Розвиток загального iнтелекту молодшого школяра.

Основними ознаками розвитку iнтелекту молодшого школяра є:

- якiсть знань, умiння застосовувати їх на практицi,

- орiєнтування в матерiалi,

- самостійне набування знань,

- знаходження нових способів навчальної роботи,

- темп і легкiсть засвоєння нового матерiалу,

- мiцність запам’ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно випливають з відомих у задачі спiввідношень,

- знаходження можливих способiв розв’язування нетипових завдань.

Формування iнтелекту зумовлюється розвитком певних показників психiчних процесiв: точності зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти й детальності описування картини, яку учень бачить уперше; способів свiдомого запам’ятовування нового матерiалу (групування, самоконтролю — під час заучування); здатностi зауважувати помилки, неточності в мiркуваннях ровесників; гнучкості мислення, що виявляється у доцільному варiюваннi способiв дій, легкості й швидкості переходу вiд мір кування. Розумовий розвиток учнів початкових класiв має суттєвi індивiдуальні відмінності, якi виявляються в удосконаленні загальних i спецiальних здібностей, прискореннi темпу роботи. В одних дiтей краще розвинутi мислительні, в інших — мнемiчнічи перцептивні компоненти iнтелекту. Серед молодших школярів трапляються учні з тимчасовим затриманням розумового розвитку. Під час виконання навчальних завдань їм доводиться долати неабиякі труднощі, тому в процесі органзацiі навчання необхiдний індивiдуальний пiдхід до дiтей. Щоб вони могли краще вчитися, потрібно більше часу вiдводити на первиннє сприймання навчального матеріалу, сприяти належному формуванню усного й писемного мовлення учнiв, пiдтримувати їхню впевненість у власних інтелектуальних силах.

Цілісний роавиток iнтелекту у молодшому шкiльному віці відбувається за такими напрямами:

1) Засвоєння й активне використання мови як засобу мислення. Цей напрям пов’язаний із розвитком мовлення дітей, активним його використанням під час розв’язування ріаноманітних завдань. Важливо навчити їх роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати (виражати в словах) процес та отриманий результат розв’язування задач і виконання вправ;

2) Поєднання i взаємозбагачення всіх видів мислення: наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного. З цією метою дітям пропонують завдання, для розв’язуван ня яких необхідні одночасно і практичні дїї, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій;

3) Відокремлення пiдготовчої та виконавчої фаз розв’язання завдання. На підготовчій фазi здійснюють аналіз його умов і виробляють план, на виконавчій - реалізують його практично. При цьому обов’язкова перевірка отриманого результату. Якщо за будь-яким із цих напрямів виникають труднощі, проблеми, це означає, що інтелектуальний розвиток дитини відбувасться однобічно.

Отже, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають, навчальна діяльність створюють передумови для переходу молодшого школяра до підліткового періоду.

Терміологічний словник з теми «Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка»

Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші

Па́м'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Мислення – це процес опосередкованого, предметного відображення (пізнання) загальних, суттєвих властивостей об’єктів та явищ дійсності, відображення взаємозв’язків та відношень, що існують між ними.

Аналiз — мислене розкладання цiлого на частини

Синтез полягає в об’єднаннi частин у цiле на основі попереднъого аналiзу, встановлення зв’язків і вiдношень між ними.

Порiвняння — встановлення схожості або відмiнності предметiв, явищ.

Абстрагування полягає у виокремленнi одних ознак об’єкта i в одночасному iгноруванні iнших.

Узагальнення — це вiдображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Розвиток інтелекту - це стихійний, підлеглий своїм особливим законам процес визріванняоперациональних структур, поступововирастающий зпредметно-житейского досвіду дитини.

Лекція 13

Тема: Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка

План

1.Підлітковий вік як перехідний період від дитинства до зрілості.

2.Провідна діяльність як основа соціальної ситуації розвитку підлітка.

3.Розвиток особистісної сфери у підлітковому віці.

4.Пізнавальний розвиток у підлітковому віці.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття: стiйкiсть уваги, збереження, запам’ятовування, синтез, аналіз, самооцінка, мотивація, самосвідомість, самопізнання,спілкування, п ідлітковий вік

 

1.Підлітковий вік як перехідний період від дитинства до зрілості

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов’язані з ним переживання й інтереси.

Усе це с підставою для виокремлення підлітків в особливу соціально-психологічну, демографічну групу з характерними для неї настановами, цінностями, нормами і манерами поведінки, які утворюють специфічну субкультуру.

Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка

Підлітковий вік охоплює період від 11 —12 до 14—15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5—9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порів?іяно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов’язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м’язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення

тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у ста ні загальмованості або сильного збудження.

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1844— 1924), осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, «коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод».

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіка, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20—30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 —1978). Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов’язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

2.Провідна діяльність як основа соціальної ситуації розвитку підлітка

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Міжособистісне спілкування підлітка

Реалізується воно у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною.

Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Український педагог Василь Сухомлинський (1918- 1970) вдало відобразив через монолог підлітка основні суперечності його стосунків з дорослими: "Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зважуйте кожен мій крок, не повивайте мене пеленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини ".

Дорослий повинен бути другом підлітка, але особливим, - другом-приятелем, другом-наставником. Його завдання - допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають дослухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими він зайнятий. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до педагога, доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити високоморальні, адекватні ситуації висновки.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним - означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Спілкування підлітка з ровесниками. Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

3.Розвиток особистісної сфери у підлітковому віці

Пiдлітковий вiк є сенситивним для розвитку самосвідомостi особистостi. У пiдліткiв виникає iнтерес до себе, якостей своєї особистостi, потреба оцiнити, порiвняти себе з iншими, розiбратися у своїх почуттях i переживаннях. Вони намагаються розвинути в собі позитивні якостi, подолати негативнi риси.

