42. Ринкове господарство в Англії у другій пол. ХVІІ – 60-тих роках ХІХ ст.: виникнення, становлення нових форм господарства. Теорії А. Сміта та Д. Рікардо
Специфіку розвитку Англії в усіх її сферах визначали її острівне розташування та певна відокремленість від інших країн.
В результаті буржуазно-демократичної революції1640—1659 рр. монархія в Англії була скинута і проголошена республіка з конституційною монархією під парламентським контролем.
У ХVІІІ ст. в Англії продовжувався аграрний переворот. Дрібні орендатори, селяни просто зганялися із землі. Тепер огородження проходило під знаком утворення великих скотарських та землеробських фермерських господарств.
Повністю змінилася соціальна структура аграрного сектору, з’явилився: великий землевласник, (здавав землю в оренду), фермер-орендатор і найманий робітник. Таким чином, Англія стає першою у світі державою капіталістичного господарювання.
Села стали першим місцем збуту для промисловості. Ринок держави поповнювався платоспроможним споживачем, створюючи попит і розвиваючи товарно-грошовий обіг.
Механізм взаємовідносин в аграрному секторі дослідив Д. Рікардо у праці «Основи політичної економії та оподаткування» (1817 р.). Вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається затратамипраці на їх виробництво за найнесприятливіших умов. Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціальний феномен. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сільському господарстві.
Парламент заохотив розвиток промисловості і торгівлі в країні. Це виразилося в протекціоністській політиці держави(встановлення заборонних мит, певних обмежень або, навпаки, пільгових умов для розвитку національної промисловості та торгівлі).
Це сприяло розвитку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна. Вони працювали в домашніхумовах з використанням власної сировини. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку, експортувалися в Європу та колонії.
На потребу в кредиті уряд створив Англійський банк (1694 р.), який мав монопольне право на карбування грошей. Виникає нова форма господарства – фабрика ( новий тип виробництва, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна).
Англія перетворюється на могутню індустріальну державу, на «майстерню світу».
Ідея вільної торгівлі була висунута й обґрунтована А. Смітом. За А. Смітом, при визначенні міжнародної спеціалізації країни варто вибирати ті товари, випуск яких даній країні обходиться дешевше за інших.
Д. Рікардо бачив корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона. збільшує масу й розмаїтість товарів, на які може витрачатися дохід. Навіть якщо держава не має абсолютних переваг, у неї завжди є порівняльні переваги, тобто щось, що вона виконує ефективніше й дешевше за інших (обґрунтував на основі трудової теорії вартості)
Під впливом міжнародної торгівлі відбувається зростання банківської системи, збільшення кількості акціонерних компаній.
Також Д. Рікардо присвятив кілька робіт («Ціна золота») з’ясуванню причин розладу грошового обігу. Д. Рікардо бачив вихід у введені в обіг паперових грошей, які обмінювалися б банками на золото за твердим курсом. При цьому якщо паперові гроші забезпечували б економічність, то їх вільний розмін на золото гарантував би стійкість системи грошового обігу. Заснована система грошового обігу («золотого стандарту»), була введена в Англії 1819 р. і проіснувала понад століття.
У цілому із завершенням промислового перевороту в Англії було створено ринкове господарство. Англія стає найбагатшою країною світу, світовим банкіром.
43. Розвиток ринкового господарства у Франції (друга половина XVII – 69-ті роки - XIX ст.). Теоретична спадщина Ж.Б.Сея та Ф.Бастіа
В епоху Реформації, католицької реакції, релігійних війн, жорстоких національних, соціальних та політичних зіткнень змінюється характер гуманістичної думки в європейській культурі. У Франції XVIII ст. цьому сприяла бездарність державного управління, надмірна розкіш королівського двору, релігійна нетерпимість гугенотів-реформаторів, з одного боку, і прибічників крайньої католицької реакції, з іншого.
Наростання невдоволення в країні наближало все більш наближало буржуазно-демократичну революцію. Крім цього була низка інших причин. Головною економічною причиною революції стала криза монархії та феодальної структури суспільства. Соціально-економічна несправедливість феодального (ієрархічного) устрою держави полягала в надмірному оподаткуванні феодально залежних селян, які становили основну частину економічно активного населення, й регламентації діяльності в промисловості та торгівлі, що суперечило принципам ринкової економіки. Безпосереднім поштовхом до революції стало також фінансове банкрутство держави.
