Медіатизація спорту: репрезентація в періодиці

Дослідник В. Паначев стверджує, що спорт у 1920-х рр. став поступово оформлюватись в самостійну галузь соціального життя і набув основних рис соціального інституту. Так, спорт виконує конкретні соціальні функції (оздоровча, виховна, освітня тощо), має свою специфічну інфраструктуру і матеріальну базу (спортивні зали і майданчики, стадіони, оздоровчі центри тощо) [70, с. 19]. В українській діаспорі ці процеси відбувалися не у 20-х рр., як говорив Паначев, а саме наприкінці 40-х – на початку 50-х рр., із організаційним влаштуванням спорту. Г. Почєпцов говорить про зміни соціальних суб’єктів під впливом медіа, називаючи це медіатизацією. Медіа, за його словами, акцентують на певних елементах соціальної структури, які, як наслідок, отримують додаткове «підживлення» і починають розвиватися більш посилено ніж інші, тим самим трансформуючи сам вихідний інститут. Серед таких «елементів соціальної структури» Почєпцов називав і спорт [71]. Стрімкий розвиток спорту в період «третьої хвилі» еміграції уможливлювався саме із тісним взаємозв'язком з українськими мас-медіа в США, завдяки чому український спорт в середині ХХ ст. постає як масове явище. Рівень та темпи розвитку спорту в середовищі української діаспори США в середині ХХ століття актуалізують дослідження медійної складової в цих процесах, тобто медіатизації.

На думку дослідника історії української еміграції та її преси М. Боровика, соціальна функція діаспорної преси полягала у забезпеченні широкого контакту між українцями діаспори, уможливленні публічної дискусії над поточними проблемами українського політичного, культурного, господарського і наукового життя [9, с. 78].

Англійський дослідник Дж. Томпсон зазначав, що медіа транслюють в маси поведінкові зразки культури [101, с. 46]. В реаліях української діаспори такі процеси почали проявлятися коли преса почала «прививати» інтерес до спорту шляхом донесення в маси культурних зразків поведінки. Показово, що ще в 1937-му році, пишучи про спорт, газета «Свобода» в ознайомчому форматі роз’яснювала саму суть цього виду людської діяльності. Зокрема, в статті «ЩО ЦЕ СПОРТ?» йшлося, що «Поняття спорту (по українськи: змаг) сьогодні настільки поплутане, що виринає потреба вияснити, що розуміємо під словом спорт (змаг)». Читачам пропонувалася невелика історична довідка про появу сучасного спорту, далі пояснювалося особливості різних видів спорту. Зазначалося, що види спорту можуть бути «сухопутні, водні, повітряні». До того ж, виокремлювався «рекордовий спорт» та «виховний спорт» та «спорт-розрада». Акцент робився на тому, що найбільшу цінність для української спільноти має виховний спорт. «Вартість виховного спорту для одиниці й нації – велика. Тим то й треба дбати, щоб цей вид спорту якнайбільше масово поширився серед нашого громадянства. – Державні народи підпорядковують виховний спорт ідеї оборони держави й висувають на перше місце боєві роди спортів, як: шерм, стріляння, самооборона (джю-джіцу, бокс, тощо)» [230, с. 3].

Зіставляючи покажчик періодики за 1961-1962 рр., В. Дорошенко зазначав, що «преса віддзеркалює життя народу. Отже покажчик її є дуже важливим джерелом, яке допомагає його пізнати» [33, с. 53]. Завдяки його роботі дізнаємося, що про український спорт та про спорт для українців взагалі в США інформація публікувалася у неперіодичних спортивних журналах, бюлетенях, тижневиках, щоденних газетах тощо. Як відзначає О. Вацеба, друковані періодичні видання в українській діаспорі брали на себе місію координатора громадського життя, в т.ч. й діяльності спортивних, спортивно-виховних, пластових та інших молодіжних товариств української громади. На їхніх сторінках висвітлювалася й узгоджувалася уся робота, визначалися стратегічні завдання, друкувалася різноманітна статистична та звітна інформація тощо [19, c. 20].

Обширно про спорт писали спеціалізовані друковані. Найбільше інформації про український спорт в США містили інформаційно-довідкові видання – альманахи, довідники, ювілейні видання – присвячені діяльності окремих спортивних товариств або висвітленню окремих спортивних подій [16, с. 29]. У 50-ті роки ХХ століття в середовищі української діаспори США та Канади починають друкуватися перші праці олімпійської тематики. У роки проведення Ігор Олімпіад 1952 та 1956 рр. було відповідно випущено історичну працю «Легка атлетика в історії Олімпійських Ігрищ» та одну із перших праць пропагандистського характеру «Ukraine and the XVI Olympic Games (55, 56)» [16, с. 27]. Також у другій половині ХХ ст. в США та Канаді вийшло друком близько п’ятдесяти україномовних спеціалізованих видань з фізичного виховання і спорту [16, с. 28].

