Когнiтивно-генетична теорiя. 7 страница

6. Відчуття належності до сім'ї, родини, свого народу, людства.

7. Постійне збагачення свого досвіду спілкування і взаємодії з людьми.

Багатоплановими і глибокими є відносини зрілої особистості зі світом. Передусім їх характеризують:

1. Любов до життя в усіх його проявах, відчуття своєї єдності зі всім, що сприяє його розквіту.

2. Реалістичне сприйняття життя і світу такими, якими вони є.

3. Відмова від підкорення, приборкання, експлуатації природи, виснаження і руйнування її; прагнення зрозуміти природу і жити з нею в гармонії.

4. Творче ставлення до оточення, сприяння його розвитку.

5. Безпосереднє включення в життя, здатність у разі необхідності вийти з потоку життя, щоб збагнути себе.

6. Відкрите і вільне реагування на світ на основі безпосереднього сприймання дійсності.

7. Відкритість до проблем свого життя, зосередженість на розв'язанні їх.

8. Високий рівень автономності і спротив до впливу чужих культур.

9. Відсутність культу матеріальних речей за високого матеріального забезпечення свого життя.

10. Неприйняття зла у будь-яких його проявах.

11. Внутрішня впевненість у правильності стратегії свого життя.

 

Отже, метою вікового розвитку є психічно здорові дитина, підліток, юнак, доросла і стара людина. Така особистість живе у мирі з собою, зі світом та іншими людьми. Вона активна, творча, мудра, морально і духовно розвинена, володіє сильним Я, що дозволяє розв'язувати різні суперечності, долати життєві труднощі.

Порушення психічного і особистісного розвитку. У психічному та особистісному розвитку людини можуть спостерігатися порушення. Вони спричинюються спадковими, соціальними факторами, способом її життя. Порушення встановлюють за такими основними параметрами:

— рівень і характер порушення у психофізіологічній, психічній, соціально-психологічній сферах особистості;

— час та обставини ураження, що зумовили порушення;

— співвідношення між первинними і вторинними (що виявилися тільки через певний час) дефектами;

— порушення міжфункціональної взаємодії, асоціативних та ієрархічних зв'язків в інтелектуальній сфері.

 

Основними типами порушень психічного розвитку є:

 

1. Психічний та особистісний недорозвиток. Спричинює його ураження мозку, пов'язане зі спадковістю, внутріутробними, пологовими і післяпологовими травмами. Проявами такого відхилення є інертність психічного та особистісного розвитку, примітивні асоціативні зв'язки в процесі мислення, низький рівень розвитку інтелекту (узагальнення, абстрагування та ін.).

2. Затримання психічного та особистісного розвитку. Воно є наслідком мозаїчного (нефіксованого і неглибокого) ушкодження мозку. У результаті відбувається тимчасова фіксація (затримання) на ранніх етапах психічного та особистісного розвитку, виявляється недостатність розвитку мислення, ослабленість пам'яті, уваги. Цей дефект компенсується спеціальним навчанням. В 11 —15 років це порушення долається і підліток досягає у своєму психічному та особистісному розвитку норми.

3. Пошкоджений психічний та особистісний розвиток. Спочатку розвиток відбувається нормально. А згодом, коли всі структури мозку сформуються, у зв'язку зі спадковим захворюванням, інфекцією чи травмами центральної нервової системи проявляються окремі пошкодження: інертність, нецілеспрямованість, непрактичність мислення тощо.

4. Спотворений психічний та особистісний розвиток. Таке відхилення є досить складним, оскільки для нього характерні психічний та особистісний недорозвиток і пошкодження психічного та особистісного розвитку.

5. Дисгармонійний психічний та особистісний розвиток. Свідченням його є прискорений розвиток одного показника і уповільнений — іншого (наприклад, інтелект та емоції; у дітей-вундеркіндів емоційний розвиток відстає від інтелектуального).

Отже, проявами порушення психічного та особистісного розвитку є психічний та особистісний недорозвиток, затримання, пошкодження, спотворення, дисгармонійність психічного та особистісного розвитку. їх повинні враховувати батьки, педагоги, психологи та ін. у процесі виховання і навчання дітей, корекційної роботи з ними.

 

Термінологічний словник з теми:

«Детермінанти та загальні закономірності розвитку»

Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистості.

