МИХАЙЛО Туган-Барановський 3 страница

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшуе їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

 

34.Господарський розвиток українських земель у ХVІ-ХVІІ ст.

У 1569 р. між Великим князівством Литовським та Польським королівством було укладено Люблінську унію про створення єдиної держави — Речі Посполитої, у результаті чого більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало стрімко зростати велике феодальне землеволодіння, з’явилися величезні магнатські латифундії з сотнями сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян і міщан..

Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збільшити прибутковість господарств привели до певного прогресу в с/г виробництві. Панівною системою в землеробстві було трипілля, ширше стали застосовувати угноєння, вдосконалювалися знаряддя праці. Головною с/г і експортною культурою було збіжжя (пшениця, жито).

Із зростанням фільваркової системи, поширенням панщини, селяни почали втрачати право переходу. Протягом ХVІ ст. польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала полишати свій наділ, а 3 Литовський статут остаточно закріпачив селян. У другій половині ХVІ ст. на Нижньому Подніпров’ї виникла Запорізька Січ — центр українського козацтва.

У розглядуваний період розвиток продуктивних сил приводить до поглиблення процесу суспільного поділу праці, набуває подальшого розвитку ремесло та торгівля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і містечок. Проте цехове ремесло, як і в Зх Європі, було обмежене жорсткою регламентацією. Тому в укр містах існувала велика кількість позацехових майстрів — партачів. Позбавлені прав реалізовувати свою продукцію в містах, вони були змушені звертатися до посередників — купців-скупників. Із зростанням поділу праці вони перетворювалися в робітників так званих розсіяних мануфактур. Централізовані ж мануфактури часто виникали на базі цехових майстерень, де, всупереч регламентації, з’являвся поділ праці.

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну на чолі з Б. Хмельницьким. У результаті головним привілейованим станом укр суспільства стає козацтво, за яким через гетьманські універсали було закріплено право власності на землю, звільнення від податків, особлива юрисдикція, необмежена участь у політичному житті і т. ін. Інші сусп. верстви населення: шляхта, яка зберігала значні привілеї, духовенство, міщанство, селянство. Все укр. сусп поділялося на дві основні групи: «товариство» (козаки) та «поспільство» (селяни, міщани). «Поспільство» також у ході війни отримало всі громадянські права, у тому числі й право власності на свою земельну ділянку.

На зміну великому землеволодінню прийшло дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. Але, на жаль, права власника на землю не були юридично захищені, не виник правовий інститут приватної власності на землю. Стосовно ж великого землеволодіння, то воно частково зберігається. Це, перш за все монастирське і церковне, а також обмежене шляхетське землеволодіння, відповідно визначалися й категорії залежних селян.

За українськими містами гетьманськими універсалами були визнані права та привілеї, вони отримали право на самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від більшості феодальних повинностей. Зростає їх роль як центрів ремесла та торгівлі. Гетьманські універсали захищали купецтво, надавали їм певні права та привілеї, обмежували і навіть звільняли їх товари від внутрішніх мит. Усе це сприятливо впливало на розвиток товарно-грошових відносин та формування внутрішнього ринку. Приділялася увага й зовнішній торгівлі, зміцненню зовнішньоекономічних зв’язків.

Власне, питанням фінансової політики надавалося великої уваги. Доходи державного скарбу забезпечувалися за рахунок «податних станів» — селян, міщан, частково козаків. Козацька старшина, православне духовенство, українська шляхта податками не обкладалися.

Об’єднання в 1654 р. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремеслі й промислах, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст. Але не можна заперечувати негативну роль царизму в історичній долі українського народу. Проте незважаючи на вкрай несприятливі умови, в економіці Лівобережної України з’являються паростки капіталістичного укладу у вигляді торговельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо. Підприємцями ставали не лише багаті міщани, але й козаки та збагатілі селяни. Особливого поширення цей процес набув у таких галузях, як селітроваріння, залізоробна промисловість, виробництво скла тощо.