Самопiзнання пiдлiтка. Формування ставлення підлітка до себе як особистостi долає у два етапи, якi вiдповiдають молодшому i старшому перiодам підліткового віку. На першому етапі відбувається усвідомлення своєї відмінності вiд ровесникiв, утвердження своєї належностi до свiту дорослих. Йому властиві некритичне наслідування зовнішніх манер дорослих, вiдчутна залежність вiд групи ровесників. На другому етапі пiдлiток уже не сумнівається, що вiн не дитина, починає усвідомлювати своєрідність своєї особистостi. Знижується його залежнiсть вiд групи однолітків.

Особливе значення у розвитку самосвiдомостi пiдлiтка має формування власного образу фiзичного Я - уявлення про свій тiлесний образ, порiвняння та оцiнюванвя себе з точки зору еталона „мужності” або „жiночостi”. Цей образ є основою рiзноманiтних захоплень дiтей.

Останнiм часом у деяких дiвчат підлiткiв спостерiгається нервова анорексiя (грец. ап (позначас заперечення) i огехiс - апетит) прагнення виглядати худими, страх перед розтовстiнням. В окремих дівчаток-пiдлiткiв, як i в дорослих жiнок, спостерiгається нервова бумілiя — втрата контролю за своїм харчуванням, аж до приступiв ненажерливостi. Пiсля таких приступів дiвчата переживають почуття огиди до себе, докори сумлiння, депресiю. Надмірна увага до образу фізичного Я у самосвiдомостi пiдлiтка є тимчасовим, однак природним, нормальним, суб’єктивно значущим явищем. Знаючи це, дорослi повиннi уникати нетактовних, iронічних оцiнок його зовнішності. Намагаючись допомогти пiдлітковi пережити цей важкий для нього етап зрiлостi, передусiм слiд встановити з ним щирi, довiрливi стосунки, допомогти усвiдомити, що його розумiють, подiляють його переживання, цiнують і поважають його таким, яким вiн є.

У мотиваційній сфері i поведінці пiдлітка загалом простежуються два протилежнi прагнення – до індивідуалізації, емансипації у всіх сферах життя (особливо у стосунках з батьками) i до пiдпорядкування iнтересам групи ронесників, наслідувания (зовнішнього вигляду, інтересів тощо), спільного пiдкорення моді.

За твердженням сучасного росiйського психолога Ігоря Кона, стратегія виховання підлітка зведена до формули «людина розкривасться в колективi». Водночас, як зазначає російський психолог Георгiй Асмолов властиве підлітковому віку переживання самотностi, неприлученостi до iнших людей є нагодою задуматися подивитися на себе збоку.

Усвідомлення себе, становления Я-образу підлітка пов’язанi з формуванням образу Iншого. Найчастiше таким значущим iншим є ровесник, спілкування з яким особливо важливе. Однак ця особливiсть має специфічнi прояви:

- когнітивно простi підлiтки (дуже схематично, поверхово аналізують внутрiшнiй світ людини) iдентифiкують себе з широким колом однолітків, акцентуючи подiбності між собою і всіма ними;

- когнітивно складні (в аналізі внутрiшнього свiту людини прагнуть проникати в суть найрізноманітніших аспектiв людської особистості) - уподібнюють себе лише деяким ровесникам підкреслюючи одночасно власну відміннiсть від них. У пiдлiтковому віцi, а саме в переломний його момент (13—14 рокУв), Я-образ стає дуже нестійким, втрачає свою ціліснiсть.

Вiдхiд вiд прямого копiювання зразкiв поведiнки iнших людей вимагає розвитку способiв самопiзнання та самоаналiзу, якi у пiдлiткiв ще недостатньо сформованi. Це породжує суперечнiсть мiж гострою потребою пiдлiткiв у самопiзнаннi i нездатнiстю адекватно реалiзувати її, наслiдком чого є зниження рiвня адекватностi, стiйкостi самооцiнки, стабiльностi розвитку Я-образу.

Самооцiнка i домагання пiдлiтка. У пiдлiтковому вiцi самооцiнка дiтей стосується переважно основних моральних якостей: доброти, честi, справедливостi тощо. Судження молодших пiдлiткiв про себе виражаються також в оцiнцi їхнiх взаємин з iнпiими людьми. Цi оцiнки стосуються умiння дружити, чуйностi до людей, своєї поведiнки серед iнших, поваги до себе, сприймання себе однокласниками, що свiдчить про досить високий рiвень самосвiдомостi, збагачення досвiду соцiальної поведiнки. Самооцiнка старших пiдлiткiв с досить рiзноманiтною, рiзнобiчною, узагальненою за змiстом. Кiлькiсть якостей, якi вони усвiдомлюють, приблизно удвiчi бiльша, нiж у молодшiй пiдлiтковiй групi. Старшi пiдлiтки оцiнюють не тiльки окремi риси характеру, а й свою особистiсть загалом. У процесi самооцiнювання пiдлiток виявляє свої можливостi для прийняття важливого для нього рiшення, бере на себе певнi обов’язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору.

Не рiдкiсною є неадекватна самооцінка пiдлiткiв, яка проявляється в переоцiнці або недооцiнцi своїх можливостей, що шкодить розвитку вiдповiдальностi та iнших важливих якостей. Завищена самооцiнка блокує почуття невдоволеностi собою, провини за негiдний вчинок, докори сумлiння за безвiдповiдальну поведінку. Свiдченням заниженої самооцiнки є незадоволення собою, нездатнiсть поставити перед собою бiльш високi вимоги, оскiльки бракує впевненостi у своїх можливостях. З дорослішанням самооцінка підлітків стає диференційованішою, вона стосується не поведінки загалом а поведінки в окремих соціальних ситуаціях, окремих вчинків. Підліток відчуває підвищену потребу у схваленні і визнанні друзями. Тому він активно шукає таке оточення, в якому відчуває позитивне ставлення до себе, своїх учинків, має змогу переконатися що він доросла самостійна людина.

