Когнiтивно-генетична теорiя. 8 страница

З розвитком пов'язані процеси диференціації та інтеграції. В пренатальному періоді відбувається диференціація клітин на окремі спеціалізовані шари. Однак швидко настає їх інтеграція в процесі утворення органів і систем організму. Пізніше, в процесі психічного розвитку дитини, диференціація та інтеграція часто відбуваються одночасно.

Найпростіші психічні явища починають виникати ще у внутріутробному періоді розвитку дитини. Вони з'являються не в напрямку від зовнішнього до внутрішнього, а навпаки, спочатку прості психічні явища (виникають до народження дитини у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, наприклад звукових), потім прості зовнішні дії (формуються після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше, розвиваються на основі складніших сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій із предметами тощо).

Усе це свідчить, що загальний психічний розвиток в онтогенезі відбувається не від зовнішнього до внутрішнього, а завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього.

 

Оскільки найперші, елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини наприкінці її пренатального розвитку, психіка майбутнього новонародженого є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального. Такий підхід суттєво відрізняється від поглядів, за якими дитина у момент народження є істотою, яка значно пізніше стає людиною завдяки навчанню і вихованню, гомонізації (олюдненню) психіки. Він ґрунтується на тому, що майбутній новонароджений уже при зачатті за своєю природою є специфічно людським і не потребує олюднення. У ньому закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені (внутрічеревні) основи для розвитку саме людини, а не тварини. Досить виразно це виявляється, наприклад, при формуванні у пренатальному і постнатальному періодах специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою. Такими є, зокрема, нейрони слів — нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо.

Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то передусім страждають його органи і системи, які в цей момент перебувають у так званому критичному періоді — у стані підвищеного поділу клітин і формування органів.

Найнебезпечнішими для організму є такі основні періоди: спермогенез — вихід яйцеклітини із фолікули яєчника, запліднення, занурення заплідненого яйця у слизовий шар матки (7—8 доба запліднення); період формування окремих органів плода і плаценти (3—8 тиждень); диференціація функцій органів і систем плода (20—24-й тиждень); момент народження; період адаптації новонародженої дитини.

Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плода забезпечує організм матері, який здійснює його зв'язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку.

В останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти. Першою кризою людини є криза народження, під час якої відбувається серйозна її конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам'ятає, але перебіг вагітності, характер пологів суттєво позначаються на її подальшому житті.

Якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже “клітинну” впевненість у собі, віру в особисту здатність долати перешкоди. Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, виявляються не зовсім готовими до змін у житті, часто їм не вистачає витривалості, а народжені під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, як правило, енергійно починають справи, але невдовзі втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомоги в оточуючих. Оскільки для подальшого життя людини має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, тому психологічна підтримка матері на цьому відповідальному етапі є особливо важливою.

 

2.Початок психічного життя

У двомісячному віці зародок, маючи кілька сантиметрів, уже реагує на дотики. До третього місяця вагітності у плода вже в основному розвинені органи, які відповідають за сприймання різних відчуттів і їх представленість у мозку. Удосконалення і спеціалізація цих органів продовжується до родів і після них.

До кінця другого місяця вагітності появляються смакові відчуття, незабаром розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. В останню чергу появляються зорові відчуття. Наприкінці шостого місяця всі органи чуттів більш-менш добре функціонують, здатні повідомляти плоду про те, що відбувається в оточуючому середовищі, наскільки воно сприятливе чи несприятливе.

Свого часу 3. Фройд висунув припущення, що, перебуваючи в лоні матері, плід відчуває жах. Так вважають і деякі інші вчені, доводячи, що організм вагітної жінки і плід спрямовані на знищення одне одного. їх опоненти стверджують, що внутріутробний період є найщасливішим у житті людини, наводячи аргументи, що в житті кожної людини бувають ситуації, коли внаслідок фізичного чи душевного неблагополуччя виникає потреба в захисті. Прийнявши “позу ембріона”, вона заспокоюється, починає відчувати себе комфортно. Така поведінка, на їхній погляд, спричинена неусвідомленою потребою повернутися до внутріутробного стану, коли відчуття спокою було найстабільнішим.

На тринадцятому-чотирнадцятому тижнях вагітності добре вираженими стають рухові реакції плода на зміни емоційного стану матері.

