Теоретичні та методологічні основи дослідження

Гуманітарний факультет

Кафедра медіакомунікацій

 

Пояснювальна записка

до магістерської дисертації

освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр

 

 

На тему

 

Спорт як чинник соціокультурної інтеграції української діаспори в США: медійний та комунікативний аспекти

За матеріалами фондів періодики

Кінця 40-х – середини 60-х рр. ХХ ст.

Українського національного музею Чикаго)»

 

 

Виконав:

студент 6 курсу, групи ГМЕ 14/М

напряму підготовки

0801 «Специфічні категорії»

спеціальності

8.18010019 «Медіакомунікації»

Герасименко Р. В.

 

 

Керівник – Титаренко М. О.

Рецензент – Ланюк Є. Ю.

 

Наукову роботу виконано за сприяння Українського національного музею Чикаго (США). Зібрані в архіві музею матеріали стали основою емпіричної бази магістерського дослідження. Автор висловлює щиру подяку керівництву та працівникам музею за надану допомогу в підготовці своєї праці.

Чикаго – 2015, Львів – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………………15

1.1. Стан наукової розробки теми, аналіз джерельної бази……………….15

1.2. Категоріальний апарат дослідження: медіатизація спорту, соціокультурна інтеграція, діаспора………………………………………………23

 

РОЗДІЛ 2. СПОРТ В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ США КІНЦЯ 1940-Х – СЕРЕДИНИ 1960-Х РР. МЕДІЙНИЙ АСПЕКТ…...……………………………..29

2.1. Спорт у соціокультурній взаємодії українців у США: ґенеза та особливості функціонування спортивних осередків у першій половині ХХ ст.…………………………………………………………………………………….29

2.2. Медіатизація спорту: репрезентація в періодиці……………………...37

 

РОЗДІЛ 3. КОМУНІКАТИВНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОГО СПОРТУ В США…………………………………………………………………………………50

3.1. Спорт як комунікативна платформа та інтегративний інструмент: функціональні можливості…..…………………………………………………….50

3.2. Спорт та зовнішня інтеграція українців діаспори в США. Комунікативний аспект………………………………………………………….....57

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...65

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...70

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..76

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..80

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. До кінця 1980-х рр. дослідження української діаспори в США унеможливлювалось через домінування радянської ідеології в науці, що значно ускладнило стартові можливості українських дослідників у цьому напрямку сьогодні. Відтак, донині залишається чимало проблем, які так і не стали повноцінними об’єктами наукових розробок. Спорт як частина соціокультурної реальності та соціальних процесів української діаспори в США залишається поза увагою українських медіадослідників.

Вказана проблематика дослідження актуальна і тим, що рідко перебуває в спектрі уваги науковців, поступаючись релігійній, соціально-політичній чи культурній. Як нам відомо, міждисциплінарної праці в рамках медіакомунікаційних, історичних та теоретико-спортивних дисциплін на таку тематику досі не реалізовано. Процеси в українській діаспорі є важливою частиною історії українства, що актуалізує дослідження спорту як соціального феномену і частину масової культури українців в США для збагачення їх досвідом України.

Активна підтримка та сприяння розвитку діаспорними організаціями спорту в Україні (до прикладу, допомога національній збірній у підготовці до Олімпійських ігор 1996 р. в Атланті, Сіднеї у 2000 р. тощо) робить доцільними і важливими нові історико-спортивні та соціальні дослідження, дотичні до зазначеної проблеми. Також, спортивні успіхи українців в США, таких як хокеїст К. Корол, тенісист Ю. Годів, футболісти Є. Габа і М. Касьян та багатьох інших, актуалізують запропоновану тематику для українських дослідників.

Архівні матеріали фондів музею в Чикаго, які містять репрезентативні відомості про українську соціальну дійсність в діаспорі, є засобом та джерелом в дослідженні такої суспільно-важливої частини життя українців в США.

Мета роботи полягає у вивченні спортивного життя української діаспори в США як чинника інтеграції українців в американському соціокультурному просторі в період з кінця 40-х – по середину 60-х рр. ХХ ст.