Австрійський психолог Фрідріх Хоппе (1899 - 1976) започаткував бачення, згідно з яким рівень домагань зумовлений такими двома протилежними тенденціями:

1. Підтримання свого Я, своєї самооцінки на максимально високому рівні, прагнення досягти успіху;

2. Зниження своїх домагань, бажання уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці.

Формування адекватної самооцiнки i рiвня домагань важливе для правильного сприйняття підлітком вимог інших, пробуджує i стимулює його прагнення до самовиховання. Становлення адекватного ставлення до себе вiдбувається завдяки оцiнним судженням значущих інших, з якими спiлкусться пiдлiток. Дуже великий вплив на нього має педагог. Його об’єктивна, справедлива, вимоглива i разом з тим доброзичлива оцінка сприймається пiдлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Важливими факторами розвитку правильної самооцінки є сприятливе становище серед ровесників, позиція позитивної рівноваги у стосунках, активна участь у громадському житті класу, групи, належна успішнiсть. Особливе значення має самовиховання, тому виховна робота з пiдлітками повинна бути спрямована на прищеплення їм прагнення до працi над собою, самовдосконалення.

Отже, у пiдлiтковому вiцi дитина робить значний поступ в усвiдомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним i досить суперечливим, самооцiнка та рівень домагань — часто неадекватними та нестiйкими. У підліткiв ще не виникає цілісний Я-образ.

4. Пізнавальний розвиток у підлітковому віці

На підлітвовий вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості. Упродовж цього періоду триває розвиток мислення, пам”яті, формується цілісніше усвідомлення того, що відбувається навколо, розширюються межі уяви, діапазон суджень. Когнiтивний розвиток у пiдлiтковому вiцi характеризується розвитком абстрактного мислення, логiчної пам‘ятi, використанням метакогнiтивних (пов’язаних з виробленням стилю iнтелектуальної дiяльностi) навичок.

Розвиток мислення пiдлiтка. Цей вiковий перiод особливо плiдний для розвитку абстрактного (словесно-логiчного) мислення. Учнi повиннi оволодiти системою наукових понять математики, фiзики, хiмії. Саме цi предмети потребують нових способiв засвоєння знань і спрямованi на розвиток теоретичного, тобто формального, рефлексивного (предметом аналiзу є власна iнтелектуальна операцiя) мислення. Його Ж. Пiаже називав мисленням на рiвнi формальних операцiй. Цей вид iнтелектуальної роботи має абстрактний характер. Якщо молодші школярi здебільшого працюють з конкретними емпіричними даними, то підлiтки все частіше ставляться до всього, як до одного з варiантiв можливого.

Формальні операції виникають на основі конкретних. Характерною їх особливістю є відмежування форми знання від його змісту. Це означає, що підліток оперує причинно-наслідковими зв’язками незалежно від конкретного змісту завдання. На стадії формальних операцій підлiток здатний відкривати закономірності і систематично досліджувати чинники, які зумовлюють певну подію. У цьому віці виникає прагнення будувати життєві плани. Новим у розвитку мислення пiдлiтка є зміна способiв розв’язування пізнавальних завдань. На вiдмiну вiд молодшого школяра вiн починає аналіз завдань зі з’ясування можливих відношень у наявних даних, висуває рiзнi припущення про їх зв”язок, а потiм перевiряє їх. У пiдлітка розвивається вмiння оперувати гiпотезами у процесі розв’язування мислительних завдань. Основою абстактного мислення пiдлiткiв є сформованiсть таких здатностей:

- враховування більшості комбiнацiй змiнних у процесі пошуку розв’язку проблеми;

- продукування припущень про вплив однiєї змiнної на іншу;

- об’єднання i розподіл змiнних гiпотетико- дедуктивним шляхом (Якщо є Х, то відбудетьсяУ).

Прихильники iнформаційного пiдходу вважають, що на вiдмiну вiд молодшого школяра iнтелектуальний розвиток пiдлiтків включає:

- бiльш ефективне використання таких механiзмiв обробки інформацiї, як абереження її в пам’ятi, перенесення в iншу ситуацiю;

- формування складнiших стратегiй для різних типiв розв‘язування iнтелектуальних мислительних завдань;

- ефективніші способи отримання iнформацiї та її збереження у символiчнiй формi;

- розвиток виконавських функцiй більш високого порядку (метафункцiй), зокрема планування, прийняття рiшень; значно вища гнучкiсть у виборi методiв реалiзації усiх функцiй iз широкої бази сценарiїв.

Основну увагу представники iнформаційного пiдходу звертають на формування в підлiтків метапізнання — здатностi рефлексувати у сферi мислення, формувати стратегiї і планувати. Такi когніктивні умiння допомагають їм аналізувати і свідомо змінювати процеси свогомислення.

Важливою ознакою розвитку мислення, що розкривається саме в підлітковому вiцi, є схильність до експериментування, яка полягає в небажанні все приймати на віру. Для підлiтків характерна пiдвищена iнтелектуальна активнiсть, стимульована не тiльки їх природною допитливістю, а й бажанням розвинути, продемонструвати свої здібності, отримати високу оцінку. Розв’язуючи складнi завдання, вони нерiдко виявляють високорозвинений інтелект, неабиякі здібності. Необхіднiсть розв’язувати прості завдання iнодi викликає у них емоцiйно-негативну афективну реакцію, відмову від такої роботи. Підлітковий вік є порою динамічного розвитку таких індивідуальних особливостей мислення, як творчість, самостійність, гнучкість. До загальних ознак творчого характеру мислення належать:

1) оригінальність думки, здатність давати відповіді, які суттєво відхиляються від звичних;

2) велика кількість думок, їдей, що виникають у людини за одиницю часу;

З) сприйнятливість до проблем, чутливість до суттєвого;

4) здiйснення розумових дiй доцiльно, а не випадково;

5) здатнiсть виявляти новi, незвичні функцiї об’єкта чи його частини;

6) гнучкiсть розмiрковування, коли людина може легко відхилятися вiд звичного способу розв‘язування завдання, долаючи „бар’єр минулого досвiду”;

7) здатнiсть самостiйно вiдкривати новi знания тощо.

