Змістовий модуль 1.
Тема 3. Дизайн предметно-просторового середовища.
План лекції:
1. Структура предметно-просторового середовища.
2. Природне та антропогенне середовища, їх взаємодія.
3. Реальні та віртуальні середовища.
4. Абстракція, символіка і візуальна метафора.
5. Дизайн-концепція.
6. Виробничий процес.
Сьогодні просторово-предметне середовище життєдіяльності людини розглядається як цілісна структура внутрішнього та зовнішнього простору. Просторово-предметне середовище – багатовимірний векторний феномен, сукупність природних і штучно створених зон та їх предметне наповнення, що знаходяться у постійній взаємодії з людиною. Воно охоплює природні, техногенні, виробничі та соціокультурні елементи.
Предметно-просторове середовище має радіальну структуру, що послойно поширюється від центру в усіх напрямках. Центром та середовищеутворюючим фактором є людина.
Дизайн середовища− це науково-практична діяльність з формування збалансованого просторово-предметного середовища, упорядження життєдіяльності людини і структуроутворення об’єктів матеріальної та духовної культури.
Для дизайну середовища важливими є такі концепти та стратегії його розвитку: людина – центральний організатор соціосистемного середовища, носій соціокультурних традицій і виконавець усіх функціонально-технологічних процесів.
Дизайн предметно-просторового середовища як діяльність містить такі структурні елементи:
· суб’єкт (дизайнер, споживач),
· об’єкт (дизайнерський продукт),
· ситуаційний стан (людина, предмети, їх взаємодія, умови для діяльності),
· середовище.
Дизайн середовища прийнято розглядати в широкому соціокультурному контексті формування цілісних соціокультурних ситуацій − гармонійна структуризація предметного і процесуального аспектів системи “людина–предмет–середовище”, а також програм організації таких систем.
Системний підхід до дослідження просторово-предметного середовища є необхідною основою для цілісного її аналізу, що включає
· чуттєвий та ціннісно-смисловий рівні,
· формальний і змістовний компоненти,
· прагматичний,
· етичний та
· естетичний параметри.
Середовищна система – цілісна сукупність розміщених у просторі об’єктів, що мають загальне призначення.
Розрізняють середовищні системи
· територіального характеру (промислові зони, парки) та
· мережевого характеру.
Середовищні системи можуть являти собою
· елементарі фрагменти (станція метро з ескалаторами, зонами чекання та зонами переміщення) або
· комплексні об’єкти (лінії метро + станції + шляхопроводи = весь метрополітен міста)
Кожна з таких систем створює свої специфічні умови перебування і життєдіяльності людини і вимагає свого, характерного тільки для неї естетичного вираження та розміщення візуальних комунікацій.
Важливим є розуміння співвідношення рівнів, компонентів і параметрів середовища.
Природне та антропогенне середовища.
Природне середовище — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині.
Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.
Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Природне навколишнє середовище протиставляється штучному або техногенному середовищу, яке охоплює області й компоненти, на які сильно впливає людина.
Антропогенні фактори середовища — фактори, зумовлені діяльністю людини.
Потужний за масштабами і можливими наслідками вплив людини на природу поставив людство перед необхідністю прийняття науково розроблених заходів щодо збереження і раціонального використання ресурсів біосфери.