Для досягнення мети дослідження визначено наступні завдання:

· Дослідити та систематизувати наявну емпірику фондів періодики Українського національного музею Чикаго в рамках зазначеної тематики;

· Проаналізувати ґенезу спорту та спортивних осередків в українській діаспорі США в середині 1940-х – 1960-х рр.;

· З’ясувати місце та значення спорту та спортивних осередків у соціокультурному житті діаспори із «третьою хвилею» еміграції (в період середини 40-х – 60-х рр. ХХ ст.);

· Визначити функціональні можливості спорту як комунікативної платформи та інтегративного інструменту українців в США в період з середини 40-х до 60-х рр. ХХ ст.;

· Окреслити медійну складову в становленні та розвитку українського спорту в США;

· Простежити рівні інтеграції українців, залучених у спортивне життя діаспори (спортивний, соціальний, політичний, міжетнічний тощо);

· Висвітлити роль спорту у суспільній презентації та формуванні іміджу української діаспори в США;

· Окреслити напрямки взаємодії українців та американців у контексті спорту станом на вказаний період (побутовий, професійний, міжетнічний, міжконфесійний);

Об’єктом дослідження є соціокультурний феномен фізичної культури і спорту української діаспори в США.

Предметом вивчення є фізкультурно-спортивний рух в середовищі української діаспори США, його структура, організаційні форми та медійн0-комунікативні прояви в суспільних процесах.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали, віднайдені у фондах періодики Українського Національного Музею Чикаго. Виявлено комплекс різноманітних за змістом та значенням історичних джерел, для класифікації яких використано принцип розподілу за походженням. Зокрема, відомості спортивного життя діаспори містяться у в часописах, газетах та журналах, в альманахах та звітах спортивних товариств, в листуванні спортивних структур та окремих діячів спортивних установ.

Загалом, джерельні матеріали поділено на дві групи: документи спортивних товариств та громадських об’єднань (звіти, ювілейні альманахи, статути, вісники, листи, календарі заходів, а також афіші, програмки спортивних заходів, запрошення) та матеріали періодичних видань (газети «Америка», «Свобода», «Спортові вісті», «Soccer and Sport News», «Українське життя», журнал «Екран»).

До першої групи джерел належать документи спортивних товариств. До них відносимо щорічні та щоквартальні звіти, ювілейні альманахи, статути, вісники, а також окремі матеріали неперіодичного характеру – афіші, програмки спортивних заходів, запрошення. Відомості джерел цієї групи дозволяють отримати інформацію про місце, час та особливості спортивної активності, а статистичні матеріали у звітах спортивних товариств також розкривають картину матеріально-грошової та господарської основи існування українських спортивних осередків в США.

Важливим джерелом з вивчення вказаної проблеми є матеріали періодичних видань, які склали окрему джерельну групу дослідження. Цінні фрагменти з історії фізкультурного руху та спору в діаспорі містять діаспорні газети та журнали. На предмет матеріалів на тематику спорту, які б стосувалися українських команд, гравців чи українського спорту загалом, в фондах періодики Українського Національного Музею Чикаго було виявлено та проаналізовано всього 128 номерів українських газет та журналів та 3 номери канадійського щотижневика «Soccer and Sport News» за період від 1950-го по 1965-й рр. Серед них газети «Америка», «Спортові вісті», «Soccer and Sport News», «Українське життя», журнал «Екран», а також номери газети «Свобода».

Попри загальний дефіцит комплексних документальних збірок, а також брак окремих покажчиків, наявні джерельні матеріали все ж дають можливість досліджувати раніше не вивчені явища в українському спорті у США та уможливлює аналізувати досліджувану проблему обґрунтовано та аргументовано. Таким чином, проведений пошук джерел та їх аналіз дозволяє стверджувати, що наявна джерельна база дисертаційного дослідження є доволі широкою, хоча і не претендує на всеохопність.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця 1940-х – середини 1960-х рр. та обумовлені ступенем активності досліджуваних процесів. Вибір таких хронологічних меж дозволив відстежити витоки українського організованого спорту із початком «третьої хвилі» української еміграції. Нижня межа обумовлена суспільно-політичними та соціально-економічними процесами після Другої світової війни в середовищі українства, які дали відлік «третій», або ж політичній хвилі української еміграції, в тому числі і до США, що є причиною досліджуваних явищ та процесів. Вибір верхньої хронологічної межі продиктований суто наслідковими реаліями. Йдеться про явища асиміляції та впорядкування комфортності життя українців в США, що вплинуло на їх активність в сфері українського спорту.