Особистість — духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції.

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

Самотрансценденція. (лат. transcendents - виходить за межі) - перетворення внутрішньої активності в зміни в зовнішньому світі.

Самопізнання — процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Новоутворення – це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду.

Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.

Детермінованість (determanancy) — властивість алгоритму, яка передбачає, що в ньому усі вказівки повинні бути чіткими й однозначними: значення величин, які отримуються в конкретний момент часу, повинні визначатися значеннями величин, отриманими в попередні моменти часу.

Гетерохронність психічного розвитку дитини - це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів.

Сенситивність - найбільш сприятливі і своєчасні умови для розвитку певної психічної функції, якості.

Акцентуа́ція особи́стості — особливість характеру (в інших джерелах — особистості) людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється вибіркова уразливість стосовно одних психогенних впливів при збереженні хорошої стійкості, адаптованості до інших.

Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей.

Креативність — творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей.

Дефект - це фізичний або психічний недолік, що тягне за собою відхилення від нормального розвитку.

 

Лекція 7

Тема: Вікова періодизація розвитку та її критерії.

План

1. Цілеспрямоване навчання як основний чинник психічного та особистісного розвитку.

2.Роль суспільного виховання у психічному і особистісному розвитку дитини.

3.Періодизація вікового розвитку за Л. Виготським, Д. Ельконіним, Е. Еріксоном.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

 

Ключові поняття:

Розвиток, навча́ння, виховання, учіння, навчальна діяльність, криза, новоутворення,

1. Цілеспрямоване навчання як основний чинник психічного та особистісного розвитку

Основним чинником психічного та особистісного розвитку дитини є цілеспрямоване навчання та виховання. Процес учіння розпочинається у віці немовляти. Дитина вчиться взаємодіяти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби; наслідувати їхні дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших порах учіння є складовим елементом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виокремлюється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці. їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей.

У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11—12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється індивідуальними відмінностями учнів, їхньою готовністю вчитися. Засвоєння одного й того самого матеріалу різними дітьми відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається і в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення вихованців до самовиховання, поєднання зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку.

 

2.Роль суспільного виховання у психічному і особистісному розвитку дитини

Основним чинником психічного та особистісного розвитку дитини є цілеспрямоване навчання та виховання. Процес учіння розпочинається у віці немовляти. Дитина вчиться взаємодіяти з дорослими, які доглядають за нею, задовольняють її потреби; наслідувати їхні дії, маніпулюючи предметами, граючись, виконуючи доручення. На перших порах учіння є складовим елементом спілкування з дорослими, гри та інших видів діяльності, згодом воно виокремлюється в самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння теоретичними знаннями, вміннями і навичками.

Сформувавшись у дітей дошкільного віку, навчальна діяльність стає провідною у молодшому шкільному віці, їй підпорядковуються гра і праця. Учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння навичками) є формою розвитку дитини і основним його чинником. Поза учінням неможливий інтенсивний психічний розвиток. У дитячому садку, школі учіння підпорядковане спеціально організованому навчальному процесу. Добре організоване навчання зумовлює необхідний для певного віку розвиток дітей.

У процесі навчання розвивається довільна пам'ять, яка з часом стає вирішальним чинником розвитку мислення і мовлення; формуються науковий світогляд, свідомість і самосвідомість, переконання, моральні якості школярів, розвиваються їх духовність, здібності. Від змісту, форм і методів навчання залежить темп переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. В результаті запровадження у навчальний процес спеціальних засобів логічні операції формуються у дітей вже в 11-12 років, що розширює вікові можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується змінами індивіда, які є прямими результатами його учіння. Він охоплює переосмислення, систематизацію, узагальнення того, що засвоює індивід у процесі інших видів діяльності, і знаменує собою якісні зміни особистості. Ці зміни проявляються в розширенні можливостей особистості в саморегулюванні діяльності, самостійному засвоєнні знань.

Ефективність навчальної діяльності зумовлюється індивідуальними відмінностями учнів, їхньою готовністю вчитися. Засвоєння одного й того самого матеріалу різними дітьми відбувається по-різному, вимагає різних педагогічних умов. Врахування цих відмінностей необхідне для індивідуалізації навчання, підвищення його ролі у психічному розвитку учнів.

