Одне з найскладніших питань — питання про походження здібностей: чи є здібності вродженими, чи вони формуються за життя?
На одному полюсі можна знайти вислів на зразок: «Музикантом треба народитися». На іншому — «Талант — це 1 % здібностей і 99 % праці».
На користь вроджених здібностей свідчать такі факти:
1) ранній прояв здібностей у дитини. Відомо, що в Моцарта му
зикальні здібності проявилися в 3 роки, у Гайдна — у 4 роки;
Рафаель також виявив себе як художник у ранньому віці;
2) повторення здібностей у нащадків видатних людей. Наведе
мо приклади родин і навіть династій: Бахів, Дарвінів, Джем-
сів, Дюма;
3) точні дослідження за допомогою методу близнюків. В експе
рименті порівнювали однояйцевих близнюків і просто сестер
_
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
ЗДІБНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
(сибсів). Виявилося, що коефіцієнт кореляції розумових здібностей серед однояйцевих близнюків дуже високий — 0,7-0,8; тоді як порівняння в парах сибсів — 0,4-0,5; 4) вражаючі результати було отримано також завдяки експериментальним дослідженням тварин із застосуванням селекційного методу. Схрещували «розумних» (успішних) і «дурних» (неуспішних) пацюків. Так повторювалося вподовж шести поколінь. Дивергенція, що сприяла накопиченню здібностей у розумних тварин, до 6-го покоління досягла значних розмірів.
Тепер розглянемо протилежні факти, що свідчать про пріоритет набутих за життя здібностей під впливом зовнішніх умов, а також про роль виховання й навчання:
1) вражаючі результати діяльності видатних педагогів. Відомо ба
гато випадків, коли в різних сферах діяльності навколо одного
вчителя виникала група талановитих учнів. У свій час у Моск
ві жив і працював учитель музики М. П. Кравець. Він любив
вибирати собі в учні особливо нездібних щодо музики дітей
і доводити їх до рівня учнів Центральної музичної консерва
торії. Його захоплював сам процес «виробництва здібностей».
За його словами, бездарних дітей узагалі не буває;
2) більш переконливими доказами є факти масового розвитку
окремих спеціальних здібностей у деяких культур. Зокрема,
досліджуючи звуковисотний слух, учені встановили помітну
недорозвиненість цієї здатності приблизно в 1/3 дорослих
росіян, які брали участь у випробуванні. Як і передбачалося, ці
особи виявилися вкрай немузикальними.
Застосування цього ж методу до китайців дало різко відмінні результати: усі вони за показником звуковисотного слуху виявилися в групі кращих, виявивши музикальність на 100 %. Виявлені відмінності можна пояснити особливостями російської і китайської мов: перша належить до «тембрових», а друга — до «тональних». У китайській мові висота звуку несе функцію розрізнення змісту, а в російській такої функції немає;
3) переконливі докази участі фактора середовища було отримано в експериментальних дослідженнях тварин, де застосовувався метод штучної селекції. Цього разу «розумних» пацюків вирощували у звичайному середовищі, де вони були позбавлені різноманітних вражень і можливості активно діяти. У результаті «розумні» діяли на рівні «дурних», вихованих у природних умовах. І навпаки, «дурних пацюків» вирощували в збагаченому середовищі: їхні показники виявилися приблизно такими ж, як і у «розумних» пацюків. Висновок: фактори середовища мають величезне значення —
їх можна порівняти з факторами спадковості: вони можуть сприяти
розвитку успадкованих здібностей і навпаки — знівелювати дію
генетичних чинників.