Революція 1789 р. була тією вирішальною подією, яка визначила у Франції початок промислового перевороту і розчистила дорогу для розвитку капіталістичної економіки. Промисловий переворот в країні тривав майже все XIX ст. Він розпочався в 1810—1820 рр. і прискорився лише в 1850—1860 рр., які можна вважати також роками завершення промислового перевороту.
У 50—60-ті роки значних темпів розвитку набувала важка Промисловість. Використання бесемерівського методу виплавки сталі призвело до підвищення якості продукції І зростання виробництва у вісім разів.
Промисловий переворот було завершено в кінці 60-х років. Франція стала аграрно-індустріальною державою. Загальний об’єм промислової продукції порівняно з початком перевороту зріс у шість разів. Відбувся процес концентрації виробництва, особливо в легкій промисловості та металургії. Зросло міське населення. Та більша частина національного доходу припадала усе ж на аграрний сектор. У сільській місцевості проживало 56 % мешканців країни, а в сільському господарстві було зайнято 40 % на-Селення.
1800 р. у Парижі був заснований Французький банк. Йому надавалось монопольне право на емісію банкнот. Банк мав виконувати функції державного банкіра та кредитора держави. У 1801 р. в Парижі з'являється фондова біржа, яка призначалась для здійснення Великих торговельних угод між промисловцями і купцями; 1810р. була створена особлива «Рада зі справ фабрик і заводів».
Головна роль у першій половині XIX ст. належала будівництву залізниць. У результаті до кінця 1840 р. у Франції було здано в експлуатацію 1,5 тис. км залізничних шляхів. Технічна революція у сфері транспорту викликала прискорене Зростання металургійної й паливної промисловості.
Жан Батист Сей (1767—1832)— родоначальник і головний представник французької економічної думки цього періоду. Як у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), так і в узагальню вальній — «Повний курс практичної політичної економії» (1828—-1829) у шести томах він наслідує і пропагує ідеї А. Сміта, Разом з тим Ж. Б. Сей звертає увагу на помилки та суперечності в теорії вченого й намагається їх виправити. У цілому правомірно стверджувати, що він не просто популяризував класичне вчення, а збагатив його власними ідеями і став засновником нового напряму в економічній теорії. Відповідно до теорії Ж. Б. Сея, виробництво створює не певну матерію, а корисність, яка надає речам цінність. Саму корисність він розглядає як послугу. За Ж. Б. Сеєм, вартість визначається не працею, як у класиків, а корисністю речі, її споживчою вартістю, у створенні якої беруть участь три фактори виробництва: праця, капітал і земля. Ця теорія отримала назву — «Теорія трьох факторів».Важливу роль відводить Ж. Б. Сей підприємцю. Саме вони комбінують виробничі послуги заради задоволення споживчого попиту. Вони створюють попит на виробничі блага й пропозицію споживчих благ. Через них відбувається розподіл багатства в суспільстві.Одне з центральних місць у вченні Ж. Б. Сея займає теорія ринку («закон Сея»). Вона відображає сформульовані ним залежності, які стосуються проблеми реалізації та досягнення загальної економічної рівноваги в суспільстві. Суть теорії полягає в тому, що, за твердженням Ж. Б. Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребув інших, постійно забезпечуючи потенційний попит.
Ринок — це обмін товарів на товари, а гроші виконують тільки роль посередника в цьому обміні. Розвиваючи цю думку, Ж. Б. Сей формулює чотири закони ринку;
1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більш споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі збільшенням попиту.
2. Кожен виробник зацікавлений в успішній діяльності інших, оскільки вона формує ринок попиту. Успіх однієї галузі сприяє успіхові інших, стимулює загальний розвиток. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства і т. д.
3. Імпорт сприятливо впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.
4. Ті прошарки суспільства, які тільки споживають і нічого не виробляють, не примножують багатство країни, а розорюють її.
