Актово-претензійна діяльність на транспорті

Специфічною властивістю, яка пов'язана зі скоєнням правопо­рушень на транспорті, є те, що з настанням цих протиправних вчинків відбуваються певні зміни (наприклад, особистого або май­нового характеру), на які потрібно відповідним чином відреагувати. Для цього теорія і практика правознавства виробили відповідний механізм, який визначає порядок взаємовідносин між суб'єктами щодо правопорушень, скоєних на транспорті. В юридичній науці вказані відносини здобули ще назву процесуальних.

Необхідно зазначити, що для сфери кримінальних та адмініст­ративних правопорушень законодавцем розроблено певну схему ре­гулювання процесуальних відносин, яка набула свого конкретного виразу в Кримінально-процесуальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення. Усі параметри, ви­значені в цих кодексах, повною мірою можуть бути спроектова­ними на сферу транспортних правовідносин.

Щодо дисциплінарних правопорушень є певні ускладнення, пов'язані з недосконалістю відповідного законодавства, але тео­рія і практика його застосування вказують на його спрощений порядок, що не потребує відповідних юридичних нашаровувань. Утім, за наявності відповідних прогалин у праві будь-яка зацікав­лена особа може звернутися до вирішення дисциплінарних про­блем у суді, де починається така процесуальна стадія, як судовий розгляд.

Що ж до цивільних правопорушень, то в цій сфері, завдяки спе­цифіці роботи транспорту, існують деякі специфічні властивості, які потребують запровадження відповідного дослідження.

На транспорті склався певний порядок, який в юридичній літе­ратурі здобув своє визначення через такі моменти, як:

- відповідальність винних осіб і відшкодування збитків;

- акти у сфері транспортної діяльності;

- претензії та позови;

- -дещо інші.

- Розгляньмо детальніше.

Відповідальність винних осіб і відшкодування збитків. Почи­наючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що за загальни­ми правилами особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ст. 22 ЦК України). Причому збитками вважаються:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або по­шкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Ці збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено їх відшкодування у меншому чи більшому розмірі.

Розгляньмо цей момент у контексті специфіки транспортного законодавства і визначимо його основні властивості.

Так, за прийнятими на транспорті правилами, перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну під час перевезення у разі:

- втрати або нестачі вантажу чи багажу;

- пошкодження (псування) багажу чи вантажу;

- за прострочення у доставлянні;

- за зберігання вантажу або багажу від моменту його прийнят­тя до видачі одержувачеві;

- за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушко­дження його здоров'я;

- у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів, що стосується неповноти або несвоєчасного подання транспортних засобів для виконання плану перевезень тощо.

Користувачі транспортних послуг несуть таку відповідаль­ність:

- у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів вантажовідправ­ники несуть відповідальність за невикористання наданих ним тран­спортних засобів;

- за пошкодження транспортних засобів;

- за нанесення іншої умисної шкоди.

Як уже було зазначено вище, одним із суттєвих моментів у сфері цивільної відповідальності є відшкодування збитків.

Транспортне законодавство вказує на такі властивості відшкодування збитків:

1. Розмір вартості відшкодованих збитків. Так, у цілому, пере­візники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шко­ди. Причому, наприклад, у сфері автомобільного транспорту вар­тість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або ціни, перед­баченої в договорі про перевезення. У разі відсутності цих доку­ментів вартість визначається виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транс­портом.

2. Обмеження відповідальності. Цей момент набув свого основ­ного виразу у приписах, які регулюють торговельне мореплавство, і визначається тим, що за певних обставин відповідальність осіб має конкретні юридичні межі та не може за них виходити.

3. Звільнення від відповідальності. За загальним правилом, пе­ревізники несуть відповідальність, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Цікавим, також, положення, яке визначає специфіку діяльності окремих видів транспорту, є і те, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприят­ливих метеорологічних умов (ст. 94 ПК України).

Акти у сфері транспортної діяльності. За законом, обстави­ни, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажо-багажу, пасажирів, засвідчуються актами.

На транспорті такими документами є:

- комерційні акти;

- акти загальної форми;

- акти встановленого зразка.