Формування нових психічних якостей залежить не тільки від зовнішніх умов, а й від активності дитини, включення її в діяльність. Зовнішня діяльність під керівництвом дорослого зумовлює зміни у внутрішній (ідеальній) психічній діяльності. Тому навчання має здійснюватися в сенситивні періоди для розвитку психічних функцій, враховувати рівень та особливості досягнутого психічного розвитку.

Навчальна діяльність є важливим фактором збагачення емоційного життя, формування в учнів стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. Сучасне навчання повинне бути розвиваючим, у якому учень постає його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається і в процесі виховання, свідченням ефективності якого є прагнення вихованців до самовиховання, поєднання зростаючих вимог з повагою до дитини. Виховання не повинне зводитися до зовнішніх впливів (наказів, заборон тощо), а має враховувати внутрішні зміни в думках, почуттях, потребах особистості, яка формується. Усе це переконує, що тільки спеціально організовані навчання та виховання ефективно впливають на зміст і темп психічного та особистісного розвитку

 

3.Періодизація вікового розвитку за Л. Виготським, Д. Ельконіним, Е. Еріксоном

У процесi онтогенезу людина долає ряд вікових перiодiв, пiд час яких змiнюються її
фiзiологiчнi, морфологічні, бiохiмiчнi, соціально-психологічні особливостi. Однiєю з характеристик вiкового перiоду є наявнiсть кризи.

Криза (грец. перелом) – нормативний нестабільний процес, яний виникає пiд час переходу людини від одного вiкового перiоду до іншого, пов’язаний з якiсними перетвореннями у соцiальних відносинах, дiяльностi свiдомостi і виявляєтьсяся в цiлiсних психiчних i особистісних змiнах.

Кожен вiковий перiод завершусться кризою, а вихiд з неї — виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

Прийнята у психології перiодизацiя Виготського — Ельконiна має у своєй основi критерiй провiдної дiяльностi (предметно-манiпулятивна дiяльнiсть, гра, навчальна дiяльнiсть, спiлкування та iн.).

1) Немовлячий.

2) Ранній вік.

3) Дошкільний вік.

4) Молодший шкільний вік (отроцтво);

5) Підлітковий вік.

6) Рання юність.

7) Зрілість.

8) Похилий вік.

9) Старечий вік.

За Еріксоном вiсiм психосоцiальних стадiй розвитку.

1. Дитинство (1-й рiк). Криза „довiри—недовiри”.

2. Ранне дитинство (2—3 роки). («Я сам», «Я — те, що я можу»).

3. Вiк гри (4 роки — вступ до школи). «Я — те, ким я буду»

4. Шкiльний вiк (6—12 рокiв). Цей перiод життя ха рактеризуеться зростаючими здiбностями дитини, зокрема логiчним мисленням, самодисдиплiною, здатнiстю взаємодiяти з однолiтками згiдно iз прийнятими правилами. „Я — те, чого я навчився”
5. Юнiсть (вiд 12—13 до 19—20 рокiв). У цей перiод нерiдко виникають конфлiктиiдентичності та суперечностi соціальних ролей.
6. Рання зрiлiсть (20—25 рокiв). раннi досягнення особистiсної iдентичності та початок продуктивної дiяльностi.
7. Середня зрiлiсть (2б—б4 роки). Основна проблема цього перiоду полягає у виборі мiж продуктивнiстю та iнертністю.
8. Пiзня зрiлість. Почуття iнтегрованостi Его на цiй стадiї полягає у здатностi старої людини оглянути все своє минуле життя i смиренно, але твердо сказати собi: „Я задоволений”. На протилежному полюсi перебувають старі люди, якi ставляться до свого життя як до низки нереалізованих можливостей i помилок.