Методологічну основу дослідження становить сукупність наукових принципів і методів пізнання, які спрямовані на всебічне висвітлення досліджуваних суспільних та комунікативних явищ, об’єктивне відтворення й аналіз історичних реалій, пов’язаних з предметом дослідження.

Робота базується на принципах наукової об’єктивності, системного та комплексного підходів. Це обумовлено необхідністю як детального та поглибленого вивчення окремих явищ та процесів, так і їх узагальненого та цілісного висвітлення. Вказані теоретичні принципи було реалізовано за допомогою наступних загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, логічного, історичного, екстраполяції, кількісно-статистичного, періодизації, проблемно-хронологічного. Застосування вказаних принципів та методів дозволило розставити акценти у проблемі, вийти на відповідний рівень узагальнень та отримати наукові висновки.

Також, для досягнення поставленої мети в роботі, поруч із вказаними загальнонауковими та міждисциплінарними методами, обрано низку спеціальних. Їх вибір зумовлений як метою та завданнями дослідження, так і специфікою його об’єкту. Застосовано окремі спеціальні методи історії та культурології. Використання функціонального методу зумовлено вивченням загальних функціональних законів в середовищі українців в США, які могли б пояснити соціокультурний феномен спорту. При розгляді окремих питань дієвим є метод культурно-історичний, тобто метод дослідження текстів з урахуванням культурного контексту зазначеного періоду. Разом з ним використовувався конкретно-пошуковий метод – пошук, аналіз та систематизація джерел із досліджуваної тематики. Пріоритетним залишається метод історичного аналізу, тобто розгляд документів та письмових свідчень осіб, які проживали впродовж досліджуваного проміжку часу. Значення зіставного методу полягає у співставленні досліджуваних одиниць інформації для визначення спільного та відмінного в них. Одним із актуальних, передусім, є метод контент-аналізу, який слугуватиме для дослідження та аналізу медійних текстів у фондах періодики Українського національного музею Чикаго. Дієвим та невід’ємним до згаданого є метод oral history – збір відомостей про досліджувані явища чи процеси від їх безпосередніх учасників, компілюючи отримані результати в загальну картину. Разом з ним, обрано біографічний метод, тобто використання епістолярних джерел у вивченні діяльності окремих осіб як елементів досліджуваної епохи. Метод інтерв’ю, використаний в роботі, обрано для збору фактажу з вказаної тематики безпосередньо від представників спорту в діаспорі.

Новизна вказаної теми позначається тим, що із усіх досліджень про спорт в українській діаспорі США, в контексті соціокультурного життя, спорт не був об’єктом наукового інтересу як чинник інтеграції вихідців з України в США. А вказана проблематика взагалі не виступала як окрема та самостійна тема. Хоч в Україні й існує окремий напрямок досліджень, який стосується української діаспори – діаспорознавство, проте його представники, передусім історики та соціологи, досі не зосереджували достатньої уваги на спорті як об’єкті досліджень, не говорячи вже про його соціокомунікативну значущість чи особливості медійної репрезентації. Найчастіше такі роботи обмежувалися згадками про утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді та Австралії, а також деякими питаннями організованого спортивного руху серед українців закордоном. Існуючі наукові доробки потребують глибшого аналізу та висвітлення в нашому дослідженні та фокусування, в рамках вивчення діаспорного спорту, на дослідженні його як соціокомунікативної платформи, а також механізмів його медіатизації. До того ж, матеріали фондів періодики Українського національного музею Чикаго не слугували джерелами у вивченні значення спорту в соціальних процесах всередині української діаспори в США. Відтак значний масив архівних та фактичних матеріалів був введений до наукового обігу, проаналізований та систематизований. Фонди музею містять багато матеріалів преси, фотоджерел та епістолярних документів, які ще варто проаналізувати, класифікувати та залучити до наукового обігу.

