Наростання кризових явищ у суспільно-політичному, економічному та культурному житті України за часів Л.Брежнєва.

З приходом до влади Брежнєва було згорнуто господарські реформи М.Хрущова. Прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління промисловістю (через союзні та союзно-республіканські міністерства). На практиці це означало обмеження прав

республік і відновлення всевладдя Москви. З 1966р., з ініціативи М.Косигіна - Голови Ради Міністрів СРСР, починають запроваджуватися економічні методи управління промисловістю: підприємства переводять на госпрозрахунок, їм надається більше прав у вирушенні власних проблем, посилюється економічне стимулювання працівників. І хоча реформи не мали комплексного характеру, залишали недоторканою командно-адміністративну систему, вони викликали опір бюрократичного апарату. Не дивлячись на те, що в період реформування (1966-1970 рр.) були досягнуті високі показники: виробництво п/продукції в Україні зросло на 50%, національний доход - на 38%, реформи були згорнуті. Економіка країни продовжила екстенсивний шлях розвитку. З початку 70-х років почалося наростання спаду виробництва промислової продукції. Зниження рентабельності підприємств. Почав відчуватися дефіцит всього: палива, будівельних матеріалів, робочих рук та ін. Не знав дефіциту тільки ВПК (воєнно-промисловий комплекс), який розростався як ракова пухлина поглинаючи величезні кошти, яких потребувало н/г.

Продовжували наростати негативні явища в с/г. Створення штучних морів та ін. призвело до скорочення посівних площ більше ніж на 1 млн. га. Зростала чисельність адміністративного апарату, а чисельність сільських трударів скорочувалася. Молодь залишала село і виїжджала до міст, а в селі, при екстенсивному виробництві, не хватало робочих рук. До роботи в колгоспах почали залучати робітників і студентів, вчителів і школярів, військових та ін. Капіталовкладення в с/г зростали, але вони були малоефективними. Не допомогла і прийнята травневим пленумом (1982 р.) Продовольча програма. Колгоспно-радгоспна система господарювання ще раз засвідчила свою малоефективність.

Застій в економіці позначився на життєвому рівні населення. Зростаюча грошова маса не знаходила товарного покриття. Це призвело до тотальної нестачі товарів і продовольства. Черги в магазинах стали звичним явищем. Гострою залишалася житлова проблема. Черги на житло тривали до 10-15 років.

Незадовільним був рівень медичного обслуговування населення. Якщо за кількістю медперсоналу і лікарняних ліжок Україна займала 1 місце в світі, то якість надання мед. послуг була низькою. Був дефіцит сучасного мед. обладнання, ліків.

Будучи не спроможною створити комуністичний рай для всіх партійна номенклатура почала творити його для себе. Відгородившись від власного народу стіною привілеїв: спецмагазини, спецсанаторії, спецлікарні та ін. Щоб узаконити своє панівне становище в суспільстві в Конституцію СРСР і союзних республік було введено шосту статтю, якою КПРС проголошувалася керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства.

Соціально-політичне життя суспільства позначилося новою хвилею згортання демократії. Це викликало не тільки пасивне невдоволення, але й відкритий протест, особливо серед інтелігенції. Тих, хто погоджувався з пануючою ідеологією називали дисидентами, їх переслідували, кидали в тюрми, психіатричні лікарні. Серед відомих учасників дисидентського руху на Україні є В.Чорновіл, І.Дзюба, брати Горинь, В.Стус, В.Симоненко, Л.Лук'яненко та ін. Вони протестували проти зневажання людських прав, диктату Москви, виступали вільний розвиток національних відносин, мови, звичаїв.

В 70-х - 80-х роках різко посилюється русифікація України. Поштовх цим процесам було надано ще за часів Хрущова, коли батькам пропонувалося вибирати мову навчання для своїх дітей. Уже в 60-х роках різко скоротилася кількість україномовних шкіл, зменшилась кількість українських видань. Але процес тотальної русифікації у 60-х роках намагався стримати П.Шелест, що викликало негативну реакцію Москви, призвело до звинувачення його у націоналізмі і зняття з посади Першого секретаря ЦК КПУ.

В.Щербицький, який змінив його на цьому посту, міг би ввійти в історію як викінчений тип "малороса". Він послідовно користувався російською мовою, і навіть відмовився від терміна "український народ", вживаючи поняття "народ України".

Українська мова почала зникати із офіційного вжитку. Партійні і державні заходи проводяться російською мовою. Цією ж мовою видається наукова, публіцистична, художня література, навіть книжки для дітей і юнацтва. Якщо, наприклад, у 60-ті роки укр. мовою видавали понад 60% книжок, то в 1990 р. їх випустили в світ лише 20%.

В 1978р. вийшов "Брежнєвський циркуляр" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови та літератури, що ознаменувало собою початок нового наступу по русифікації народної освіти.

Це дало бажані наслідки. У кінці 70-х в обласних центрах республіки лишилося тільки 28%- шкіл з укр. мовою навчання та змішаних російсько-українських. У Донецьку взагалі не лишилося ні жодної.

У 1983 р. приймається "Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах. Учителі, що викладають російську мову одержують 15% надбавку до заробітної плати. Застосовується практика звільнення учнів від вивчення укр. мови за заявою батьків.

Дійшло до того, що спілкування рідною мовою у повсякденному житті стало викликати підозру. Наприклад, один із свідків на процесі Василя Стуса стверджував, що він був націоналістом, оскільки завжди розмовляв укр. мовою. Українська культура опинилася в важкому стані.

Отже, головними причинами наростання кризових явищ в 70-х - першій мол.80-х років були:

- деформації у суспільно-політичному житті, відверте і ігнорування демократії з боку партійно -

державної номенклатури, прорахунки в її соціально-економічній та політичній діяльності;

- не усвідомлення керівництвом гостроти становища й невідкладності суспільних перемін;

- нерішучість в практичних справах породжували благодушність і самозаспокоєність, кричуще

розходження між словом і ділом.

Все це привело до кризового стану всіх сфер суспільного життя, зокрема, до зниження ефективності суспільного виробництва, відсутності зацікавленості в результатах праці, внаслідок зрівнялівки в її оплаті, падіння реальних доходів населення, духовного зубожіння, загострення економічних проблем, швидкого витіснення укр. мови, посилення ідеологічного диктату партапарату, розправи з інакомислячими.

70-ті - поч. 80-х років отримав назву застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни, а отже, і всіх з'єднаних однією долею республік, у тяжку кризу.