МИХАЙЛО Туган-Барановський 2 страница

 

27. Зародження інститутів ринкової економіки в країнах Західної Європи (кінець ХV-ХVІ ст.).

Передумовами індустріалізації господарствата зароджен­ня інститутів ринкової економіки в країнах Західної Євро­пи були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натурально-господарських форм феодального господарства, реміс­ничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Створенню загальноєвро­пейського товарного та грошового ринку сприяла міжнародна торгівля.

У цей період поділ праці набуває якісно нового значення і розвивається на різних господарських рівнях: міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному, національному (остаточне виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей економіки), мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфактурах).

Відбувається розвиток мануфактурного виробництва із застосуванням вільнонайманої праці.

Значно зростала роль міст. Міста були осередками товарного виробництва й торгівлі. Місто являло собою самостійну організацію з певною системою самоуправління і були центрами товарно-грошових відносин.

Становлення товарного господарства супроводжу­валося розвитком форм організації, товарного об­міну, торгівлі. Його об’єктами стають гроші.

У мануфактурний період купецький капітал пере­важав над промисловим. Паралельно з купецьким капіталом розвивається лихварський, на зміну якому пізніше з’являється позичковий (або банківський) ка­пітал. Зароджуються такі форми банківської діяльності, які існують й сьогодні.

Західноєвропейська економіка починає рухатися шляхом становлення ринкових відносин з розвитком товарного господарства, які потребували відповідних їм інститутів.

Формування перших інститутів товарного господар­ства унеможливлював подальший розвиток економічних відносин. Потужним чинником прискорення розвитку виробництва й збуту товарів стає поява акціонерного капіталу та акціонерної власності.

Подальший розвиток торгівлі супроводжує поява нових товарів, він ви­кликає нові форми її організації — біржі (тобто постійні ринки). Біржова торгівля здійснюється через товарні біржі як оптова (гуртова) торгівля за зразками та стандартами й через фондові біржі як торгівля цінними папера­ми. Із розвитком товарно-грошових відносин та відповідних інститутів по­ступово відбувається формування національних ринків. У сфері обігу та розподілу на основі розвитку міжнародного поділу праці формуються ринки товарів і грошей національного, європейського і світово­го рівня.

Притаманний мануфактурному періоду перехід від натуральних до товарних відносин привів до значного розвитку та трансформації фінансової сфери, яка, успадкувавши феодальні пережитки, набуває нових рис: виникає страхова справа, з подальшим розвитком банківської сфери розвиваються грошово-кредитні операції, з’являються клірингові розрахунки (залік взаємних вимог і зобов’язань.

Отже, процеси виникнення простого товарного та товарно-грошового господарств ґрунтуються на формуванні приватної власності, свободі і рівності учасників господарської діяльності. Зміни в економічній сфері супроводжують­ся передусім змінами у сфері власності. В цей період власність виникає як функція влади, що пов’язана із використанням ресурсів. Змінюються об’єкти і суб’єкти власності: з одного боку, відбувається примусове відокремлення без­посереднього виробника від засобів виробництва та його перетворення на бідного продавця своєї робочої сили, з іншого — формування приватної власності торговців, банкірів, фермерів

Період формування передумов товарно-грошового (капіталістичного) рин­кового господарства характеризується встановленням еквівалентного обміну, який має в основному товарний характер, хоча зберігається і натуральний. Основними формами господарства були реміс­ничі цехи і мануфактури; феодальні маєтки, селянські і фермерські госпо­дарства, торгові, кредитні, банківські установи — біржі, банки тощо.

Просте товарне виробництво починає поступатися міс­цем більш продуктивним формам організації виробництва, посилюється йо­го підлеглість капіталу.

В економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система поступово витісняється товарними економічними від­носинами.

28.Великі географічні відкриття та значення їх наслідків у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації.

