Правова свідомість, правова культура, правова ідеологія, правова психологія.

2.

Поясніть поняття правова свідомість, правова культура, правова ідеологія, правова психологія.

Порівняйте

3. 4. 5.

А правову ідеологію та правову психологію Б правову культуру та правову свідомість Які види та рівні правосвідомості вам відомі?

Які елементи правової свідомості ви знаєте?

Пригадайте, з якими формами правової освіти, виховання вам до­водилося стикатися.

6*. Запропонуйте, які заходи потрібно вжити для того, щоб покращи­ти систему правової освіти та виховання в нашій державі.

Практичне заняття 2 «Аналізуємо правовідносини»

Пригадайте, що таке правовідносини. Які елементи входять до складу правовідносин?

Ви вже знаєте, що будь-які правовідносини мають певний склад. Давайте застосуємо набуті знання на практиці — проаналізу­ємо приклад правовідносин і визначимо їх склад.

Громадянин П. прийшов до магазину «АВС» і звернувся до продавця С. з проханням допомогти у виборі телевізора. Отримав­ши консультацію, він заплатив 3500 грн і забрав придбаний теле­візор.

Проаналізуємо цю ситуацію. Ви знаєте, що склад правовідно­син включає три елементи: суб’єкти правовідносин, об’єкт право­відносин і зміст правовідносин.

Суб’єктами правовідносин є особи, що вступають у них.

При цьому важливо визначити, які особи — фізичні чи юридич­ні — є суб’єктами. У запропонованій ситуації це — фізична особа громадянин П. — покупець і юридична особа магазин «АВС» (не фізична особа С!) — продавець.

Об’єктом правовідносин є ті соціальні цінності, щодо яких вони виникають.

У цьому випадку правовідносини виникли щодо при-дбання те­левізора — права власності на нього. Отже, об’єктом правовідносин є право власності на телевізор.

Третя складова — зміст правовідносин — має дві сторони: юри­дичний та фактичний (матеріальний) зміст.

Фактичний зміст у цьому прикладі — перехід права власності на телевізор від магазина до громадянина П. і передача покупцем грошей магазину. Юридичний зміст включає юридичні права й обов’язки сторін. У цьому випадку юридичний зміст правовідно­син — це право громадянина П. отримати інформацію про товар, який він купує, право отримати якісний товар тощо. Його обов’язок — своєчасно сплатити гроші за товар, отримати товар, а право магазина — вимагати оплатити товар. Обов’язком магазину є надати покупцеві достовірну інформацію про товар та його мож­ливі небезпечні сторони, надати товар належної якості, а якщо товар виявиться неякісним — задовольнити вимоги покупця відпо­відно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Визначте склад правовідносин

1. У Жмеринському районі Вінницької області відкрився новий районний відділ реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Першими зареєстрували шлюб Олена Л. та Едуард К. Після реєстрації їх чекала приємна несподіванка — голова виконкому вручив молодим путівки на курорт.

2. Загальноосвітня школа м. Одеси уклала угоду з фірмою «Компек» про встановлення в школі двох комп’ютерних класів. Че­рез місяць фірма встановила комп’ютери, а школа сплатила відпо­відно до договору визначену суму.

3. Власник дачі уклав договір із приватним підприємцем — будівельником щодо її ремонту. Ремонт було виконано протя­гом шести місяців, і власник сплатив гроші за безготівковим ра­хунком.

4. У сім’ї К. народилися одразу троє дітей. У зв’язку із цим місь­ка державна адміністрація надала сім’ї квартиру (раніше сім’я про­живала в гуртожитку), а адміністрація фірми, де працює батько, по­дарувала телевізор і дитячі візки для новонароджених.

Готуємося до тематичного оцінювання

Підсумкові запитання та завдання до тем 7-9

1. Пригадайте, що означають поняття соціальні норми

право

правова сім'я галузь права правовідносини юридичні факти правосвідомість

2. Порівняйте

— дієздатність, правоздатність і деліктоздатність

— диспозицію, гіпотезу та санкцію норми права

— галузь та інститут права

— публічне й приватне право

3. Висловіть свою думку щодо позитивних і негативних рис різних правових сімей.

4. Наведіть приклади норм, у яких використовується імперативний та диспозитивний методи правового регулювання.

5. Висловіть свою думку щодо доцільності розширення переліку джерел права, які визнаються й застосовуються в Україні.

