Типологія та особливості основних виборчих систем.

В Україні використовується мажоритарна, пропорційна та змішана (мажоритарно-пропорційна) системи.

Мажоритарна -система абсолютної більшості - перемагає кандидат, який набрав понад 50%голосів виборців, а у випадку, якщо ніхто із кандидатів у І-му турі не набрав більше 50%, до ІІ-го виходять перші два і Президентом стає той, хто набере більше голосів.

Використовується для:

1)виборів Президента України;

2)сільських, селищних та міських голів, депутатів сільської та селищної ради(система абсолютної більшості: перемагає кандидат, який набрав голосів більше, ніж інші.)

Пропорційна система використовується на виборах до ВР України. Виборчі округи багатомандатні.

Змішана (мажоритарно-пропорційна) система -використовується на виборах АР Крим, обласних, районних, міських радах. Половина від кількості депутатів певної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій, політичних партій в багатомандатному окрузі. Половина від кількості депутатів певної ради обирається за мажоритарною системою в одномандатному виборчому окрузі.

Становлення визначеного типу партійної системи є важливою умовою розвитку політичного процесу в Україні. Утвердження багатопартійності припускає не тільки формування різних політичних партій, але й утворення певних чітко структурованих відносин між ними.

Пропорційна виборча система сприяє становленню класичної багатопартійності, тому що при ній маловпливова партія має шанс завоювати певне число місць у парламенті самостійно, тобто без союзників. Дана виборча система стимулює створення цілого ряду малих і середніх за впливом і чисельністю партій. Важливого значення при цій системі набуває подолання партією так званого "процентного бар’єру".

Мажоритарна виборча система дає більше шансів великим партіям, тому що в них більше можливостей забезпечити перемогу своїх кандидатів в одномандатних округах на основі використання свого потенціалу в різних сферах.

Як наслідок, при такій виборчій системі

нечисленні партії змушені формувати коаліції, виборчі об’єднання, блоки. Таким чином, ця система сприяє становленню блокової, а іноді навіть двопартійної системи.

Змішана виборча система, прийнята в нашій країні, відкриває широкі перспективи партогенезу в Україні, тому що можна припустити вплив як однієї, так і іншої вищезгаданих систем.

Дійсно, депутат, обраний по одномандатному округу, найчастіше відчуває себе не політиком загальнонаціонального масштабу, який повинен приймати стратегічно значимі для всього суспільства рішення, засновані на певній політичній ідеології, а всього лише лобістом інтересів свого регіону чи навіть округу. При цьому і виборці, як правило, розглядають депутата-мажоритарщика як представника округу, а не діяча, покликаного вирішувати загальнонаціональні проблеми, й оцінюють його роботу в парламенті виходячи з того, що зробив депутат саме для їхнього регіону, а не для країни в цілому. З такою ж міркою до діяльності депутата-мажоритарщика підходять і місцеві влади регіону, від яких часто залежить його висування й обрання. Як наслідок, такий депутат часто непослідовний і непередбачуваний у своїй парламентській діяльності і часто виявляється не готовим до прийняття рішень із загальнонаціональних проблем, оскільки бачить їх лише з позицій свого округу.