Як уже зазначалось, СНР – це струнка система макроекономічних показників. Центральне місце в ній займають валовий внутрішній продукт та валовий національний дохід.
Валовий внутрішній продукт(ВВП) визначається як сукупна ринкова вартість повного обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, створених в даній країні за певний період часу (як правило за рік). ВВП є кінцевим результатом діяльності усіх суб’єктів економіки на економічній території даної країни безвідносно до їх національної приналежності.
| Валовий внутрішній продукт – сукупна ринкова вартість кінцевого продукту, створеного в даній країні за певний період часу усіма учасниками економічного процесу безвідносно до їх національної приналежності. |
Обчислення валового внутрішнього продукту може бути здійснено трьома рівноцінними способами:
1) за доданою вартістю (виробничий метод);
2) за доходами (розподільчий метод);
3) за витратами (метод кінцевого використання).
Застосування цих методів забезпечує не лише контроль за надійністю оцінок суспільного продукту, але також дає змогу проаналізувати різні аспекти економічних процесів (галузеву структуру економіки, використання виробленого продукту на споживання та нагромадження, частку первинних доходів у ВВП і т.д.).
Використання виробничого методу передбачає визначення ВВП шляхом додавання всієї доданої вартості, створеної в даній країні. Цей метод дає можливість позбавитися повторного рахунку і не включати у вартість ВВП вартість проміжного продукту. Він є достатньо зручним. Схематично це можна зобразити наступним чином (див. рис. 16.1).
Рис. 16.1. Схема обчислення вартості кінцевого продукту
За виробничим методом.
Вартість кінцевого продукту, в даному прикладі – хліба, що реалізується споживачам (1150 у.о.), може бути отримана шляхом додавання доданої вартості, створеної фермером (припустимо, що він використовує лише власну працю, власний насіннєвий матеріал та працює на власній землі) – 600 у.о., мельником – 800 у.о., пекарем – 200 у.о. та продавцем, що надає послуги з реалізації продукції – 50 у.о. [1]
Проте, при обрахунку ВВП за цим методом, слід також додавати до доданої вартості непрямі податки (чисті податки на продукти та імпорт – податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори) та відняти субсидії на продукти, які держава надає на деякі види продукції (окремі види сільськогосподарської продукції і т.д.). Різниця між непрямими податками і субсидіями буде становити чисті податки на продукти та імпорт.
,
де, ВВП – валовий внутрішній продукт;
ВДВ – валова додана вартість, як сума всієї доданої вартості.
Система національних рахунків передбачає розрахунок доданої вартості як по країні в цілому, так і по окремих галузях та секторах. Це дає змогу виявити внесок останніх у створення валового внутрішнього продукту.
Валова додана вартість може бути отримана або додаванням доданої вартості окремих галузей чи секторів економіки, або ж як різниця між сукупним продуктом нації та сукупним проміжним продуктом. Останній підхід забезпечує дещо простіший спосіб обрахунку ВВП:
де, ∑РП – сума всієї реалізованої продукції (вартість сукупного продукту нації);
∑МВ – сума сукупних витрат на проміжний продукт (вартість придбання матеріалів та сировини і вартість послуг проміжного характеру).
Іншим рівноцінним способом обрахунку ВВП є метод визначення ВВП за доходами. Обсяг ВВПза доходами (розподільчий метод) визначається як сума первинних доходів, отриманих резидентами в даній країні. Вони включають:
1) оплату праці найманих працівників – заробітна плата робітників та платня службовців (ОП);
2) доходи, що отримують власники землі, будинків і споруд – рентні доходи (Р);
3) доходи власників грошового капіталу – процент (%);
4) прибуток корпорацій і доходи на власність некорпоративного підприємницького сектору (прибуток та доходи, що є винагородою праці підприємця на власному підприємстві) (П);
5) амортизаційні відрахування (А);
6) податки на продукти та імпорт (ПП).
Оплата праці найманих працівників включає усі грошові або натуральні виплати а також відрахування на соціальне страхування (пенсійний фонд, фонд зайнятості і соціального страхування), податки на доходи та інші виплати.
Прибуток корпорацій складається з податків на прибуток корпорацій, розподіленого прибутку корпорацій (використовується для сплати дивідендів), нерозподіленого прибутку корпорацій (використовується для створення різноманітних фондів та подальшого інвестування).
Прибуток некорпоративного підприємницького сектору (одноосібні підприємства, партнерства і т.д.) іще називають валовим змішаним доходом, оскільки окрім прибутків він включає і винагороду за працю власника, яку важко відокремити від безпосереднього чистого доходу.
Амортизаційні відрахування хоча і не є додатком до чийогось доходу, проте вони означають, що певна частина ВВП повинна бути відкладена і використана для заміщення вибулого основного капіталу.
Податки на продукти та імпорт містять загальний податок з продажу (ПДВ – податок на додану вартість), акцизи та мито. Вони включаються в ціну реалізованих товарів та послуг і складають відповідну частину доходу держави. Таким чином: 
Отже, обрахунок ВВП за доходами характеризує процеси розподілу первинних доходів суб’єктів національної економіки.
Наступний метод розрахунку ВВП – за витратами дає змогу дослідити структуру кінцевого продукту суспільства за напрямками його використання.
При розрахунку ВВП за витратами (метод кінцевого використання) – додають витрати усіх економічних суб’єктів (домашніх господарств, фірм, держави, зарубіжжя), що мають характер кінцевого споживання.
де С – особисті споживчі витрати домашніх господарств;
І – валові інвестиції фірм, підприємств;
G – витрати держави на закупівлю товарів і послуг;
NX – чистий експорт.
Особисті споживчі витрати (С) включають витрати домашніх господарств на придбання товарів тривалого користування (побутова техніка, автомобілі, меблі та ін.), товари поточного споживання (предмети харчування, засоби гігієни, олівці, зошити і т.д., а також на послуги (лікарів, юристів, перукарів і т.д.). Проте сюди не включаються витрати на придбання житла. Останні в системі національного рахівництва розглядаються як інвестиційні витрати.
Валові інвестиції (І) включають витрати фірм, підприємств на формування та збільшення основних засобів (будівель, споруд, обладнання, устаткування, будівництво нових підприємств та ін.), збільшення матеріальних оборотних засобів (зокрема, запасів сировини та матеріалів), відновлення вибулих з процесу виробництва елементів основних засобів і нематеріальних активів (амортизація). Прийнято розрізняти валові, чисті інвестиції та інвестиції на заміщення. Валові інвестиції – це сума чистих інвестицій та інвестицій на заміщення. Чисті інвестиції забезпечують приріст суспільного капіталу, а інвестиції на заміщення забезпечують лише відновлення його зношеної частини. До валових суспільних інвестицій, що формують ВВП, за методологією СНР, включаються витрати домашніх господарств на придбання нового житла. Проте, не включаються інвестиції на придбання цінних паперів на вторинному ринку цінних паперів, депозитні вкладення в банківські установи, операції на ринку старого житла, оскільки ці витрати безпосередньо не пов’язані із збільшенням виробництва суспільного продукту.
Державні закупівлі товарів і послуг (G) забезпечують задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства. Це витрати держави (уряду, місцевих органів влади) на будівництво і утримання шкіл, закладів охорони здоров’я, культури, спорту, комунального господарства, доріг, армії, державного апарату управління та ін.
Чистий експорт товарів та послуг (NX) за кордон розраховується як різниця між експортом та імпортом. Якщо експорт перевищує імпорт то цей показник має знак “+”, якщо навпаки – “–”. Рівняння іще називають базовим макроекономічним рівнянням.