У сучасній вiковiй i педагогiчнiй психологй використовують таку перiодизацiю вiкового розвитку:

1. Пренатальний перiод — вiд зачаття до пологiв.
2. Натальний перiод — пологи.
3. Перiод новонародженостi — вiд народження до 2 мiсяцiв.
4. Вiк немовляти — вiд 2 мiсяцiв до 1 року.
5. Раннiй дитячий вiк — вiд 1 до 3 рокiв.
6. Дошкiльний вiк — вiд 3 до 6/7 рокiв. його подiляють на:
— молодший дошкiльний вiк — 4-й рiк;
— середнiй дошкiльний вiк — 5-й рiк;
— старший дошкiльний вiк — 6/7-й рiк.
7. Молодший шкiльний вiк (зрiле дитинство) — 1—4 класи (вiд 6/7 до 10/11 рокiв).
8. Дорослiшання:
— пiдлiтковий (середнiй шкiльний) вiк — вiд 11 до 14 рокiв у дiвчаток, вiд 12 до 15 рокiв у хлопчикiв;
— рання юнiсть (старший шкiльний вiк) — 10 —11 класи (вiд 15/16 до 17/18 рокiв);
— зрiла юнiсть — вiд 18 до 20 рокiв.
9. Дорослiсть
— рання дорослiсть — вiд 20 до 40 рокiв;
— зрiла дорослiсть — вiд 40 до 60 рокiв.
10. Старiсть - пiсля 60 рокiв.

 

Термінологічний словник з теми:

«Вікова періодизація розвитку та її критерії»

 

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.

Виховання — це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями і навичками.

Навчальна діяльність — цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Новоутворення – це новий тип побудови особистості та її діяльності, психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на певному віковому ступені, і які в самому основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, його внутрішнього і зовнішнього життя, весь хід її розвитку в даний період. Вікові новоутворення формуються в кінці періоду.

 

 

 

Лекція 8

Тема: Початок людського життя

 

План

Пренатальний розвиток.

2.Початок психічного життя.

3.Сім’я в очікуванні дитини.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття:

Пренатальний розвиток, психіка, онтогенез, розвиток, криза, умовний рефлекс, ембріологія.

Пренатальний розвиток

Індивідуальна історія людини починається не від народження, а від її зачаття. Адже за дев'ять місяців внутріутробного (пренатального) періоду відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні фізичні, фізіологічні зміни майбутнього новонародженого, а й інтенсивний його психічний розвиток (у другій половині вагітності).

Пренатальний розвиток — дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.

Особливості його зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі — матці — і долає кілька послідовних етапів. Але навіть і в материнській утробі зовнішнє середовище впливає на його розвиток. Практично з моменту зачаття дитина стає елементом ситуації, що складається в оточуючому середовищі. Радість і побоювання, добробут і нестачі, стабільність і потрясіння, здоров'я і хвороби у сім'ї, яка очікує дитину, впливають на її пренатальний розвиток. Попри те що пологи є генетично запрограмованою послідовністю подій, особливості появи на світ кожної конкретної дитини обумовлюються і культурними, історичними та сімейними умовами.

Ще донедавна вивченням життя людини від зачаття до народження займалася переважно ембріологія (грец. embryon — зародок, logos — слово, учення) — наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку. Відповідно до результатів її досліджень життя починається з моменту запліднення жіночої клітини чоловічою. Запліднена яйцеклітина невидима неозброєним оком, у ній зосереджена вся генетична інформація, потрібна для розвитку нового організму. Однак шлях, який вона має подолати протягом наступних дев'яти місяців, нелегкий, навіть небезпечний. Підраховано, що від 50 до 70% запліднених яйцеклітин гинуть протягом перших двох тижнів.

Фази пренатального розвитку. Період від запліднення яйцеклітини до народження дитини у середньому триває 280 днів (40 тижнів), але бувають відхилення (від 245 до 325 днів). Розвиток дитячого організму проходить протягом цього часу термінальну (лат. germen — зародок), ембріональну (лат. embryon — зародок) і фетальну (лат. fetus — запліднений) фази.

Гермінальна фаза. Починається вона з моменту запліднення яйцеклітини і триває приблизно 2 тижні, протягом яких відбувається швидкий ріст і первинна диференціація клітин. На першому тижні поділяється зигота (запліднена яйцеклітина) й утворюється бластоциста (грец. blastos — зародок і kystis — пузир) — пухирець, заповнений водою. На другому тижні зародок занурюється в стінку матки; починають формуватися структури, які забезпечують його життєдіяльність: амніон (грец. amnion — оболонка) — внутрішня оболонка, хоріон (грец. chorion — перепонка) — зовнішня оболонка, жовчний мішок, плацента (дитяче місце) і пупковий канал.

