Природне та антропогенне середовища.

Змістовий модуль 1.

 

Тема 3. Дизайн предметно-просторового середовища.

План лекції:

1. Структура предметно-просторового середовища.

2. Природне та антропогенне середовища, їх взаємодія.

3. Реальні та віртуальні середовища.

4. Абстракція, символіка і візуальна метафора.

5. Дизайн-концепція.

6. Виробничий процес.

 

Сьогодні просторово-предметне середовище життєдіяльності людини розглядається як цілісна структура внутрішнього та зовнішнього простору. Просторово-предметне середовище – багатовимірний векторний феномен, сукупність природних і штучно створених зон та їх предметне наповнення, що знаходяться у постійній взаємодії з людиною. Воно охоплює природні, техногенні, виробничі та соціокультурні елементи.

 

Предметно-просторове середовище має радіальну структуру, що послойно поширюється від центру в усіх напрямках. Центром та середовищеутворюючим фактором є людина.

 

Дизайн середовища− це науково-практична діяльність з формування збалансованого просторово-предметного середовища, упорядження життєдіяльності людини і структуроутворення об’єктів матеріальної та духовної культури.

 

Для дизайну середовища важливими є такі концепти та стратегії його розвитку: людина – центральний організатор соціосистемного середовища, носій соціокультурних традицій і виконавець усіх функціонально-технологічних процесів.

 

Дизайн предметно-просторового середовища як діяльність містить такі структурні елементи:

· суб’єкт (дизайнер, споживач),

· об’єкт (дизайнерський продукт),

· ситуаційний стан (людина, предмети, їх взаємодія, умови для діяльності),

· середовище.

 

Дизайн середовища прийнято розглядати в широкому соціокультурному контексті формування цілісних соціокультурних ситуацій − гармонійна структуризація предметного і процесуального аспектів системи “людина–предмет–середовище”, а також програм організації таких систем.

Системний підхід до дослідження просторово-предметного середовища є необхідною основою для цілісного її аналізу, що включає

· чуттєвий та ціннісно-смисловий рівні,

· формальний і змістовний компоненти,

· прагматичний,

· етичний та

· естетичний параметри.

 

Середовищна система – цілісна сукупність розміщених у просторі об’єктів, що мають загальне призначення.

 

Розрізняють середовищні системи

· територіального характеру (промислові зони, парки) та

· мережевого характеру.

Середовищні системи можуть являти собою

· елементарі фрагменти (станція метро з ескалаторами, зонами чекання та зонами переміщення) або

· комплексні об’єкти (лінії метро + станції + шляхопроводи = весь метрополітен міста)

 

Кожна з таких систем створює свої специфічні умови перебування і життєдіяльності людини і вимагає свого, характерного тільки для неї естетичного вираження та розміщення візуальних комунікацій.

Важливим є розуміння співвідношення рівнів, компонентів і параметрів середовища.

Природне та антропогенне середовища.

Природне середовище — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині.

Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Природне навколишнє середовище протиставляється штучному або техногенному середовищу, яке охоплює області й компоненти, на які сильно впливає людина.

Антропогенні фактори середовища — фактори, зумовлені діяльністю людини.

Потужний за масштабами і можливими наслідками вплив людини на природу поставив людство перед необхідністю прийняття науково розроблених заходів щодо збереження і раціонального використання ресурсів біосфери.