Другим представником французької політичної економії цього часу був Фредерік Бастіа (1801—1850). Найбільшою популярністюкористуються дві його роботи — «Економічні софізми» (1847) і «Економічні гармонії» (1850). Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов'язував прогрес суспільства з реалізацієювільної ініціативи кожної людини. Ф. Бастіа, наслідуючи Ж. Б. Сея, трактував цінність як відношення послуг. Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні. Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Він вважав, що «в міру того, як примножуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загальному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зростає і його частка безумовна» Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, «випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає».
44. Становлення ринкового господарства в США та виникнення нових форм господарювання. Ліберальна економічна теорія Г.Ч. Кері.
Відмінності розвитку США були зумовлені їх колоніальним походженням, географічним розташуванням, наявністю великої кількості природних. До того ж постійне зростання
суперечностей між колонією та метрополією призвело до початку Війни за незалежність, яка закінчилася перемогою колоністів і зіграла для США роль першої буржуазно-демократичної революції.
За роки визвольної війни в колоніях відбулися демократичні перетворення. Так, в англійських лендлордів були відібрані землі та розпродані невеликими ділянками. Від політики протекціонізму країна перейшла до фритредерства. Згідно з Конституцією в країні була встановлена федерація штатів з республіканською формою правління. Особливість розвитку ринкових відносин у США
полягала в тому, що рівень їх забезпечення правовою підсистемою держави був набагато вищий, ніж у Європі того періоду. Це стосувалось як права на землю, так і вільної підприємницької діяльності.
Утім, перша буржуазно-демократична революція не досягла свого повного завершення, бо Конституція США визнавала рабство. Крім того, фермери не одразу отримали землю. Землі розпродавалися великими ділянками з обов’язковою виплатою всієї суми протягом місяця, що було не доступно для більшості фермерів. Тому земля стала практично власністю великих плантаторів і спекулянтів.
Високими темпами, які не були характерні жодній державі, зростало населення країни. Це відбувалося за рахунок як природного припливу, так і припливу іммігрантів та ввозу рабів. За рахунок іммігрантів США отримували з країн Зх Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу. Все це сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни.
Процес становлення ринкової економіки в США мав такі особливості: перша буржуазно-демократична революція в країні проходила у вигляді визвольної війни; джерелами первісного нагромадження капіталу, окрім традиційних, були прибутки від реалізації і використання захоплених у аборигенів земель,торгівлі рабами, нееквівалентної торгівлі з корінним населенням (індійцями);ринок праці формувався головним чином за рахунок імміграції і меншою мірою за рахунок процесу розорення малих виробників, фермерів та ремісників.
Для стрімкого становлення ринкового господарства необхідні були величезні кошти. Джерелом капіталовкладень стали іноземні займи, асигнування федерального уряду й уряду штатів, капітали акціонерних компаній, які виникли в цей час, та доходи фермерських господарств. Демократизація аграрної політики щодо отримання землі сприяла формуванню фермерських господарств. Вони спеціалізувалися на вирощуванні кукурудзи, пшениці, на садівництві, овочівництві, виробництві продуктів молочного тваринництва і, як правило, мали товарний характер.
Засновником ліберальної економічної теорії в США став Генрі Чарльз Кері. Вчений ототожнив дію соціальних законів з природними законами. Предметом політичної економії, за Г. Ч. Кері, є людина та її поведінка, що спрямована на поліпшення свого добробуту. На його думку, всі економічні категорії виражають відношення людини до природи, а не відносини між людьми. Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері посідає теорія «гармонії інтересів». Вихідною умовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробництво. З розвитком буржуазного суспільства завдяки підвищенню продуктивності праці та примноженню капіталів частка робітників у національному продукті зростає і абсолютно і відносно, а частка капіталістів, абсолютно збільшуючись, відносно зменшується. Однією зі складових теорії «гармонії інтересів» є розроблена Г. Ч. Кері теорія заробітної плати. На його думку, різні заробітні плати прямо пропорційні продуктивності робочого дня в США. Заробітна плата підвищується або знижується пропорційно продуктивності праці. Ця теорія ввійшла в економічну науку під назвою «продуктивна теорія заробітної плати». Що ж до міжнародного поділу праці, то на думку Г. Ч. Кері, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку до промислової залежності, перетворення країни на постачальника сировини для розквіту іншої нації. Таким чином, економічна позиція Г. Ч. Кері слугувала теоретичним та ідеологічним підґрунтям становлення і розвитку капіталістичних відносин на всій території США.