Ембріональна фаза. Вона охоплює період від 2-х тижнів до 3-го місяця, коли відбувається структурний розвиток зародка. У 3—4 тижні його довжина становить 0,6 см. Майбутній плід складається із трьох зародкових листів. На другому місяці довжина зародка становить 2,5 см, вага — 2,1 г. Із трьох зародкових листів формуються тканини і починають утворюватися органи.

З 4-го по 8-й тиждень розвитку із зовнішнього зародкового листа формуються центральна і периферична нервові системи, кора головного мозку, утворюються епітелій — чуттєва покривна тканина вух, носа та очей, а також шкірний покрив, волосся і нігті. Середній зародковий лист дає початок усій з'єднувальній тканині, м'язам, скелету, внутрішнім органам, крові, лімфі, кровоносним та лімфатичним судинам, хрящам, статевим залозам, тканинам, що вистилають усі порожнини тіла. Внутрішній зародковий лист утворює внутрішні шари шлунка й кишківника, органів дихання, основні частини щитоподібної залози, печінки, над шлункової залози та інших органів.

У цей час з'являються зовнішні ознаки людини (обличчя, вуха, очі, ніс), у зачатках кінцівок уже стає помітним поділ на відділи, формуються пальці, які спочатку з'єднані перетинкою. Починає розвиватися шкірна чутливість, зародок набуває здатності реагувати рухами на окремі подразники. Життю ембріона знову загрожує небезпека, оскільки в цей період за бажанням жінки лікарі можуть зупинити його подальше існування.

Фетальна фаза. Вона настає на третьому місяці від запліднення і триває до народження дитини. У цей час розмір плода становить 7,6 см, вага — ЗО гр. На пальцях з'являються нігті, голова випрямляється і окреслюється шия. Очі закриваються завдяки зрощеним повікам. У другій половині третього місяця з'являються зовнішні статеві органи. До кінця цього місяця обличчя плода стає схоже на людське. За зовнішніми статевими органами можна легко визначити, хлопчик це чи дівчинка. Починає з'являтися м'язова активність, але ці слабкі рухи поки що не відчутні для матері. Рухи плода вона починає виразно відчувати наприкінці четвертого місяця, що свідчить про сформованість його м'язів.

На четвертому місяці утворюються борозни і звивини головного мозку, кора набуває шестишарової будови, характерної для мозку дорослої людини. На тілі та обличчі з'являється лануго (лат. lanugo — пух) — волосяний покрив, а шкіра покривається шаром воскоподібних виділень шкірних залоз, який захищає її від розтріскування в результаті дотику з амніоном.

На п'ятому місяці довжина плода від тімені до п'ят становить 230 мм, вага його — майже 500 гр. Значно енергійнішими стають його рухи. На тілі та обличчі з'являється волосяний покрив, шкіра змащена так званим первородним мастилом.

До кінця шостого місяця формуються усі нейрони головного мозку, очі стають чутливими до світла, появляється реакція на звук. Плід здатний здійснювати хапальні рухи, морщитися, водити очима, робити гримаси. Розвиваються органи слуху і нюху. У цей час він важить 0,8 кг, а довжина його становить 30,5 см.

Завдяки досягненням медицини народження семимісячної дитини не загрожує її життю, але вона ще занадто мала (ріст — 355 мм, маса — 1300 г).

Протягом восьмого місяця плід продовжує рости, і на дев'ятому місяці тіло набуває остаточних форм.

 

Загальні тенденції пренатального розвитку. Процес пренатального розвитку на перший погляд може здатися строго визначеною послідовністю передбачуваних подій. Однак кожен плід має певні відмінності в розмірі, масі, відтінку шкіри, будові, темпах розвитку, а також багато інших індивідуальних показників.

Пренатальному розвитку властиві певні загальні тенденції. Він відбувається переважно в напрямку від голови до ніг, від центру тіла до його периферії. Ця тенденція виявляється в розвитку координації рухів і фізичних навичок у немовлят і дошкільників. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім — руки, а ще через деякий час — ніг.

Спершу плід реагує на будь-які натискання на шкіру неспецифічними, генералізованими (загальними) рухами, в яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонародженого і немовляти стають більш локалізованими і специфічними. Ця тенденція відображає ще один напрям розвитку — від загального до специфічного (навчаючись писати, діти часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла, навіть язиком, і тільки через певний час обмежують рухи до роботи кисті і незначних переміщень руки).