 

Чути звуки плід починає приблизно наприкінці п'ятого — на початку шостого місяця вагітності. При різкому звуку він здригається. Якщо звуки повторюються тривалий час, плід звикає до них і здригання не відбувається. Результатом повторюваного поєднання дзвінка з різким звуком буде те, що через певний час на дзвінок плід реагуватиме відповідним рухом. Це свідчить про його здатність запам'ятовувати звуки, виробляти умовний рефлекс.

Дитина у пренатальному періоді постійно чує шум току крові в черевній аорті, биття серця матері. Як відомо, щоб заспокоїти новонародженого, мати бере його на руки і притискає до грудей. Експериментально доведено, що новонароджені швидко перестають плакати, коли чують звукове відтворення биття серця. Прослуховування новонародженими дітьми аудіозаписів внутріутробних звуків, як свідчать дослідження японських учених, супроводжується появою на їхніх обличчях ознак позитивних емоцій. Якби внутріутробні звуки не асоціювались у них із приємними спогадами, цього б не сталось.

В одному з експериментів вагітним жінкам щоденно в певний час пропонували слухати спокійну, тиху музику. Пізніше їхні новонароджені діти, почувши ці мелодії, переставали плакати. Вперше ввімкнена музика такого ефекту не мала.

До моменту народження добре функціонують органи нюху. Новонароджений може відрізняти запах грудного молока матері від запаху молока іншої жінки. Здатність до сприймання запахів є дуже важливою для адаптації новонароджених дітей до нових, незвичних умов.

Добре розвинені у плода і смакові відчуття. Щодня він випиває певну кількість навколоплідної рідини, в якій плаває. Коли добавляли до неї солодку глюкозу, плід випивав більше, ніж звичайно, а коли гіркий розчин — менше.

Наприкінці шостого місяця плід реагує на яскраве оранжеве світло, спрямоване на оголений живіт вагітної. Це є свідченням того, що він уже бачить.

Отримання протягом пренатального періоду інформації про оточуючий світ, емоційні реакції на зміни в ньому є передумовою складної психічної діяльності майбутньої людини. Тому спосіб життя майбутніх батьків повинен ґрунтуватися на повазі до здібностей ще не народженої дитини, які у цей період необхідно враховувати і розвивати. Бо вже в утробі матері плід здобуває досвід прийняття і любові чи відвернення і ненависті. І від того, що доводиться йому відчути, залежить його майбутнє.

 

3.Сім’я в очікуванні дитини

Очікування дитини є свідченням певних змін у житті майбутніх батьків, необхідності опанування ними нових ролей і стосунків. Ці важливі життєві зміни часто супроводжуються стресом і вимагають інтенсивного та цілеспрямованого спілкування у процесі спільного розв'язання багатьох проблем. Пристосування до ролі батьків є основним завданням розвитку особистості в період дорослості, що особливо складно дається при появі першої дитини. Майбутнім батькам необхідно змінити соціальний і економічний уклад свого життя, а нерідко переглянути і скоригувати існуючі стосунки. На процес переходу до батьківства відчутно впливають типові для культури конкретної сім'ї установки стосовно вагітності, народження і виховання дитини.

Останнім часом психологи все частіше ведуть мову про необхідність внутріутробного виховання плода, вдаючись до прослуховування спеціальної музики, розказування казок майбутньому немовляті. Не менш важливі душевний спокій вагітної жінки, її спілкування з плодом. У цьому сенсі заслуговують на увагу слова російського письменника Льва Толстого (1828—1910): “життя дитини в утробі матері — вічність, життя дорослої людини — мить”. Виховує маленьку дитину ставлення до неї всіх, хто її оточує, передусім батьків. Межа між вихованням дитини і ставленням до неї незначна, оскільки виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини.

У традиційній системі виховання все відносно зрозуміло. Дорослі розмовляють з дитиною, повідомляють їй інформацію, а вона реагує на повідомлення. Залежно від цієї реакції дорослі можуть змінювати свій підхід до дитини. Внутріутробне виховання можливе завдяки розвитку чутливої системи плода. Як відомо, органи чуттів і відповідні їм центри головного мозку розвиваються вже до третього місяця вагітності. В наступні періоди до родів вони лише удосконалюються. Якщо плід відчуває, це означає, що він реагує. Використовуючи спеціальні відеозйомки, вчені отримали різні мімічні реакції плода. Наприклад, при неприємних смакових відчуттях матері у нього виникає гримаса незадоволення; якщо мама тривалий час не спілкується з плодом, займаючись своїми справами, і взагалі приділяє вагітності недостатньо уваги, обличчя його набуває сумного виразу. У щасливої своєю вагітністю жінки обличчя плода є спокійним і радісним. Усе це свідчить, що виховання дитини починається з відчуття дорослими себе майбутніми батьками, з усвідомлення своєї відповідальності перед нею і відповідної поведінки.