До того ж, дослідження наповнюється не лише новими архівними матеріалами, а й даними, отримані від представників діаспорного спорту вказаного часового проміжку (метод oral history). Саме цей аспект дозволяє в перспективі розвивати тему, деталізуючи фактаж та актуалізуючи проблематику на різних рівнях (політичному, культурному, національному).

Теоретичне та практичне значення. Спорт як соціокультурний чинник української діаспори в США вперше розглядається як самостійна тема. Комплексне дослідження такої маловивченої теми, виявлення та систематизація низки джерел з даної проблеми з подальшим їх опрацюванням та залученні до наукового обігу в сукупності визначають практичне значення роботи. А теоретичні положення та висновки роботи можуть бути використані у подальших дослідженнях на дотичні теми та у розробці навчальних курсів.

До того ж, робота може бути використана журналістській діяльності. Порушена журналістами проблематика спорту, як чинника інтеграції, може стати добрим приводом для розвитку суспільної дискусії про розробку та впровадження досвіду діаспорної моделі спортивного розвитку в Україні, зародження традицій університетського спорту тощо. Дослідження є черговим кроком у зближенні та інтеграції українців діаспори в США з українцями на їх історичній батьківщині.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини – трьох розділів по два підрозділи кожен, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг праці – 92 сторінки, основний текст магістерської дисертації викладено на 51 сторінці. Джерельна база налічує 231 позицію. Залучено 13 додатків.

Основний зміст дисертації. У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт вивчення, хронологічні та географічні межі, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів проведеної роботи.

У першому розділі «Теоретичні та методологічні основи дослідження» окреслено теоретичні та методологічні основи дослідження, зокрема визначено ступінь наукової розробленості теми та окреслено та сформульовано основний категоріальний апарат дослідження.

У визначенні наукової розробки теми чітко простежуються три групи наукових праць: роботи представників української діаспори, сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців.

До першої зараховано праці ідеологів та очільників спортивного руху в діаспорі, в яких висвітлювалися питання зародження українського спортивного руху та його організаційних принципів існування, а також комплексні праці українських діаспорних науковців з історії діаспори, в яких спорт фрагментарно досліджувався в контексті культури та побуту зарубіжних українців. Перші спроби висвітлення та осмислення спорту в діаспорі здійснювалися спортивними керівниками української спільноти на сторінках альманахів та звітів спортивних товариств, журналів та газет. Серед таких можемо назвати І. Красника, О. Скоценя, О. Твардовського, Є. Жарського, В. Левицького, О. Гайського, М. Гаврилюка, Г. Масника, В. Кізима, І. Серанта, І. Овечка та Р. Кучара.

Новий етап у вивченні явищ фізкультурно-спортивного руху припадає на період незалежності України. Зокрема, до другої групи віднесено наукові праці українських дослідників періоду української незалежності, які стосуються життя діаспори, а також спорту в ній. Наукову цінність в дослідженні становлять роботи не лише теоретиків та істориків спорту, а й соціологів та дослідників-діаспорознавців О. Вацеби, Ю. Козія, М. Гуменюка, О. Блохіна, П. Задорецького, М. Герцика, М. Мартинюка, Л. Стрільчук, В. Євтуха. Їх роботи потребують комплексного аналізу та подальшого розвитку наукової дискусії в рамках досліджуваної теми.

Окрему – третю групу праць становлять наукові доробки зарубіжних дослідників – культурологів, соціологів, теоретиків комунікації та дослідників спорту. Роботи таких науковців, як А. Григор’янц, Р. Абрамов та Я. Воронова, М. О’Махоуні, В. Звєрєва, Р. Бойл, Б. Дубін та інших, доповнюють наші можливості у вивченні різноманітних явищ діаспорного спорту, для розширення меж розуміння соціально-політичних процесів в житті діаспори.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали, віднайдені у фондах періодики Українського Національного Музею Чикаго. Виявлено комплекс різноманітних за змістом та значенням історичних джерел, для класифікації яких використано принцип розподілу за походженням. Зокрема, відомості спортивного життя діаспори містилися у в часописах, газетах та журналах, в альманахах та звітах спортивних товариств, в листуванні спортивних структур та окремих діячів спортивних установ.

