Психологія індивідуального стилю управління

Нині не зменшується актуальність проблеми індивідуального стилю в управлінні та виробленні управлінського рішення. Форми, методи, принципи вирішення цих проблем відрізняються надзвичайною різноманітністю: тут і голе адміністрування, і спроби перебрати на себе роль якогось прохача, і бажання за показною брутальністю приховати своє невміння керувати людьми.

Досвід показує, що низька управлінська культура серйозно позначається на всій життєдіяльності організації. Однією з важливих умов успішного виконання завдань, що стоять перед організацією, є наявність у керівника певних особистісних і ділових якостей, а також вибір оптимального стилю управління.

Одним з найкраще вивчених питань у сфері керівництва та лідерства є проблема стилю управління. Під стилем управління розуміють усталену систему способів, методів і форм впливу керівника, що створює своєрідний почерк управлінської поведінки. Проблемою стилю управління в організаціях почали серйозно цікавитися відносно недавно — на початку цього ст..

Межа XIX і XX ст. ознаменувалася бурхливим розвитком виробництва. Пильну увагу до керівників різного рівня на виробництві — менеджерів — виявляють не лише виробничники-практики, але і представники різних напрямів науки про Людину. Своєрідним стимулом стало виявлення такої закономірності: продуктивність

праці значною мірою визначається тими конкретними формами й методами управління, які сповідують різні керівники. Усе це змусило психологів пильніше глянути на всю систему управління і на місце в ній керівнів різних рангів.

Найбільш плідно в цьому напрямі працював відомий німецький психолог К. Левін. Основні зусилля він і психологи його школи зосередили на дослідженнях соціально-психологічних явищ групового життя. Важливе місце в цих дослідженнях посідала проблема ролі та значення керівника в різних групових процесах.

Об'єктом вивчення К. Левіна були групи дітей-підлітків (хлопчиків 11-12 років), які під керівництвом дорослих ліпили маски з пап'є-маше. Відповідно до логіки експерименту їх поділили на три групи. На чолі кожної групи стояли дорослі, що демонстрували різні стилі керівництва. Заради простоти ці стилі дістали такі назви: «авторитарний», «демократичний» і «попускання» (останній іноді перекладається як «анархічний», що не зовсім точно, хоча й «попускання» є досить вільним перекладом терміна, який запропонував Левін).

Назва трьох стилів пов'язана з особистою біографією і позицією Левіна. Свої експерименти він проводив, емігрувавши з фашистської Німеччини до США на початку Другої світової війни. Демонструючи свою антифашистську позицію, Левін ужив терміни «авторитарний» і «демократичний», наповнені певним політичним змістом. Однак це були свого роду метафори, і наївно було б гадати, що в суто психологічних експериментах виявлялися риси авторитаризму чи демократизму в тому їх значенні, яке вони мають у політичному житті.

Взявши за основу висновки й закономірності, виявлені в ході експериментів, Левін охарактеризував кожний із цих класичних стилів управління: авторитарний, демократичний і попускання. У літературі зустрічаються різні їх назви: авторитарний часто називають директивним, попускання — анархічним, нейтральним, формальним, дозвільним, ліберальним. Розкриваючи зміст кожного із цих стилів, ми будемо використовувати такі поняття: «авторитарний», «демократичний» і «ліберальний».

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Яких же висновків дійшов К. Левін на основі своїх експериментів? Він і його співробітники виявили, що для тієї конкретної ситуації найбільш доцільним стилем керівництва був демократичний. По-перше, цей стиль створює найбільш сприятливу атмосферу в групі та активно залучає її членів до спільної діяльності. По-друге, цей стиль керівництва оптимально забезпечує потреби групи, задовольняє прагнення підлеглих до творчості. Нарешті, по-третє, цей стиль є ефективним щодо встановлення найбільш сприятливих взаємин між керівником і групою.

Порівняно з демократичним, авторитарний стиль керівництва сприяв виконанню більшого обсягу роботи, але при цьому значно знижувалася мотивація до праці, оригінальність дій і доброзичливість. У таких групах було відсутнє групове мислення, часто спостерігалися прояви агресивності. Чим більше було помічників, тим сутужніше було з ними справлятися іншим учасникам групи. Виявлялися ознаки помітної пригніченості та тривоги, а в поведінці — прояви залежності та покірності.

Порівняно з демократичним стилем керівництва ліберальний стиль призводив до зменшення обсягу роботи, зниження її якості, спостерігалося більше проявів гри, а учасники опитування перевагу віддавали демократичному лідеру. За результатами своїх досліджень К. Левін склав зразкову характеристику кожного стилю й доцільності його використання:

1) авторитарний стиль. Рішення приймає керівник одноосібно.
Стосовно підлеглих він діє жорстко, закріплює ролі учасників,
здійснює детальний контроль, зосереджує у своїх руках усі
основні функції управління.