Епоха Великих географічних відкриттів — період в історії людства, що розпочався у XV столітті і тривав доXVII століття, в ході якого європейці відкривали нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океанії пошуках нових торгових партнерів та джерел товарів, які користувалися великим попитом у Європі.Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім — до казкової Індії) була зумовлена відповідною еконо­мічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов. Серед економічних передумов вирізнялися:

• Бурхливий розвиток промисловості, зростання товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових рин­ках збуту;

• ускладнення грошового обігу та посилення ролі торговель­них бірж вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як за­собів обігу (європейські джерела срібла були значною мірою ви­снажені). «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани;

• криза середземноморської торгівлі. Завоювання Туреччиною Південно - середземноморського та Азовсько-Чорноморського ба­сейнів і феодальна роздробленість Золотої Орди сприяли блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворили арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів посередниківу цьому напрямі торгівлі. А це робило торгівлю європейців зі Сходом нееквівалентною і сприяло відтоку, а не притоку дорого­цінних металів,що на у розквіт меркантилізму було основним з напрямків державної політики.

До політичних передумов географічних відкриттів можна від­нести:

•розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив пе­редумови для організації великих морських експедицій, голов­ною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збільшилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла;

• завершення державного об'єднання низки країн Західної Євро­пи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн.

Науково-технічними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців,які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насам­перед відродження античних уявлень про те, що Земля — куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, секстант, астролябія), а також будівництво суден нового кла­су — каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням ві­трил, що дозволяло йти потрібним курсом за будь-якого на­прямку вітру, а, отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану. Каравели стали одним із символів цієї епохи.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки:

1. Розширилася територіальна сфера обігу. Виникли еконо­мічні зв'язки між найвіддаленішими землями І народами різної матеріальної культури. Внаслідок відкритгя нових земель до кін­ця XVI ст. площа відомої європейцям поверхні Землі збільши­лася в шість разів,а отже збільшилися і ринки збуту,сировини,нових товарів.

2. Розширився торговельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо); різко збіль­шився обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, пря­нощів.

3. Боротьба за оволодіння новими ринками приводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об'єднань, найпотужнішими з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії, які у середині XVI ст. діяли в усіх колоніальних країнах. Величезні масштаби колоніальної експансії реалізували завдання первісного нагромадження капіталу.

4. Центр торгівлі переміщується із Середземного моря в Атла­нтичний (головна роль у світовій торгівлі припадає на Голлан­дію, Англію і Францію), Індійський, а пізніше -- Тихий океани.Завдякицьому зовнішня торгівля в XVI—XVIII ст. сягає рівня світової.

5. Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що по­ширюється торгівля за зразками. Огляд усього товарного асорти­менту став фізично неможливим. Зростання товарної маси дикту­вало зміни в механізмі торгівлі. У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладання угод — торговельні біржі. Це, в свою чергу, викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі та сприяє заснуванню великих банків. З часом роль центру світової торгівлі й кредиту поступово отримують Амстер­дам та Лондон. Починаючи з 1585 року Амстердамська біржа здійснює регулярну публікацію цін на товари.

6. Відбувається становлення світового ринку. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу торговельні шляхи зв'язали між собою Європу, Африку, Америку та Австралію і почав складатися світовий ринок. Його виникнення стало ще одним потужним поштовхом до зароджен­ня і розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі.

7. Наслідком Великих географічних відкриттів стало поси­лення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.

8. Одним з найбільш зна­чущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістично­го господарства.За ХVІ століття загальна кількість монет в обігу Зах. Європи зросла в 4 рази, що призвело до різкого падіння вартості грошей і 2 – 3 разового зростання цін на продукцію сільського господарства й промисловості.

Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. Кордони європейського світу суттєво розширилися й охопили майже всю планету за винятком Австралії. В 1493 р. Папа Римський скріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Іспанією та Португалією. Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства.

