Між функціональною безграмотністю та катастрофами існує тісний зв'язок. Функціональна безграмотність - це один з чин-ників ризику сучасної цивілізації. Прорахунки конструкторів, збої техніки, очевидна безграмотність, помилкові дії та безпеч-ність обслуговуючого персоналу призводили та призводять до великої кількості техногенних катастроф.
Характер наслідків техногенних катастроф залежить від ви-ду аварії, її масштабів та особливостей підприємств на яких виникла надзвичайна ситуація.
Причиною техногенної катастрофи може бути вилив зовніш-ніх природних чинників, проектно-виробничі дефекти споруд, порушення технологічних процесів виробництва, правил експ-луатації транспортних машин, обладнання, механізмів. Однак, найбільш розповсюдженою причиною техногенних катастроф є помилкові дії людини, порушення технологічного процесу, ін-струкцій та правил техніки безпеки.
Збільшення частоти і масштабів наслідків надзвичайних си-туацій техногенного і природного походження свідчить про тенденцію підвищення ризиків небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф, які часто відзначаються тран-скордонним характером. Незважаючи на застосування широ-кого спектру правових, організаційних, управлінських, техніч-них і науково-методологічних заходів і засобів, розмір втрат у виробничій і невиробничій сферах життєдіяльності людини та шкоди довкіллю невпинно зростає, що змушує визнати недос-коналість існуючої стратегії забезпечення сталого розвитку су-часного суспільства.
Внаслідок цього сьогодні особливого значення набуває та-кий критерій ефективності функціонування соціоприродних систем як безпека.
Аналіз функціонування державної системи забезпечення техногенної та природної безпеки в Україні свідчить, що сучас-ні принципи захисту населення і територій впроваджуються в примітивній формі і надзвичайно повільними темпами.
Запровадження європейських стандартів безпечної життє-діяльності як одна з вимог євроатлантичної інтеграції України можливе за умов кардинальних концептуальних і методологіч-них інновацій та інституційних перетворень. Ресурси, що сьо-годні витрачаються нашою державою на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, на кілька порядків перевищують видатки, що виділяються на забезпечення техногенної та природної безпеки. Це є вагомим деструктивним чинником господарського комплексу країни.
Запровадження сучасних методів управління техногенними і природними ризиками є одним із шляхів підвищення коефі-цієнту корисної дії та конкурентоспроможності економіки Ук-раїни.
Однією з головних причин низького рівня безпеки населен-ня, територій, соціальних, техногенних і природних об`єктів в Україні є слабкість державної політики, спрямованої на поси-лення превентивної діяльності у сфері забезпечення техноген-ної та природної безпеки.
Необхідність впровадження концептуальних засад управлін-ня ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природно-го характеру викликана глобальними і національними чинни-ками, які справляють негативний вплив на безпеку життєдія-льності українського суспільства. До них належать:
1. Підвищення рівня ризику стихійних природних явищ, обумовлених глобальним потеплінням клімату, зростанням сейсмічної активності, розширенням озонових дір тощо, а та-кож інтенсифікацією впливу техногенної діяльності людини на навколишнє природне середовище.
2. Значна кількість небезпечних техногенних об`єктів на те-риторії України.
3. Підвищення ймовірності і масштабів впливу стихійних природних явищ і катастроф на функціонування небезпечних техногенних об`єктів.
4. Підвищення рівня ризику техногенних аварій і катаст-роф, обумовлених критичним ступенем зношеності (60-80%) основних виробничих фондів у провідних галузях промисло-вості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпе-чення України.
5. Високий рівень травматизму та смертності населення Ук-раїни, спричинений надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру.
6. Послаблення державного контролю та неефективність ме-ханізмів державного регулювання техногенної та природної безпекию.
7. Неадекватність державної превентивної політики у сфері забезпечення техногенної та природної безпеки рівню реаль-них ризиків небезпечних природних явищ та ступеню склад-ності і небезпеки сучасних технологічних комплексів на терто-рії України.
8. Неспроможність єдиної державної системи цивільного за-хисту населення і територій в її теперішньому вигляді ефектив-но протистояти сучасним загрозам для безпеки людини, сус-пільства і держави.
