Українська держава П.Скоропадського.

Прихід " Союзників " в Україну дуже швидко обернувся жорстоким окупаційним режимом. Німецьке командування почало втручатися у внутрішні справи України. Німців не влаштовувала ЦР з її соціалістичними ідеями, особливо щодо націоналізації землі. До того ж Рада виявилася неспроможною забезпечити вивіз продовольства до Німеччини. Тому вони почали готувати державний переворот, який мав очолити генерал П.Скоропадський.

Республіканський режим ліквідовано 29 квітня 1918 року, коли загін німецьких військ віроломно зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада. Останніми рішеннями Ради було прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом України М.Грушевського. Того ж

дня на Всеукраїнському з'їзді землевласників гетьманом України обрано П.Скоропадського, одного з нащадків українського гетьмана І.Скоропадського.

П.Скоропадський видав "Грамоту до всього українського народу", якою скасовувалася влада ЦР та її закони, Україна отримувала офіційну назву "Українська держава". Гетьман зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову владу. Влада гетьмана була одноосібною, авторитарною.

На відміну від демократично-соціалістичного режиму Центральної Ради гетьманський режим був помірковано - консервативним. Серед гетьманського оточення панувало переконання, що переворот відкрив можливість побудови нової за формою Української держави, яка, пираючись на заможні верстви суспільства, утвердить стабільний політичний лад, що грунтуватиметься на засадах приватної власності і зуміє зрештою забезпечити національне відродження.

Внутрішня політика. Був сформований кабінет міністрів із великих землевласників. Відновлено поміщицьке землеволодіння. Налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який взявся наводити у суспільстві елементарний порядок. Знову почали працювати залізниці. Введено тверду валюту - гривню. Сформовано 60-тисячну регулярну армію.

Чималих успіхів досягнуто в галузі освіти та культури: було відкрито понад 150 укр. гімназій; укр. університети у Києві і Кам'яниці - Подільському; засновано у Києві Державний укр. архів, Національну галерею мистецтв, укр. націонал.бібліотеку. 14 листопада 1918 р. відбулося відкриття Української Академії Наук (президент В.Вернадський).

Зовнішньополітичний курс. Гетьманський уряд розгорнув широку міжнародну діяльність. 12країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини і навіть Російська Федерація. Але головна увага приділялась союзу з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Скоропадський боровся за включення в склад України всіх етнічних укр. територій. Отже, за часів Гетьмана України стала не тільки об 'єктом, а й повноцінним суб'єктом міжнародного права.

Причини поразки. В цілому влада Скоропадського не була стійкою, так як:

- Скоропадський не користувався авторитетом - його не визнавали ні білогвардійці; ні лідери
більшості українських політичних партій;

- не вирішила економічних проблем - повернувши дореволюційні порядки на селі;

- не збудувала національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, мріявшими
про "велику і неподільну Росію".

- проводила каральні експедиції проти селян (на захист поміщиків і німецького постачання).

- опертя на німецькі війська була не стійким, так як Німеччина програвала війну і в ній назрівала
революція.

Все це викликало опір селянських і робітничих мас. Почалися страйки, саботажі, замахи. Українські політичні партії створили для координації боротьби з гетьманським режимом Український національний союз. В листопаді 1918 р. в Німеччині відбулася революція, німецькі війська почали залишати Україну, 14 грудня 1918р. П.Скоропадський зрікся влади і втік до Німеччини.

Доба директорії.

В ніч з 13 на 14 листопада у Києві в підпіллі було створено надзвичайний орган національної влади - Директорія. Голова Директорії В. Винниченко, військовий отаман - С. Петлюра, Директорія очолила боротьбу з гетьманським військом. 18 листопада 1918р. останні були розбиті, а 19 грудня Директорія урочисто в'їхала до Києва, де була відновлена Українська Народна Республіка. І не тільки назва, а й республіканська форма державного устрою (режим республіканський).

Директорія відновила чинність законів (універсалів) УНР, а також ухвалила новий закон про передання поміщицької землі без викупу, але не змогла його реалізувати. Директорія в основу формування влади поклала так званий трудовий принцип, згідно з яким влада на місцях мала належати трудовим рядам робітників, селян та інтелігенції. Але вона не спромоглася сформувати по справжньому сильного інституту влади. Заохочувалась отаманщина, наростала анархія і безладдя, Сама Директорія роздиралася внутрішніми протиріччями. 22 січня 1919р. у Києві відбувся "Акт Злуки" - з'єднання ЗУНР і УНР. Акт сполучив УНР і ЗУНР в єдину державу автономним устроєм, але об'єднання було короткотерміновим.

Загалом внутрішня політика Директорії виявилась мало ефективною і не сприяла стабільності в суспільстві. В зовнішній політиці Директорія орієнтувалась на Антанту, прохаючи її допомогти в боротьбі з більшовиками. Але Антанта орієнтувалася на відновлення Великої Росії і розпочала

інтервенцію на півдні України. Доля України як незалежної держави її не цікавила. Намагання укласти мир з радянською Росією теж виявилися марними. Більшовицьке керівництво відмовилося визнати УНР. Радянські війська почали наступ на Україну,5 лютого захопили Київ.

Всього 1,5місяці протрималася влада Директорії, та й то не на всій території України. У лютому 1919р. Винниченко пішов у відставку, обов'язки голови взяв на себе С.Петлюра. Шість разів змінювався урядовий кабінет. 2лютого Директорія переїжджає до Вінниці, потім до Проскурова, Рівного, Станіслава. Офіційно була ліквідована 20 листопада 1920р.

В чому ж причини її поразки? Головними із них були послідуючі;

- нездатність Директорії створити життєздатний державний апарат, армію, органи суспільного порядку, систему законодавчих органів, як у центрі, так і на місцях;

- недооцінка рівня впливу на маси більшовицьких ідей, відсутність чіткої програми дій, яка б знайшла підтримку широких верств населення;

- не врахувала попереднього досвіду лідерів Центральної Ради і продовжувала шукати підтримку серед зовнішніх сил (Антанти);

- наступ військ Радянської Росії, та ін.