6. Наведіть приклади правовідносин, які регулюються нормами пра­ва різних галузей.

7. Заповніть порівняльну таблицю.   Норми моралі Норми права Релігійні норми Звичаї, традиції Корпора­тивні норми Спосіб запровадження           Ким запроваджуються           Як підтримуються           Ступінь обов’язковості           Можливість викорис­тання примусу для за­безпечення виконання           Засоби впливу в разі порушення

 

8. Визначте, які із зазначених осіб є фізичними, а які юридичними особами. Заповніть таблицю. Фізичні особи Юридичні особи

 

а) тринадцятирічний учень 9 класу школи

б) суддя Київського міського суду

в) загальноосвітня школа №13 м. Львова

г) магазин «Фокстрот» м. Харкова

д) двадцятичотирьохрічний слюсар заводу «Арсенал»

е) п’ятдесятичотирьохрічний директор школи є) двадцятивосьмирічний капітан міліції

ж) Управління внутрішніх справ Рівненської області

з) дитяча громадська організація «Діти України» і) п’ятимісячна дитина

9. Визначте відповідність між галузями права та інститутами права, які до них належать   шлюб А трудове право   виборче право Б сімейне право   право власності В кримінальне право   покарання Г конституційне право     Д цивільне право

 

1. Яка ознака НЕ є обов’язковою для об’єктивного права?

А системний характер Б загальна обов’язковість норм В формальна визначеність норм Г юридична відповідальність за порушення норм Д закріплення у свідомості більшості членів суспільства

2. Яка ознака є притаманною як для норм права, так і для норм моралі?

А прийняття компетентним державним органом у встановле­ному порядку

Б регулювання даними нормами певних соціальних відносин В загальна обов’язковість на території певної держави Г юридична відповідальність за порушення Д формальна визначеність

3. Який елемент НЕ входить до складу правовідносин?

А суб’єкт правовідносин

Б об’єкт правовідносин

В суб’єктивна сторона

Г юридичний зміст

Д фактичний зміст

4. Який елемент НЕ є елементом системи права?

А нормативно-правовий акт

Б підгалузь права

В інститут права

Г норма права

Д галузь права

5. Яка із зазначених обставин є юридичною дією?

А народження дитини Б складення заповіту В смерть людини Г пожежа

6. Яке визначення найточніше відповідає поняттю «інститут права»?

А частина норми права, яка визначає обставини, за яких нор­ма буде діяти

Б система правил поведінки, які встановлюються й підтриму­ються державою В сукупність правових норм, що регулюють правовідносини в певній сфері суспільних відносин Г сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що стосуються певного явища суспільного життя.

ТЕМА 10. ФОРМИ ПРАВА. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

§ 30-31. Форми (джерела) права

1. Поняття форми та джерела права.

Існування системи права неможливе без визначення, як повин­ні створюватися й закріплюватися норми права. Чимало право­знавців уважають поняття «джерело» та «форми права» синоніміч­ними. Однак інші розрізняють ці поняття. Джерело права має щонайменше два значення — з одного боку, це те, що визначає, обу­мовлює зміст норм права, а з іншого — це те, у чому безпосередньо містяться норми права. Формою ж права називають зовнішні ви­яви норми права, її зовнішнє оформлення.

Сучасна правова наука визначає декілька форм (джерел) права.

 

2. Правовий звичай.

Найдавнішим джерелом права у світі є правовий звичай. Уже в первісному суспільстві внаслідок багаторазового повторення певних дій формувалися звичаї, якими керувалися люди в житті та діяль­ності. Звичай створювався протягом тривалого часу й формувався стихійно, він не запроваджувався внаслідок рішення певного дер­жавного органу. Лише набагато пізніше, після виникнення держави, постає питання про закріплення або санкціонування звичаєвих норм державними актами або ж принаймні взяття звичаєвих норм під за­хист держави. Історично перші нормативні акти, які приймали ста­родавні держави, були фактично зведенням звичаєвих норм.

З курсу історії пригадайте найдавніші правові акти різних дер­жав, які були створені на основі звичаєвих норм.

