідомості Єдності. При цьому Мегасоціум розуміється як соціальна цілісність світу, а глобалізація – як просування до більш зв’язаної й організованої цілісності шляхом поглиблення взаємозалежності всієї множини її елементів. Цілісність передбачає ту чи іншу форму і ступінь організації. Однією з таких якостей є характерне для сучасного етапу складення структури Мегасоціуму, що набуває виразу в переході від двокомпонентного зв’язку (держава – держава) до багатокомпонентного зв’язку (держава –транснаціональні корпорації – міжнародні неурядові організації), і поява на цій основі поряд з міжнародними відносинами внутрішньоглобальних відносин.
Всю множину сценаріїв глобального розвитку можна поділити на дві основні групи: оптимістичні та песимістичні. Саме такий підхід демонструють Ю. Яковець, М. М. Голанський, Е. Азроянц.
11.2. Сценарії глобального розвитку
Неоліберальна глобалізація. Кінець XX – початок XXI ст. характеризувався безпрецедентним нарощенням всіх форм нерівності майже у всіх сферах діяльності людини. В. М. Коллонтай стверджує, що протягом останньої чверті сторіччя неоліберальна глобалізація безперервно (на конкурентно-конфліктній основі) призводила до тісної взаємодії суспільства з самими різними рівнями господарського розвитку, з різними ідейно-політичними установками, з далеко не однаковою культурною й історичною спадщиною. Інтенсивні темпи цього процесу і повна зневага до національних особливостей надали йому рис небаченої суперечливості і конфронтаційності. Запозичення окремих рис і елементів, окремих інститутів, структур і механізмів з більш розвинутих країн до інших спільнот, як правило, не супроводжувалася ані їх пристосуванням до нового середовища, ані серйозною адаптацією до них приймаючих суспільств. Неоліберальна глобалізація систематично свідомо руйнувала цілісність суспільств і держав, що сформувалися, існуючих національно-господарських комплексів, культур, релігій, систем цінностей, пріоритетів.
Але, незважаючи на це, прибічники неоліберальної моделівважають її єдиним вірним генеральним курсом розвитку. Ця позиція найбільш чітко простежується в американському проекті глобалізації. Глобалізація, як і її американський проект являє собою процес оволодіння світом, підкорення його лідером в тих чи інших формах.
Відповіддю на виклики глобалізації й уніфікації стає реальна загроза зіткнення цивілізацій. Незахідні цивілізації чинять активну протидію тенденціям становлення однополярного світу за західним зразком, остаточному розколу країн і цивілізацій на багаті і бідні, диктату однієї наддержави. Ця протидія іноді набуває різких форм, аж до терористичних актів і загроз зіткнення цивілізацій. С. Хантінгтон та Н. М. Моісеєвпідкреслили факт конфронтацій на лініях цивілізаційних розломів, які підштовхуються модернізаційною хвилею. Спочатку вони носили характер локальних війн усередині окремих країн, що знаходилися на стику цивілізацій (Ліван, Югославія, Закавказзя, Північний Кавказ). Тепер воно виходить на міжнародну арену, набуває міждержавних рис: загроза зіткнення західної і мусульманської цивілізацій набула наочних рис. Не виключена поява й інших «гарячих фронтів» зіткнення цивілізацій у XXI ст.
Ця криза охоплює не окрему країну, вона є глобальною. Крім того, це криза не однієї сфери діяльності людства, а практично всіх її сфер. Н.А. Косолапов свідчить, щопарадокс полягає в тому, що ідея неоліберальної глобалізації є найбільш здійсненною і конкурентною. Така глобалізація вже існує. Проте світу в цілому в майбутньому вона готує екологічну, соціальну, культурну і воєнну катастрофи. Отже, на сучасному етапі свого розвитку світ стоїть перед альтернативним вибором: якщо курс глобалізації не змінюється, світова система рухається до апокаліпсису – глобальної цивілізаційної катастрофи, якщо змінюється –то до приборканої глобалізації.
Апокаліпсис: глобальна цивілізаційна катастрофа. Глобалізація за своєю суттю передбачає інтегральний характер розвитку, єдину мету і спільність перспективи для світової системи. Політичний проект неоліберального глобалізму, що виражає сепаратні цілі й інтереси, повністю не співпадає з логікою глобалізації. Замість спільного руху всіх в одному напрямі, за словами Е. Азроянца, на основі спільності інтересів і єдиних стандартів реалізується агресивна політика прориву країн-лідерів за рахунок решти держав світу.
Розвинуті країни, сформувавши власний колосальний військово-економічний потенціал, утворили осередок великої напруги, енергія якого є експансивною і «розриває» світову систему по кордонах соціально-культурних розломів. Навіть у лідерів сучасного світу, стверджує У. Бек, економічний розвиток стає непідконтрольним національно-державній політиці, тоді як її соціальні проблеми в результаті накопичуються у збиральних мережах національної держави.
Характерним є відсутність наднаціональних систем, здатних вирішувати проблеми, породжені глобалізацією, гарантувати безпеку і справедливість. Неоліберальна глобалізація викликала кризу капіталізму, максимально дезорганізувавши його. М. М. Голанськийокресливдостатньо песимістичний тренд розвитку глобальної економіки внаслідок домінування політики американського глобалізму.
