Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Останнім може бути будь-який учасник цивільних відносин, передбачений ст. 2 ЦК. Навпаки, у якості кредитора може бути значне, проте визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інша фінансова установа1.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки (Закон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»2), ломбарди, лізингові компанії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»3), довірчі товариства, страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»4), установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»5), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»6) та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 чер.' вня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майно*! при будівництві житла та операціях з нерухомістю»1).
Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне peryJ лювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ з] надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констатовано наявність у неї відповідної ліцензії.
Предметом кредитного договору, на відміну від договору позики, є виключно грошові кошти (кредит). Грошові кошти, що надаються позичальнику, можуть бути як у валюті Україні (гривні), так і в іноземній валюті (ст. 192 ЦК).
Суттєвою умовою кредитного договору є ціна (ст. 632 ЦК), тобто розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Традиційно у кредитному договорі, як і у договорі позики, плата за наданий кредит (позику) термінологічно позначається як проценти2. Розмір плати за наданий кредит розраховується, виходячи з двох головних складових: вартість кредитного ресурсу для самої фінансової установи, що, як правило, пов'язується з рівнем облікової ставки НБУ, та маржа, тобто різниця на користь фінансової установи, яка має забезпечити покриття ризиків та отримання прибутку.
Імперативний характер мають вимоги ст. 1055 ЦК щодо форми кредитного договору. Цей договір під, ризиком визнання його у беспірному порядку нікчемним слід вчиняти у письмовій формі. Вимоги щодо письмової форми цього договору відповідають вимогам, які ставляться й до інших правочинів, що належить вчиняти або вчиняються у письмовій формі (ст. 207 ЦК).
Тривалий час у якості безперечних засад кредитних відносин розглядалися інститути цільового використання наданого кредиту, стро-ковість його надання, зворотність, забезпеченість та оплатність. На сьогодні такі складові цього механізму, як цільове використання та забезпеченість, вже втратили свою колишню вагу і їх втілення у кон-кретних договірних відносинах залежить від волі сторін та насамперед фінансової установи. Остання вправі прийняти рішення шодо, наприклад, надання бланкового (не забезпеченого) кредиту чи відмовитися від конкретизації мети використання фінансових ресурсів позичальником. Виходячи з цього, закріплення у договорі інших еле-ментів залежить від волевиявлення сторін та вимог чинного законодавства щодо кредитних операцій (ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного договору зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі від-мовитися від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку, коли кредит планувалося надавати частинами за наявності підстав, передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення процедури визнання позичальника банкрутом відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»1 (ч. 1 ст. 1056 ЦК), наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість перед бюджетом та своїми контрагентами тощо) (ч. 1 ст. 1056 ЦК), позичальником порушено обов'язок цільового використання наданого кредиту, у випадку, коли обов'язок такого використання встановлено договором, а сам кредит надається частинами (ч. З ст. 1056 ЦК).
Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за наданий кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У випадку, коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічними кредитними договорами на момент укладення договору, що не можуть бути меншими облікової ставки НБУ.
Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК вправі вимагати сплати процентів за користування
кредитом щомісячно.
Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення наданого кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини (ч. 2 ст. 1050 ЦК), не виконання вимог щодо забезпечення виконання обов'язку з повернення кредиту, втрати чи погіршення умов існуючого забезпечення (ч. 1 ст. 1052 ЦК).
Позичальник як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути кредитодавцю наданий ним кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі та порядку, встановлених договором.
Позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту в повному обсязі або частково за умови, по-перше, відс>тності заборони на таку відмову, встановленої договором або законом, по-друге, повідомлення кредитодавця до передбаченого у договорі строку надання грошових коштів (кредиту).
Слід зазначити що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання (ст. 634 ЦК), умови якого розробляє кредитодавець самостійно та пропонує позичальнику укласти його на цих ум о. вах. У зв'язку з цим, у позичальників відсутні можливості для рівно.' правного обговорення умов кредитного договору.