Нерiдко пiдлiтки вiдчувають труднощi в процесi мисления, недостатню розвиненiсть таких мислительних операцiй, як аналiз, синтез, порiвняння, узагальнення. А засвоєння ними понять часто є неглибоким. Зосередженiсть на деталях, дрiбних фактах заважає виокремити головне i зробити необхiднi узагальнення. Iнодi їм не вистачає критичностi в оцiнюванні власної розумової дiяльностi, наприклад, у них рiдко виникають сумнiви щодо якостi написаного твору чи iншої виконаної ними роботи. Тому часто неохоче сприймають пропозицiї ще раз обдумати виконане завдання. Розвитку мислення пiдлiткiв сприяють сформульовані вчителем завдання, поставленi питання, якi вимагають осмисленої вiдповiдi.

Розвиток пам’ятi пiдлiтка. На цьому етапі життя дитини вiдбуваються важливi процеси, пов’язанi з перебудовою пам’ятi. Передусiм активно починає розвиватися логiчна пам’ять. Як реакцiя на часте її використання уповiльнюється розвиток механiчної. Водночас iз розширенням кiлькостi навчальних предметiв значно збiльшується обсяг iнформацiї, яку пiдлiток повинен запам’ятати механiчно. Цi процеси вiдбуваються разом iз розвитком довiльної опосередкованої пам’ятi. Як свiдчать дослiдження, процеси пам’ятi у пiдлiткiв ще не достатньо сформовані. Однак вони починають виявляти усвiдомлений iнтерес до способiв полiпшення запам’ятовування, збереження i вiдтворення iнформації. Запам’ятовування полягає у введеннi iнформації в пам’ять. Збереження — це утримування сприйнятої iнформацiї. Суть вiдтворення полягає у вiдновленнi збереженої iнформацiї. Розвиток пам’ятi у пiдлiтковому вiцi вiдбувається у напрямi її iнтелектуалiзації. З вiком змiнюється залежнiсть мiж пам’яттю і мисленням. Якщо ранiше мислення дитини залежало вiд пам’ятi, то у пiдлiтковому вiцi пам’ять зумовлюється мисленням. Процес запам’ятовування зводиться до мислення, встановления логiчних зв’язкiв мiж елементами iнформацiї, яку необхiдно запам’ятати, а пригадування полягає у вiдтвореннi матерiалу за цими зв’язками. Для пiдлiткiв пригадувати — значить мислити.

Основним завданням педагога у роботi з пiдлiтками є цiлеспрямований розвиток процесiв пам’ятi: запам’ятовування, збереження, вiдтворення, а також логiчної пам’ятi, що визначально впливає на розвиток їх iнтелекту i здiбностей.

Розвиток уваги лiдлiтка. Навчання в середнiх класах вимагає високої концентрацiї уваги, здатностi зосереджуватись на змiстi навчальної дiяльностi та одночасно вiдволiкатися вiд стороннiх стимулiв, що потребує вольових зусиль.

Навчальна діяльність підлітків, вимагаючи мимовiльної i довiльної уваги, водночас сприяє їх розвитку. У цьому вiці розвивається стiйкiсть уваги - здатнiсть тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно органiзованому матеріалi. Розвиток цей вiдбуваетьея поступово, нерiвномірно, у кожної дитини - по своєму, будучи пов’язаним з формуванням умiнь вчитнся i працювати. У 12—14 рокiв в учнiв зростає обсяг уваги, тобто збiльшується кiлькість об’єктiв, на яких вони можуть зосереджуватися одночасно. Пiдлiтки вже здатнi змусити себе бути уважними навiть при виконанні нецікавих завдань, їх увагу привертають об’єкти, задані як наочно, так i уявно, мислено. Однак при виконанні одноманiтних завдань можливі вiдволікання на iнші об’єкти, справи, у них знижується увага. З кожним роком пiдлітки все краще виявляють вмiння розподiляти та переключати увагу. Розподіл уваги полягає в одночасному виконаннi кiлькох видів дiяльностi, переключення її - у переходi з одного об’єкта на інший

Вчитель може керувати увагою підліткiв, викладаючи рiзними методами новий матеріал, включаючи їх у самостійну дiяльність, зацікавлюючи її змістом. Пiдтримує увагу дiтей успішне переборювання ними труднощів.

Термінологічний словник до теми: «Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку підлітка»

Підлітковий вік — це один з найважливіших етапів життя людини, — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини.

Спілкування - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Самопізнання — це своєрідний механізм пізнавальної діяльності людини, в основі якого лежить процесс рефлексії.

Самосвідо́мість — рефлекторна (відображувана) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення.

Мотива́ція — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.

Самооцінка – це своєрідні когнітивні схеми, котрі узагальнюють минулий досвід особистості і організують нову інформацію відносно даного аспекту „Я". Разом з тим самооцінка, особливо якщо мова йде про здібності і потенційні можливості особистості, виражає певний рівень домагань.

Аналіз - це метод дослідження, який стосується вивчення предмета шляхом розчленування його на складові, кожна з яких аналізується (вивчається) окремо в рамках одного цілого (аудит фінансово-господарської діяльності підприємства).

Синтез (від гр. зігшіезіз - сполучення, поєднання, складання) - метод дослідження об'єкта в його цілісності, в єдності його частин (аудит виконання договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей).

Запам’ятовування полягає у введеннi iнформації в пам’ять.

Збереження — це утримування сприйнятої iнформацiї.

