Зміст
Вступ…………………………………………………………..
РОЗДlЛ 1. СlМ’Я СОЦlАЛЬНИЙ lНСТИТУТ СУСПlЛЬНОГО РОЗВИТКУ
1.1 Роль сім’ї у різнобічному розвитку особистості…………………
1.2 Функції сім’ї…………………………………………………………
РОЗДlЛ 2. МЕТОДИКА ТА ПРАКТИЧНИЙ ДОСВlД У ВИХОВАННl ДlТЕЙ У НЕПОВНИХ СlМ”ЯХ
2.1 Особливості виховання дітей у неповній сім'ї……………………..
2.2 Виховання дітей мистецтвом хореографії……………………………...
2. 3. Організація занять з хореографії в гімназії «Ерудит»…………….
2.4 Відкритий урок як засіб виховання дітей…………………………
Висновки…………………………………………………………………
Список використаної літератури…………………………………….
Вступ
Сучасна освіта ставить за мету всебічний розвиток дитини у школі, тому важливе значення надається не лише урокам фізичної культури, а й хореографічному мистецтву, що сприяє як фізичному, так і культурному та духовному розвитку дітей. Важливою складовою хореографічних уроків є народний танець, що сприяє ознайомленню з традиціями рідного народу та допомагає у всебічному фізичному розвитку.
Естетичне виховання засобами ритміки та хореографії висвітлено у працях Є.Абдуліної, Б.Асаф'єва, А.Верещагіної, Д.Кабалевського, К.Тарасової, В.Шпак та інших. Проблемам музично-рухового розвитку дітей, формуванню в них навичок виконання танців, розвитку творчості під час означеної діяльності присвячено дослідження Р.Акбарової, С.Акішева, Н.Ветлугіної, О.Горшкової, А.Зіміної, М.Палавандішвілі, О.Радинової та ін.
Завдяки проведеним дослідженням і спостереженням вчені дійшли висновку, що за допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. При цьому у дітей розвивається загальна музикальність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства.
Актуальність даного дослідження зумовлена потребою використання можливостей народного танцю при навчанні та вихованні дітей в неповних сімях та недостатньою розробленістю теоретико-методичного забезпечення процесу формування хореографічних умінь.
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні важливості хореографічного виховання дітей в неповних сімях засобами українського народного танцю.
Об’єктом дослідження виховання дітей у неповній сім'ї за допомогою хореографії.
Предметом дослідження є народний танець як засіб хореографічного виховання.
Методи дослідження. У роботі використовувалися такі методи дослідження: добір, вивчення та аналіз спеціальної літератури, антропометричні методи, спостереження, функціональні методи.
Структура курсової роботи обумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмета, а також поставленою метою та основними завданнями роботи.
Дослідження складається зі вступу, двох розділів поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури.
РОЗДlЛ 1. СlМ’Я СОЦlАЛЬНИЙ lНСТИТУТ СУСПlЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Роль сім’ї у різнобічному розвитку особистості
Сім’я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості; невелика соціальна група, до якої входить поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.
Є соціально-педагогічним середовищем для дитини та кожного члена сім’ї.
Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально – педагогічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з установленою поведінкою.
Життєдіяльність сім’ї через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім’ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному
виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження роду), соціальну (створення сімейного мікроклімату, внутрішньосімейне спілкування, взаємостосунки сім’ї з мікро і макросередовищем. Контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); реактивну (організація вільного часу та відпочинку).
Сім’я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім’ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культури. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.
Ширшим за сім’ю виховним середовищем є родина (подружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).
Родинне виховання – це виховання дітей в родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.
Таке виконання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутріродинних стосунків, трудових і опікунських обов’язків, родинно – побутової культури. Рівень його зумовлений станом родини.
Родинне виховання в Україні ґрунтується на народному родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах; нових тенденціях, традиційного українського родинного виховання; зіставленні теорії та практики українського родинного виховання з родинними виховними системами високо розвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.
Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційно високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов’язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й розквіті сім’ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.
Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода – пріоритет родинного виховання.
Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні.
Благополучна сім’я – сім’я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.
Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаємних, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формується такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.
Неблагополучна сім’я – сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.
До неблагополучних належить:
- сім’ї, де батьки – алкоголіки, наркомани – ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім’ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово – психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;
- сім’я асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;
- сім’ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім’ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально – емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні прогнози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формується підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуками їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;
- сім’ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім’ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;
- сім’ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім’ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовується фізичні покарання тощо);
- сім’ї соціального ризику. Це – соціально – незахищені сім’ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми – інвалідами, батьками – інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.
Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.
Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім’ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв’язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захист дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.
Народна мудрість: Через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя.
З родини йде життя людини.
Без сім’ї – нема щастя на землю.
Сім’я – ключ до життя.
1. Функції сім’ї:
Функції сім’ї склалися на природній і соціальних засадах і наповнювалося певним змістом впродовж розвитку суспільства.