Найбільше матеріалів про український спорт в діаспорі США публікувалося у журналі «Наш Спорт» – друкованому органі «Українського Спортового Товариства „Чорноморська Січ"». Перше число цього журналу вийшло друком у 1963 році, коли товариство готувалося до свого 40-річчя [12]. Згідно із дослідженнями О. Вацеби, журнал приділяв увагу розвиткові окремих видів спорту, найбільш популярних в українських спортивних товариствах США. До таких належали футбол, волейбол, теніс, легка атлетика, шахи, плавання та ін. Широко представлені на сторінках журналу звіти з різноманітних спортивних змагань, включаючи дитячі та юнацькі. Головною особливістю, яка водночас представляє велику цінність у дослідженні всього спортивного життя українців в США є те, що в діаспорі не існувало іншого подібного спеціалізованого журналу. На сторінках «Нашого Спорту» подавалася, як відзначила О. Вацеба, не тільки інформація з діяльності товариства «Чорноморська Січ», чиїми органом був журнал, але відомості про розвиток спортивного руху в інших країнах українського поселення [12, с. 7].

Проте, для пересічного українця в США відомості про поточні спортивні події за участю українських команд та спортсменів здебільшого були доступними з газет, листівок, програм змагань та афіш. На предмет матеріалів на тематику спорту, які б стосувалися українських команд, гравців чи українського спорту загалом, в фондах періодики Українського Національного Музею Чикаго нами було виявлено та проаналізовано всього 128 номерів українських газет та журналів, а також 3 номери канадійського щотижневика «Soccer and Sport News» за період від 1950-го по 1965-й рр.

Відтак,дослідженочасопис української діаспори «Америка», видання Союзу українців-католиків «Провидіння» з 1912 року. Всього проаналізовано 78 номерів, з них за 1951-й рік в період з лютого по грудень – 38 номерів; за 1953-1 рік – 4 номери за травень (1) та грудень (3); за 1954-й рік – 36 номерів в період з січня по грудень. Рубрика «Спорт» стала регулярною саме із початком 50-х рр., коли український спорт в США почав суттєво зміцнюватися. Зокрема, на її шпальтах містилися відомості про місце та час проведення змагань за участі українських команд та клубів [177]. Також, часто подавалися списки учасників змагань [124], текстові «трансляції» – описи та матчів, коментарі до них. Подавалися оголошення про створення нових спортивних гуртків [112], повідомлялося про наявні проблеми в організації змагань [170] тощо. Також неодноразово подавалася оцінка вправності та спортивних вмінь як українських команд, так і окремих гравців.

Особливої уваги заслуговують матеріали про український спорт, які містяться в ілюстрованому журналі «Екран», що виходив у Чикаго (США) в однойменному видавництві від 1961 по 1990 роки накладом у 3000 примірників [102; 107; 188; 189; 109; 106; 110; 221; 211; 221; 222; 229]. У зіставленому українським бібліографом В. Дорошенком покажчику періодики, цей журнал позначався як «ілюстрований двомісячник ук­раїнського життя» [33, с. 57]. Важливою особливістю цього видання, як відзначає Г. Карась, була орієнтація на широке коло читачів. На її думку, цей журнал із багатим високоякісним ілюстративним рядом, який включав як архівні світлини, так і сучасні репортерські видання, дбав про виховання і збереження національної свідомості українців в діаспорі [44]. Тематика журналу охоплювала різноманітні сторони українського життя, в тому числі й спорт. Аналіз дев’ятьох номерів в період з 1961-го по 1965-й рр. засвідчив, що матеріали на спортивну тематику містилися у 5-ти номерах за 1961-й рік; за 1962-й – у одному номері; за 1964-й – у 2-х номерах; за 1965-й – у одному номері. Зокрема подавалися репортажі з проведених українськими командами змагань з футболу, волейболу, про успіхи українських гравців в збірній США з футболу, їх участь у «Пан-Американських Ігрищах», рейтингові звіти успішності українських спортивних товариств, діяльність УСЦАК, історичні довідки про спортивне життя українців в «таборах ДіПі» тощо. Багато матеріалів часопису висвітлювало події спортивного життя. Згідно із дослідженням М. Гринько [29], журнал розповідав і про українські спортивні організації у діаспорі, зокрема про Українську спортивну централю Америки і Канади (1964. - ч. 17-18); про футболістів Українського спортивного клубу у Нью-Йорку, які здобули першість на змаганнях у США у 1965 році (1965. - ч. 21-22) тощо. Під постійною увагою були спортивні досягнення земляків з України: повідомлення про київський футбольний клуб «Динамо», який став чемпіоном СРСР у 1961 році з фотопортретами футболістів (1962. – ч. 1); про успіхи українських спортсменів на Олімпійських іграх (1964. - ч. 15-16; 1965. - ч. 23-24), про домагання Українського Олімпійського Руху в екзилі самостійної участі України в Олімпіадах (1967. – ч. 31-32).