 

 

29. Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

Первісне нагромадження капіталу — історичний процес відокремлення безпосередніх працівників, перш за все селян, від засобів виробництва, в результаті якого вони перетворювались у капітал, а працівники — у найманих робітників. Характеризуючи економічну суть капіталістичного виробництва, Маркс писав: «Гроші і товари, цілком так само як життєві засоби і засоби виробництва, аж ніяк не є капіталом самі по собі. Вони повинні бути перетворені в капітал. Але перетворення це можливе тільки за певних обставин, які зводяться ось до чого: два дуже відмінні види товаровласників повинні зустрітися один з одним і вступити в контакт — з одного боку, власник грошей, засобів виробництва і життєвих засобів, якому треба закупити чужу робочу силу для дальшого збільшення привласненої ним суми вартості; з другого боку, вільні робітники, продавці власної робочої сили і, значить, продавці праці». Процес відокремлення трудящих мас від засобів виробництва, тобто їх пролетаризація, відбувався в різних країнах Західної Європи не з однаковою швидкістю й наслідками. Найбільш масового характеру цей процес набув в Англії, де вже в кінці XV і особливо у XVI ст. селянська маса була значною мірою експропрійована і англійські промисловці дістали в своє розпорядження цілу армію вільних від будь-якого зв'язку з власністю пролетарів. Експропріація дрібного самостійного виробника становить основу всього процесу первісного нагромадження. Та вона не вичерпує всього його змісту. Другою стороною процесу первісного нагромадження є нагромадження коштів — капіталів — у руках окремих осіб; лише при наявності величезної кількості грошей капіталіст-підприємець може придбати необхідні засоби виробництва — знаряддя, сировину і т.д. та купити робочу силу, якої більш, ніж потрібно, з'явилось на ринку праці. Джерела нагромадження грошових капіталів в історії були надзвичайно різноманітні. Ще в попередні XIII-—XV ст. в Західній Європі відбувалися значні нагромадження грошей у формі купецького й лихварського капіталу. Самі хрестові походи на Близький Схід, що супроводилнся грандіозним пограбуванням східних країн, відіграли в цьому відношенні виняткову роль. В період XVI—XVIII ст. величезне значення в нагромадженні капіталів мали в Європі податкова система з її передачею збирання податків на відкуп окремим особам з купців і лихварів; система державних боргів, коли уряди окремих країн, позичаючи у приватних осіб або банків, сплачували кредиторам величезні проценти, що їх покривала зрештою та сама маса платників податків. Система протекціонізму, тобто протегування місцевій промисловості, яке супроводжувалась видачею промисловцям позик і найбільш пільгових кредитів, збагачувала підприємців також за рахунок трудящих селян, ремісників та ін. Зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — перцем, прянощами, пахощами, тютюном Та особливо велике значення в історії нагромадження грошових капіталів мало пограбування колоній. Відкриття Америки, проникнення європейців в Індію та Індонезію, загарбання ними західних і східних узбережжів Африки привели до нещадного пограбування європейцями країн цих материків і масового припливу в Європу золота й срібла, перетворених тут у капітал. Первісне нагромадження капіталу призвело до розвитку капіталістичного господарства країн Зх Європи. В результаті первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва.Тобто з одного боку армії найманих робітників, з другого- освіту капіталістичних підприємців, у яких зосереджувалися матеріальні ресурси, необхідних організації капіталістичного виробництва. У процесі первинного накопичення капіталу відбувалася ліквідація системи поземельної й особистої залежності селянства. Замість феодальної створювалася буржуазна власність.

 

30. Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях

Генезис ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язаний з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації виробництва. Мануфактура - це просте товарне виробництво на своїй пізній стадії, яке засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Відмінною рисою мануфактури, порівняно з передуючою їй простою капіталістичною кооперацією, був перехід до поопераційного поділу праці, що значною мірою підвищило її продуктивність. Проте праця залишалася ручною. Відомі наступні форми мануфактур – розсіяна, централізована та змішана мануфактура.

Тож, форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Так поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична домашня промисловість, або розсіяна мануфактура (в XVI — першій половині XVIII ст.). Тут безпосередній виробник позбавлявся права власності на своє господарство і засоби виробництва. Надомництво, або розсіяна мануфактура, набуває особливо бурхливого розвитку там, де були слабкіші цехові обмеження. Розсіяна мануфактура ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Ремісники працювали не в майстерні, а в себе вдома. Купець виконував роль підприємця. Робітники за такого типу виробництва, незважаючи на їхню просторову відособленість, були пов’язані поділом праці: одні робили з сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції.

Інколи деякі стадії виготовлення продукції переносились у майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називалися змішаними.