46. Економічна теорія К. Маркса і сучасність
У 40-х роках ХІХ ст. виник марксизм як напрям економічної думки, що претендував на глибокий аналіз капіталістичної системи господарства та його суперечностей і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс і Фрідріх Енгельс були сучасниками утвердження капіталістичних відносин і ринкової економічної системи, а їх економічне вчення є своєрідним теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.
• Свій аналіз капіталістичного суспільства К. Маркс розпочав з того, що обґрунтував принцип матеріалістичного розуміння історії, розробив вчення про базис і надбудову та створив лінійну модель розвитку суспільства, аналізуючи його еволюцію як закономірну зміну соціально-економічних формацій, основу якої становить суперечність між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин.
• Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Так, на думку вченого, вартість товару походить з суспільно необхідних затрат праці, що витрачається на його виробництво при середньому рівні інтенсивності. Вчений проаналізував дві основні властивості товару: споживну і мінову вартість. Споживна вартість – здібність товару задовольняти потреби. Мінова вартість – здібність товару обмінюватися на інший товар.
ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК: товари повинні обмінюватися на ринку відповідно до їх вартості, ціна товару стає грошовою формою цієї внутрішньої (трудової) вартості, а вартість вимірюється тривалістю праці, суспільно необхідним часом, затраченим на виготовлення певного товару.
• Спираючись на трудову теорію вартості, К. Маркс відкрив і розробив теорію додаткової вартості. Відкривши відмінності між працею і робочою силою як товаром, він показав, що предметом продажу є не праця, а робоча сила як товар, тобто здатність до праці. Праця вартості не має, як і не може бути товаром, оскільки процес поєднання робочої сили і засобів виробництва не існує до моменту її продажу. Вона сама є джерелом та творцем (виробником) більшої вартості, ніж коштує робоча сила як товар. У кількісному виразі додаткова вартість — це різниця між вартістю виробленого товару і вартістю спожитих засобів виробництва й робочої сили. Тому, на думку вченого, додаткова вартість – вартість продукту неоплаченої праці робітників. Введення цього поняття дозволило показати, як без порушення закону вартості робітник отримує тільки частину оплати своєї праці. Реальна заробітна плата,як вважає вчений ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної силі праці, тобто проявляються признаки експлуатації. Звідси, Маркс вивів основне протиріччя капіталістичного способу виробництва – між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів. В цілому ж марксистська економічна теорія була підпорядкована ідеї обґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей.
ЩОДО СУЧАСНОСТІ Ж, то капіталізм не загинув, як це передбачав К. Маркс. Майбутнє виявилося в кінцевому рахунку за ринковою системою економіки, яка виявила здібність до внутрішньої трансформації та суттєвої зміни ключових принципів свого функціонування. Економіка ринкового типу продовжує і сьогодні динамічно розвиватися. Разом з тим у ній посилюються процеси усуспільнення та соціалізації, про об’єктивний характер яких писав К. Маркс у своїх працях. Таким чином, якщо капіталізм вільної конкуренції, детально проаналізований у «Капіталі», справді довів у процесі розвитку свій історично минущий характер (і тут К. Маркс був, звичайно, правий), то цього не можна сказати про ринкову систему економіки в цілому. Весь її подальший, хоч і суперечливий розвиток продовжує й сьогодні залишатися об’єктом вивчення економічної науки. Звернення до марксистських учень має велике значення для розвитку економічної теорії та економіки країн Європейської цивілізації. Це пояснюється тим, що це учення мало істотний вплив, по-перше, на подальший розвиток економічної думки в цілому, формування її основних напрямів; по-друге, на концепції сучасних теорій і шкіл, які безпосередньо формують економічну політику демократичних держав; по-третє, на створення теоретичних засад ринкової економічної системи загалом.
47. Господарський розвиток українських земель в ХV – першій половині ХVI ст. як передумова Визвольної війни українського народу (1648-1676).
Визвольна війна 1648-1676pp. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю. Наслідком війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави. Однією з передумов Визвольної війни був господарський розвиток українських земель в ХV – першій половині ХVI ст.