Існуюча тенденція підвищення ризиків для існування лю-дини змушує змінювати традиційні для нашої країни методи при вирішенні проблем безпечної життєдіяльності суспільства. Світовий досвід визнає найбільш ефективним ризик-орієнтова-ний підхід до управління техногенною та природною безпекою, який грунтується на досягненні певного рівня безпеки, балансу вигод і витрат в межах окремого об`єкта, території і держави в цілому. При ризик-орієнтованому підході процес управління безпекою повинен включати наступні етапи: ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику і власне процес управління ризиком.
Сучасна парадигма гармонізації життєдіяльності суспільст-ва ставить на меті підвищення якості життя і задоволення пот-реб як нинішнього, так і майбутніх поколінь. Умовою досягнен-ня цього є створення кожною державою національної системи управління безпекою суспільного розвитку, складовою якої є система управління техногенною та природною безпекою.
Збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем цивільного захисту населення, збереження сприятли-вого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу держа-ви можливе лише за умов застосування науково обґрунтованих кількісних оцінок ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та прогнозування дина-міки їх розвитку.
Право на безпечну життєдіяльність в Україні гарантується системою загальнодержавних організаційних, інженерно-тех-нічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших захо-дів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.
Державне регулювання техногенної та природної безпеки має на меті забезпечувати реалізацію таких запланованих ста-нів соціоприродної системи України, які визначаються як нор-мативні. Це повинно здійснюватись через виконання тих ви-мог, дотримання яких дасть можливість мінімізувати природні і техногенні ризики до значень прийнятних ризиків і макси-мально послабити наслідки надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення.
Системність і правова адекватність у сфері регулювання ґрунтуються на класифікації територій, соціальних, техноген-них і природних об`єктів за рівнем інтегрального ризику. Особливості і ступінь впливу державного регулювання на кон-кретні об`єкти управління мають визначатися їхнім значенням реального ризику. Особлива увага у сфері регулювання техно-генної і природної безпеки має приділятися такому напряму, як мінімізація ризиків на стадіях життєвого циклу небезпеч-них об`єктів (проектування, розміщення, будівництво, мон-таж, пуск в експлуатацію, функціонування, ліквідація).
Основними механізмами державного регулювання є дер-жавна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд і контроль, державне ліцензування, еконо-мічне регулювання, декларування безпеки небезпечних об`єк-тів і страхування.
Всі механізми державного регулювання мають спиратися на певні норми. Розвиток механізмів державного регулювання має здійснюватися в контексті підвищення рівня їх превен-тивності та забезпечення управління техногенною і природ-ною безпекою на основі критеріїв ризику. Це потребує дослід-ження норм національного правового регулювання та їх зміни на основі запровадження кількісних методів оцінки техноген-них і природних ризиків.
Всі механізми державного регулювання мають бути ув`язані в правовому полі України в єдину державну систему управлін-ня техногенною та природною безпекою на основі ризик-орі-єнтованого підходу.
Для практичної реалізації нового за своїм концептуальним змістом державного регулювання техногенної та природної безпеки в Україні необхідне створення інституційної бази і інфраструктури з оцінки техногенних і природних ризиків у всіх галузях господарського комплексу держави.
Ядром державної системи управління техногенною та при-родною безпекою і, відповідно, управління техногенними і природними ризиками мають стати економічні механізми. Їх-нє призначення - утворити економічний фундамент функціо-нування цієї системи на всіх рівнях управління безпекою, по-чинаючи від об`єктового і закінчуючи загальнодержавним. Комплекс економічних механізмів регулювання має забезпечи-ти оптимальний баланс економічних витрат і рівня техноген-ної та природної безпеки в умовах обмежених ресурсів у дер-жаві. Метою економічного регулювання є акумулювання і реа-лізація превентивних за своїм характером витрат, які мають бути спрямовані на зниження техногенних і природних ризи-ків для населення, територій, соціальних, техногенних і при-родних об`єктів.
Ефективна організація цивільного захисту населення і тери-торій на засадах управління ризиками надзвичайних ситуацій на національному рівні неможлива без широкого і активного міжнародного співробітництва. До причин, які спонукають об`єднувати зусилля української і систем цивільного захисту ін-ших країн з метою вирішення завдань з управління ризиками, належать:
А) Глобальний характер окремих надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
Б) Можливість транскордонного розповсюдження наслідків від певних видів надзвичайних ситуацій.
