Випадки відшкодування шкоди за правомірні дії. Крайня необхідність та необхідна оборона.

крайня необхідність означає такий стан особи, за якого вона тільки з допомогою якоїсь за зовнішнім характером злочинної дії може відвернути явну загрозу інтересам, котрі охороняються законом. Таким чином, випадки крайньої необхідності є зіткненням двох інтересів, які охороняються законом, збереження одного може бути досягнуте лише шляхом порушення іншого.

 

Ці випадки досить поширені.

 

Наприклад:

 

v водій, щоб уникнути наїзду на пішохода, направляє автомашину, у якої відмовили гальма, на стінку будівлі, при цьому пошкоджує машину і будівлю;

 

v щоб врятувати корабель, під час аварії, капітан викидає чистину вантажу в море;

 

v щоб перешкодити вогню перекинутись на приміщення, де зберігаються боєприпаси, караульні зруйнували побутову будівлю.

 

Дії водія, капітана, караульних формально, з зовнішнього боку, містять у собі ознаки злочину. Але ніхто з цих осіб не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки вони їх допустили з метою усунення небезпеки, яка загрожувала більш цінним інтересам. Всі ці особи перебували в стані крайньої необхідності.

 

VIII. УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ

 

 

1. Умови правомірності крайньої необхідності стосуються як заморожуючої небезпеки, так і захисту від неї.

 

2. Умови правомірності крайньої необхідності, які характерні для загрожуючої небезпеки:

 

А) Джерело небезпеки, яке викликає стан крайньої необхідності, може бути найрізноманітніше: це різні сили та явища природи (повінь, землетрус, пожежа, дія низьких температур, тощо), дії людини, рухи машин, механізмів, напад тварин, інші обставини, які становлять небезпеку життю і здоров’ю людей або загрожують державним, суспільним інтересам. Так, при пожежі в населеному пункті виникла необхідність зруйнувати чийсь будинок, щоб будинок не перекинувся на інші будинки. В цьому прикладі та в наведених раніше знищення державного чи особистого майна розцінюється як правомірні дії. Таким були визнані дії двох молодих людей, яких завірюха застала в полі, і вони, не маючи змоги дістатися до населеного пункту, щоб зігрітися (врятувати життя), спалили частину соломи, що належала колгоспові.

 

Стан крайньої необхідності може виникнути внаслідок тяжкої хвороби людини, яка вимагає негайної доставки в лікарню. Так от, самовільне оволодіння транспортним засобом в цих цілях буде розцінюватись як правомірне.

 

Крайня необхідність має місце і у випадку колізії обов’язків, коли особа виконує один з них, більш важливий, невиконання якого потягнути за собою більш небезпечні наслідки, ніж невиконання іншого обов’язку, яким особа в даному випадку вимушена знехтувати.

 

Часто стан крайньої необхідності виникає внаслідок суспільно-небезпечних, злочинних дій іншої особи. Наприклад, касир під час розбійного нападу передає нападаючому, який погрожує пістолетом, державні гроші.

 

Б) Небезпека повинна бути наявною. Тільки така небезпека створює між інтересами, які охороняються законом, зіткнення, при якому збереження одного може бути здійснено лише шляхом порушення іншого. Загроза завдання шкоди особистим чи суспільством інтересам у майбутньому, чи загроза, яка вже минула, не створює стану крайньої необхідності. Касир передає гроші злочинцю, який погрожує розправитись у майбутньому, якщо вимога не буде виконана. Ці обставини не виключають відповідальності касира за передачу державних грошей злочинцеві. Адже в даному випадку ще не виникла безпосередня небезпека для життя і здоров’я касира, а отже, немає і стану крайньої необхідності. У тих випадках, коли на особі лежить спеціальний обов’язок боротися з небезпекою, її наявність не може, безумовно служити підставою для посилання на стан крайньої необхідності при врятуванні тих особистих інтересів, ризикувати якими особа повинна була в боротьбі з цією небезпекою. Через це пожежник не має права ухилитися від гасіння пожежі, посилаючись на те, що це у нього єдина можливість уникнути опіків.

