Історія розвитку адміністративного права

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА

1. Предмет і метод адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

2. Історія розвитку адміністративного права.

3. Система адміністративного права.

4. Поняття та види джерел адміністративного права.

5. Адміністративне право як галузь права, як галузь правової науки та як навчальна дисципліна.

ПРЕДМЕТ І МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА.

СПІВВІДНОШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА

Адміністративне право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забез­печення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі держав­ного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громад­ського порядку.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, що характеризується високою мобільністю, комплексним характе­ром, тернистим шляхом свого становлення. Адміністративне право посідає своє особливе місце в системі права та відрізня­ється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання.

Говорячи про предмет правового регулювання, слід зосередити увагу на тих суспільних відносинах, на врегулювання яких спрямовані норми відповідної галузі. Якщо раніше адміністра­тивне право традиційно розглядалося як система норм, спрямова­на на врегулювання відносин у галузі державного управління, то на сьогоднішній день її роль і призначення істотно змінилися. Перехід від державоцентристських до людиноцентристських пріоритетів в адміністративно-правовому регулюванні зумовили зміну акцентів у спрямуванні адміністративно-правового регулю­вання, виділили у системі суб'єктів адміністративно-правових відносин на перший план громадянина з його правами, законни­ми інтересами, свободами. Головне ж призначення держави в особі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування — забезпечити належний рівень реалізації громадянами своїх прав, свобод та законних інтересів у виконавчо-розпорядчій сфері відносин. Все це і обумовило істотну зміну предмета адміністра­тивного права.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що формуються:

—у процесі державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною галузями, а також щодо реалізації повноважень органами місцевого самовряду­вання, громадськими організаціями та деякими іншими недер­жавними інституціями, делегованих їм повноважень органами виконавчої влади;

—у процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечен­ня реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різно­манітних адміністративних (управлінських) послуг;

—у процесі внутрішньої організації та діяльності усіх держав­них органів, адміністрацій державних підприємств, установ та організацій, а також у зв'язку з державною службою або в органах місцевого самоврядування;

—реалізації юрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та інших суб'єктів адміністративного права;

— а також під час застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність, щодо фізичних і юридичних осіб.

Будь-яку галузь характеризує і своєрідний метод правового регулювання як сукупність способів, засобів, прийомів, що ви­користовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм у галузі.

В адміністративному праві використовуються способи регу­лювання, що властиві імперативному та диспозитивному методам правового регулювання. Для адміністративного права характерні такі методи правового регулювання:

— метод влади — підпорядкування (субординації) або метод прямого розпорядництва, коли одна сторона відносин є юри­дично владною, а інша — юридично підвладною (наприклад, відносини між податковою адміністрацією та платниками по­датків, між інспектором ДАІ та учасниками дорожнього руху);

— метод рекомендацій — рекомендації одного суб'єкта відно­син, які набувають правової сили за умови прийняття їх іншим;

— метод узгодження (координації) — він регулює відносини між суб'єктами, які не знаходяться у підпорядкуванні;

— метод рівності — означає, що суб'єкти, які знаходяться на одному рівні державного механізму, здійснюють у формі адміністративного договору спільні дії.

Сутність методів адміністративного права полягає у:

— встановленні певного порядку дій — приписів щодо дій суб'єктів відносин за відповідних умов та способу вчинення таких дій, передбачених відповідною адміністративно-правовою нормою;

— забороні певних дій з огляду на можливість застосування відповідних юридичних засобів впливу на правопорушників (заборона направлення скарг громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги. За порушення цієї заборони винні посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність);

— наданні можливості вибору одного із передбачених адміні­стративно-правовою нормою варіантів належної поведінки (наприклад, надання посадовим особам можливості вибору при вирішенні питання про застосування до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, того чи іншого адміністра­тивного стягнення або звільнення її від відповідальності);

— наданні можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах (громадянин сам вирішує питання, чи варто, оскаржувати дії посадових осіб, які він оцінює як протиправні).

Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в його предметі і методі, тісно взаємодіє практично з усіма іс­нуючими галузями права. Воно охоплює своїм регулюючим впливом найрізноманітніші сфери суспільних відносин.

Співвідношення адміністративного права з деякими галузями права.

1) Адміністративне та конституційне право. Конституційні норми є основоположними, базовими для адміністративного права, в сфері якого вони знаходять свою конкретизацію, практичне втілення. Між ними спостерігаються відмінності у методі правового регулювання. Конституційне право регулює відносини, які перебувають у статичному стані. Адміністратив­не право регулює ті ж самі відносини, але в їхньому розвитку, у стані реалізації.

