Теоретичні основи психології управління. Усі найважливіші пригоди з героями казок відбуваються в до­розі, у мандрах, а не вдома;

Усі найважливіші пригоди з героями казок відбуваються в до­розі, у мандрах, а не вдома;

• схильність до авралів і поривів у діяльності, благоговіння пе­ред стихією і небажання планувати своє майбутнє. В україн­ській душі поєднуються два начала: ледаче лежання і блис­кавична діяльність. Це пояснюється природно-кліматичними причинами. Тривалий період бездіяльності, коли людина була змушена просто дивитися в біле безгоміння й лише міркувати, змінювався на короткий проблиск теплої, ясної погоди, коли треба було дуже швидко, стрімко — часто на «а може-таки» — щось зробити.

Природа привчила українця більше думати про минуле й мен­ше заглядати в майбутнє. У боротьбі з несподіваними заметілями й відлигами, з непередбачуваними серпневими морозами й січне­вою мрякою він став більше обачний, ніж завбачливий, навчився більше помічати наслідки, аніж ставити цілі. «Наша людина заднім розумом міцна», — підкреслював В. О. Ключевський. Йдеться про непередбачуваність дій і вчинків, що випливає з «неможливості спланувати наперед, заздалегідь обміркувати план дій і рухатися до поставленої мети». Великорос «кращий на початку справи, коли ще не впевнений у собі й в успіху, і гірший наприкінці, коли вже доможеться деякого успіху та приверне увагу: непевність у собі збуджує його сили, а успіх руйнує їх. Йому легше здолати пере­шкоди, небезпеку, невдачу, ніж тактовно і з гідністю витримати успіх; легше зробити велике, ніж змиритися з думкою про свою велич» (В. О. Ключевський).

Це визначило схильність швидко сприймати все нове, не­звичайне і так само швидко остигати у своєму ставленні до цього нового. Як і будь-яке достоїнство, ця якість могла швидко пере­творитися на щось протилежне. Як приклад можна навести само­дурство влади у всерадянському масштабі. Воно знаходило вира­ження в тому, що людина влади, осягнувши якусь ідею, починала в ім'я цієї ідеї трощити навколо себе все живе, ішла знову до краю, до необоротності. Тріумфував принцип: «Якщо ідея не стикується

з життям, значить, потрібно змінити життя». Тому відмітними рисами українця завжди були гнучкість, спритність, готовність до нестандартних рішень і дій. «Природа й доля малороса такі, що привчили його виходити на пряму дорогу манівцями. Малорос мислить і діє, як ходить, — підкреслював В. О. Ключевський. — Здавалося б, що можна придумати більш криве та звивисте за українську стежину, а спробуйте пройти пряміше: тільки проблу­каєте і вийдете на ту ж звивисту стежку».

Український народ ніколи не піддавався зневірі. Він перебо­рював будь-які труднощі, перешкоди й незгоди з незгасним опти­мізмом і вірою в краще майбутнє. От чому жарт і гумор — вірні супутники в житті українця, причому найчастіше він жартує над своїми ж вадами й недоліками. Разом з тим — поважне ставлення до чужого досвіду та способу життя, прагнення засвоїти й транс­формувати все краще зі світового досвіду. Український менталітет сприйнятливий до всього кращого, що нагромадив світовий досвід. Але сліпого копіювання кращих зразків світової цивілізації не було ніколи. На думку М. Князевої, здатність до засвоєння-трансфор-мації і є найглибиннішою, найголовнішою творчою особливістю українського менталітету як принципово відкритої структури, що перебуває в постійному русі.

Етносоціальні особливості управління

В Україні

Етносоціальні особливості управління розглядають менталі­тет у системі цінностей соціально-адекватного менеджменту, а мен­тальну базу України, ментальні особливості української нації — як фактор адекватного соціального управління. Поняття «менталі­тет» безпосередньо пов'язане зі структурою соціальної психіки. Розуміння менталітету як відображення свідомих і несвідомих на­станов індивіда (чи соціуму) на певні, специфічні лише для нього, зразки й форми поведінки дає можливість виробити оптимальні управлінські моделі в конкретному соціокультурному середовищі.