Спостереження лікарів свідчать, що найважчі відчуття дитини виникають у взаємодії з вічно тривожною матір'ю. Це спричинене тим, що зв'язок між мамою і дитиною надзвичайно міцний і налагоджується він саме під час вагітності. Мати, яка весь час стривожена, вводить у поле своїх стосунків з дитиною негативну емоціональність.

В утробі матері дитина не є пасивною, вона — надзвичайно чутлива істота, яка утримує в своєму мозку великий обсяг інформації. Плід володіє деякими уявленнями про зовнішній світ завдяки смаку, нюху, дотиковим відчуттям, слуху. Він відчуває рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі, фізіологічні зміни, пов'язані з материнськими емоціями. Як свідчать здобуті французькими дослідниками експериментальні дані, протягом трьох останніх місяців вагітності плід може розрізняти голоси і знає два склади, дві фрази, два запахи і два смакові відчуття. Він здатен до навчання, причому значно краще, ніж новонароджена дитина.

Постійне читання вголос одного і того самого тексту, програвання музичного твору зумовлюють зниження сердечного ритму, а вперше почута музика — його підвищення. Плід відрізняє звернену до нього мову матері від її мови, зверненої до іншої людини. Наприкінці вагітності він надає перевагу легкому шуму, а не тиші, голосам, а не шуму, жіночим голосам, а не чоловічим. Плід більше любить радісні звуки, ніж сумні чи гнівні, що свідчить про його здатність розрізняти настрій дорослих.

Звернена до плода мова, як стверджують психологи, може мати психотерапевтичне значення. Те, що ембріон живе і що материнський організм не відштовхує його, свідчить про бажання жити. Вже з моменту зачаття плід є майбутньою людською істотою і перебуває в постійному спілкуванні з мамою, емоційний стан якої, події, що вона переживає, впливають на його психічну структуру. Тому мама, яка своєю поведінкою ігнорує те, що вона вагітна, може народити дитину з важкими психічними відхиленнями. Любов, з якою майбутня мати виношує дитину, пов'язані з нею позитивні думки, багатство спілкування сприятливо впливають на функціонування і розвиток психіки плода.

На третьому місяці вагітності палець плода нерідко перебуває в роті, що може бути спричинене тривалим сумним чи тривожним станом матері, адже радість, хвилювання, страх впливають на ритм її серцебиття, кровообіг та обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості (ендорфіни), коли сумує чи тривожиться — гормони стресу (катехоламіни). Відповідні відчуття небезпеки чи безпеки переживає і дитина. Зародок сприймає ці сигнали ще неусвідомлено, однак відчуває, як до нього ставляться — з радістю чи тривогою, спокоєм чи страхом. Ставлення матері до майбутнього новонародженого безпосередньо позначається на його розвитку. Зовнішні стрес-фактори впливають на дитину настільки, наскільки вони впливають на її матір. Сильні позитивні емоції вагітної не шкодять дитині — навпаки, гормональна перебудова, різноманітність внутрішнього життя матері сприятливо позначаються на розвитку плода. Важливо лише, щоб мати тривалий час не перебувала під впливом негативних переживань, якомога швидше звільнялася від них. Однак, як свідчать дослідження, майже кожна третя жінка ніколи не думала про дитину, яку виношувала. У народжених ними дітей частіше спостерігалися нервові зриви, у ранньому віці вони багато плакали, відчували певні труднощі в адаптації до життя. Такою, очевидно, є плата матерів за незнання чи ігнорування того факту, що основою розвитку дитини є її почуття та думки, а потреба в любові виникає в неї ще до народження.

Емоції і простір, який оточує людину, взаємопов'язані. Нещастя, душевний біль спричинюють відчуття стискання серця, нестачі повітря, а страх, ревнощі, злоба — відчуття важкості, погане самопочуття. Радість викликає у матері душевний комфорт, що відповідно впливає на дитину. Усе це є підставою для висновку, що усвідомлене позитивне ставлення матері під час вагітності до плода є важливою умовою формування здорової психіки дитини.