 

«Податні стани» платили цілий ряд податків: стації — податок на утримання війська; «подимний» податок (від «диму», тобто садиби). Міщани до того ж сплачували податки на місцеві потреби з торгів, перевозів, «хлібів усяких», воскобоєнь, від продажу напоїв, за користування торговими рядами, крамницями, із заїжджих дворів тощо. Особливе мито — «показанщина» — збиралося з усіх тих, у тому числі й козаків, хто виробляв алкогольні напої.

Крім цих податків, основними джерелами фінансових надхо-джень були:

1. Земельний фонд гетьманського управління, частина якого продавалася, а гроші йшли на поповнення скарбу.

2. Промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в оренду.

3. Митні збори від зовнішньої торгівлі.

4. Податок за користування судом і ратушею, штрафи.

Старшинське землеволодіння

Формування та зростання старшинського землеволодіння в другій половині XVII ст. йде різними шляхами. Ще за часів Б. Хмельницького виникає так зване рангове землеволодіння. Це були маєтки, які надавалися старшинам при обійманні ними певної посади — рангу з земельного фонду Війська Запорізького. Власники рангових земель іменувалися державцями. Крім рангового землеволодіння, гетьмани надавали землю у «вічне» («спокійне») володіння; «до ласки військової», інакше кажучи за наказом вищої влади; «на вспартє дому», тобто на підтримку господарства. Зростання старшинського землеволодіння істотно погіршило становище посполитих, які, крім повинностей на користь Війська Запорізького, зобов’язані були також нести повинності на користь панів.

Тенденції щодо зростання старшинського землеволодіння у Лівобережжі поширювалися і на Слобідську Україну, де формувалося світське й монастирське, вотчинне і помісне землеволодіння. Спочатку, як і на Лівобережжі, кожен переселенець міг записатися у козаки, але вже на початку XVIII ст. це було зробити нелегко. У маєтках також починає запроваджуватися панщина, вона досягає 1—2 днів на тиждень, несуть селяни й цілий ряд повинностей.

 

36. Значення демократичної та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.

У другій половині ХVІІ — першій половині ХІХ ст. у країнах Європейської цивілізації відбулися суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя: політичній, духовно-культурній, господарській та соціальній. Найповніше вони проявилися у процесі демократичних, промислових і освітніх революцій. Серцевиною цих змін стало утвердження приватної власності, що спричинило виникнення нових відносин у суспільстві, привело до глобальних модифікацій в економічних системах країн Європейської цивілізації та формування ринкового господарства.

Демократичні (буржуазно-демократичні) революції докорінно змінили політичну та соціальну системи суспільства. Ініціатор: буржуазія, яка не могла в умоваї ієрархічного суспільства займатись підприємницькою діяльністю. Для цього необхідно було змінити політичну систему суспільства. Боротьба велася за відміну феодальних повинностей, кріпацтва, інших форм особистої залежності і часто супроводжувалася національно-визвольною боротьбою. Демократичні революції були направлені на зміну існуючої системи влад. Вони передбачали:

Ø участь народу у політичній системі суспільства, тобто становлення його демократичних засад;

Ø створення незалежних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової;

Ø формування громадянського суспільства;

Ø особисте звільнення людей, ліквідація привілеїв — суспільство перейшло від особистої залежності до економічної, що знаменувало утвердження приват власн, що у свою чергу призвело до відокремлення економічної сфери від сфери держави, що є однією з умов функціонування ринкової держави;

Ø створення умов для господарської діяльності незалежних індивідів;

Ø прояв раціонального індивідуалізму – реалізація здібностей вільних членів суспільства;

Ø формування національних держав на основі раніше створених централізованих монархій. Основою взаємовідносин у національній державі стало формування нації як суспільного суб’єкта.

ЗНАЧЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: під впливом демократичних революцій, які проголосили в країнах Європейської цивілізації свободу і рівність громадян, докорінно змінюється соціальний статус індивідів. На відміну від феодального суспільства, в якому він залежав від походження, місця в ієрархії васальної залежності, в буржуазному суспільстві визначальну роль відіграє майновий статус. Залежно від власності на робочу силу чи капітал індивіди набувають статусу найманого працівника або підприємця. Нова соціальна структура суспільства та нові принципи побудови влади, взаємовідносини між громадянами і державою стали однією з основних умов становлення та подальшого розвитку ринкової економіки

ПЕРЕДУМОВА ОСВІТНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: Просвітництво — інтелектуальний та духовний рух кінця ХVІІ — початку ХІХ ст. в Європі та Північній Америці. За Кантом, це «це широке використання людського розуму для реалізації соціального прогресу. Це природне продовження ідей гуманізму Відродження, протестантизму періоду Реформації та раціоналізму початку Нового часу. Його світогляд: відмова від релігійного світорозуміння і звернення до розуму як єдиного критерію пізнання людини і суспільства — стали поворотним моментом у використанні наукових знань у розвитку суспільства.

В центрі міркувань ідеологів Просвітництва знаходилась ідея раціоналізму (від лат. ratio — розум). Розум, в уявленні просвітників, дає людині розуміння як суспільного устрою, так і самої себе. І те й інше можна змінити на краще, можна вдосконалити. Таким чином, обґрунтовувалася ідея прогресу. Найвищою формою діяльності розуму вважалося наукове пізнання. Погляди просвітників, які базувалися на раціональному підході, формували нову ідеологію побудови держави на основі демократичних та правових засад. Ці засади стали основою формування суспільства під час демократичних революцій.Велику увагу просвітники приділяли питанням виховання та освіти народу. Звідси — сильне повчальне начало, яке проявилося не тільки в наукових працях, але й в літературі, музикальному мистецтві, театрі.

ВИСНОВОК: просвітницький рух створив передумови для освітніх та наукових революцій, вплинув на формування мотивації життєдіяльності членів буржуазного суспільства Західної цивілізації з ринковою економікою.

Суть освітньої революції полягає у переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти, виникнення й розвитку професійної та вищої професійної освіти, поширення знань серед широких верств населення. Потреби нового суспільства вимагали підняття рівня освіти всього населення, підготовки кваліфікованих спеціалістів для нових політичних, соціальних, економічних, духовно-культурних організацій.

ЗНАЧЕННЯ ОСВІТНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: В країнах, де на рівні держави вирішувалося питання розвитку освіти, особливо професійної, темпи розвитку суспільства були вищими (США, Німеччина). Освіта вплинула на всі підсистеми суспільства: підвищила рівень культури суспільства, стала однією з причин виникнення середнього класу, змінила культуру взаємовідносин держави і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки і техніки. Щодо економічної підсистеми, то масштаби й характер змін були ще суттєвішими — зростання рівня кваліфікації економічних суб’єктів, поліпшення добробуту населення, впровадження нової техніки і технологій, культури управління господарств, формування досконалішого інституційного середовища тощо.

 

37.Промислова революція: передумови, суть та значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

На зміну періоду Відродження прийшов період Реформації, що приніс з собою вагомі зміни в житті Європейської цивілізації. Ці зміни полягають в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній революціях. Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція(переворот).Промисловий переворот (або промислова революція) — пе­рехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Батьківщиною промислового перевороту стала Англія, де в сере­дині XVIII ст. склався комплекс економічних та політичних пе­редумов його успішного здійснення, насамперед достатньо висо­кий рівень розвитку мануфактурного виробництва, обумовлений активним процесом первісного нагромадження.Це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво, широка співпраця науки та ін­женерії з промисловим виробництвом також посприяла промисловій революції.Зміна політичних систем країн у результаті революцій обумо­вила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особи­стої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною. Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалеж­них власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну кон­куренцію. Саме тому цю епоху прийнято називати епохою вільної конкуренції. Основними суб’єктами господарювання стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські господарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні товариства) капіталістичні утворення.Утворюється національний ринок, який характеризується но­вими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (по­пит фабрик). Останній включає в себеринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асорти­мент і обсяги за рахунок масового виробництва.Промисловий переворот обумовив зміни в структурі народно­го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних з промисловим виробництвом; автоматизації визначаль­них галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного ви­робництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості. Усе це призвело до здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.Розглядаючи значення промислового перевороту для ринкового господарства, можна сказати що воно завжди позитивне. На даному етапі промисловий прогрес дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції та сировини для промисловості. Промисловий переворот приніс новий етап в економічних відносинах та нову еру в науці і техніці.

