Ефективне управління групами. • підсумовування результатів — це огляд висунутих ідей і при­ пущень, обговорення й ухвалення рішення на основі повної інформації;

 

• підсумовування результатів — це огляд висунутих ідей і при­
пущень, обговорення й ухвалення рішення на основі повної
інформації;

• досягнення консенсусу та його тестування. Періодична пе­
ревірка наявності згоди серед членів групи щодо рішення й
необхідності продовження дискусії.

Проте лише вирішивши основні проблеми внутрішньогрупо-вого розвитку, група може ефективно працювати над виконанням завдання. Залучаючи членів групи до процесу групової динаміки, ефективна група здатна забезпечити виконання ряду функцій, серед яких такі:

1) гармонізація взаємин шляхом залагодження міжособистісних
конфліктів і протиріч, досягнення згоди й зниження напруги
при безпосередніх контактах;

2) досягнення компромісів. Ефективність взаємодії членів групи
досягається в тому випадку, коли кожний з них визнає правомір­
ність інтересів інших членів і власні помилки; а також готовий
відмовитися від надмірних домагань; вільне виявлення емоцій­
них переживань, ідей і ставлення членів групи один до одного;

3) заохочення й підтримка. Надання допомоги й підтримки один
одному, формування клімату довіри та взаємоповаги.
Перелічені вище функції ефективної групи реалізуються шля­
хом розподілу соціальних ролей між її членами. Кожен член групи
опановує сукупність ролей, які необхідні для результативного
виконання групової роботи й оптимальної підтримки взаємовід­
носин. Готуючись до виконання завдання, члени групи обирають
одну чи декілька ролей:

1) ініціатор — той, хто пропонує нові ідеї, процедури, мету
й способи вирішення. Цей член групи дає старт груповій ак­
тивності. Почати нову справу, як правило, дуже складно, тому
виконання цієї ролі є важливим чинником, що забезпечує
ефективну групову діяльність;

2) інформатор — той, хто постачає групі необхідні для виконан­
ня завдання факти, думки та інші знання;

 

3) шукач додаткової інформації — той, хто задає питання чле­
нам групи й домагається розширення інформованості колек­
тиву з конкретної проблеми, роз'яснюючи складні питання
й неточності;

4) висловлювач думок — той, хто не боїться розділити з групою
свої переконання, переживання, думки, оцінки з конкретної
проблеми. Як правило, у групі кілька членів виконують цю
роль. Чим більшу кількість членів групи включено в процес
обміну думками, тим ефективнішою виходить взаємодія;

5) уточнювач думок — той, хто втягує мовчазних членів групи
в процес обміну думками, ставлячи їм прямі запитання щодо їх­
ніх суб'єктивних думок, оцінок і позицій з конкретної проблеми;

6) інтегратор — той, хто роз'яснює взаємозв'язки між окремими
фактами, думками й припущеннями, поєднуючи ідеї та актив­
ність усіх членів групи в єдиному напрямі;

7) оріентатор — той, хто підтримує діяльність групи в напрямі
оптимального досягнення поставленої мети, не дозволяючи
їй збиватися з обраного курсу. Цей член групи також під­
сумовує досягнення групи й кожного ЇЇ члена, спонукаючи
кожного співвідносити свої тактичні успіхи й прорахунки із
загальною метою;

8) стимулятор — той, хто спонукає групу до ще більшої актив­
ності та енергійності. Завдяки цьому члену групи підсилю­
ється внесок його колег у кінцеву продуктивність групової
діяльності.