До першої групи джерел належать документи спортивних товариств (щорічні та щоквартальні звіти, ювілейні альманахи, статути, вісники), а також окремі матеріали неперіодичного характеру – афіші, програмки спортивних заходів, запрошення. Важливим джерелом з вивчення вказаної проблеми є матеріали періодичних видань, які склали окрему джерельну групу дослідження. Всього проаналізовано 128 номерів українських газет та журналів та 3 номери канадійського щотижневика «Soccer and Sport News» за період від 1950-го по 1965-й рр. Серед них газети «Америка», «Спортові вісті», «Soccer and Sport News», «Українське життя», журнал «Екран», а також номери газети «Свобода».

У другому розділі «Спорт в українській діаспорі США кінця 1940-х – середини 1960-х рр.» проаналізовано особливості зародження, становлення та організаційних принципів існування спорту в українській діаспорі США кінця 1940-х – середини 1960-х рр. Визначено, що організовану спортивну активність українці в США розпочинають з 1915-го року, із утворенням спортивного клубу «Січ». Відтоді при школах та релігійних установах утворювалися спортивні осередки. Проте, спорт ще не набув статусу масового та загальнопоширеного. Ситуація дещо змінюється у 1930-х роках, коли заснували декілька незалежних українських спортивних ліг, а у 1936 року у Філадельфії було проведено першу Українську спортивну Олімпіаду (близько 300 українських спортсменів з різних американських та канадійських міст).

Із початком «третьої хвилі еміграції» – політичної, яка розпочалася по завершенню Другої світової війни спортивне життя українців в Америці переходить на якісно та кількісно інший рівень. Однією з основних причин активізації спортивної діяльності українців в США є те, організаційне оформлення українського спорту в Америці того періоду розпочалося ще на підконтрольних США, Британії та Франції окупаційних зон, у таборах переміщених осіб (табори ДіПі – від англ. DP – Displaced Person). Загалом, за підрахунками Ю. Козія, на 1945 рік на територіях таких таборів діяло понад 50 українських спортивних клубів, учасники яких активно займалися футболом, легкою атлетикою, волейболом, баскетболом, шахами, плаванням, настільним тенісом, боксом, хокеєм та лижним спортом. Найактивніше спортивна діяльність українців проявлялася у Німеччині. Там утворюється український спортивно-координаційний орган – Рада Фізичної Культури (РФК), яка організовувала чемпіонати із різних видів спорту, а також співпрацювала зі спортивними еміграційними представництвами інших країн. Внаслідок цієї співпраці виникла можливість провести окрему олімпіаду серед поневолених народів – «Олімпіаду ДіПі», яка проходила у 1948-му році паралельно із XIV Олімпіадою. Для української команди, яка виборола першість у волейболі, футболі, плаванні, боксі, та легкій атлетиці, спорт став своєрідною платформою для репрезентації української спільноти на міжнародній арені. Завдяки заходам такого рівня, ще у таборах «ДіПі», українці отримали можливість утверджуватися як окремішня спільнота.