 

38. Промисловий переворот в Англії та Німеччині (передумови, періоди, особливості та наслідки).

Англія. Передумови: Головною політичною передумовою стає Англійська буржуазна революція (1640—1649 рр.), що скасувала феодальні привілеї та відкрила шлях для капіталістичного розвитку.Обезземелення селянства, патентна система, що сприяла створенню винаходів, попит у світі на англійські товари.

Періоди: Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основними етапами були: винайдення та застосування машин у текстильній промисловості(спочатку у бавовняній), удосконалення металургійного процесу, винайдення та активне впровадження парового двигуна, створення галузі, що виробляє машини, — машинобудування.

Особливості: Важливим фактором промислового перевороту був вихід на якісно новий технічний рівень англійської бавовняної промисловості, що забезпечувався поступовим впровадженням у текстильне виробництво нових машин і механізмів.

Наслідки: У результаті завершення промислового перевороту в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Прискорився розвиток металургійної, машинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло залізничне будівництво.

В Англії складається структура капіталістичного індустріального суспільства, різко підвищується питома вага міського населення. Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Німеччина. Передумови: Промисловий переворот у Німеччині розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни. Часткова ліквідація феодального режиму на селі стала передумовою промислового перевороту в Німеччині.

Періоди: 1)30—40-ві роки — підготовчий етап. Переворот відбувався переважно в текстильній промисловості;

2) 50—60-ті роки — Німеччина переживала промислове піднесення, пов´язане з широким розвитком важкої промисловості;

3) після утворення у 1871 р. Німецької імперії спостерігався тісний взаємозв´язок розвитку фабричної промисловості з формуванням монополій.

Особливості: Становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту.

Перші парові машини в німецькій промисловості знайшли застосування у 30-их роках XIX ст. Промисловий переворот прискорюється у 50-60-их роках, коли німецька промисловість переходить від мануфактурної стадії до фабрично-заводської. Впродовж 60-их років різко збільшується загальна потужність парових двигунів. Особливо високими темпами розвивається важка промисловість.

Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було те, що він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині було здійснено ряд винаходів (барвники), внаслідок чого почала успішно розвиватися хімічна промисловість.

Прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Крупна (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

Наслідки: Зміна структури виробництва дала змогу Німеччині вийти на провідні позиції у Європі з багатьох промислових показників. Вона перетворилася на одну з наймогутніших індустріальних країн.

39. Промисловий переворот в Англії і США (передумови, періоди, особливості та наслідки).

Переломним моментом у розвитку продуктивних сил світу стає промисловий переворот (або промислова революція). Такий промисловий переворот стався в Англії та США внаслідок впровадження машинної праці та переходу від мануфактурного виробництва до фабричного. Це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво.Іншою причиною промислової революції може стати перехід від одного способу організації виробництва до іншого, наприклад від мануфактури до фабрики.

Загалом хоч промислові революції мають спільні риси, та в кожній країні проходять по – різному,алей також мають відмінні риси.

Англія: першою промисловий переворот провела, причиною цьому був високий рівень розвитку порівняно з іншими країнами. У Англії був створений комплекс економічних та політичних пе­редумов його успішного здійснення, насамперед достатньо висо­кий рівень розвитку мануфактурного виробництва, обумовлений активним процесом первісного нагромадження. Крім того, за рахунок подрібнення операцій, у результаті зростаючого поділу праці, виробництво готується до застосування машин. Головною ж політичною передумовою стає Англійська буржуазна револю­ція (1640—1649 рр.), що скасувала феодальні привілеї та відкри­ла шлях для капіталістичного розвитку.

