Поняття «особистість» є об'єктом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки тощо. Життя і діяльність людини обумовлені єдністю і взаємодією біологічного (природні дані), психологічного та соціального (суспільне середовище) факторів. У розвитку одних властивостей особистості визначальним є біологічний фактор (темперамент), у розвитку інших - соціальний (формування навичок, умінь, набуття знань, досвіду, становлення світогляду, ідеалів).
Особистість як біолого-соціально-психологічна сутність людини формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості та поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Діти, які з раннього віку розвиваються поза суспільством, залишаються на рівні розвитку тварин: у них не формуються ні мова, ні свідомість, ні мислення; у таких дітей відсутня вертикальна хода. Отже особистість формується в процесі життєдіяльності і є не лише об'єктом і продуктом суспільних відносин, а й активним суб'єктом діяльності, спілкування, свідомості, самосвідомості.
5*
ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ
ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ
 | |||
 |
|
| 2. Індивідуальні особливості різних процесів |
| 4. Спрямованість особистості |
| 3. Навченість особистості (соціальний досвід) |
| 1. Біологічно зумовлені якості |
Бути особистістю означає:
• здійснювати вибір, потреба в якому виникає внаслідок внут
рішньої необхідності;
• оцінювати наслідки прийнятого рішення й нести відповідаль
ність за нього перед собою і перед суспільством;
• постійно удосконалювати себе й інших;
• мати свободу вибору та нести тягар відповідальності за це.
Особистість — це людина, яку ми сприймаємо як свідому, ро
зумну істоту, що володіє мовою, здатністю до трудової діяльності
та перебуває у певних відносинах з іншими людьми.
Англійський філософ-матеріаліст середини XII ст. Томас Гоббс дав таке образне визначення особистості: «Особистістю є той, чиї слова або дії розглядаються як його власні».
Особистість характеризують п'ять потенціалів:
• пізнавальний (гносеологічний) — це обсяг і якість інформації,
якою володіє особистість;
ціннісний (аксіологічний) — набута в процесі соціалізації система ціннісних орієнтацій у моральній, політичний, релігійній, естетичній сферах;
творчий — набуті й самостійно вироблені вміння, навички й мотивації діяльності;
• комунікативний — рівень та форми товариськості, характер
і міцність контактів особистості з іншими людьми;
• художній — рівень, зміст та інтенсивність художніх потреб,
способи їх задоволення.
Від часу появи досліджень німецького психолога Вільгель-ма Штерна категорія особистості трактується як цілісне сприйняття людини з урахуванням її індивідуально-психологічного начала. У вітчизняній психології проблеми особистості вивчали О. Ф. Лазурський, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леон-тьєв, К. К. Платонов, Б. Г. Ананьєв, Ю. М. Забродін, О. Д. Глоточ-кін, О. В. Петровський, В. О. Отрут, О. Ф. Шикун та ін.
Найбільш вдалою із цього погляду є концепція функціональної динамічної структури особистості, яку запропонував К. К. Платонов. Елементами психологічної структури особистості
Рис. 4.1 Особистість як функціональна динамічна структура
є її психологічні властивості й особливості, які можна розглядати в
розрізі чотирьох підструктур (рис. 4.1):
біологічної — вікові, статеві, іноді патологічні властивості психіки, вроджені властивості й типи нервової системи (темперамент, схильності, найпростіші потреби);
• психологічної — індивідуальні особливості психічних процесів (відчуття, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), почуттів і сили волі;
підструктури соціального досвіду - уміння, навички, знання й звички;
підструктури спрямованості особистості - потяг, бажання схильності, ідеали, переконання, світогляд, особистісне напо внення, інтереси.