Реалізуючи функції з підтримки та розвитку групової взаємо­дії, члени групи виконують такі ролі:

• підбадьорюючий і заохочуючий, — виявляє згоду з іншими та
спонукає їх до відкритого обміну переживаннями й оцінками,
забезпечує теплий і дружній клімат у колективі;

• гармонізатор — той, хто забезпечує компроміси зі складних
проблем і згладжує розбіжності. Цей член групи консолі­
дує колектив, розв'язуючи конфлікти й поліпшуючи атмо­
сферу взаємодії;

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

 

• жартівник — той, хто знижує напруженість у взаєминах між
членами групи, вдаючись до гумору. Посилення напруженості
у відносинах призводить до зниження гнучкості й підвищення
ймовірності рішень на основі негативних емоцій. Жартівник
заражає інших членів групи своїми позитивними емоціями, до­
зволяючи глянути на проблему під несподіваним кутом зору;

• охоронець — той, хто контролює комунікативні канали, забез­
печуючи певний баланс щодо участі кожного члена групи в
спілкуванні. Цей член групи спрямовує спілкуванням під час
конфліктів і втягує в діалог членів, що не беруть участь;

• послідовник — той, хто виражає готовність виконати бажання
інших членів групи. Готовність піти назустріч побажанням
членів групи згуртовує колектив і дозволяє кожному відчути
задоволення від причетності до нього.

Як уже зазначалося вище, кожен член групи виконує одну чи декілька ролей у міру того, як закладається орієнтація на завдан­ня й на супутні спільні роботи, відносини. В ефективній групі всі функції і ролі закріплено за певними членами, які охоче виконують їх на високому професійному рівні.

Проблеми виникають у тому випадку, якщо одна чи декілька ролей залишаються не задіяними або ніхто із членів групи за сво­їми особистісними й діловими якостями не готовий до виконання ролей, необхідних групі.

Разом з тим у групі виникають проблеми й у тому випадку, якщо один чи декілька членів виявляють тенденцію до виконання деструктивних соціальних ролей. Такі співробітники починають реалізовувати свій негативний потенціал. Серед них такі:

• блокатор — той, хто постійно критикує ідеї інших членів гру­
пи, наполегливо затягуючи групову бездіяльність. Цей член
групи завжди негативно ставиться до будь-яких спроб розви­
нути дискусію, стосунки, реалізувати план і т. ін.;

• агресор — той, хто ображає, кривдить і критикує інших чле­
нів групи. Свою деструктивну поведінку цей член групи ви­
являє в прямих діях, глузуваннях, приниженнях, яких зазна­
ють його колеги;

 

 

• анекдотчик — той, хто розповідає вигадані історії і плітки про
членів групи. Своїми фантазіями він відводить групу від сут­
тєвих проблем, спрямовуючи енергію на псевдоцілі;

• шукач визнання — той, хто вміло перериває групову дискусію,
робить зауваження й залучає увагу групи до своїх індивіду­
альних досягнень та успіхів.

Модель поведінки закономірно пов'язана з одним із 6 сцена­ріїв взаємодії членів групи між собою і із супутньою емоційною атмосферою (позитивною, негативною чи емоційно нейтральною).

Найбільша кількість проблем при формуванні ефективної робочої групи виникає в емоційно нейтральній ситуації виконання завдання, коли члени групи взаємодіють у рамках сценарію 1 (типи поведінки 6-7) У даному разі члени групи формально взаємодіють лише в рамках виконання посадових обов'язків. Вони роблять за­пит інформації, уточнюють орієнтацію, просять про повторення й підтвердження чи надають потрібну інформацію, повторюючи й підтверджуючи її. Як правило, такий тип взаємодії свідчить про те, що між членами групи ще не склалися взаємини, а група може вважатися такою лише формально. У такій ситуації управлінський лідер повинен докласти певних зусиль до вирішення комунікатив­них проблем (мається на увазі налагодження каналів неформаль­ної комунікації і стимулювання їх розвитку), проблем оцінювання, контролю діяльності та взаємодії членів групи, а також розробити алгоритми оптимального прийняття рішень, зниження напруже­ності, інтеграції всередині колективу.

Якщо між членами групи вже склалися взаємини за сцена­рієм 2 (типи поведінки 5, 8), то управлінський лідер будує свою стратегію взаємодії з групою залежно від характеру соціально-емоційної сфери. Лідер заохочує і стимулює контакти між членами групи, що виражаються в конструктивному обміні думками й оцін­ками, виявленні своїх почуттів і бажань, спрямованих на розвиток взаєморозуміння, згуртованості та довіри один до одного. В умовах напруженості у відносинах між деякими членами групи, про­яву негативних емоцій, негативних оцінок особистісних і ділових

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