Проголошення Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР).

Західноукраїнські землі до закінчення І світової війни входили до складу Австро-Угорщини. Напередодні її поразки національно визвольний рух пригнічених народів посилився.

Імператор був змушений виступити з маніфестом, яким обіцяв федеративну перебудову держави. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. Про це зроблено заяву 19 жовтня 1918р. Цей день вважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Наміри українських політиків суперечили планам поляків, що вели підготовку до утворення великої польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі.

У критичний момент, у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918р.,українські військові з'єднання, що були в складі Австро - Угорської армії, взяли під контроль Львів, наступного дня - інші міста Галичини.

Авторитет нової влади серед населення був безперечний. Іі найвідомішими керівниками були Петрушевич і Левицький, які мали багаторічний досвід політичної діяльності. Це-діячі поміркованого, ліберально-демократичного спрямування, не схильні до радикальної реформи соціально-економічного життя. Вони прагнули до демократичних реформ із збереженням класового миру в суспільстві. Було запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини одержали широкі права, їх представникам у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню до возз'єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. 22січня 1919р. в Києві на площі біля Софіївського собору було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР)і повну автономію.

Як і УНР, ЗУНР формувалася в надзвичайно несприятливій зовнішній обстановці. З перших днів свого існування вона опинилася в стані війни з Польщею, яка, спираючись на місцеве польське населення, прагнула встановити контроль над Західною Україною.

21 листопада, після тритижневих боїв, українські війська залишили Львів. Столицю ЗУНР перенесли до Тернополя, а потім - до Станіслава. Одночасно йшла організація регулярного війська ЗУНР, яке дістало назву Українська Галицька Армія (УГА). Деякий час УГА стримувала наступ поляків. Але сили були нерівні. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції. Антанта погоджувалася на передачу Галичини Польщі, щедро допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Західну Україну найбоєздатні польські війська.

Навіть у цих умовах УГА успішно стримувала натиск противника, а в червні 1919р. провела проти переважаючих польських військ блискучу наступальну операцію, що ввійшла в історію як Чортківська операція. 25 тис. українських солдатів і офіцерів примусили відступати 100-тисячну польську армію. Укінці червня польська армія почала проти виснажених частин УГА контрнаступ, внаслідок кого українські війська відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

Західноукраїнська Народна Республіка ввійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний, демократичний розвиток

Перемога більшовиків.

Більшовицьке керівництво добре розуміло, що без укр. хліба, заліза, руди, чорноморських портів їх влада приречена на поразку. Тому постійно декларуючи право націй на самовизначення, вони не зупинялися ні перед чим, аби встановити своє панування на Україні. Це стало метою першого походу радянських військ на Україну. В січні-лютому 1918р. така ж мета була і 2 походу, який розпочався в грудні 1918р. В цей час війська Директорії опинилися в становищі. їм приходилося воювати з трьома супротивниками зразу; Червоною Армією, білогвардійцями та махновцями. (Так як, на Україні в період гетьманату виникло багато партизанських загонів на чолі зі своїми отаманами. Це загони Зеленого, Махна. Які воювали то з одного, то з іншого боку, часто самі контролювали величезні території). Просування більшовицьких військ було швидким і 5 лютого 1919р. вони оволоділи Києвом, а до середини квітня майже всією територією Правобережної України.

Закріпитися остаточно на Україні більшовикам не вдалося і на цей раз. Влітку 1919 білогвардійська армія генерала Денікіна прорвала фронт на півдні України і на протязі літа оволоділа її територією. Одночасно з Денікіним почали наступ проти більшовиків об'єднані армії УНР і ЗУНР. Вони ввійшли в Київ ЗО серпня, але змушені під тиском денікінців залишити місто. Спроба укр. лідерів домовитися про спільну боротьбу проти більшовиків не вдалося. Денікін виступав за відновлення, єдиної і неподільної Росії, і про незалежність України і слухати не хотів. Було встановлено жорстокий терористичний режим. Все українське зневажалося і переслідувалося, чинилися масові єврейські програми. Земля поверталася поміщикам, фабрики і заводи їх власникам. Все це викликало масовий антиденікінський рух на Україні. Особливо активно і успішно діяли загони Н.Махно, які захопили великі території півдня України, в т.ч. м. Бердянськ, Каховку, Апостолово, а 29 жовтня Катеринослав і контролювали його до початку грудня 1919р.

11 жовтня 1919р. більшовики перейшли в контрнаступ, а в лютому 1920р. звільнили територію України від денікінців. Це був третій прихід більшовиків на Україну і вони зробили все для того, щоб залишитися тут назавжди. Але за контроль над Україною їм ще прийшлося воювати. На заході в квітні розпочався наступ польсько-українських військ. Директорія 24 квітня підписала з урядом Ю.Пілсудського. Варшавську угоду про спільну боротьбу з більшовиками. Цей наступ мав успішний початок, уже 7 травня Київ був звільнений. Але антибільшовицьке повстання на яке розраховував Петлюра не розпочалося. Більшовики вже в червні перейшли в контрнаступ, а на початку липня вийшли до польського кордону. В жовтні 1920р. між Радянською Росією та Польщею було підписано перемир'я. Українські війська невзмозі були довго боротися самостійно і змушені були перейти на польську територію, де були інтерновані.

На півдні, в квітні 1920р., почали наступ проти більшовиків білогвардійці під керівництвом генерала Врангеля, які були зосереджені в Криму. Більшовикам вдалося досягти домовленості про спільну боротьбу проти Врангеля з самим Махно, загони якого відіграли важливу роль в боротьбі за Крим. 16 листопада 1920р. Крим опинився під контролем радянських військ, а 27 листопада більшовики оточили свого недавнього союзника - війська Н.Махна, розраховуючи швидко розправитися з ним і повністю розв'язати собі руки на Україні. Але повна перемога вдалася не відразу. Хоч махновці і зазнали величезних втрат, вони продовжували чинити опір до середини 1921р. В вересні Н.Махно з невеликою групою прибічників перейшов радянське-румунський кордон.