Із початком еміграції в США наприкінці 40-х рр., спостерігається активізація діяльності багатьох громадських структур, зокрема й спортивних. Високий відсоток в рядах емігрантів інтелігенції, людей з вищою і спеціальною освітою, а також різнопланове представництво всіх соціальних верств тогочасного українського суспільства, стали вирішальними чинниками такого рівня активності українців як спільноти в США. В цей період з 1948-го по 1951-й рік були утворені «Український Спортовий Клюб Ню Йорк», Українське Спортове Товариство «Львів», Українсько-Американське Спортове Товариство «Леви» та Спортивний Клуб Спілки Української Молоді (СУМ), Українське Спортове Товариство «Черник», Український Спортовий осередок «Тризуб». Також, у 1948-му році в канадійському місті Торонто, було засноване одне з найсильніших українських спортивних товариств СТ «Україна» [42, с. 5-6]. Утворення союзів українсько-американських спортивних товариств у 1953 році на сході США – «СУАСТ – Схід», з централею у Нью-Йорку, а також «СУАСТ – Захід» з централею в Чикаго, стали логічним продовженням співпраці українських спортивних осередків у США та Канаді. Після цього постала необхідність координації спортивної діяльності на теренах США та Канади з єдиного центру. Так, в 1955-му році в Торонто була заснована Українська Спортова Централя Америки й Канади (УСЦАК), яка репрезентувала українську фізичну культуру і спорт, організовувала нові спортивних осередки та координувала роботу вже існуючих. Організаційне оформлення українського спорту ознаменувало перетворення його на соціальний інститут для української спільноти, який був покликаний задовольняти її потреби. Українська преса в діаспорі долучилася до процесів інформування про спорт, завдяки чому він став загальнодоступним для української спільноти в США. Роль діаспорної друкованої періодики полягала підтримці становлення, поширення та пропаганди спорту, його принципів та цілей існування. Явище медіатизації позначилося на тому, що спорт зазнав істотних змін. Українські видання, ретранслюючи відомості про здобутки українських спортсменів, поширювали ідеї, які були закладенні в спорт його очільниками. На сторінках преси відкрито і сміливо обговорювалися питання українського організованого спорту, пояснювалася та пропагувалася ідея українського спортивного руху, піднімалося питання участі української збірної в Олімпійських Іграх тощо. В деяких спортивних товариствах утворювалися спеціальні відділи взаємодії з пресою. Їх утворення стало показовим свідченням необхідності медійної репрезентації українського спорту, яке з часом усвідомили очільники спортивних організацій. Завдяки все частішим згадкам як теми «порядку денного», спорт ставав інформаційно-загальнодоступним для всіх українців в США. Мас-медіа намагалися інформувати своїх читачів про український спорт, залучаючи все більше його симпатиків до підтримки українських клубів, а відтак сприяючи росту його популярності та розвитку.

Досягнення українських спортсменів в подальшому концептуально обґрунтувалися як боротьба за самовизначення всього українства та як засіб збереження його власних історико-культурних здобутків. А тому завдяки газетам та іншим друкованим каналам, в загальна ідея підтримки та вболівання виявилася такою популярною.

У третьому розділі «Комунікативний вимір українського спорту в США» визначено можливості спорту як комунікативної платформи та інтегративного інструменту, а також висвітлено комунікативні особливості українсько-американської взаємодії в спортивному вимірі. Спорт, будучи репрезентантом суспільних процесів української діаспори, розглядається як соціальний інститут, який виконує конкретні соціальні функції (оздоровча, виховна, освітня тощо). Відзначається, що спорт є складовою загальної суспільної ідеології, несучи в собі загальнонаціональну ідею єднання, чим виконує інтегративну функцію. Дослідники та керівники спортивних осередків відзначають, що спорт має значний вплив на суспільство. Він може бути засобом психологічної релаксації (В. Гінда), видом комунікації (Р. Гутцайт), мобілізаційним чинником (О. Твардовський), інструментом створення та підтримки національних та культурних ідентичностей (В. Звєрєва), засобом піднесення національних почуттів (Ю. Козій), фактор національної української пропаганди (І. Красник) тощо.

Комунікативна складова спорту проявлялася на щорічних першостях з різних видів спорту, «вільних олімпіадах», спортивних ігрищах молоді, «українських олімпіадах», вишкільних школах, літніх таборах, пластових вишкільно-виховних таборах. Також доповнюють цей список такі спортивні та навколо спортивні заходи, як окремі Українські футбольні турніри, «Ювілейні Спортові Балі», «Свята молоді», «Спортові свята», «Запустні вечерниці», «Союзівки», відомості про які віднайдено у матеріалах фондів періодики Українського Національного Музею Чикаго.

Значення українського спорту також полягало у його можливості працювати на авторитет та ім’я української спільноти серед американського суспільства та й інших народів, які проживали в США. Йдеться про те, що українські команди, гравці, граючи в американських лігах, беручи участь у загальних змаганнях, поглиблювали українсько-американську взаємодію, інтегруючись у американський соціокультурний простір, а також своїми перемогами створювали загальний позитивний образ української спільноти.

Попри проведену роботу із дослідження вказаних аспектів діаспорного спорту та його соціокультурних явищ, вважаємо тему перспективною для подальшого дослідження.

Апробація роботи. За матеріалами дослідження подано до опублікування текст «Український спорт, який об’єднував: спортивне життя української діаспори у США» на сайті «Історична правда» 3 червня 2016 року.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