Централізована мануфактура була найбільш розвиненою формою капіталістичного виробництва і існувала в умовах однієї майстерні (з другої половини XVIII ст.). Об’єднання робітників в одному приміщенні давало можливість провести між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти і засоби праці, що підготувало перехід до машинної техніки у період промислового перевороту. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій. Цехові ремісники часто не витримували конкуренції з мануфактурами і розорялися.

Галузевий склад мануфактур багато в чому визначався природно-географічними умовами країни: в Англії - суконні, металургійні та суднобудівні мануфактури, в Німеччині - гірничі та металообробні, в Голландії — текстильні та суднобудівні.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особливості. Основними формами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури.

До кріпосної мануфактури належать: вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на примусовій праці, що в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку; в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури); посесійна мануфактура (передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників; виникає у період правління Петра І і найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії)

До капіталістичної мануфактури належали: купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — купцям); селянська мануфактура ( підприємство, засноване забагатілим селянством)

Отже, мануфактура стає першим капіталістичним підприємством, що використовує найману працю та діє за наявності капіталу. Значення мануфактурного виробництва полягає в тому, що воно історично підготувало передумови для великої машинної індустрії.

 

 

31. Ринкова системи вільної конкуренції та концепція лібералізму А. Сміта.

Адам Сміт був представником класичної політичної школи.Класична школа базвалася натаких засадничих принципах:

-життя суспільства в цілому й економіка підеоряються дії природних законів,втркчання держави недоцільне інебажане.Класики обгрунтували принцип економічної свободи "laissez faire"("дозвольте робити").

-дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідуумом своїх особистих інтересів. Така модель поведінки одержала назву "економічної людини".

-умовою ефективного функціонування ринкового механізму є забезпечення максимуму свободи.

Уперше цілісну систему про ринкову економіку створив Адам Сміт(1723-1790)в книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів". Основну увагу приділяв механізму функціонування ринку-ринковій конкуренції та еквівалентному обміні.Відповідно до теорії Сміта ринок саморегулюється завдяки вільній конкуренції підприємств і через їх приватні інтереси. Так ринкова економіка найефективніше вирішуватиме всі суспільні завдання й приведе до гармонійного розвитку сус-ва з максимальною вигодою для всіх і кожного. Основу цього процесу,на думку Сміта,становить принцип "невидимої руки",який регулює ринкові відносини та непомітно для сус-ва виводить ринок з усіх труднощів.

А.Сміт ствердж.,що в будь-якому цивілізованому сус-ві дяють всесильні і невідворотні економічні закони,основою яких є вільна конкуренція. Механізм дії конкуренції та забезпечення індив.інтересів в умовах ринку,він вважав,забезпечує еквівалентний обмін,в основі якого лежить вартість товару. Неоднозначність при вивченні вартості товару проявлялася в існуванні 3 наступних визначень категорії:

1.Визначення вартості затратами живої праці. А.Сміт вважав,що величина вартості визначається лише кіль-стю затраченої праці та вимірюється робочим часом.

2.Визначення вартості працею,яка купується. Сміт стверджував "вартість всякого товару для особи,яка володіє ним і має на увазі не використовувати його,або особисто спожити,а обміняти йогона ін.предмети,рівна кіль-сть праці,яку вона може купити за неї або отрим.в своє розпорядження."

3.Визначення вартості доходами. Він робить висновок,що за наявності найманої праці вартість складається з 3 видів доходів:заробітної плати,прибутку і ренти.

Таким чином,відповідно до теорії А.Сміта,ринок саморегулюється через вільну конкуренцію і приватні інтереси підприємців,які реалізуються через закон вартості при цьому держава не втручається в економічне життя країни. Тобто Сміт був прихильником економічного лібералізму та вільної гри господарських сил. Він також стверджував, що "держава-нічний сторож".А для досягнення вищого ступеня добробуту на думку Сміта "потрібні лише мир,легкі податки і терпимість в управлінні,а все інше зробить природний хід речей".

Однак оптимістичні уявлення Сміта про можливості механізму ринкової економіки виявилися не безмежними. Адже з часом виникали не відомі раніше проблеми,учені повинні були пояснити такі питання як безробіття, загострення суперечностей між власниками засобів вир-ва й найманим робітником,...