Провідне становище США, які залишилися єдиною наддержавою, створює ілюзорне уявлення про управління цією країною процесами глобалізації. У результаті американський гегемонізм призвів до виникнення досить своєрідної структурної конфігурації інтересів і відносин. В епіцентрі всіх подій перебувають США. З одного боку розташувалися союзники і сателіти, які критикують неоліберальний фундаменталізм, і вбачають у всепроникаючій ролі економіки своєрідну аналогію з марксизмом, але тільки у дзеркальному відображенні. А з другого боку зростає кількість країн, які постраждали від ліберальної глобалізації. Загострення такого протистоянняможе привести в дію механізм глобальної катастрофи.
Приборкана глобалізація. Реформування проекту неоліберальної глобалізації є можливим лише у разі заміни проекту американської версії глобалізму програмою реального консенсусу міжнародної солідарності. Поштовхом для цього мають стати:
– критичне переосмислення наслідків неоліберальної глобалізації представниками різних держав;
– більш організований протестний рух антиглобалістів, які пропонують власну конструктивну платформу;
– поява і швидке зростання нових індустріальних держав і регіональних інститутів, які здатні змінити баланс сил і протистояти однополярній моделі світу;
– кризи і фінансові катастрофи, торговельні та валютні війни;
– некерована міграція, зростання чисельності переміщених осіб, гуманітарні катастрофи;
– терористичні акти і громадянські війни, національна і релігійна нетерпимість.
Ці виклики будуть гальмувати процеси глобалізації, спонукати до повернення державам їх регулюючої функції. Постане необхідність утворення наднаціональних систем, які гарантують безпеку і стабільність розвитку.
Прибічники приборканої глобалізації передбачають низку заходів, які повинні обмежити негативні прояви її процесів:
– здійснення на міжнародному рівні моніторингу процесів глобалізації, який би забезпечував необхідні умови для контролю за дотриманням прийнятих міжнародних норм, правил і стандартів, а також для захисту інтересів усіх учасників процесу й їх безпеки;
– утворення інститутів і систем політичного і правового гарантування безпеки світової системи, її окремих структур;
– утворення транснаціональних структур, які розробляють і реалізують механізми вирішення глобальних соціальних проблем, а також сприяють країнам у питаннях демографії і міграції, гуманітарних криз тощо;
– формування принципово нового міжнародного органу, який буде здатним на наднаціональному рівні забезпечувати регулювання макроекономічних процесів;
– скасування практики подвійних стандартів у відносинах між країнами, розширення поля міжнародного права і затвердження його пріоритетності над національним;
– встановлення контролю над капіталами. Забезпечення прозорості основних міжнародних матеріальних і фінансових потоків. Утворення податкової системи, що створює стимули для інвестування у виробництво, володіє дієвим механізмом штрафних санкцій за нечесні фінансові операції та їх негативні наслідки;
– стабілізація основних ринків сировини шляхом укладення міжнародних товарних угод за провідними сировинними товарами;
– започаткування біосферної ренти з використанням її як одного з джерел розвитку країн-донорів;
– розширення фінансової допомоги країнам, що розвиваються, за рахунок країн-лідерів світової економіки;
– прийняття єдиних міжнародних правил у галузі передачі технологій, що виключають нерівноправність і обмежену практику їхнього використання.
Саме цей сценарій передбачає проект трансформації цивілізацій, їх адаптацію до реалій XXI ст.
Неоколоніалізм. Глобальний неоколоніалізм має об’єктивні засади, які спостерігаються у закономірностях розвитку техносфери. У центрі техносфери розміщується держава-гегемон з військово-економічним потенціалом, що не піддається порівнянню з жодною країною світу і який є виробником інноваційних технологій. Інші країни тим чи іншим чином залежать від держави-гегемона. Глобальний неоколоніалізм має три взаємозумовлені цілі: 1) гегемонія над світом; 2) доступ до планетарних ресурсів і 3) панування на ринках збуту. Неоколоніалізм має такий же, як і колоніалізм, механізм розвитку, аналогічний життєвий цикл: самоствердження – панування – саморуйнування– розпад. На думку Е. Азроянца, частина цього шляху вже пройдена внаслідок розпаду соціалістичного табору і СРСР, перетворення США на єдину наддержаву, політики ігнорування міжнародних організацій – воєнні акції в Афганістані, Югославії та Іраку, домінування в НАТО тощо. Стадія панування базується на найпотужнішому в світі потенціалі, здатності військової присутності у будь-якій частині світу, контролі міжнародних організацій, технологічному лідерстві.
Завданням неоколоніалізму з цього приводу є всебічне сприяння розчиненню локальних цивілізацій у майбутньому глобалізованому суспільстві. Цей проект був сформульований А. А. Зинов’євим. На його думку, в найбільшій мірі поняттю «цивілізація» відповідає Західна Європа, більш широко – західна цивілізація. Результатом буде те, що В.Іноземцєв відзначив як розкол цивілізації. У результаті постекономічної революції, що розгортається, навіки ствердиться монополія Заходу (Західної Європи і США). Інші країни і цивілізації (включаючи Японію, Китай, Росію, Індію) є назавжди приреченими залишатися на індустріальній стадії розвитку, а найбідніші країни і цивілізації «четвертого світу» стануть об’єктами поновленого колоніалізму з боку постекономічних країн.
