Лекція № 7
Неекспериментальні методи психологічного дослідження (Інтерв’ювання та бесіда)
План:
Інтерв’ювання як метод психологічного дослідження
Бесіда як метод психологічного дослідження
Серед усних методів опитування найчастіше послуговуються інтерв'ю. Застосування його з метою реалізації багатьох дослідницьких цілей, а також отримані психологічні факти засвідчують необмежений потенціал цього методу.
Інтерв'ю (англ. іпtervіеw — зустріч) — метод отримання соціально-психологічної інформації у процесі усного безпосереднього спілкування, який передбачає реєстрацію та аналіз відповідей на питання, вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.
Цей метод є найсуб'єктивнішим у сучасному арсеналі наукового пізнання, оскільки використання його передбачає ризик отримання недостовірного або спотвореного повідомлення.
Особу, яка є джерелом інформації в опитуванні, називають респондентом (опитуваним), а ту, яка опитує, - інтерв'юером. Зв'язок між ними обмежений, оскільки інтерв'юер фіксує відповіді респондента, зберігаючи нейтральну позицію. Респондент під час інтерв'ю може давати неправдиві відповіді, що спричинено:
¾ піддатливістю реальному чи уявному тиску інтерв'юера;
¾ схильністю до вираження соціальне схвалюваних думок;
¾ впливом поведінкових установок і стереотипів мислення;
¾ невиразним усвідомленням власних думок, позицій і відносин;
¾ незнанням певних фактів або помилковою інформованістю;
¾ антипатією до дослідника;
¾ сумнівами щодо збереження конфіденційності повідомлення;
¾ свідомим обманом або навмисним замовчуванням; - мимовільними помилками пам'яті.
Отримання достовірної інформації і здатність ідентифікувати її залежать від наукової кваліфікації інтерв'юера, його професійної компетентності, психологічної проникливості, комунікативних здібностей, сумлінності, морально-етичних якостей. Важливу роль відіграють також доброзичливість, стриманість і терпіння, ерудиція, гнучкість розуму, манери, жестикулювання, міміка, тон і тембр голосу, зовнішність, працездатність. Ефективності інтерв'ю сприяють налаштування дружньої атмосфери; позитивне і неупереджене ставлення опитуваних до респондента, і навпаки; чітке повідомлення мети; правильне формулювання перших запитань; паралельне застосування інших засобів психологічного дослідження і зіставлення отриманої з допомогою інтерв'ю інформації з даними спостережень, експериментів, офіційної або особистої документації, матеріалами опитувань інших осіб.
Створення комфортної атмосфери спілкування не передбачає панібратських відносин із респондентом, оскільки це ускладнить керування діалогом. Неприпустимий також менторський тон. Мета дослідника полягає в отриманні інформації, а не наданні психологічної допомоги, порад чи моралізаторстві. Інтерв'юер має демонструвати щиру зацікавленість у відповідях респондента, позитивно реагувати на його жарти, за потреби висловлювати співчуття, поважати відсутність бажання відповідати на питання, навіть якщо вони важливі. На подальших етапах опитування можна знову поставити ці питання, переформулювавши їх.
Іноді дослідник фіксує суперечливі відповіді опитуваного, що зумовлено його ставленням або до питання (необдуманість, нестійкість думки), або до дослідника (підвищення довіри, зменшення роздратування тощо). За такої ситуації необхідно делікатно звернутися за роз'ясненнями до респондента, вказавши на суперечності.
Від уміння дослідника вільно проводити інтерв'ю, не вдаючись до своїх записів, залежить природність інтерв'ювання. Тривалі паузи можуть спричинитися до того, що респондент спробує перехопити ініціативу, перетворивши інтерв'ю на бесіду. За умови особливої емоційної значущості обговорюваної проблеми для опитуваного його монолог може тривати невизначену кількість часу. Інтерв'юер не повинен переривати респондента, намагатися перейти до наступного питання або демонструвати відчуження і байдужість. Збереження атмосфери взаємодовіри і зацікавленості сприятиме успіху інтерв'ю більше, ніж згаяний час. Шкодять дослідженню нетактовність, авторитарність, нещирість, зверхність інтерв'юера.
Фіксація інформації під час інтерв'ю становить певну проблему. Приховування технічних засобів реєстрації відповідей (диктофона, відеокамери) порушує етичні принципи психологічного дослідження. Натомість повідомлення про це респондентів «зв'язує» їх, спричинює плутанину у відповідях. Таку саму реакцію викликають стенографування, дослівне записування інтерв'ю. Однак фіксація інформації з пам'яті після опитування спричиняє істотні перекручування. Тому найефективнішим засобом реєстрації відповідей психологи вважають кодування їх змісту і поведінкових реакцій респондентів із допомогою умовних позначок на спеціальних бланках. Відповідей дослідник не записує, крім тих, які не передбачені у складеному ним переліку. Недоліком цього способу реєстрації є вплив особистих уподобань інтерв'юера, а перевагами — короткотривалість і нетрудомісткість процесу, природність умов опитування, можливість спостерігати за жестами і мімікою респондентів.