Стiйкiсть уваги - здатнiсть тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно органiзованому матеріалi.

Лекція 14

Тема: Педагогічно занедбані підлітки

План

1.Причини виникнення проблем у вихованні підлітків.

2.Загальна характеристика педагогічної занедбаності підлітків.

3.Типи акцентуацій характеру підлітків.

4.Фактори, що впливають на формування акцентуацій характеру.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття: Акцентуація характеру, дезадаятивна поведiнки підлітків, педагогiчно занедбані дiти корекційна педагогіка, делінквентна поведінка, девіантна поведінка

1. Причини виникнення проблем у вихованні підлітків

Зазвичай прийнято говорити про так званих «важких» підлітків. Неслухняних дітей прийнято обвинувачувати («злі наміри», «порядні гени»). Із психологічної точки зору до числа «важких» попадають не гірші, а особливо чутливі й ранимі діти. Вони під впливом життєвих навантажень швидше «сходять із рейок», а тому потребують допомоги, а не осуду. Причини ж стійкого неблагополуччя треба шукати у глибинах психіки, і вона найчастіше емоційна, а не раціональна (Ю. Гіппенрейтер).

Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей:

· боротьба за увагу - неслухняність варто розглядати як спосіб привернення уваги до себе;

· боротьба за самоствердження - діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та до різких заборон;

· бажання помститись - у цьому виявляється образа на батьків;

· утрата віри у власний успіх - це глибоке переживання дитиною власного неблагополуччя. При цьому може спостерігатися зсув даного неблагополуччя: дитина переживає неблагополуччя в одній сфері, а невдачі виникають в іншій (наприклад, не складаються стосунки з товаришами, а в результаті стає запущеним навчання; або неуспіхи у школі провокують конфлікти вдома).

Задача дорослого (батька) зрозуміти, що з дитиною відбувається насправді. Зробити це можна, звернувши увагу на свої переживання та почуття. Якщо дитина бореться за увагу, то дорослий, як правило, відчуває роздратування; якщо дитина протистоїть дорослому, то останнього переповняє гнів; якщо це помста дитини, то дорослий відчуває образу; якщо ж дитина переживає неблагополуччя, дорослого охоплюють безнадійність і розпач.

У підлітковому та юнацькому віці часто зустрічаються різні відхилення в поведінці. Розрізняють девіантну (система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми психічного здоров'я, права, моралі тощо) та делінквентну (протиправна, кримінальна або злочинна) поведінку.

Як причини девіантної й делінквентної поведінки виділяють:

· внутрішні труднощі перехідного періоду дорослішання, коли відбувається перебудова «Я-концепції»;

· граничність і невизначеність соціального стану особистості, яка дорослішає;

· протиріччя механізмів соціального контролю - дитячі форми контролю, засновані на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, не діють, а дорослі способи свідомої дисципліни та контролю ще не склались і не зміцніли.

2. Загальна характеристика педагогічної занедбаності підлітків

Підлiтковий вiк, як вiдомо, сповнений прагненнями самоутвердитися, зрiвнятися або хоча б здаватися такими, як дорослі, виокремитися серед однолiтків, здобути очiкуванi позицiї у групi, знайти цiкаве заняття, самостiйно дiяти. Якщо цi потреби не задовольняються, вони атрофуються або спрямовуються в негативне русло. Здебiльшого це вiдбувається з педагогічно занедбаними дiтьми.

Педагогiчно занедбані дiти — учнi, в яких під впливом несприятливих соцiальних, психолого - педагогічних та iнших умов сформувалося негативне ставлення до навчання, соцiально цінних норм поведiнки, якi втратили почуття вiдповiдальностi за свої вчинки, зневірилися в собi.

Такi пiдлiтки важко пiддаються вихованню, скоюють правопорушення. Здебiльшого це вiдбувасться з дiтьми, які не вiдчувають розумiння, не мають емоцiйної пiдтримки, а iнодi зазнають негативного впливу з боку батькiв, що iгнорують духовний, моральний розвиток дiтей тощо. Трапляється це i в зовні благополучних сім’ях, в яких частими є конфлiктнi ситуацiї мiж батьками i дiтьми, домiнують меркантильнi iнтереси, споживацькi настрої та ін. Проблеми виховання пiдлiткiв виникають i через прорахунки в навчально-виховнiй дiяльностi школи. Найпошираніши прорахунки:

- незнания педагогами iндивiдуально-психологiчних та вiкових особливостей учнiв, неврахування цих особли востей в органiзацiї навчально-виховної роботи;

- необiзнанiсть учителiв iз труднощами, суперечностями, проблемами особистiсного розвитку пiдлiтка;

- недостатнi знання причин виникнення виховних проблем, що зумовлює помилки у виборi засобiв виховного впливу;

- відсутнiсть системи в роботi з проблемними учнями та їхнiми батьками;

- формалiзм, адмiнiстрування в роботі школи, байдужість до участі дітей в організацiї життя;

- недостатня увага до розвитку духовності учнів, виховання у них таких морально-етичних якостей, як турботливість, милосердя, чуйнiсть, взаемодопомога, товариськість;

- відсутнiсть посади практичного психолога, який би здiйснював профiлактичну, консультативну та корекційну роботу.

Труднощі у вихованнi пiдлітків можуть бути зумовленi нескладними розладами нервової системи, тимчасовими незначними затримками психічного розвитку тощо. У зв’язку з недостатньо розвиненою вольовою сферою такі підлітки не вміють стримувати себе, керувати емоціями, настроем, контролювати поведiнку, легко піддаються негативному впливові.

Важковиховувані підлітки пропускають навчальні заняття, не виконують домашні завдання, а свій вiльний час нерідко проводять в найнебезпечніших формах – вживають наркотики, алкогольні напої тощо.

Корекційна робота з ними, як правило, охоплює особистісну сферу, поведінку та навчальну діяльність. На початковому етапі корекційної роботи дітей залучають до таких видів діяльності, які їм легше даються, не потребують особливого напруження сил і волі.