Цей стиль найбільш ефективний у добре впорядкованих (структурованих) ситуаціях, коли діяльність підлеглих має алгоритмізований характер (за заданою системою правил). Орієнтований на вирішення алгоритмізованих завдань;

2) демократичний стиль. Керівник приймає рішення разом з
підлеглими. За такого стилю лідер прагне керувати групою
разом з підлеглими, надаючи їм свободу дій, організовуючи

обговорення своїх рішень, підтримуючи ініціативу підлеглих. Цей стиль найбільш ефективний у слабоструктурованих ситуаціях і орієнтований на міжособистісні відносини, вирішення творчих завдань;

3) ліберальний стиль. Підлеглі нав'язують рішення керівнику. Останній практично усувається від активного управління групою; поводиться, як рядовий учасник; дає учасникам групи повну свободу дій. Учасники групи поводяться відповідно до власних бажань, їхня активність має спонтанний характер. Цей стиль найбільш ефективний у ситуаціях, пов'язаних з пошуком найбільш продуктивних напрямів групової діяльності. Згодом було зроблено ще немало спроб дати психологічну характеристику трьох стилів управління. Головним результатом їх було уточнення й конкретизація як мінімум двох сторін: змісту рішень, які лідер пропонує групі, і техніки (прийомів, способів) здійснення цих рішень. У більш загальному вигляді психологічний рисунок означених трьох стилів подано в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Основні параметри трьох, стилів управління

Параметри стилів управління	Види стилів управління
авторитарний	демократичний	ліберальний
Ухвалення рішення й визначення завдань	Керівник усе вирішує особисто	3 урахуванням пропозицій підлеглих	Рішення погоджуються з думкою підлеглих і схвалюються з їх згоди
Спосіб доведення рішень до підлеглих	Наказ, категорична вимога	Порада, рекомендація, натяк	Прохання, опитування
Ступінь регламентації дії підлеглих	Високий	Оптимальний	Низький, максимальна свобода підлеглих

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Закінчення таблиці 7.1

Характер спілкування керівника з підлеглими Коротке, ділове, сухе Тривале, не лише ділове, але й осо-бистісне Може не вступати у спілкування, якщо підлеглі не звертаються до нього

Характер регулювання поведінки й діяльності підлеглих Основний метод — стягнення Віддає перевагу заохоченню Утримується від регулювання поведінки й діяльності підлеглих

Думка керівника про підлеглих Категоричність, поділ на поганих і хороших, з однієї категорії в іншу підлеглі практично не переводяться Вважає всіх підлеглих хорошими працівниками, гнучкий щодо зміни оцінок Практично не дає оцінок підлеглим

Ставлення керівника до ініціативи підлеглих Недовірливе, негативне Заохочення ініціативи Переоцінка можливостей підлеглих щодо вияву ініціативи

Морально-психологічний клімат в організації Напружений Оптимальний Украй мінливий

Показники діяльності організації Високі кількісні, середні якісні Середні кількісні, високі якісні Нестабільні показники

Контроль керівника за діяльністю підлеглих Підвищений Середній Відсутній

Разом з тим ні ця таблиця, ні будь-яка інша не може охопити всі сторони і всі прояви стилю управління. Крім того, очевидною є гранична категоричність низки формулювань і спроба підвес-

ти всіх до однозначного прийняття лише демократичного стилю управління. Усе це ускладнює процес визначення найбільш оптимальних рис кожного стилю управління й не завжди є орієнтиром для характеристики стилю управління конкретного керівника.

Отже, стиль управління — це відносно стійка система способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих відповідно до цілей спільної діяльності. Це суб'єктивно-особистісна характеристика діяльності того чи іншого керівника, своєрідний психологічний почерк роботи з підлеглими. Один з варіантів групування основних параметрів трьох стилів управління наведено в табл. 7.1. Діяльність кожного конкретного керівника не може повністю відповідати лише одному якомусь стилю. Залежно від конкретної ситуації найчастіше спостерігається поєднання рис різних стилів за умови домінування якогось одного. Якийсь із трьох стилів знаходить своє реальне втілення в індивідуальному стилі управління. Індивідуальний стиль відображається в практичному застосуванні в керівництві сучасних принципів управління, основних положень теорії управління, використанні стандартів керування.

Нові завдання, що постали перед сучасним керівником, зумовили необхідність серйозного удосконалення стилю управління. Методи й форми, що використовуються для вироблення й реалізації прийнятих рішень, відрізняються великою різноманітністю. Навіть у двох практично однорідних організаціях нерідко спостерігаються діаметрально протилежні стилі управління. Адже в кожного керівника своє уявлення про управління, владу та стиль роботи з підлеглими.