З 1569 р. більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Найважливішим наслідком цього стало стрімке зростання великого феодального землеволодіння. 3’явилися величезні магнатські латифундії з сотнями сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян та міщан. Зростає фільваркова система, поширюється панщина та кріпосний гніт.
В товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, як наслідок, розпочинається процес соціального розшарування селянства, з’являється значна кількість малоземельних та безземельних селян. Зростав і прошарок заможного селянства, які займалися торгівельним землеробством, промислами, використовували найману працю, проте панування феодальних відносин стримувало розвиток капіталістичних.
Господарство залишалося в своїй основі натуральним. У панському дворі, який включав панський будинок, житла для челяді, різні господарські будівлі і до якого прилягали орні землі, сінокоси, пасовища, села з селянами, що обробляли панські землі, вироблялося здебільшого все необхідне для потреб феодала. Повністю натуральний характер мали господарства селян.
На межі XV—XVII ст. в Україні починає поширюватися мануфактурне виробництво. Найбільшого поширення мануфактурне виробництво набуває у сільській місцевості, найчастіше у панських фільварках.
З XV ст. до середини XVI ст. в Україні продовжувало розвиватися ремесло, яке дедалі більше відокремлювалося від сільського господарства і зосереджувалося переважно в містах. Зростало число ремісників, для яких ремесло уже було основним заняттям, збільшувалася кількість ремісничих спеціальностей.
Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур посилювали суспільний поділ праці, що, у свою чергу, стимулювало розширення внутрішнього ринку. Визначилися й регіони розвитку окремих галузей промисловості залежно від наявних джерел сировини. Отже, суспільний поділ праці доповнюється територіальним, що фактично і визначило зародження внутрішнього ринку.
Зміцнювалися й економічні зв’язки України із зовнішнім світом: із Західною Європою, Московською державою, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкі. Їй перешкоджали найрізноманітніші привілеї та торгівельні статути, які обмежували можливості як ремісників-виробників, так і купців (і не лише місцевих, а й іноземних).
Економічна політика польського уряду передусім захищала інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю.
У результаті визвольної війни українського народу середини XVI ст., на більшій частині України основними стали державна, козацька, селянська форми землеволодіння, було скасовано кріпосне право. B основному було ліквідовано велике й середнє землеволодіння польських феодалів, фільварково-панщинну систему господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність. Козаки та селяни вступали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їхніх господарств у товарні. Набирало сили й промислове виробництво, йшов процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елемента європейського та світового ринків. Економічна політика, що проводилася Б. Хмельницьким була спрямована на економічний розвиток за допомогою активного втручання державної влади у господарське життя.
48.Економічна політика Б. Хмельницького та її основні напрями.
Внаслідок національно-визвольної війни 1648-1676 рр Наддніпрянщина була визволена з-під польської влади,становилася національна українська держава,тобто козацько-гетьманська,відбулися соціально-економічні зрушення,що були обумовлені відповідною економічною політикою Б.Хмельницького.
Козацька революція розвалила магнатсько-шляхетську систему,що вперлася в натуральне господарство та,знищивши старофеодальні відносини,дала широку дорогу капіталові для започаткування процесу первісного нагромадження і утворення перехідної доби в історії України.
Головним завданням ВВ стало визволення укр.нар. від гноблення Польщі,що насамперед означало Ліквідацію великої земельної власності магнатів та формування дрібного землеволодіння козаків, міщан, вільних селян (корпоративний тип власності);На це була спрямована аграрна політика Б.Хмельницького,в результаті якої ліквідовано особисту залежність безпосередніх виробників; Перетворено козацтво на привілейований стан українського суспільства,за яким закріплено право власності на землю,звільнено від податків,надана особлива юрисдикція.
Значні привілеї зберегла шляхта,духовенство,міщанство та селянство.Відбувся поділ українського суспільства на дві верстви: товариств о(козаки,що мали привілеї,внаслідок військової служби,а також за підтримку правителя)і поспільство( селяни,міщани,що мали особисту свободу,право на торгівлю,земельну ділянку,але були податними станами);Антифеодальна та аграрна політика Б.Х. викликали значні зміни у структурі земельної власності. На зміну великому землеволодінню на фільварковій системі-дрібне індивідуальне козацьке засноване на власній та частково найманій праці.Але велике землеволодіння збереглося в монастирях і церквах.Аграрна політика Б,Х. відзначалася гнучкістю і цілеспрямованістю,відповідала економічним цілям і мала прогресивний характер.