Першорядного значення в сучасних умовах набуває своєчасна профілактика підліткових алкоголізму, наркоманії, правопорушень, що вимагає системних зусиль суспільства, сім”ї та педагогів.

 

3. Типи акцентуацій характеру підлітків

Типи акцентуацiй характеру пiдлiткiв. Типологiї акцентуацiй характеру грунтуються на клiнiчному (психiатричному) i психологiчному пiдходах. Клінiчний пiдхiд передбачає гiпертимний, циклоїдний, лабiльний, астеноневротичний, сенситивний, психастенiчний, шизоїдний, епiлептоїдний, iстероїдний, нестiйкий типи акцентуацiй характеру (типологiя А. Личка); психологiчний - гiпертимний, циклоїдний, лабiльний, астено – невротичний, сенситивний, тривожно-педантичний, iнтровертований, збудливий, демонстративний, нестiйкий типи (типологiя К. Леонгарда).

Гiпертимний тип. Основною ознакою осiб, якi належать до цього типу, є постiйно пiднесений настрiй, який лише зрiдка змiнюється спалахами агресiї. Дiти з гiпертимною цього типу контактні, комунiкабельнi, жваво жестикулюють iнiцiативнi, часто прагнуть бути лiдерами, у них яскраво вираженi орнiзаторські здiбностi, оптимiстична налаштованiсть. В умовах жорсткої дисциплiни, монотонної дiяльностi, вимушеної самотностi вони можуть вступати у конфлiктнi стосунки. Одноманiтнi, насиченi звичною для учнiв дiяльнiстю уроки не цiкавлять їх Найкращим способом нейтралiзацiї гiпертима в процесi навчання є залучення його до цiкавої, рiзноманiтної, доступної для нього дiяльностi. Такi дiти цiнують доброзичливе, шанобливе ставлення педагога можуть бути активними його помiчниками, лiдерами у пiдлiткових групах, органiзаторами корисних справ.

Ціклоїдний тип. Цей тип найчастiше спостерiгається у старшому пiдлiтковому i ранньому юнацькому вiцi. Його особливiстю є перiодичне коливання настрою і життєвого тонусу. У перiод пiднесення настрою циклоїдним дiтям властивi ознаки гiпертимного типу. Пiд час спаду настрою рiзко знижується контактнiсть, пiдлiтки стають мовчазними, песимiстичними. Навiть незначнi неприємностi, спричиненi зниженням працездатностi, вони переживають дуже важко. Пiдлiтки з такою акцентуацiєю характеру надто вразливі до кардинального руйнування життєвого стереотипу. Серйознi невдачi та дорiкання оточуючих можуть поглибити їх депресивний стан або викликати гостру афективну реакцiю з можливими спробами суїциду. Оптимальною позицiєю близьких і педагогiв щодо пiдлiтка, який перебуває в депресивному станi, є ненав’язлива турбота й увага.

Лабiльний тип. Характеризується вiн мiнливiстю настрою, який перед усiм залежить вiд зовнiшньої ситуацiї. Свiдченням акцентуцiї лабiльного типу є надторiзка змiна настрою за незначного для цього приводу. У таких пiдлiткiв спостерігається то абсолютно оптимiстична, то вкрай песимiстична налаштованiсть на майбутнє, свої перспективи. На тлi поганого настрою можливi конфлiкти з однолiтками та дорослими, короткочаснi афективнi спалахи, після згасання яких настає швидке каяття та пошук шляхів примирения. Хоч iнодi лабiльнi пiдлiтки виглядають легковажними, насправді вони здатні на глибоку i щиру прив’язанiсть до рідних, друзiв, надзвичайно чутливi до доброти, пiдтримки. Якщо педагог хоче зробити свій вплив на лабiльного підлiтка бiльш ефективним, вiн повинен уникати докорiв i покарань, виявляти до нього більше доброти і ласки.

Астено-невротичний тип. Основними ознаками цього типу є підвищена фiзична та психiчна втомлюваність, дратiвливість, схильнiсть до iпохондрії (хворобливого стану, який характеризується надмiрною увагою до свого здоров’я). Афективнi спалахи в поведінцi спричиненi наростанням роздратованостi у моменти втоми. Однак, зірвавшись, астено-невротик швидко втрачає сили. Наприклад, якщо сусід по партi штовхнув його, у вiдповiдь астено-невротик з образливим криком б’є його книжкою). В астено-невротикiв, як правило, помiтнi добовi цикли бадьоростi та втоми. Найсприятливiшими для їх iнтенсивної навчальної роботи є другий i третiй уроки, початок i середина тижня, перша половина чвертi (особливо важка для них третя чверть). У взаємодiї з астено-невротиком педагог має виявляти максимум терпіння та щирого спiвчуття, старанно вуалювати бiльшість його промахiв і невдач, якi виникають на тлi виснаження, вмiло акцентувати увагу на його успiхах.

Сенситивний тип. Особи, якi належать до цього типу, надзвичайно вразливi, боязливі, у них рiзко виражене почуття власної неповноцінностi. Школа лякає їх великою кiлькістю людей, шумом, бійками на перервах, але, звикнувши до класу і навiть страждаючи від деяких учнів, вонн, однак, з небажанням переходять в iнший. Вчаться такi підлітки, як правило, старанно, але соромляться відповiдати перед учнями класу, бояться запнутися, викликати сміх. Вони надають перевагу вузькому колу друзів, рiдко конфліктують, оскільки переважно займають пасивну позицію, образи тримають у собі. Для них характерні альтруїстичність, спiвчутливість, радість за чужі успiхи, почуття обов’язку, сумлінність. У них рано формуються високі моральні та етичні вимоги до себе та оточення. Найвразливiшi сенситивнi пiдлiтки у стосунках а оточенням. Нестерпнi для них ситуацiї, в яких вони є об’єктом насмiшок, пiдозр у негативних вчинках, несправедливих звинувачень. Це може спровокувати їх гостру афективну реакцію або депресiю, пiдштовхнути до конфлiкту.

