Утворення і розвиток ранньофеодальної держави Київська Русь.

План.

1. Утворення Київської Русі та теорії її походження.

Діяльність перших київських князів.

2. Розквіт Київської держави за часів правління Володимира Великого

та Ярослава Мудрого.

3. Причини роздрібненості Русі та її історичне значення.

Монголо-татарська навала.

1. Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської культури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики - Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших і найрозвинутіших держав середньовіччя.

В історичній науці склалося декілька теорій щодо походження Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги ззовні заснувати могутню державу. Цю теорію започаткували німецькі історики Г.Баєр та Г.Міллер, які в другій половині XVIII ст. працювали в Росії.

Теорія природно-історичного (автохтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі створити власну державу, бо для неї існували всі необхідні соціально-економічні передумови, до того ж, процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів (М.Ломоносов, М.Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський та інші).

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія. Дійсно, держава виникає тільки тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у VIII - IX ст.

Першими київськими князями, існування яких зафіксоване літописами, були Аскольд і Дір. Ці князі правили полянами і вже ходили походами на Константинополь у 860 р. Це князівство стало осередком, довкола якого йшло формування Давньоруської держави. Вирішальний крок на цьому шляху зробив новгородський князь Олег, який захопив київський престол і об'єднав два політичних центра Київ і Новгород в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Це сталося в 882 р. Його наступник Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Київська Русь була ранньофеодальною державою з монархічною формою правління. На чолі стояв князь, який зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу. Він управляв державою за допомогою найближчого оточення. Віче існувало як орган місцевого самоврядування.

Провідною галуззю економіки було землеробство, широке поширення мали також скотарство, ремесло, зовнішня і внутрішня торгівля.

В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди. І період охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава. Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Олег Віщий (882-912р.р.) - біля влади з 879 р. об'єднав Київську і Новгородську землі. Розширив територію Київської Русі (приєднав древлян, сіверян, радимичів). 911 р. - переможний похід на Константинополь.

Ігор (912-945 рр.) - приєднав межиріччя Дністра й Дунаю. 915 р.- мирний договір з печенігами; 941 р. - поразка від Візантії; 943-944 р.р. - захват Дербенту та Південного Прикаспію; 944 р. - незначна перемога над Візантією; 945 р. - Ігоря вбито древлянами.

Ольга (945-964 рр.) - знищила 5 тисяч древлян (помста за Ігоря); провела податкову реформу; прийняла християнство; склала дипломатичні відносини з Германією, підняла авторитет Київської Русі.

Святослав (964-972рр.) - в походах розгромив Хазарський коланат, Волзьку і Дунайську Болгарію; призначив синів князями в інші міста Київської Русі; 971 р.- поразка від візантійців під Доростолом; проводив антихристиянський терор; загинув у 972 р. в бою з печенігами.

Отже, діяльність перших київських князів - це період найбільшої експансії Київської держави, в результаті якої Русь значно розширила свої кордони, укріпилась на Чорному морі, піднесла свій міжнародний авторитет.

2. II період охоплює князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

Роки князювання Володимира Великого дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилась яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

За князювання Володимира завершився процес формування території Київської Русі, її площа стала найбільшою в Європі. Для посилення великокнязівської влади Володимир провів адміністративну реформу. Цією реформою була остаточно ліквідована племінна автономія. Держава була поділена на землі-уділи, на чолі яких були поставлені сини Володимира або довірені особи. Цим було назавжди зламано сепаратизм племінної верхівки.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої централізованої країни та сприяло зростанню її міжнародного авторитету. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва. Через християнство Русь прилучалася до багатств світової культури.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.

Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руська правда".

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру. Прикрасив Київ кам'яними спорудами, серед яких були Золоті ворота, Софіївський собор, зведений на честь перемоги над печенігами. При соборі була відкрита перша бібліотека, школа.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами завдяки династичним шлюбам своїх дітей з королівськими дворами Франції, Угорщини, Норвегії.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на яких вона піднеслася за їхніх діда й батька.