В) Міжнародні зобов`язання України щодо запобігання вели-ким техногенним та природним катастрофам, а також інфор-мування, нейтралізації і надання допомоги у разі їх виникнен-ня.
Г) Необхідність інтеграції України у європейську мережу мо-ніторингу техногенних і природних ризиків.
Д) Вигоди від міжнародного співробітництва у сфері управ-ління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і при-родного характеру.
Україна є Стороною міжнародних двосторонніх та багато-сторонніх угод і конвенцій, що стосуються запобігання та лікві-дації надзвичайних ситуацій техногенного і природного харак-теру, в рамках яких має здійснюватися спільна політика і стра-тегія управління ризиками як на національному, так і міжна-родному рівнях. Необхідність приєднання України до інших міжнародних угод і конвенцій у сфері цивільного захисту має визначатися з урахуванням національних інтересів та за умов суттєвого зниження ризиків для нашої країни, яке гарантує відповідне міжнародне співробітництво.
Перехід на систему аналізу та управління ризиками надзви-чайних ситуацій техногенного і природного характеру є пріо-ритетним завданням державної політики України, основою за-безпечення гарантованого рівня безпеки громадянина, суспіль-ства, держави.
Основними напрямами державної політики з питань управ-ління ризиками є:
1. Формування нормативно-правової бази з техногенної та природної безпеки на основі єдиних принципів управління ри-зиками та гармонізація її з вимогами Європейського Союзу.
2. Запровадження нормування техногенних і природних ри-зиків та застосування відповідних норм в механізмах держав-ного регулювання техногенної та природної безпеки.
3. Розширення сфери досліджень та розробок методів, моде-лей, методик аналізу та оцінки ризиків виникнення надзвичай-них ситуацій техногенного і природного характеру, прогнозу-вання їх розвитку.
4. Розвиток загальної технології управління техногенною та природною безпекою на основі ризик-орієнтованого підходу.
5. Удосконалення системи моніторингу небезпечних техно-генних об`єктів і природних процесів в напрямі забезпечення інформаційної бази для оцінки ризиків надзвичайних ситуа-цій.
6. Розвиток наукових засад розроблення державних прог-рам соціально-економічного розвитку з урахуванням показни-ків ризику.
7. Впровадження нових дієвих форм аналізу, оцінки, екс-пертизи і контролю безпеки небезпечних техногенних об`єктів на всіх етапах життєвого циклу.
8. Формування сучасної інституційної бази регулювання техногенної та природної безпеки.
9. Міжнародне співробітництво України з питань регулю-вання техногенної та природної безпеки.
10. Вдосконалення системи освіти та забезпечення підготов-ки фахівців в галузі управління ризиками надзвичайних ситуа-цій техногенного і природного характеру.
Державна система управління ризиками надзвичайних си-туацій техногенного і природного характеру має свою інфор-маційну систему. Головні особливості інформаційного забезпе-чення системи управління:
А) Інформаційна система забезпечує багаторівневу ієрархіч-ну структуру управління.
Б) Структура управління крім ієрархічних зв'язків має зв'яз-ки, що формують взаємодію об'єктів, які не підпорядковані один одному (наприклад, взаємодія між найвищими і найниж-чими органами управління).
В) Обсяг, характер і зміст інформації, що подаються, мають бути розраховані на відповідний рівень і відповідне завдання.
Г) Інформаційна система має постійно ураховувати специфі-ку, що цілі і завдання інформаційного забезпечення спрямова-ні на кінцевий продукт — зберігання здоров'я населення Украї-ни.
Д) Інформаційна система має мати відповідний зміст для можливого (необхідного) інтегрування цієї системи з інформа-ційною системою управління народним господарством.
В Україні створено цілісну систему управління охороною життя людей у всіх напрямках життєдіяльності. Це дає змогу оперативно реагувати на всі негаразди і події, що впливають на стан здоров'я людей. Цілісна система управління базується на єдиній автоматизованій інформаційній системі з питань безпеки життєдіяльності.