Тривожно-педантичний тип. Пiдлiтки, котрi належать до цього типу, є нерiшучими, схильними до роздумiв, самоаналiзу, тривожної пiдозрiлостi. У них легко виникають нав’язливi страхи, думки та уявлення. Нерiшучiсть у роздумах i дiях тривожно-педантичної дитини взаємопов‘язанi. Невдачi тiльки посилюють нерiшучiсть i сумнiви. У стосунках iз пiдлiтком цього типу акцентуацiї педагоги i батьки повиннi дотримуватися оптимiстичного стилю спiлкування, уникати методiв покарання та залякування, широко практикувати заохочення і пiдтримувати його активнiсть i самостiйнiсть.

Інтровертований тип. Суттєвими ознаками таких пiдлiткiв с замкненiсть, вiдстороненiсть вiд навколишнього свiту, нездатнiсть чи небажання встановлювати контакти з людьми, знижена потреба у спiлкуваннi. Такi дiти бурхливо реагують на некоректнi, грубi спроби дорослих проникнути у їх внутрiшнiй свiт. Вiдгородженiсть вiд зовнішнього свiту ускладнює соцiалiаацiю пiдлiткiв, зокрема корекцiю моральних та iнших установок, якi можуть не вiдповiдати суспiльним нормам. Iнтровертованiсть пiдсилюється, якщо в процесi вихования дитини вдаються до надмiрного контролю й опiки, суворих покарань за непослух. Щоб зблизитись із такими пiдлiтками, викликати до себе довіру, педагог повинен продемонструвати щиру зацiкавленiсть їхнiми захопленнями, справами та особистiстю загалом.

Збудливай тип. Пiдлiтки цього типу часто мають поганий настрiй, вони здебiльшого є похмурими, роздратованими, озлобленими, навiть агресивними. Їхня iнтелектуальна сфера, як правило, iнертна. Вони можуть виборювати високi оцiнки найрiзноманiтнiшими способами: пiдлещуванням до вчителя чи, навпаки, конфлiктами з ним. За таких умов педагог повинен надавати їм змогу заслужено отримувати високi оцiнки, водночас доброзичливо аргументувати поставлену оцiнку, яка не вiдповiдає їхнiм очікуванням та уявленням. Одним зi способiв корекцiї поведінки дiтей цього типу акцентуації характеру є апеляцiя до іхньої свiдомостi та самосвiдомостi, аналiз і оцiнка поведінки пiд час iндивiдуальних бесід. Дуже важливо, щоб учень сам брав активну участь у бесiдi, вчився розповiдати про свої вiдчуття, переживання, проблеми. Педагог повинен попереджувати агресивнi реакції збудливого пiдлiтка довiрливою інтонацiєю, ласкавим дотиком, легким гумором. Вудь-який вплив педагога не повинен зачiпати гiдностi дитини.

Демонстративний тип. Пiдлiткам, у яких переважають ознаки цього типу, властивi егоцентризм безмiрне прагнення уваги і спiв чуття до себе. Iх ставлення до навчання залежить вiд того, наскільки воно сприяє задоволенню їхньої головної потреби – домогтися визнання, виокремитися серед учнів. Свої невдачi у навчаннi демонстративнi підлiтки виправдовують впливом зовнiшнiх обставин. За такої ситуації педагог має спрямувати свої зусилля на формування в учнiв усвiдомлення того, що найнадiйнiшим способом привернення до себе уваги iнших, їх поваги є соцiально цiнна, корисна дiяльнiсть, повинен допомогти пiдлiткові включитися в таку дiяльнiсть. Нею може бути участь у класних і загальношкiльних заходах, у роботi драматичного, спортивного гурткiв, у конкурсах тощо. Це дасть змогу вiдчути значущiсть своїх зусиль й умiнь, привернути увагу до себе здiйсненням кожної справи.

Нестiйкий тип. Для пiдлiткiв, якi репрезентують цей тип, характерна передусiм патологiчна слабкiсть волi. Проявляеться вона в навчаннi, працi, виконаннi рiзноманiтних доручень, обов’язкiв. Iх соцiальна поведiнка бiльш залежить вiд впливу людей, котрi їх оточують, нiж вiд них самих. Особливо небезпечна для таких дiтей змiна життєвої ситуації. Для корекцiї їх характеру надзвичайно важливим є контроль за поведінкою та дiяльнiстю, передусiм навчальною. Добре, якщо посилення вимог поєднується зi щирою зацiкавленiстю дорослих в успiхах школяра, позитивними емоцiйними контактами з ним.

Отже, за несприятливих умов особистiсний розвиток пiдлiткiв характеризується суперечливiстю, дисгармонiйнiстю та виникненням акцентуацiй характеру.

4. Фактори, що впливають на формування акцентуацій характеру

Виникнення акдентуацiй характеру, прояви специфiчної для них поведiнки є наслiдком впливу спадкових, психологiчних i соцiальних факторiв, серед яких найважливiшими є:

1. Умови виховання. Розвиток певної акдентуацiї характеру, негативних тендендiй у поведiндi пiдлiтка часто спричинюють безконтрольнiсть або домінуюча надопiка дорослих, жорсткi стосунки, надмiрнiсть вимог i очiкувань стосовно дитини, страх утрати її, дефiцит любові та iн.