3. Настає III період - період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого. В результаті міжусобної боротьби між синами Ярослава Русь розпадається на окремі князівства. Після півстолітньої роздробленості відродити престиж Русі вдається внуку Ярослава Мудрого - Володимиру Мономаху (1125-1132 рр.), який припинив усобиці і об'єднав ^3/4 території Русі. Він здійснив успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і розбив їх.

Талановитий та досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідував гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав (1125-1132 рр.) - продовжував політику свого батька, та після його смерті Київська Русь остаточно розпадається на самостійні князівства.

Які ж причини викликали роздробленість Київської Русі?

- Великі простори держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов
панування натурального господарства.

- Напади степових кочівників.

- Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого
сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

- Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

- Зміна торгівельної кон’юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торгівельними шляхами.

Роздробленість, яка була закономірним явищем того часу, спричинивши політичне послаблення Київської Русі, не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1132-1237-1241 рр.)- Кількість князівств, на які розпалася Русь, постійно зростала і досягла 50. У князівствах формуються місцеві князівські династії: Ольговичі, Ростиславичі, Мономаховичі та інші.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолідуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького та Волинського князівств Вами буде вивчатися самостійно. Потрібно зазначити, що волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ. Смерть Романа Мстиславовича під час походу у 1205 р. призвела до розпаду його держави.

Сину Романа Мстиславовича - Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237-1241 рр.

Наприкінці XII - на початку XIII ст. у степах Монголії склалася сильна держава, її очолив Темучін (Чингіс-хан). Майже одразу монголо-татари розпочали завойовницькі війни проти сусідів.

Монголо-татари вперше з'явилися біля кордонів України в 1223 р. Вони напали на половців, які звернулися за допомогою до українських князів. Битва руських військ з монголо-татарами відбулася 31 травня 1223 р. на річці Калці. Руські війська через незлагодженість дій зазнали страшної поразки. Тільки декільком князям (Данило Романович, Мстислав Удалий) вдалось врятуватися втечею. Останні загинули або попали в полон; загинуло 9/10 війська, але монголо-татари не пішли далі, а повернули назад в Азію.

Друга хвиля їхнього наступу на Україну і Східну Європу розпочалася під проводом хана Батия в 1238 р. Вони спустошили Переяславську і Чернігівську землі і оточили Київ. Побачивши красу Києва, Батий запропонував киянам здатися, але ті відмовилися. 74 дні захищався Київ під керівництвом воєводи Дмитра, але 7 грудня 1240 р. Батий взяв Київ; місто було спалене і пограбоване. Згодом монголо-татари вторглися на Галичину і Волинь, зруйнували більшість міст цього князівства. Данило Галицький змушений був визнати залежність від Золотої Орди. Саме так стала називатися держава монголо-татар, яку Батий заснував у пониззі Волги. Давньоруська держава перестала існувати.

На Русі встановилося важке і принизливе вороже панування, яке мало катастрофічні наслідки. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги і ікони. Занепадають ремесла і торгівля. Внаслідок загибелі значної частини ремісників зникають цілі галузі ремісництва. Зменшення кількості товарів спричинило занепад торгівлі. Відбувається консервація та поглиблення феодальної роздрібненості. Та руський народ зумів вистояти і відродити життя.

Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії. Вона вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну державу. Сприяла формуванню у східних слов'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.). Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення збоку кочовників. Підняла авторитет східних слов'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі. Захистила Європу від кочових орд Сходу.

В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.

Концепція російського історика Л.Погодина (XIX ст.) - слава, історія та подвиги Києва належать тільки росіянам, наступницею Київської держави стала Московська.

Концепція Грушевського М.С. - історія Київської Русі належить тільки українському народу.

Сучасна історіографія стверджує, що спадщина Київської Русі (Греков, Мавродін, Рибаков) - це загальне надбання трьох слов'янських народів: українського, білоруського, російського.