Види інтерв'ю
Кваліфікований психолог повинен знати і послуговуватись різними видами інтерв'ю. Існує кілька класифікацій інтерв'ю за різними критеріями:
1. За частотою проведення інтерв'ю розрізняють: - одноразове інтерв'ю (одноразове збирання інформації з метою з'ясування думок досліджуваних щодо конкретної проблеми); — багаторазове (панельне) інтерв'ю (збирання інформації від тих самих осіб за допомогою тих самих запитань кілька разів через певні проміжки часу з конкретною пізнавальною метою: перевірити зміну думок досліджуваних осіб щодо проблеми або виявити нові елементи в їхній свідомості та поведінці).
2. За метою дослідження виокремлюють такі види інтерв'ю:
- дослідницьке інтерв'ю (застосовують у процесі психологічного дослідження для уточнення інформації, отриманої за допомогою спостережень, експериментів, аналізу особистої або офіційної документації тощо);
— діагностичне інтерв'ю (використовують на ранніх етапах психотерапії як засіб проникнення у внутрішній світ клієнта і розуміння його проблем);
— клінічне інтерв'ю (застосовують як терапевтичну бесіду, спосіб надання психологічної допомоги в усвідомленні людиною внутрішніх проблем, конфліктів, прихованих мотивів поведінки, шляхів саморозвитку).
3. За формою спілкування інтерв'ю поділяють на:
- вільне інтерв'ю. Воно не регламентоване формою, тобто дослідник має змогу самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру питань, дбаючи про необхідну ефективність процедури. Характеризується гнучкістю побудови діалогу в межах запропонованої теми, максимальним урахуванням індивідуальних особливостей респондентів, природністю умов опитування. Його недоліком є труднощі у зіставленні всіх отриманих результатів, зумовлені варіативністю питань; перевагою — сприяння респондентам у формулюванні думок і вираженні своїх позицій. Вільне інтерв'ю, як правило, використовують на початкових стадіях психологічного дослідження;
- стандартизоване інтерв'ю. Це опитування за чітко розробленою, однаковою для всіх респондентів схемою. За формою наближене до анкети із закритими питаннями. Розмежування стандартизованого інтерв'ю та анкети залежить від складності проблеми, мети і етапу дослідження. Міра свободи учасників залежить від наявності і форми питань, рівень отриманої інформації — від повноти і складності відповідей. Інтерв'юеру не можна змінювати формулювання або порядок питань, ставити нові. Його умови регламентовано, що сприяє високому ступеню порівняння індивідуальних результатів, мінімізації кількості помилок при формулюванні питань, підвищенню надійності результатів опитування; унеможливлює застосування статистичних засобів опрацювання інформації. Респонденти при цьому майже не висловлюють власних суджень, а опитування набуває формального характеру, чим ускладнює позитивний контакт між дослідником та опитуваними;
- напівстандартизоване інтерв'ю. Ґрунтується на використанні двох обов'язкових питань, на які має відповісти кожен респондент. Є також допоміжні питання, які застосовують у бесіді для уточнення або виключають із неї залежно від відповідей на основні. Завдяки цьому досягають варіативності опитування, можливості врахування індивідуальних особливостей респондентів і змін комунікативної ситуації. Одночасно ці дані легко порівняти. Інтерв'юер активно здійснює діалог, за потреби фокусуючи увагу опитуваних на додаткових аспектах обговорюваних проблем, і не виходить за межі заздалегідь складеного переліку питань. Дії дослідника під час напівстандартизованого інтерв'ю нагадують загальну схему функціонування комп'ютерних програм («якщо..., то...; коли ні, то...»). Інтерв'юер ставить респонденту передбачене питання відповідно до вияву (невияву) ним певної поведінкової реакції чи висло-Ішення (невисловлення) своєї думки.
4. Залежно від тривалості інтерв'ю класифікують на:
- глибинне (клінічне, тривале, інтенсивне) інтерв'ю (з'ясування причин соціальної поведінки, установок, мотивів тощо);
- терапевтичне інтерв'ю (спрямоване не стільки на отримання інформації, скільки на те, щоб дати змогу респонденту розповісти про свої неприємності, відчути твою значущість, допомогти розібратися в самому собі, досягти саморозуміння);
— фокусоване (короткочасне) інтерв'ю (його метою є отримання інформації про певні аспекти особливої ситуації або події, яку пережив респондент).
5. З огляду на поведінку інтерв'юера виокремлюють:
- «м'яке» інтерв'ю (інтерв'юер прагне досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього);
- «жорстке» інтерв'ю (інтерв'юер поводиться зухвало, демонструючи швидше техніку допиту).
6. Залежно від способу спілкування інтерв'юера та респондента розрізняють: — особисте інтерв'ю (інформацію отримують під час безпосереднього спілкування з респондентом);
— опосередковане (коли застосовують такі технічні засоби, як телефон, магнітофон, телебачення).
7. За жорсткістю спрямування інтерв'ю поділяють на:
— неспрямоване інтерв'ю (спонтанність розмов на теми, обрані респондентом);
— спрямоване інтерв'ю (інтерв'юер ставить ретельно підготовлені заздалегідь питання.
Отже, охарактеризовані види інтерв'ю засвідчують їх різноманітність. Ефективність інтерв'ю забезпечує поєднання його з іншими методами, які застосовують у психологічному дослідженні.