В містах також відбулися реформи:
· Звільнення міст від влади феодалів,право на самоуправління,суд,право земельної власності та звільнення від феодальних повинностей.
l Зростання ролі міст як центрів ремесла та торгівлі, торгівля зосередж.на тогах та ярмарках.
l Надання права торгівлі усьому населенню,без обмежень,що сприяло формуванню націолнального ринку
l Політика залучення в Україну іноземних купців,щоб зміцнити зовнішньоекономічні зв’язки.
Проводилася стабілізаційна фінансова політика,шукалися джерела фінансових надходжень,намагалися забезпечити перевищення доходів над видатками,а обіг-повноцінними грішми.Доходи до державного скарбу забезпечувалися за рахунок податних станів(СЕЛЯНИ, МІЩАНИ,КОЗАКИ ), збирання податків забезпечувалося дійовим фінансовим апаратом.
Аналізуючи економ.політику Б.Х. можна зробити висновок,що вона мала риси меркантилізму:
l Активне втручання держави у господарські процеси
l Заохочення вивезення товарів
l Обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів
l Встановлення захисних мит
l Протекціоністські пільги місцевим підприємцям і купцям
Здійснення цієї політики закладало тенденції до формування нової економічної структури з вільними товаровиробниками-власниками,конкуренцією,розгалуженим внутрішнім ринком та зовнішніми торгівельними зв’язками,а в кінцевому підсумку до зростання ролі України в міжнародному поділі праці.
49. Економічна політика Петра І та її вплив на господарство України.
Політика Петра І була спрямована на посилення економічної та політичної могутності Росії і мала яскраво виражений меркантилістський характер. Формувалася вона під впливом сучасних йому представників економічної думки, в тому числі й Феофана Прокоповича.
Економічна політика Петра І стосовно України передбачала посилення колонізації та ліквідацію і тих залишків автономного устрою, що ще залишалися. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торгівельних зв’язків Росії, Петро І спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Петро І надзвичайно багато зробив для розвитку мануфактурного виробництва в Росії,
проводячи політику «насадження мануфактур». Водночас він накладав певні заборони на розвиток їх в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи українську сировину, російський уряд створював казенні (скарбові) мануфактури. Російський уряд будував свою економічну політику щодо України на оволодінні українською промисловістю, створенні російських державних підприємств на українській сировині та із застосуванням української робочої сили. 3’являється кріпосна мануфактура (як державна, так і приватна)з великою кількістю «приписних » робітників. Власниками її найчастішестають російські підприємці. Великої шкоди петровська політика завдала українській торгівлі — якзовнішній, так і внутрішній. Прямими заборонами були перекриті можливості для українського купецтва в уже налагодженій міжнародній торгівлі
через прибалтійські порти — Ригу, Гданськ, Кенігсберг, куди заборонялося вивозити українські товари, а спрямовували їх до далекого Архангельська — на той час єдиного морського порту Росії (1701 р.). Указом 1714 р. було заборонено вивозити ряд товарів, зокрема прядиво, шкіри, сало, віск, щетину тощо, через будь-які порти, крім російських — Ригу, Петербург, Архангельськ; у 1719 р. взагалі заборонили вивозити українське збіжжя. Врешті-решт український експорт було скорочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної промисловості різко обмежувався й український імпорт: заборонялося завозити до України ряд іноземних товарів, таких як панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призвели до значного падіння цін на українському ринку на ряд товарів, що давало можливість російським купцям та уряду за безцінь скуповувати продукцію, яка не лише споживалася в Росії, а й вивозилася російськими купцями за кордон. Дуже дошкульною для українського купецтва була й митна політика уряду Петра І. До традиційного мита, яке платили українські купці на користь державного скарбу Гетьманату, додавалося обов’язкове мито на користь російської казни, що сплачувалося при перетині російського кордону зУкраїною, та ще раз в російських портах. Це значно підвищувало ціни на товари українських купців, робило їх торгівлю вкрай невигідною. Водночаспротекціоністська політика Петра І щодо російського купецтва давала