Саме після того, як звичай отримав підтримку та захист з боку держави, він перетворюється на правовий. При цьому правовий зви­чай зберігає ряд ознак додержавного звичаю. Так, для нього харак­терні стихійний характер виникнення, природна основа. Він містить конкретні правила поведінки особи в певних ситуаціях. Правові зви­чаї мають часом неписаний характер. Особливості формування звичаїв призвели до того, що вони діють безперервно протягом трива­лого часу, унаслідок чого входять у звичку для більшості людей. Хоча звичай і використовується протягом тривалого часу, він ураховує змі­ни, які відбуваються в соціально-економічному розвитку, у суспіль­них відносинах, і з часом може змінюватися. Правовий звичай спира­ється на силу державного примусу, гарантується державою.

Сукупність норм, які закріплюються у звичаях, становить зви­чаєве право. При цьому роль звичаю суттєво відрізняється в різних державах. В одних, переважно тих, де зберігаються давні традиції, звичаї відіграють значну роль у правовій системі. В тих державах, де політична та правова системи зазнавали неодноразових і часто революційних змін, вони відіграють набагато меншу роль у право­вому регулюванні суспільних відносин. Крім того, необхідно зазна­чити, що традиційно звичаї відіграють більшу роль у приватному праві, а також в окремих питаннях конституційного права.

У сучасній правовій системі України закріплено можливість застосування звичаю в цивільному, господарському, сімейному праві у випадках, коли відносини не врегульовані законом.

3. Правовий прецедент.

Правовий прецедент (від латин, ргаесесіет — той, що пере­дує) — одна з форм права. Вона передбачає, що при регулюванні суспільних відносин у подальшому використовується рішення су­дового чи адміністративного органу, прийняте раніше в аналогічній справі. Приймаючи рішення, державний орган аналізує обставини, за яких було прийнято попереднє рішення, і намагається обрати найбільш подібне. Завдяки цьому забезпечується одноманіття рі­шень, які приймаються в аналогічних ситуаціях. Необхідно зазначи­ти, що прецедент дає можливість найповніше врахувати як обстави­ни конкретної справи, так і рішення, які приймалися в подібних ситуаціях раніше. Водночас суддя чи інша посадова особа, яка при­ймає рішення відповідно до прецеденту, обирає той із прецедентів, який найбільше підходить справі, що вирішується, або ж, навпаки, відхиляє той, що не повною мірою відповідає їй. Застосування пре­цедентів досить складне з технічної точки зору — адже їх кількість та обсяг, який накопичується протягом століть, дуже великий. Так, у 1982 р. в штаті Нью-Йорк (СІІІА) було видано збірку прецедентів, обсяг якої становив 900 (!) томів. У подальшому кожного року ця збірка поповнювалася 12-15 томами нових прецедентів. Це потре­бує надзвичайно високого рівня кваліфікації суддів, які мають оби­рати прецедент до порівняння обставин справи та прецеденту.

Залежно від того, яким органом приймається прецедент, їх по­діляють на судові (які приймаються судами) та адміністративні (як правило, приймаються органами виконавчої влади).

Використання прецедентів є характерною рисою англосаксои-. ської правової сім’ї, у країнах романо-германської сім’ї (зокрема, і в Україні) прецедент не визнається джерелом права.

4. Нормативний договір.

Останнім часом у багатьох державах світу суттєво підвищилася роль нормативно-правового договору. Нормативно-правовий дого­вір — це двостороння або багатостороння угода між суб’єктами, яка містить норми права. Так, прикладами нормативних договорів у нашій державі були конституційний договір, укладений у 1995 р. між Президентом України та Верховною Радою України; угоди, які щорічно укладаються між Кабінетом Міністрів України, окремими міністерствами, з одного боку, й профспілками — з іншого, тощо.

Суб’єктами договору можуть бути лише особи, які мають певні владні повноваження. Як правило, це є органи державної влади, профспілки тощо. Нормативний договір обов’язково має формалі­зовану форму (укладається в письмовій формі). Норми права, які закріплюють у договорі, формуються внаслідок досягнення згоди між його суб’єктами. Договір повинен відповідати діючому законо­давству, а його укладання має відбуватися відповідно до визначе­ної законодавством або угодою сторін процедури. Нормативний договір, якщо він визнається державою, забезпечується при потре­бі засобами державного примусу.

5. Нормативно-правовий акт.

У державах, які належать до романо-германської правової сім’ї, основним джерелом права є нормативно-правовий акт — письмо­вий документ, прийнятий компетентним державним органом чи суб’єктом, який установлює, змінює чи припиняє норми права.