Адаптації новонародженого до нових умов життя сприяє розпочате ще під час вагітності його виховання. З формуванням у плода тактильних, слухових, нюхових, смакових, зорових відчуттів майбутні батьки отримують змогу для встановлення зв'язку з ненародженою дитиною. Однак деякі з них навіть не здогадуються про це, інші — недостатньо використовують ці можливості. Наприклад, багато чоловіків, готуючись стати батьком чи ставши ним, вважають, що вагітність, догляд за новонародженим є жіночою справою. Однак, за даними досліджень, активна участь батька у підготовці до родів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Стосунки, які формуються не в діаді “мати — дитина”, а в тріаді “батько — мати — дитина”, сприяють тому, що новонароджений росте доброзичливим, веселим. Сформовані ще до народження його добрі стосунки з батьком зберігаються і надалі. Тому, очікуючи народження дитини, мати і батько повинні прагнути, наскільки це можливо, познайомитися з нею, впливаючи на її органи чуттів, намагаючись налагодити зворотний зв'язок.

Про зворотний зв'язок із плодом можна стверджувати тоді, коли майбутня мати починає відчувати його рухи. Невдовзі вона помічає зв'язок власних позитивних і негативних емоцій із характером рухів плода, зважаючи на силу, частоту, особливості рухів, робить висновок, добре йому там чи ні. Рухи плода є своєрідною знаковою мовою, досвідомим вираженням самопочуття і розвитку. Чим складніші, диференційованіші вони, тим краще розвинена його здатність сприймати тактильні відчуття. Наприклад, погладжуючи живіт вагітної жінки, промовляючи при цьому ніжні слова, можна почути у відповідь рухи плода, що є свідченням зворотного зв'язку з ним

Як відомо, на шостому місяці вагітності жінки плід добре чує музику, а після народження може впізнати знайому мелодію. Очевидно, він здатен упізнавати і голоси людей, передусім матері й тих, хто оточував її під час вагітності, за умови, що вони щоденно розмовляли з плодом, зверталися безпосередньо до нього. Багато жінок стверджують, що розмовляли зі своєю ще не народженою дитиною подумки. На переконання психологів, краще звертатися до неї вголос. Добре, коли майбутній батько розповідає майбутньому новонародженому, яка красива у нього мама, як вони чекають його появи на світ, яким його уявляють та ін.

Філософія вагітності. Під час вагітності жінка відкриває для себе і для своєї дитини новий світ. Вона змінюється як особистість, у неї появляється інше ставлення до світу, до людей, які її оточують.

У період вагітності змінюється соціальна ситуація розвитку жінки як особистості, коло значущих для неї людей, а також ставлення до тих, хто перебуває поруч. Відчуваючи потребу у взаємодії, спілкуванні, підтримці, водночас вона дистанціюється від багатьох людей, з якими донедавна мала близькі стосунки. Змінюється і її погляд на себе. Навіть несмілива і невпевнена в собі жінка відчуває себе сміливішою і рішучішою, оскільки вона вже не одна і від неї залежить її дитина. За дев'ять місяців вагітності з нею відбуваються часом відчутніші зміни, ніж протягом усього попереднього життя. Новим стає і її ставлення до світу. Вагітна жінка почувається господинею і водночас дуже боїться світу, абсолютно по-новому пізнає його. Змінюється і позиція її в соціумі, що спричинює сильні емоційні переживання. Вона вже мислить себе не дитиною своїх батьків, але ще і не є матір'ю. Водночас жінка відчуває гостру потребу в нових стосунках з батьком майбутньої дитини.

Але найголовнішими для неї є стосунки з майбутньою дитиною. Найбільше задоволення від спілкування з нею в ранньому дитинстві отримують ті матері, які у своєму ставленні до плода долають шлях від цілковитої єдності з собою (“моя вагітність”) до усвідомлення дитини як окремої істоти (“я — мати цієї дитини”).

Образ Я матері набагато складніший від будь-якого Я, оскільки в період вагітності жінка фізично і психічно носить у собі Я іншої людини. У розділенні під час пологів цього двоєдиного Я полягає великий філософський смисл процесу виникнення нового, самостійного життя. Безперечно, можна стверджувати і про те, що Я дитини — це продовження Я матері.

У цей період стосунки між чоловіком і дружиною можуть розгортатися по траєкторії великої любові та гармонійної взаємодії. Майбутня мати сприймає коханого чоловіка як єдине ціле з дитиною. У такому разі виникає цілісний, завершений образ сім'ї (класичний рівнобедрений трикутник, вершиною якого є очікуване дитя).