Промисловий переворот в Англії відбувався приблизно з останньої третини XVIII ст. до першої чверті XIX ст. Його основ­ними етапами були винайдення та застосування машин у тексти­льній промисловості (спочатку у бавовняній), удосконалення ме­талургійного процесу, винайдення та активне впровадження па­рового двигуна і, нарешті, створення галузі, що виробляє маши­ни, — машинобудування. По-перше, бавовняна промисловість була новою галуззю, її ма­нуфактурні підприємства будувалися вже з урахуванням досягнень технічного прогресу, значно більшими за розмірами, що створю­вало сприятливіші умови для запровадження машин. Крім того, продукція бавовняної промисловості споживається різними верст­вами населення, тоді як суконна, традиційна для Англії, промис­ловість значною мірою виконувала державні замовлення. Це роби­ло бавовняну промисловість більш залежною від коливань кон'юнктури ринку, а власників підприємств більш заінтересова­ними у застосуванні нової, ефективнішої техніки та технології.

У результаті завершення промислового перевороту (перша чверть XIXст.) в Англії пануючим стає фабричне виробництво, країна з аграрної перетворюється в індустріальну. Це проявляєть­ся в значному піднесенні промислового виробництва, передусім виробництва бавовняних тканин (споживання бавовни за 130 ро­ків зросло в 1000 разів); прискорився розвиток металургійної, ма­шинобудівної промисловості. Значного розвитку досягло заліз­ничне будівництво.

Промисловий переворот мав важливі соціальні наслідки. В Анг­лії складається структура капіталістичного індустріального суспіль­ства, різко підвищується питома вага міського населення (в 1811 р. частка сільського населення скоротилася до 35%).

Значно зростає роль колоній як ринків сировини та збуту для англійської промисловості. Англія перетворюється в економічно­го лідера доби домонополістичного капіталізму — провідну тор­говельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому не­абияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Freetrade). До політики фрітредерства Англія перехо­дить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.
США; Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави дозволяло американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став "золотим віком" американської торгівлі. Посередництво у торгівлі зброєю, боєприпасами і т. ін. приносило великі прибутки. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 рази, в основному за рахунок переселенців із Європи – людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинилися до економічного поступу США. Перші прядильні машини у США появилися в кінці 80-х років. Вони д завезені з Англії, незважаючи на заборону вивозу машин і вічних інновацій з боку англійського уряду. Перші парові машини з'явилися в останньому десятилітті XVIII ст. На початковому етапі промислового перевороту вони використовувалися слабо.

Більшість текстильних фабрик працювали на енергії води. Саме наявність дешевої енергії водяних двигунів пояснюється запізніле впровадження парових машин. Промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту і капіталів. В цьому теж одна із його особливостей. Однак в американській промисловості з великим успіхом застосовувалися власні оригінальні винаходи - циліндр для механічної набивки тканин тощо.

 

41.Методологічні засади класичної політичної економії і національної політичної економії.

Класична політична економія (classical economics) - провідний напрям світової економічної думки впродовж останньої третини XVIII - середини XIX ст. Назва "класична" свідчить про науковий характер концептуальних положень і методологічних досліджень, об'єктивний аналіз закономірностей розвитку товарного господарства.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії - не випадкове економічне явище, а стійка тенденція, пов'язана із становленням і утвердженням ранньоіндустріального підприємницького ринкового господарства у період першої науково-технічної (промислової) революції.

Класична політична економія сформувала базові погляди на ринкове господарство.

Її характеризують такі фундаментальні теоретичні та методологічні засади:

o предмет дослідження - багатство та шляхи його зростання для задоволення суспільних потреб; природа, джерела та об'єктивні закони економічного життя. Багатство - це сукупність матеріальних цінностей, пріоритетна сфера його створення - матеріальне виробництво, джерело - продуктивна праця; отже, економічна наука має вивчати виробництво;

o методологічний потенціал охоплював принцип "природності" законів економіки, які ототожнювались із законами природи (використання вчення фізика І. Ньютона, англійських філософів Т. Гоббса і Дж. Локка, французьких просвітителів), причинно-наслідковий (каузальний) і абстрактно-дедуктивний методи та системний підхід. Принципом систематизації класичної політекономії був принцип вихідної категорії, за яким усі економічні явища послідовно поєднані між собою причинно-наслідковими зв'язками;