У зв'язку із зазначеним вище зауважимо таке:

у чистому вигляді описані стилі управління зустрічаються вкрай рідко. Як правило, поєднуються різні стилі, однак переважають все-таки ознаки якогось одного;

• серед розглянутих стилів управління немає універсального, придатного на всі випадки життя, немає гіршого чи кращого. Усі стилі мають певні переваги й породжують певні проблеми;

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

• ефективність керівництва залежить у першу чергу від гнуч
кості використання позитивних сторін того чи іншого стилю
та уміння нейтралізувати його слабкі сторони.

Отже, можна говорити лише про адекватну чи неадекватну конкретну ситуацію, конкретні умови, конкретні потреби використання того чи іншого стилю управління. Наприклад, в екстремальних умовах життєво необхідний авторитарний стиль керівництва. В умовах же повсякденної життєдіяльності, коли є згуртований і підготовлений колектив, більш доцільним є демократичний стиль керівництва. Необхідність творчого пошуку диктує доцільність використання елементів ліберального стилю.

Вибір того чи іншого стилю керівництва залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Об'єктивні фактори:

• тип організації (виробнича, постачальницько-збутова, наукова
тощо);

• специфіка основної діяльності організації (виробнича, поста
чальницько-збутова, навчальна, наукова тощо);
специфіка поставлених завдань (прості чи складні; нові чи
традиційні; чергові чи термінові; стандартні чи нестандартні;
поточні чи нагальні тощо);

умови виконання завдань (сприятливі, несприятливі, екстремальні тощо);

• способи та засоби діяльності організації (індивідуальні, групо
ві тощо);

• рівень розвитку організації;

• стиль, форми й методи роботи вищого керівництва;

• на якій сходинці управлінської ієрархії перебуває керівник. До
слідження психологів показують, що чим вищий цей рівень, тим
більше керівник схильний до авторитарних дій. Водночас ця ав
торитарність набуває більш складних та завуальованих форм;

• відповідність стилю керівництва сподіванням підлеглих. Пси
хологи встановили, що члени груп з високим рівнем розвитку
та освіти покладають сподівання на демократичні дії з боку

керівника. І, навпаки, у групах з низьким рівнем розвитку її членів переважають сподівання на більш жорсткі й конкретні дії керівника. На авторитарне управління покладають також сподівання в екстремальній ситуації. Суб'єктивні фактори:

• індивідуально-психічні якості особистості керівника (харак
тер, темперамент, здібності, вольові якості та ін.);

• авторитет керівника. Авторитетний керівник, як правило,
більш демократичний, оскільки авторитет є тією силою, що
впливає на підлеглих — крім прямого управлінського впливу. І
навпаки, відсутність авторитету керівник намагається компен
сувати жорсткими, директивними діями;

• рівень загальної та управлінської культури, освіти (зокрема,
знання основ теорії управління);

• загальний та управлінський досвід.

Отже, є багато факторів, що впливають на вибір стилю управління організацією. Усі вони тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, однак іноді вступають в суперечку між собою. Ось чому не існує єдиного правила, яке б дозволило керівнику визначити, як слід поводитися в тій чи іншій ситуації. Усе залежить від рівня професійної і психологічної освіченості та підготовки керівника. Високий рівень професійної і психологічної компетентності сприяє досягненню групової згоди з ключових питань командної діяльності тощо.

Висновки. Центральною, ключовою фігурою в системі організаційних відносин є керівник. Керівник об'єднує розрізнену сукупність людей у групу або організацію, активно впливає на своїх підлеглих і спонукає їх до діяльності заради досягнення якихось спільних цілей.

Керівниками і народжуються, і стають. Ефективний керівник постійно удосконалює свої керівницькі якості та навички відповідно до ситуації, що швидко змінюється, і нагальних завдань.

Керівник-управлінець — це менеджер, що має здібності та навички керівника. Його влада і вплив в організації засновані не лише на статусі й адміністративно-правових нормах, але і на силі його особистого авторитету.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Багаторічні дослідження феномена управління переконали вчених у тому, що такі риси, як інтелект, домінування й мужність найбільшою мірою характерні для лідерів. Риси особистості лідера-управлінця впливають на стиль та ефективність управління. Деякі якості більшою мірою визначають ефективність, ніж інші. Так, ефективність управління залежить від широти часового горизонту керівника, тобто від того, наскільки перспективним є його мислення.

Однак конкретні якості, що відрізняють ефективного керівника від неефективного, залежать від конкретної ситуації і тих завдань, що постають перед керівником і його групою.

У період динамічних змін організації потребують керівників, що володіють особливим баченням, творчим та інноваційним потенціалом, здатні захопити підлеглих своїми планами й ідеями, уміють переключати суспільну енергію з особистих інтересів на загальні, тобто ті, хто може налагодити співробітництво з іншими для ефективної реалізації організаційної стратегії і тактики.

Особливі вимоги до якостей керівників-управлінців, які відповідають за діяльність команди. Такі керівники повинні сповідувати демократичні цінності, виявляти терпимість до прояву інакомислення, прагнення і спроможність до формування колективу однодумців.