 

В) Небезпека повинна бути реально існуючою, а не в уяві суб’єкта. Оскільки уявна небезпека не може завдати шкоди тим чи іншим інтересам, то і дії, скоєні для відвертання такої неіснуючої небезпеки, не позбавлені характеру суспільної небезпеки. Кримінальна відповідальність особи за порушення чужого інтересу при наявності уявної небезпеки повинна визначатися за загальними правилами про вплив фактичної помилки за форму вини.

 

3. Умови правомірності крайньої необхідності, які характеризують захист.

 

А) Дії, скоєні в стані крайньої необхідності, можуть бути спрямовані на захист як державних чи суспільних, так і особистих інтересів особи, яка здійснює захист, чи інших осіб. Шляхом акту крайньої необхідності можуть захищатися, зокрема, життя, здоров’я, гідність особи, майнові та інші права і інтереси громадян, інтереси держави, суспільства. Шляхом акту крайньої необхідності можна захищати лише законні інтереси. Положення по крайню необхідність не може мути застосоване для захисту інтересів, які не охороняються законом.

 

Б) Крайня необхідність усуває суспільну небезпеку скоєної дії лише в тих випадках, коли загрожуючи небезпека за даних обставин не могла бути ліквідована іншими засобами. Тобто завдання шкоди повинно бути єдиним засобом врятування від небезпеки. Цей засіб є крайнім винятковим засобом (крайня необхідність) для врятування даного блага.

 

В) шкода при крайній необхідності повинна завдаватися інтересам третіх осіб, тобто осіб, які не мають відношення до створення небезпеки. Це можуть бути як фізичні (окремі громадяни), так і юридичні (державні, громадські організації, установи) особи. Шкода може бути різноманітною:

 

v знищення чи пошкодження майна, захоплення цього майна, завдання тілесних ушкоджень, обмеження волі пересування людини і т. п.

 

Г) Шкода, завдана при здійснені акту крайньої необхідності, повинна бути меншою порівняно з можливою шкодою, яка була відвернута. Суть крайньої необхідності в тому, що вона є засобом збереження більш цінного. Питання, які з них більш цінні, а які менш, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин, подій. При порівнянні завданої і відвернутої шкоди необхідно виходити із об’єктивних критеріїв. Тільки так можна оцінити фактичну вартість врятованого і порушеного інтересу, а отже, і правомірність скоєних дій.

 

Бушумад і Степовик взялися на човні полювати. Між ними і братами Медянцевими, що перебували у другому човні, виникла суперечка, під час якої був тяжко поранений Бушумад. Степовик направив човна до берега, але Медянцев утримував човна, не даючи можливості Степовику пристати до берега. Тоді останній прикладом гвинтівки ударив Медянцева по руці, завдавши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості. Народним судом Степовик був визнаний винним і засуджений за цей злочин. Але Пленум Верховного Суду вирок скасував а вказав, що Степовик вимушений був ударити Медянцева, бо це був єдиний у тих умовах насід подолати опір Медянцева, аби надати допомогу Бушумаду. Дії Степовика Пленум визначив правомірними як скоєні в стані крайньої необхідності. Проте якщо можна уникнути небезпеки іншими засобами, без завдання шкоди, наприклад, втекти, то скоєння акту крайньої необхідності, за таких умов не усуває суспільної небезпеки дій, і відповідальність за завдану шкоду настає на загальних підставах.

 

Завдання рівноцінної шкоди виключає стан крайньої необхідності. Тому, зокрема, врятування життя однієї людини за рахунок життя другої наше кримінальне право розцінює як протиправну і карану дію. Завдання смерті людині, не причетної до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у тому випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб.

 

4. Оскільки акт крайньої необхідності є правомірною дією, то проти нього недопустима необхідна оборона. Через це, наприклад, власник човна, якого без його дозволу беруть для врятування потопаючого, не може посилатись на право необхідної оборони, якщо він перешкоджає взяти човен і завдає шкоду особам, що його беруть.

 

5. завдання майнової шкоди в стані крайньої необхідності, хоча це і правомірна дія, не усуває обов’язку відшкодувати повністю чи частково збитки. Цей обов’язок покладається на особу, що її заподіяла. Суд також може, враховуючи обставини, покласти цей обов’язок на третю особу, в інтересах якої діяла особа, що завдавала шкоду, або звільнити від відшкодування збитків повністю чи частково як цю третю особу, так і ту, що заподіяла шкоду.