· Біологічна (репродуктивна)
· Виховна (соціальна)
· Економічна
· Комунікативна
· Експресивно – рекреаційна
· Етнічного відтворення
Функції сім’ї
Біологічна функція пов’язана у першу чергу із зародженням, ембріональним розвитком і народженням дитини. На перший погляд виконання цієї функції випливає з природних процесів, фізіологічних взаємовідносин чоловіка й жінка. Ще російський поет О.С.Грибоєдов вустами одного із героїв комедії «Горе з розуму» писав:
Чтоб иметь детей,
Кому ума недоставало!
Однак уже на першому етапі виконання біологічної функції – зародження дитини потрібна висока відповідальність і генетична обізнаність батьків. Зародження дитини у стані, коли організм батька або матері 9чи обох) вражений канцерогенними речовинами (алкоголь, наркотичні препарати, інші хімічні сполуки) і викликає мутацію (зміни) генно - хромосомних систем, які є носіями задатків, може негативно вплинути на подальші процеси фізичного і психічного розвитку дитини. У скарбах народної педагогіки задовго до появи генетики як науки, на основі багаторічного досвіду формувались і передавалися із покоління в покоління слушні застереження: категорично заборонялося молодим батькам вживати спиртне, а тим більше матерям палити цигарки та ін.
Ще більше зростає відповідальність батьків (у першу чергу матері) за виконання біологічної функції, коли дитина знаходиться у стані ембріонального розвитку. Вона – частина організму матері. Кожна дія жінки (фізичні навантаження, харчування, психічний сан, вживання ліків, особливості взаємин з оточуючими) так чи інакше відбивається на стані розвитку маляти. А це вимагає і належної культури поведінки, знань з медицини, валеології, фізіології.
Народження дитини – велике і святе таїнство. Перший плач дитини, прикладання її до материнських грудей – незамінне джерело розвою почуттів материнства, які є запорукою подальшого розвитку творіння батьків.
Важливе місце у діяльності сім’ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізована шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посилення відповідальності батьків за її виховання.
Створення сприятливих умов для появи морально – духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дитина засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справедливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін), під впливом оточуючих формуються її характер, звичка. Якраз до 6-7 років формуються в дитині основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості й багатьох інших добро чинностей – найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зростання. І відповідальності батьків за належне виконання соціальної функції особливо висока. А.С.Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: «Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, з хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильно виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною»
Певне місце у системі сімейного виховання займає економічна функція. Вона пов’язана із соціальною і передбачає створення матеріальних умов для достатнього забезпечення своїх дітей помешканням, одягом, харчуванням, необхідними засобами для гри, навчання, розваг. Тут має домінувати, по перше, почуття відповідальності молодих батьків за створення власною працею належних економічних умов для забезпечення життя своєї дитини, аби не перекладати це на суспільство, державу. По друге, матеріальна забезпеченість дітей має бути співвідносною з конкретними можливостями сім’ї не сприяти розбещенню молодого творіння. До того ж діти з раннього яку мають залучатися до продуктивної обслуговуючої праці, до планування і використання сімейного бюджету. Батьки повинні постійно дбати про формування діяльності і відповідальної особистості і будь – що уникати появ споживацьких поглядів та вчинків.
- З метою закріплення проаналізуємо державний документ
З Концепції школи нової генерації –
Українська національні школи – родини.
Проблеми у родині:
- підготовка дітей до життя в с-ві;
- навчання дітей;
- захист їхніх інтересів;
- передача із покоління в покоління культурних і духовних цінностей;
- забезпечення якісних стандартів догляд за дітьми і надання допомоги дітям, які її потребують;
- особлива увага інтересам дітей на юридичній основі;
«Декларація родини»:
Ст. 1. Наша дитина і ми – як люди – маємо рівні права.
Ст. 2. Найкращій батько – є раб і не господар, а людина, яка має ті самі права, що й всі люди.
Ст. 3. Найкраще, що ми можемо дати дітям, - це приклад того, що цілком нормально проявити турботу про свої власні почуття, потреби й уявлення і бути щасливим.
Ст. 4. У сім’ї повинен бути куточок чи кімната «Я сам», де кожний член сім.ї може бути в Ноосферу, отримати енергетику Космосу, настроїти мозок на добрі справи.
Ст. 5. Сім’я з повагою шанує історію свого роду як по лінії батька, так і по лінії матері.
Ст. 6. Діти повинні шанувати старших, звертаючись до них на Ви, бо вони мають більший досвід. Більше знань, знають, як жити в злагоді з природою, як вижити.
Ст. 7. Якщо дитина погано вихована, то вина за це в першу чергу лягає на батьків.
Ст.8. Батьки для дітей – моральний приклад поведінки і взірець у житті.
Ст. 9. Учителів потрібно поважати й любити не менш батьків.
Українці – родинно – зорієнтована нація з поглядом, спрямованим на дитину, родину, рід, народ.