Нормативно-правовий акт приймається від імені держави, відобра­жає її інтереси. Нормативно-правовий акт містить норми загально­го характеру, тобто такі, що застосовуються неодноразово, діють для невизначеного кола суб’єктів. Нормативний акт завжди викла­дається письмово й при цьому має чітку структуру. Порядок при­йняття нормативно-правового акта визначається законодавством і повинен бути суворо дотриманий, в іншому разі акт не матиме юридичної сили. Акт може бути прийнятий лише органом, якому надано таке право, — компетентним державним органом. Норми, що містить акт, є обов’язковими для виконання і в разі потреби за­безпечуються державою, її органами й примусом. Для того щоб

нормативний акт діяв, він повинен бути повідомлений тим, кого він стосується, опублікований у встановленому порядку.

У державах, де нормативно-правовий акт є основним джерелом права, їх кількість є досить значною. Вони приймаються різними органами й залежно від цього мають різну юридичну силу. Саме юридична сила визначає місце акта в системі всіх нормативних ак­тів держави. Докладніше про види нормативно-правових актів та їх особливості йтиметься далі.

6. Міжнародні договори та порядок їх укладання.

Особливе місце в системі джерел права займають міжнародні до­говори. Вони мають певні особливості, основною з яких є те, що сто­ронами такого договору виступають самостійні суверенні держави, їх уповноважені органи. Значення таких договорів останнім часом зрос­тає, адже міжнародні зв’язки активно розвиваються. При цьому необ­хідно зазначити, що останнім часом у багатьох державах прийнято норми, згідно з якими міжнародні договори, затверджені в установле­ному порядку, стають частиною національного законодавства. Біль­ше того, у багатьох державах нормам міжнародних договорів, які ста­ли частиною національного законодавства, надають більш високу юридичну силу, аніж нормам внутрішніх законів. Міжнародні правові акти можуть мати різні назви. Найпоширенішими з них є конвенція, акт, пакт, угода, декларація, комюніке тощо. Іноді укладання міжна­родного договору здійснюється шляхом обміну нотами (так у міжна­родному праві називають офіційну заяву держави, як правило, мініс­терства закордонних справ або посольства з певних питань).

Як і нормативні договори, які укладаються в державі, міжнарод­ні договори можуть бути дво- або багатосторонніми. Крім того, за­лежно від рівня, на якому укладається міжнародний договір, він мо­же бути міждержавним (укладається на найвищому рівні — глав держав — від імені держави в цілому), міжурядовим (укладається від імені урядів) і міжвідомчим (укладається між окремими мініс­терствами, іншими державними органами різних держав).

Порядок укладання міжнародних договорів нині регулюється Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (1969), в Україні також прийнято Закон України «Про міжнародні догово­ри України» (2004). Відповідно до цих актів, процес підготовки та прийняття міжнародного договору має декілька стадій.

Першою стадією укладання договору є погодження та схвалення тексту міжнародного договору. Воно відбувається шляхом перегово­рів уповноважених представників держави, у процесі яких досягається згода щодо змісту договору. При укладанні багатосторонніх догово­рів визначається процедура досягнення згоди — для визначення змісту угоди може бути достатнім досягнути згоди певної більшості
учасників (більше половини, 2/3, 3/4 тощо) або ж визнається необ­хідним досягнення консенсусу (згоди всіх учасників переговорів).

Другою стадією є підписання або парафування тексту договору. Підписати договір може особа, яка має для цього необхідні повно­важення. В іншому випадку йдеться про парафування — пого­дження тексту, який у подальшому повинен бути підписаний уповноваженими особами.

Нарешті, третьою стадією укладання договору є надання згоди на його обов’язковість. Залежно від змісту договору ця згода може бути надана вже самим підписанням договору, однак щодо багатьох договорів передбачається його затвердження вищими органами за­конодавчої влади або главою держави — монархом, президентом. Затвердження міжнародного договору вищим органом держави (парламентом, монархом, президентом) і надання ними згоди на обов’язковість договору для держави називають ратифікацією (від фр. ratification — затвердження).

Формування системи права будь-якої держави відбувається шляхом використання джерел (форм) права. В кожній державі діє система джерел права, склад якої значною мірою залежить від того, до якої правової сім’ї належить відповідна держава. Основними джерелами права є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні договори (зокрема, міжнародні), нормативно-правові акти, релігій­ні акти.