Протягом вагітності, а особливо в останні місяці, у матері формується провідна установка щодо дитини, своєрідна філософсько-психологічна позиція, певне “базове” ставлення до неї, система комунікації (спілкування, взаємодії) з нею.

Надзвичайно важливо враховувати у період вагітності, що потреби ще не народженої дитини вже не є тотожними з материнськими. Від того, наскільки мати це усвідомлює і приймає майбутню дитину, залежатимуть стосунки з нею (спільне емоційне самопочуття) після її народження. Розуміння індивідуальних потреб і особливостей дитини, усвідомлення відповідальності за її життя і розвиток до народження є передумовою того, що після її появи на світ ніякі труднощі не вплинуть на ставлення матері до неї

 

Термінологічний словник з теми:

«Початок людського життя»

Пренатальний розвиток — дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.

Ембріологія (грец. embryon — зародок і logos — слово, учення) — наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку.

Психіка (грец. psychikos — душевний) — функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Криза (грец. krisis — рішення, перелом) — нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Криза новонародженості – це проміжний етап між внутріутробним (пренатальним) і позаутробним (постнатальним) способом життя.

Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму,що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним(умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.

 

 

 

Лекція 9

Тема: Психічний і особистісний розвиток дитини в немовлячому та ранньому віці

План

1.Особливості розвитку новонародженого.

2. Психічний розвиток немовляти.

3. Пізнавальний розвиток немовляти.

4. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві та її взаємозв’язок з провідною діяльністю.

5. Криза трьох років життя як передумова виникнення новоутворень.

Література:

Вікова та педагогічна психологія: навчальний посібник / В.М. Поліщук, - Вид. 3-тє, виправ. – Суми: Університетська книга, 2010. – 352 с. –

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник./ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання. К.: Каравела, 2007. -400 с – 340-370 с.

Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 360 с – 165-182с.

Ключові поняття:

Комплекс пожвавлення, криза новонародженості, безумовні рефлекси, психіка, умо́вний рефлекс, адаптація, ефект шпитальності, Категорiя

Криза першого року життя, новоутворення, криза трьох років, самопізнання, самосвідомість, ранній дитячий вік.

1.Особливості розвитку новонародженого

Перiод новонародженостi є промiжним мiж внутрiутробним i позаутробним способом життя, коли дитина адаптується до зовнiшнього фiзичного свiту. У цей час вiдбувається змiна функцiонування всiх процесiв органiзму: дихання, кровообiгу, харчування. З’являючись на свiт, дитина надiлена лише елементарними механiзмами для пiдтримання життя, у неї вiдсутнi будь-якi самостiйнi форми поведiнки. Їх вона набуває у процесi подальшого життя.

Перехiд органiзму новонародженого до нового типу функцiонування забезпечують дорослi.

Дитина народжується iз готовою до функцiонування системою безумовнихрефлексiв (вроджених реакцiй органiзму на певнi впливи): смоктальний, захисний, орiєнтувальний. Однак їх недостатньо для того, щоб забезпечити її активну взаємодiю з оточенням. Основою розвитку новонародженого є безпосереднiй контакт (взаємодiя) з матiр’ю, у процесi якого починають вироблятися першi умовнi рефлекси (набутi), зокрема положення тiла при годуваннi.

Комплекс пожвавлення — позитивна емоцiйно-дiйова реакцiя новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матерi, її обличчя, дотики.

Поява комплексу пожвавлення у цей перiод є свiдченням нормального психiчного розвитку.

Комплекс пожвавлення є початком психiчного життя, свiдченням того, що склалась сприятлива соцiальна ситуацiя розвитку, яку Л.Виготський назвав ситуацiєю Ми (пра-Ми), єднiстю матерi та дитини. Суть її полягає в тому, що вся активність дитини вплетена в життя i дiяльнiсть дорослого, який доглядає за нею. Новонароджений максимально потребує дорослого, але способами впливу на нього ще не володіє. В цьому і полягає головна суперечнiсть цього перiоду, що розв’язусться шляхом забезпечення особливого виду дiяльностi – безпосереднього емоцiйного спiлкування дорослого й дитини, початок якого закладений у комплексi пожвавлення

Отже, специфіка психіки новонародженого полягає в орiєнтації його iндивiдуальної органiзацiї на розвиток у соцiальному оточеннi. Поява комплексу пожвавлення є психологiчним критерiєм закінчення перiоду новонародженостi. Фiзiологiчним критерiєм завершення цього періоду є поява зорового і слухового зосереджень, можливість формування умовних рефлексiв на зоровi i слуховi подразники.