2) Адміністративне та трудове право. Зближує правові галузі, нерівноправність суб'єктів правовідносин (одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої). Отже, методи правового регулювання адміністративно-правових та трудових відносин є тотожними, а розбіжності спостерігаються у предметах правового регулювання. Трудове право регулює трудові відносини учасників, тобто відносини, що виникають у процесі праці. Адміністративне право регулює управлінські аспекти трудової діяльності, тобто управління та організацію трудового процесу. Норми трудового права визначають статус працівників як учасників трудового процесу, а норми адміністра­тивного права — державно-службові відносини.

3) Адміністративне та фінансове право. Тут спостерігається схожість у методах правового регулювання й розбіжність у предметах правового регулювання. Фінансове право регулює відносини, які складаються у процесі мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання коштів, що становлять на­ціональний дохід держави. Адміністративне ж право регулює державні процедурні правила здійснення фінансових справ, орга­нізаційні структури, форми фінансових відносин тощо. Таким чином, фінансове право регулює відносини щодо розподілу фінансів, а адміністративне право — організаційні питання роботи фінансових органів, тобто фінансове право регулює фінансові відносини як особливий різновид економічних від­носин, а адміністративне право — управлінські відносини в галузі фінансів.

4) Адміністративне право та цивільне право. Галузі різняться характером інтересу, що лежить в основі тих або інших правовідносин. Якщо переважає публічний інтерес, правовідносини відносяться до публічного права, якщо приватний — до приватного права. Адміністративне право — складова публіч­ного права, цивільне право — приватного права. Спостеріга­ється деяка схожість у предметі правового регулювання, оскільки обидві галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте, норми адміністративного права регулюють відносини майнового характеру по управлінню державним майном, адміністративно-правову діяльність з організаційно-владного розпорядження майном. Більш суттєві розбіжності спостерігаються у методах правового регулювання. Сторони цивільно-правових відносин рівноправні, сторони адміністративно-правових відносин під­ порядковані одна одній.

5) Адміністративне право та земельне, аграрне, природо-ресурсне, митне, податкове право тощо. Співвідношення полягає в тому, що значна частина відносин, які регулюються нормами зазначених галузей, регулюється й нормами адміністративного права і притаманними йому методами.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

У загальній історії становлення адміністративного права мож­на вести мову про такі основні етапи, погоджуючись із думкою С. Стеценка:

1. Виникнення науки камералістики (від нім. "kameralistik" — управління скарбницею та майном), яке припадає на початок XVIII ст., основний розвиток відбувся в Німеччині. Зростання потреби у фінансах для утримання держави, чиновників і війська стали головними чинниками виникнення та розвитку наукових
знань, що вивчалися камералістикою. У цілому ж слід зазначити, що саме камералістика передусім забезпечувала раціональне управління державним майном. Саме ця обставина (управ­лінська) свідчить про зв'язок камералістики та сучасного адмі­ністративного права.

2. Історично обумовлений поділ камералістики на "стару" (вивчала питання фінансів, економіки господарства) та "нову" (питання поліції, мануфактурної, гірничої справи тощо), що стався у середині XVIII ст. "Нова" камералістика, орієнтуючись у той час на розуміння поліції як управління містом, державою, по суті займалась питаннями державного управління (державної політики) у різних сферах суспільного життя.

3. Становлення поліцейського права (як галузі, призначеної здійснювати внутрішнє управління), родоначальником якого прийнято вважати французького вченого Ніколаса Даламара, який у 1722 р. у своїй праці "Трактат про поліцію" окреслив предмет поліцейського права, а також вказав групи суспільних відносин, об'єднані поліцейською діяльністю. До цих груп на­лежали релігія, охорона здоров'я, громадський порядок, тор­гівля, дорожнє господарство тощо. Отже, поліцейське право, як слушно зазначає С.Стеценко, трансформувавшись із "нової" камералістики, наприкінці XVIII ст. відігравало значну роль у регулюванні суспільних відносин у різноманітних внутрішніх сферах держави.

4. Перехід до адміністративного права (друга половина XIX ст.), що стався під впливом буржуазних революцій, насамперед Французької революції 1789 p.), коли права та свободи людини були протиставлені всемогутності держави. Методи прямого примусу, що використовувалися поліцейським пра­вом, було модифіковано на підставах верховенства права, ідей про те, що управління повинно базуватися на вимогах закону, з обов'язковим урахуванням прав і свобод громадян, що дер­жавне управління не може здійснюватися на власний розсуд чиновників.

5. Новітній етап, який характеризується кардинальним пе­реглядом сутності, змісту та призначення адміністративного права, переходом від державоцентристського призначення адмі­ністративного права до людиноцентристського із акцентом на громадянина як основного суб'єкта адміністративно-правових відносин та на призначення державних органів на створення необхідних умов для реалізації та захисту його прав, свобод та інтересів.