Окупація України військами фашистської Німеччини та її союзників.

22 червня 1941 р. армія Німеччини перетнула кордон Радянського Союзу. Розпочалася війна, яку радянські історики звичайно називали Великою Вітчизняною війною. Ще в грудні 1940 року Гітлер підписав план "Барбароса", відповідно до якого німецька армія повинна була під час короткотермінової "блискавичної війни" розгромити радянські війська. Прорахунки сталінського керівництва призвели до того, що німці за три тижні знищили 850 тис. бійців і командирів Червоної армії, а за півроку в полон потрапило 3 млн. 600 тис. радянських військовослужбовців. Група армій "Центр" під командуванням фельдмаршала фон Рундштенда повинна була захопити Україну. Радянські війська були об'єднані в Південно-Західний та Південний фронти. В ході грандіозної битви в районі Луцьк - Гродно - Дубно, в якій брали участь 2 тис. танків, радянські війська було розбито, однак це врятувало війська Південно-Західного фронту від оточення. 7 липня розпочалася 72-денна оборона Києва. Німці підійшли до р. Ірпіня, у 15 км. від Києва. Сталін зі стратегічних міркувань наказав будь-що не здавати Київ. 15 вересня німецькі армії завершили оточення чотирьох армій Південно-Західного фронту — понад 665 тис. воїнів. Під час виходу з оточення загинуло декілька тисяч воїнів, у тому числі і командуючий фронтом генерал Михайло Кирпонос. 5 серпня німецькі та румунські війська почали наступ на Одесу. Після 73-денної героїчної оборони,16 жовтня за наказом командування 90 тис. радянських військ морем відійшла до Севастополя, оборона якого тривала з ЗО жовтня 1941 по 4 липня 1942 р. 25 жовтня німецькі війська захопили Харків, але подальший їх наступ захлинувся. На окупованій території окупанти чинили страшні злочини. У всесвітню історію злочинств увійшло вбивство кількох тисяч київських євреїв у Бабиному Яру, інші планомірні акції нацистів.

На кінець 1941 року німці захопили практично всю територію України. Особливістю воєнних дій літом-осінню 1941 року був оборонний характер, величезний героїзм радянських бійців і населення, які зірвали гітлерівський план блискавичної війни.

Як ми бачимо, саме в Україні німці здобули ряд вражаючих перемог, а радянські війська понесли страшенні втрати.

В чому ж причини поразок радянських військ в перші місяці війни?

Історичні реалії свідчать про те, що Радянський Союз мав об'єктивні передумови для належної віддачі.

Але через помилки допущені сталінським керівництвом, і особисто Сталіним, країна була поставлена на грань катастрофи.

Сталін і його оточення ігнорували попередження про підготовку нападу на СРСР. Радянські розвідники ще в 1940р. надіслали в центр затверджений Гітлером "план Барбароса", але Сталін був впевненим, що Гітлер не порушить домовленостей 1939р.. Під приводом небезпеки спровокувати війну він заборонив превести прикордонні війська у стан найвищої готовності.

Однією з головних причин було знищення Сталіним і його поплічниками кращих військових кадрів. Протягом 1937-38рр. були репресовані понад 40 тис. командирів в т.ч. 1800 генералів.

Трагічну роль відіграла наступальна концепція Москви, згідно з якою війну радянські війська повинні вести бої на чужій території. Тому головні збройні сили були розміщені в прикордонній зоні.

Більшу частину літаків, складів, зброї було знищено в перші дні війни. Чіткого оборонного плану взагалі не існувало.

Одна із причин невідмобілізованість Червоної Армії, незавершеність її переоснащення, демонтаж інженерних оборонних споруд на бувшому радянсько-польському кордоні.

Звичайно серед причин невдач слід враховувати і те, що фашистська Німеччина,, завоювавши більшу частину Європи за своїм економічним потенціалом значно перевищувала Рад. Союз. її армія була добре озброєна і мала досвід ведення війни.