2. Психічний розвиток немовляти

Адаптацiя організму дитини до зовнiшнього середовища, виникнення зорового та слухового зосередження, поява комплексу пожвавлення є основою психiчного розвитку немовляти.

Соцiальна ситуацiя розвитку i провiдна дiяльнiсть немовляти. Вік немовляти охоплює перiод вiд 2 місяців до 1 року. Соцiальна ситуацiя спiльного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу дiяльностi — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення i розвитку соцiальних контактiв). Специфiчна особливiсть цього типу дiяльностi полягає в тому, що її об’єктом є iнша людина. Для дорослого об’єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти першi форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосовi реакцiї набувають характеру емоцiйно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведiнковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тiльки емоцiйними реакцiями.

Спiлкування в перiод немовляти повинне бути емоцiйно позитивним: чим багатший свiт позитивних емоцiй, тим бiльше вона має можливостей для дiй iз предметом, взаємодiї з дорослими.

Першi прояви спiлкування дитини з мамою починаються без слiв пiд час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очi. Першi „запитання”, якi задає дитина дорослому, виражаються у формi дiї, погляду, жесту. Зрозумiти їх можна тiльки в ситуацiї дiї. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою дiалогу, яка з’являється наприкiнцi першого півріччя.

Для дитини дiалог:

— це можливiсть бачити свiт очима інших людей, спiвпережавання, співчуття, спрямованiсть на iншу людину, спонукання її до взаємодiї. Вона може домагатися цього найрiзноманiтнiшими доступними засобами: плачем, загляданням в очi, навмисною дiєю, спрямованою на привернення уваги.

— подiлитися з iншою людиною своїм досвiдом, розповiсти про те, що вiдбувається. Спочатку розповiдi дитини про по дiї, в яких вона брала участь, с пантомiмiчними, з оволодiнням мовою з’являються монологи.

Дефект спiлкування, вiдрив дитини вiд матерi у перiод немовляти породжує ефект шпитальності — уповiльнений емоцiйний розвиток дитини. Найнебезпечнiшим i найуразливiшим є вiк вiд 6 до 12 мiсяцiв, оскiльки немовлятi особливо необхiдне спiлкування з дорослим, людське тепло. У цей перiод дитину аж нiяк не можна позбавляти спiлкування з мамою. А якщо це неможливо, необхiдно подбати про спiлкування її з iншою людиною. Здатнiсть дитини любити тих, хто її оточує, залежить вiд того, скiльки любовi i в якiй формi вона отримує.

Отже, сприятливою соцiальною ситуацiєю психiчного розвитку дитини перiоду немовляти є їїй нерозривна єднiсть iз дорослим, емоцiйний комфорт.

 

3. Пізнавальний розвиток немовляти

Найзагальнiшу картину змiн перiоду немовляти дає вивчення пiзнавального розвитку дитини. Хоч процес пiзнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливiшими психiчними механiзмами у ньому є розвиток сприйняття, розпiзнавання iнформації, виокремлення категорiй, розвиток пам’ятi.

Розвиток сприйняття. Цей пiзнавальний процес полягає у цiлiсному вiдображеннi предметiв i явищ, здатностi дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних i смакових вражень. Привертають і утримують увагу немовлят здебiльшого перемiщення предметiв, кольоровi (наприклад, чорно-бiлi) контрасти, рiзнi за гучнiстю, протяжнiстю та висотою тону звуки, вони придiляють бiльше уваги зображенням концентричної форми, із зiгнутих елементiв, нiж iз прямолiнiйних, цiкавляться переходом прямої лiнiї у криву. Контраст для них привабливiший, нiж однотонне поле. Очевидно, ця здатнiсть є вродженою.

Розпiзнавання iнформації. Згiдно з гiпотезою вчених, у немовляти з перших днiв життя виникає вiдображення отриманих вражень (перцептивних схем) як абстрактне вiдображення зовнiшнiх елементiв уявлення та їх взаємозв’язкiв. Генетично перцептивнi дії пов’язані з практичними дiями. Подальший розвиток супроводжується скороченням моторних компонентiв перцептивної дії, в результатi чого процес сприймання стає одномоментним актом „споглядання”. Це означає, що дитина оволодiла оперативними одиницями сприймаяня і сенсорними еталонами (еталонами вiдчуттiв).