Моральна глобалізація є етапом, якому передує приборкана глобалізація. Ідеї моральної глобалізації формуються в основному на двох платформах. З одного боку – це ідеї стійкого розвитку, які одержали широку підтримку, а з другого – антиглобалізм. А. Вебер зазначає, що між цими двома ідейними платформами є багато подібного і вони доповнюють одна одну. Тому можна припустити, що ідея стійкого розвитку може знайти серед противників неоліберальної глобалізації додаткову масову опору і, можливо, спонукальну силу; в свою чергу, програма стійкого розвитку може доповнити, розширити бачення «антиглобалістами» позитивних цілей цього руху.
Н. А. Косолаповнаголошує на обмеженнях, які має моральна глобалізація. Внаслідок цього окремі параметри глобального процесу можуть і будуть виправлені на краще. Але встановлення довгострокового нового балансу у стосунках людини і природи вимагає принципових змін у всьому суспільно-економічному ладі.
Анархія. На думку Е. Азроянца, перехідний період від одного циклу до іншого завершиться визріванням зовнішнього імпульсу, що спровокує новий виток історії, початок якого слід визначати фазою дезорганізації.
Можна вважати, що, вичерпавши власний історичний потенціал, соціальні, політичні й економічні структури почнуть слабшати, розпадатися і відмирати. Тенденція розмивання суверенітетів стає все більш помітною.Послаблення і руйнування соціальних інститутів посилює процеси асоціалізації населення.
Процес руйнування соціальних оболонок призведе до того, що залишаться найбільш прості з них – етнічні, національні та релігійні. Національні конфлікти, прояви фундаменталізму і релігійна нетерпимість, активізацію яких можна зараз спостерігати, є достатнім тому підтвердженням. Таким чином, відбуватиметься руйнування і хаотизація архітектури соціального простору.
Але саморозпад глобальної економіки і перехід до постіндустріального суспільства, на думку Ю. Яковця, є не кроком до прірви, а новим ступенем прогресивного розвитку світової економіки, що відкриває додаткові можливості для економічного зростання, підвищення рівня й якості життя більшості населення в демографічних, екологічних і технологічних умовах, що змінилися. Саме тому, стверджує Ю. Яковець, правомірно розглядати анархію як шлях до реалізації оптимістичної програми майбутнього устрою глобальної системи.
Оптимістична ж програма майбутнього устрою глобальної системи повинна ґрунтуватися на: а) розробці глобального довготермінового плану з альтернативними варіантами розвитку економіки країн і цивілізацій світу на першу половину XXI ст. й оцінці наслідків кожного з варіантів; б) виробленні і прийнятті на вищому державному і міждержавному рівнях основних положень глобальної довготермінової економічної стратегії, що могла б стати фундаментом для формування нового світового устрою, який ґрунтувався б на принципах взаємовигідного співробітництва, взаємодопомоги і партнерства локальних цивілізацій і країн; в) розробці дієвого економічного механізму реалізації глобальної стратегії нового порядку, яка б включала як існуючі інститути за умов зміни характеру їх діяльності, так і ті, що створюються за прикладом ЄС; г) умові реалізації програми розповсюдження глобальної економічної свідомості серед ділової і політичної еліти. Йдеться не про відмову від приватних інтересів підприємців і фінансової еліти, національні інтереси держав, а про модифікацію цих інтересів, визнання принципово нових завдань їх реалізації в умовах зростаючої глобалізації.
Глобалізація свідомості. На думку Е. Азроянца, метою наступного історичного розвитку суспільства є глобалізація свідомості і на цій основі підвищення духу людини. Підтвердженням даної тези є той факт, що людина зараз знаходиться на межі власних фізичних, психологічних та інтелектуальних можливостей. Вона нездатна перероблювати і засвоювати увесь обсяг бурхливо наростаючої інформації, незважаючи на вузькість спеціалізації.
Індивідуалістична свідомість майже повністю вичерпала власний творчий ресурс і призвела до утворення «індивідуальної культури», яка характеризується відмовою від суспільної моралі й етики. Е. Азроянцстверджує, що рівень духовності відстає від характеру і масштабів всепроникаючих проблем, авирішення всіх проблем майбутнього міститься в самій людині, в її внутрішньому світі, в суспільстві, яке будується нею.
Інформаційні технології і мережеві структури дадуть змогу розв’язати віковічний конфлікт між індивідуалізмом, який руйнує суспільство, і колективізмом, що руйнує особистість.
У будь-якому разі, ліберальний проект глобалізму, що втілюється зараз, так чи інакше призведе до певного глобального потрясіння, що в свою чергу викличе необхідність перегляду стратегічного шляху розвитку світової системи і розробку нового сценарію приборканої глобалізації, на чому правильно наполягав Е. Азроянц.