 

32. Характеристика фізіократизму: передумови виникнення, суть та внесок в розвиток економічної теорії. «Економічна таблиця» Ф. Кене.

Пануюча у країнах того часу політика меркантилізму підривала економіку сільського господарства. Воно деградувало в умовах штучного утримування цін на низькому рівні, заборони на вивіз зерна. Процес формування товарного господарства супроводжувався його поступовим проникненням і в аграрну сферу. Тому центр економічних суперечностей змістився у сферу сільського господарства, яке стає предметом досліджень представників фізіократизму.

Фізіократи виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства та створенні багатства.

Визначним представником напряму був Франсуа Кене. Дослідження Ф. Кене сільського господарства було спрямоване на обґрунтування необхідності проведення політики його державної підтримки, переходу до прогресивних форм господарювання.

Його «Економічна Таблиця» (1758 р.) стала вищим проявом утвердження відносин товарності всільському господарстві.

Ф. Кене у праці "Економічна таблиця" (1758) розглядав процес відтворення та процес обміну продуктів виробництва між галузями народного господарства та основними класами суспільства: продуктивним класом (селяни та фермери, які обробляють землю), класом землевласників (поміщики, король, церква - всі, хто отримує щорічний чистий продукт землеробства) і "безплідним", або непродуктивним (усі громадяни, діяльність яких не пов'язана із сільським господарством). Отже, в економічній таблиці представлена трисекторна модель народного господарства, де між секторами (класами) відбувається перерозподіл валового національного продукту (в додатку).

Ще один представник фізіократизму є Ж. Тюрго (1727 — 1781), намагався надати тлумачення проблеми нагромадження капіталу. Головний свій твір — «Роздуми про створення ірозподіл багатств» (1766 р.), а також дослідження «Цінності та гроші» (1769 р.), присвятив розвитку теорії цінності й ціни, грошей і кредиту.

Він обстоював свободу торгівлі зерном, доводив необхідність розвитку видобувної та обробної промисловості, захищав свободу і запровадження відсотків. Вважаючи шкідливою регламентацію, Ж. Тюрго виступав за скасування цехів та гільдій, за обмеження монополій. Пропонував через запровадження єдиного податку на «чистий дохід» (тобто на ренту) перекласти тягар податків на земельних власників.

Внеском фізіократів в розвиток економічної теорії є те, що вони вплинули на розвиток класичної школи політичної економії, передбачили розвиток простого товарного господарства у бік товарно-грошового. Також фізіократи неабиякою мірою сприяли розвитку громадських ідей у Франції напередодні буржуазної революції.

 

Додаток

Процес кругообороту річного продукту відбувається так:

· на початок сільськогосподарського року валовий річний продукт, отриманий у сільському господарстві, становить 5 млрд ліврів.

· землевласники, маючи дохід-ренту за попередній рік у сумі 2 млрд ліврів, купують у фермерів продовольство на 1 млрд ліврів і у "безплідного" класу - промислові вироби на 1 млрд ліврів;

· клас "безплідних", отримавши від продажу промислових виробів 2 млрд ліврів, купує у фермерів необхідне для життя продовольство на 1 млрд ліврів і сировину, потрібну для продовження промислового виробництва - також на 1 млрд ліврів.

У результаті цих взаємодій на початку нового сільськогосподарського року ситуація повертається до вихідного моменту. Щорічно виробничий клас відтворює 5 млрд ліврів за допомогою 2 млрд ліврів щорічних витрат на визначеній території.

 

 

33. Характеристика меркантилізму: передумови виникнення, суть та особливості на різних етапах його розвитку

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у ХV ст., але поширення набув у ХVІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Виникнення капіталістичного способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку, необхідність створення великих капіталістичних підприемств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва, вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму розкривають такі положення.

1.Багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2.Виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3.Безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4.Сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6. Треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати.

Меркантилізм пройшов два етапи у своему розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний), і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

1 етап Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. В країні була політика максимального зменшення імпорту. Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

2 етап У другій пол ХУІст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.