2.Перешкоди в дiяльностi. Деякi ознаки акцентуацiй характеру пiдліткiв проявляються, коли їм доводиться долати перешкоди в дiяльностi, спрямованiй на задоволення особистозначущих потреб. Авторитарний стиль спiлкувания у школi, домiнування методiв примусу в навчаннi є недопустимими, оскільки можуть спровокувати конфлiктні ситуацiї, найрізноманiтнiшi форми дезадаятивної поведiнки пiдлiтків — нехтування чи незнания норм соцiальної взаемодї. Школа має забезпечити максимальний простiр для вiльної і природної самореалізації особистості учня. Однак його свобода не має загрожувати безпеці й психологiчному комфорту інших учнiв, перешкоджати здобуттю ним повноцінної освіти.

3. Когнітивна криза. Розширення сфери діяльностi і взасмодії підлiтка з оточуючими значно випереджає його психологічну компетентність. Тому часто виникають зонiшні і внутрішнi бар’єри в діяльності та спілкуваннi, що спричинює психологічнi зриви. Важливим напрямом запобiгання акдентуацiї характеру пiдлiтка є його психологiчна освіта.

4. Дисгармонійність Я-образу. Суттю цього фактора є неадекватні та суперечливi уявлення про себе, а також неадекватні самооцiнка i рiвень домагань, комплекс непов ноцінності.

5. Несформованiсть спонукальної сфери. Відсутність стійких iнтересів i цiлей, несформованiсть соцiально цінних потреб i норм, невміння адекватно задовольняти актуальнi потреби, одержувати справжнє задоволення тощо.

б. Спадковi ознаки. До цього фактора належать тип нервової системи, захворювання нервової системи, фiзичнi вади, спадковi та хронічні хвороби.

Отже, пiдлiтковий період с важливим етапом психічного та особистісного розвитку. Він характеризується особливими соціальною ситуацією, видами діяльностi, новоутвореннями, специфiчним перебiгом кризи. Значні змiни вiдбуваються у розвитку iятелектуальної, спонукальної та емоцiйно-вольової сфер, у становленні самосвідомості.

Знання дорослими вікових та індивідуальних особливостей підлітків дає їм змогу ефективно керувати психічним та особистісним розвитком дітей, попереджувати й долати труднощі і проблеми.

Акцентуація характеру – надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із психопатією.

Акцентуацiя характеру може проявлятися по-рiзному i рiзною мiрою вiдповiдати прийнятим у суспiльствi моральним нормам.

Термінологічний словник з теми «Педагогічно занедбані підлітки»

Девіантна поведінка — поведінка, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Делінквентна поведінка – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

Корекційна педагогіка — це педагогічна наука про сутність та закономірності освіти, навчання і виховання дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного розвитку.

Педагогiчно занедбані дiти — учнi, в яких під впливом несприятливих соцiальних, психолого - педагогічних та iнших умов сформувалося негативне ставлення до навчання, соцiально цінних норм поведiнки, якi втратили почуття вiдповiдальностi за свої вчинки, зневірилися в собi.

Дезадаятивна поведiнки пiдлiтків — нехтування чи незнания норм соцiальної взаемодї.

Акцентуація характеру – надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із психопатією.

 

Лекція 15

Тема 7. Загальні особливості ранньої та зрілої юності

План

1.Фізичне дозрівання та соціалізація в ранній юності.

2.Соціальна ситуація та новоутворення в період ранньої та зрілої юності

3.Розвиток самосвідомості в ранній юності і зрілій юності.

4.Розвиток пізнавальної сфери в ранній і зрілій юності.

 

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

 

Ключові поняття:

Рання юність, фізичне дозрівання, соцiальна позицiя, ідентичність, соціальні порівняння, зріла юність, професійне самовизначення, індивідуальна часова трасспентива,особистісна рефлексія,самоповага.

1.Фізичне дозрівання та соціалізація в ранній юності

Психологія ранньої і зрілої юності

Протягом юнацького віку (від 15-16 до 20 років) особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.

Різноманітні ознаки юнацтва як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість в реалізації задумів, є свідченням властивої тільки йому соціальної, психологічної ситуації розвитку.

Загальні особливості ранньої юності

Протягом ранньої юності (від 15-16 до 17-18 років) особистість виходить на рубіж відносної зрілості, у цей період завершуються бурхливий ріст і розвиток її організму, а також первинна соціалізація.

Утверджуючись у світогляді, самоусвідомлюючись і самовизначаючись, прагнучи індивідуальної неповторності, юнаки і дівчата виявляють значно вищий, ніж у підлітковому віці, рівень навчальної діяльності, комунікативності, починають узгоджувати у своєму баченні майбутнього близьку і віддалену перспективи, нерідко переживаючи при цьому кризу ідентичності.

Фізичне дозрівання та соціалізація в ранній юності

Досліджуючи розвиток особистості в ранній юності, розглядають його натуральний і соціальний ряди.

Натуральний ряд розвитку (процес фізичного дозрівання). Ранню юність небезпідставно вважають перехідним віком. Біологічним критерієм переходу від дитинства до зрілості є фізичне, зокрема статеве, дозрівання. Процеси дозрівання відбуваються нерівномірно. Це проявляється як на міжіндивідуальному рівні, оскільки в 15 років один старшокласник може бути постпубертальним (статево дозрілим) юнаком, другий - пубертальним (який статево дозріває) підлітком, а третій - допубертальною (в якого ще не настав період статевого дозрівання) дитиною, так і на внутрііндивідуаль-ному рівні (різні біологічні системи однієї і тієї людини не дозрівають одночасно).

У ранній юності закінчується формування скелета, швидко розвивається м'язова система. Ріст дівчат припиняється на 16-17 році (±13 місяців), хлопців - на 17-18 році (±10 місяців).

Відбуваються значні зміни в серцево-судинній системі: збільшується просвіт кровоносних судин, об'єм і продуктивність серця, що забезпечує нормальний кровообіг за різних, у тому числі й напружених, станів організму. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До 15 років, як правило, завершуються дозрівання кори великих півкуль та формування нейронного апарату всіх ділянок головного мозку. Повного розвитку досягає система зв'язків між різними відділами мозку, роз