o системоутворювальною вихідною теорією була теорія вартості, що була засадничою для теорій ціни, грошей, доходів тощо;

o ринкова економіка є саморегульованою, прагне до природного рівня випуску продукції, що визначається виробничими факторами, останні зумовлюють межу виробничих можливостей. Внутрішній механізм саморегулювання, складовими якого є попит, пропозиція, гнучкість цін на ресурси та готову продукцію, автоматично забезпечує рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції;

o використання доктрини економічного лібералізму (economic liberalism), що захищає конкурентну економіку приватної власності, свободу підприємництва та вільну торгівлю, теорії та політики невтручання держави в економіку, політики фритредерства (вільної торгівлі без обмежень). Ринок є головним регулятором економічного розвитку;

o дослідження об'єктивних факторів життєдіяльності "економічної людини", особистого інтересу, пов'язаного з отриманням прибутку, як головної спонукальної сили розвитку ринкової економіки. Перевага віддавалася особистим інтересам на противагу загальнодержавним;

o трактування економічних відносин як відносин між класами;

o обґрунтування концепції економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом нагромадження капіталу, збільшення кількості зайнятих у сфері матеріального виробництва та підвищення продуктивності праці.

Першими німецькими економістами, які відреагували на положення класичної доктрини були Адам Мюллер (1779 – 1829) і Фрідріх Ліст (1789 – 1846). Романтизм А. Мюллера і націоналізм Ф. Ліста послужили моделями, які вплинули на характер формування історичної школи і критику класичної доктрини політичної економії. Представники історичної школи намагалися обґрунтувати недієвість абстрактних категорій за допомогою безлічі емпіричних даних.Засновником історичної школи вважається німецький економіст Фрідріх Ліст. Основна праця вченого „Національна система політичної економії" (1841) – свого роду реакція на ортодоксальну теорію А. Сміта – Д. Рікардо. Провідна ідея твору – заклик до економічного об'єднання країни. Ф. Ліст вважав:
1) ділова економічна система має опиратися на достовірні історичні факти;
2) політична економія покликана роз'яснювати істинно національні інтереси;
3) абстрактні, доктринальні міркування не мають сенсу;
4) свобода торгівлі при відсутності заборонних мит підриває ще незміцнілу промисловість Німеччини;
5) організація і система зовнішньоекономічних зв'язків є засобом підтримки і захисту молодої німецької промисловості.
Основні положення, висунуті Ф. Лістом у „Національній системі політичної економії”, можна звести до трьох взаємопов'язаних положень:
1) теорія продуктивних сил;
2) концепція стадійного економічного розвитку;
3) положення про активну економічну роль держави.
Збільшення продуктивних сил „починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації” Нація, що об'єднує людей – це єдине ціле і розвивається вона, враховуючи традиції, досвід, знання. Наскільки вона зуміє засвоїти досягнення і спадковість попередніх поколінь та зробити їх власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ. Ф. Ліст твердив, що справжнє багатство і добробут нації зумовлюється ступенем розвитку продуктивних сил і залежить від політичної могутності держави. Він вводить термін "економічне виховання нації”, що є важливішим за безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. Хоча він вважає, що треба підтримувати мануфактуру, поки вона не зміцніє і не перестане боятися іноземної конкуренції, а на сільське господарство, на думку Ліста, протекціонізм поширювати не слід: німецькі землероби мають потребу не у заступництві, а у ринках.
Ф. Ліст виділяє такі стадії економічного розвитку:
1) етап дикості;
2) пастушачий побут;
3) землеробський;
4) землеробсько-мануфактурний етапи;
5) землеробсько-мануфактурний і комерційний етапи.
Відзначаючи заслуги Ф. Ліста, слід насамперед відмітити його історичний метод. Він обгрунтував і конкретизував ряд нових, принципово важливих положень. Загальні принципи класичної школи Ф. Ліст перевів на мову національної політичної економії. Він показав вплив політичної єдності і державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Зовнішньоторговельна політика має відповідати загальній економічній політиці. Державна влада погоджує і спрямовує зусилля окремих ланок національного господарства в ім'я довгострокових, корінних інтересів нації