Ефективне управління групами

 

7)

зв'язок: члени групи прагнуть зберегти своє членство в групі, беруть участь у реалізації її цілей та виявляють інші форми активності;

8)

членство: два і більше індивіди, взаємодіючи протягом деяко­го періоду (декілька хвилин і більше), засновують групу. Група впливає на глибоке переосмислення членами групи ін­дивідуальних потреб і перегляд власних цілей з погляду їх відпо­відності чи невідповідності груповим цілям. На перелік індивіду­альних цілей, що повинні узгоджуватися з груповими, впливають такі фактори:

• чи подобаються індивіду інші члени групи;

• чи є важливою вищезгадана обставина для колег індивіда;

• якою мірою активність індивіда сприяє досягненню групових
цілей;

• наскільки складними й важкими є цілі (середньо, оптимально);

• якою мірою цілі відповідають цінностям групи.
Ефективність індивідуальної і групової діяльності в процесі

досягнення спільних цілей залежить від декількох обставин:

• якою мірою усвідомлення мети властиве індивідам і групі
в цілому;

• як вони структуровані;

• наскільки цілі є чіткими й зрозумілими для членів групи.
Між великими і малими групами існують певні відмінності.

Мала група визначається як «безпосередня взаємодія двох і більш індивідів_у коли кожен член групи може вільно й точно охарактери­зувати інших членів» [Ніг§ооп, Незіоп & МсСгозкеу, 1974, р. 2]. Отже, члени малої групи перебувають у безпосередній близькості один від одного і взаємодіють, спостерігаючи, оцінюючи й контр­олюючи один одного. Індивіди, які регулярно взаємодіють лише за допомогою сучасних засобів комунікації (телефон, факс, Ін-тернет), можуть належати до однієї великої групи, але не можуть належати до однієї малої групи. Взаємини в рамках малої групи набувають особливого значення, що спонукає індивіда звертати увагу на особисті схильності та звички кожного з колег.

Основними характеристиками малої групи є такі:

1) частота взаємодії. Так, регулярні збори одних тих же інди­
відів, коли один чи більше з них виголошують промову без
обміну думками з іншими членами групи, а можливості для
взаємодії з іншими є недостатніми, навряд чи можна вважати
малою групою;

2) розвиток індивідуальності групи. Формування групи із су­
купності окремих індивідів закономірно приводить до роз­
витку схожих рис і моделей поведінки, що відрізняють кож­
ного члена групи від інших людей. Так, групі можуть бути
властиві добродушність, оптимізм, гнучкість, догматизм,
упередженість, схильність до авантюризму чи конфліктність
з оточуючими й т.п.;

3) утвердження групових норм. Члени групи виробляють свою
систему цінностей на основі спільних для них культурних
пріоритетів і переконань. Ця система цінностей служить
критерієм оцінки поведінки кожного члена групи й символом
відмінності групи від навколишнього світу;

4) взаємообмін і копіювання моделей поведінки, стилів взаємодії
і спілкування. До цих моделей поведінки можна віднести
загальні дії членів групи щодо усунення небажаного впливу
навколишнього середовища (інших груп, культур і т. ін.).
У малих групах розвиваються також спільні звички, ритуали
й процедури. Поки формується груповий стиль поведінки,
розвивається і групова мова, тобто особливий жаргон і за­
гальні штампи вербального спілкування. Так, члени групи
можуть відрізняти один одного за використанням ряду слів,
за якими закріплюються значення, що виходять за рамки за­
гальноприйнятого;

5) диференціація ролей членів групи. Усередині групи відбува­
ється розподіл ролей і функцій, спрямованих на виконання
завдання й підтримку стабільності самої групи. Кожен член
групи виконує цілий ряд ролей залежно від свого становища
в групі, амбіцій і здібностей;

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ

 

6) взаємозалежність індивідуальних і спільних цілей. Члени малої
групи мають конкретні цілі, на основі яких вони об'єднують­
ся. Усвідомлення того факту, що групові зусилля спрямовані
на реалізацію спільних цілей, а звідси — і цілей конкретного
індивіда, є мотиватором діяльності та підтримки колег по ро­
боті;

7) вигода кожного від об'єднання в групу. Кожен індивід вбачає
особисту користь у приналежності до групи. Досягнення цієї
вигоди самостійно в інших групах індивіди розглядають як
проблематичну або більш трудомістку, або ресурсомістку
справу.

Незважаючи на те, що деякі індивіди віддають перевагу са­мостійному та результативному вирішенню проблем, уникаючи тісних контактів з товаришами по службі, група має ряд переваг, особливо для тих, хто бажає рости, розвиватися й змінюватися.

Можна виділити такі унікальні можливості групової діяльності: 1. Група забезпечує більш різноманітне соціальне оточення, у якому індивідуальні знання й навички можна вивчати, удо­сконалювати та інтегрувати. Якщо між двома людьми існує якийсь один певний тип взаємин, то в групі підтримується й розвивається ціла сукупність різних контактів між чле­нами, включаючи неприйняття й винятки. У парі індивід може розраховувати на схвалення лише однієї людини, у групі — на підтримку більшої кількості людей. Різні люди викликають різні почуття й реакції. У парі можливості ін­дивіда обмежені: він порівнює себе, свої моделі поведінки й результати лише з однією людиною. Тим часом у групі таких можливостей незмірно більше. Індивідуальні відмінності членів групи — за особистісними якостями, компетентністю, працездатністю, честолюбством, інновацією й іншими крите­ріями — забезпечують кожному з них умови для порівняння та оцінок. Отже, різноманітність взаємин у групі дає її чле­нам значні можливості для пізнання й розвитку, що нереаль­но поза межами групи.

 

2. Група створює атмосферу спільності, причетності, допомоги,
підтримки, що є важливим чинником індивідуальної готов­
ності до додаткових зусиль і ризику в ході виконання постав­
лених завдань. Група пропонує своїм членам підтримку неза­
лежно від індивідуальної життєдіяльності кожного з них поза
рамками групової роботи. Певний рівень підтримки гаранту­
ється кожному члену на підставі приналежності до групи за­
вдяки особливому клімату взаємодопомоги. Члени групи пу­
блічно виявляють один стосовно одного повагу й схвалення,
що є основою для розвитку самоповаги та самовпевненості
індивідів. Члени групи також можуть розраховувати на під­
тримку й заохочення їхніх зусиль або компетентності в разі
змін у діяльності групи відповідно до нових цілей.

3. Група впливає на моделі поведінки й позицію своїх членів.
При цьому можливості впливу всередині групи дуже великі.
У групі індивід гостріше відчуває соціальний тиск чи схва­
лення, що стимулюють його особисті зусилля. Як правило,
заохочення й покарання індивідуальної поведінки в групі
впливають на індивіда більшою мірою, ніж заохочення й по­
карання керівництва.

4. Група може контролювати емоційні прояви своїх членів, сти­
мулюючи й згладжуючи силу емоційних переживань. Група
створює особливе середовище, у якій індивіди можуть експе­
риментувати з новими для себе почуттями й переживаннями.
У групі відбувається неусвідомлений взаємний обмін, «за­
раження» й багаторазове посилення емоційних переживань.
При цьому в групі здійснюється чіткий контроль за проявом
тих емоційних переживань, що групою заохочуються, і тих,
котрі групою засуджуються. Отже, група може коригувати
поведінку своїх членів.

5. Група вимагає від своїх членів компетентності в міжособис-
тісній взаємодії і при використанні навичок спілкування.
При індивідуальному обмірковуванні проблеми і її подаль­
шим розв'язанням навички міжособистісної взаємодії не

 

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