Щодо комерційних актів цікавими є приписи Кодексу торго­вельного мореплавства України (ст. 381), за якими комерційні акти складаються для засвідчення:

1) невідповідності між найменуванням, масою або кількістю місць вантажу чи багажу в натурі та даними, зазначеними в перевіз­ному документі;

2) пошкодження або зіпсуття вантажу чи багажу;

3) виявлення вантажу чи багажу без документів, а також до­кументів без вантажу чи багажу;

4) повернення перевізникові викраденого вантажу чи багажу.

Аналогічні положення мають місце й у сфері залізничного транс­порту загального користування, про що вказано в п. 129 Статуту залізниць України. Однак, як визначено цим Статутом, залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила за­значені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажо-багажу.

Також у Статуті вказано, що в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу та які можуть бути підставою для матеріальної відповідаль­ності, оформляються актами загальної форми.

Із наведених документів випливає логічний висновок про те, що обставини, пов'язані з перевезенням пасажирів або визначають­ся специфікою роботи вказаних та інших видів транспорту, оформ­ляються актами встановленого зразка.

Претензії та позови. Слід зазначити, що специфіка транспорт­ної діяльності в контексті даного матеріалу полягає в тому, що, за правилами, пред'явленню перевізникові позову має обов'язково передувати пред'явлення до нього претензії.

Наприклад, згідно з приписами Кодексу торговельного море­плавства України (ст. 383) претензії заявляються перевізникові, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено,- перевізникові, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення. Претен­зії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути заявлені пе­ревізникові чи порту відправлення або призначення за розсудом заявника претензії.

Своєю чергою, претензії, що виникають із морського перевезен­ня вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізникові, транспортним засобом якого ван­тажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призна­чення (ст. 384 КТМ України).

Необхідно зазначити, що «претензійні» відносини визначають­ся певним порядком, до елементів якого можна віднести:

- право на пред'явлення претензій (ст. 379 КТМ України, п. 130 Статуту залізниць України);

- особа перевізника, якій пред'являються претензії; наприклад, за Статутом залізниць України, з приводу перевезення вантажів претензії пред'являються залізниці призначення вантажу (п. 131); водночас претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявленими залізниці від­правлення або призначення (на бажання заявника претензії);

- передання права на пред'явлення претензій (ст. 380 КТМ Ук­раїни, п. 133 Статуту залізниць України);

- форма і докази претензії; наприклад, за ст. 385 КТМ України, претензія повинна бути заявлена у письмовій формі; причому, до претензії повинні бути додані документи, що підтверджують її; перевізні документи подаються в оригіналі;

- терміни для пред'явлення претензій (ст. 386 КТМ України, п. 134 Статуту залізниць України); так, взагалі, претензії до пере­візників можуть бути заявленими протягом шести місяців;

- обчислення термінів пред'явлення претензій (п. 134 Статуту залізниць України);

- терміни розгляду претензій (п. 135 Статуту залізниць Украї­ни); так, наприклад, згідно з вимогами Кодексу торговельного мо­реплавства України (ст. 387) перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають із пе­ревезення у змішаному сполученні,- протягом шести місяців; при­чому від дня, коли перевізнику було заявлено претензію, припиняєть­ся збігання терміну позовної давності аж до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

По закінченні всіх «претензійних» процедур, за неврегульованості поставлених питань, між відповідними учасниками виника­ють специфічні відносини, що вирішуються в позовному порядку.

Так, відповідно до Статуту залізниць України, позови до заліз­ниць можуть бути подані тільки в разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію, або в разі неодержання від неї відповіді в установлений термін (п. 136). Позови подаються до гос­подарського суду або до суду за місцем розміщення залізниці, якій було пред'явлено претензію, у двомісячний термін від дня одер­жання відповіді залізниці або від дня закінчення терміну, встанов­леного для відповіді.

Своєю чергою, позови залізниць до вантажовідправників, ван­тажоодержувачів і пасажирів можуть бути подані в установлену підвідомчість чи підсудність, до господарського суду або до суду за місцем перебування відповідача протягом 6 місяців.