«Спортові вісті» – «одинокий український спортовий журнал у вільному світі», як про нього висловилися упорядники «Книги мистців і діячів української культури» [49, с. 169], видавався у Торонто у 1954 році. Всього виявлено та проаналізовано 5 номерів за 1954-й рік в період з травня по листопад. На чотирьох аркушах цього видання вмішувалася інформація про перебіги подій різноманітних матчів, склади команд. Знаходимо також відомості про заснування нових спортивних товариств та гуртків, оголошення про майбутні спортивні та навколоспортивні заходи (головно в Канаді, але окремою рубрикою подавалися спортивні «Вісті з Америки» [217, с. 2]) та різноманітні цікаві факти зі світу спорту [214; 215; 216; 217; 218; 219].

Незалежний тижневик «Українське життя», який видавався в Чикаго, також в спеціальній рубриці «Спорт» подавав інформаційно-новинний контент на спортивну тематику. Всього проаналізовано 21 номер видання, з них за 1958-й рік – 13 номерів в період з лютого по грудень та 4 номери з січня по лютий 1959-го року. Читача знайомили з перебігом матчів за участю українських команд та гравців, подавалися відомості про різні види спорту, серед яких футбол, лижний спорт («лещетарство»). Також тут містилися оголошення та програмки майбутніх заходів місцевого рівня. Цікаво, що за умов домінування футболу, в доволі незначній за обсягом рубриці, вдавалося ознайомити читача з такими видами спорту, які, за ствердженням самого ж редактора спортивної рубрики «Українського життя» Р. Дубляниці, були ще непопулярними, наприклад з лещетарством (лижним спортом) [209, с. 6].

У фондах періодики УНМ також було виявлено декілька номерів канадійського тижневика «Soccer and Sport News» із відомостями про українських гравців та українські спортивні команди із США та Канади. Зокрема було проаналізовано 3 номери цього видання, з них 2 за червень та жовтень 1953-го року та 1 номер за вересень 1954-го. На перших шпальтах газети містилися повідомлення про другу поспіль перемогу футбольної команди українського спортивного товариства в Торонто «Україна» [233, с. 1]. Також знаходимо відомості про перебіг матчу між українською командою «Січ» та «Whip Garson», де доволі детально пояснюються можливості української команди перемоги в чемпіонаті, про її попередні здобутки та перспективи [231, с. 5]. Також, з нагоди п'ятої перемоги української команди «Україна» в Національній Лізі та Кубку Арнольда (National League and the Arnold Cup) в газеті помістили матеріал із невеликою історичною довідкою про спортивних клуб, описом його основних спортивних досягнень та переліком спортивних відділів товариства [232, с. 2].

Завдяки покажчику періодики В. Дорошенка за 1961-1962 рр. дізнаємося про декілька видань, які не були виявлені в фондах періодики УНМ Чикаго, проте потребують подальшого дослідження та введення в науковий оббіг. Джерелом для вивчення різноманітних аспектів спорту в українській діаспорі США є спортивні бюлетені «УСТ,,Черник" – Дітройт» та «Українського Спортового Клюбу в Ню Йорку», а також «Sport. Bulletin. New York» [33, с. 59].

Головною особливістю діаспорної періодики, зокрема і фахової, спортивної, є те, що на її сторінках відкрито і сміливо обговорювалися питання українського організованого спорту, пояснювалася та пропагувалася ідея українського спортивного руху, піднімалося питання участі української збірної в Олімпійських Іграх тощо. Загалом, медійна увага найбільше була прикута до футболу, зважаючи на його популярність на той час. Проте, повсякчас публікувалася інформація з волейболу, баскетболу, легкоатлетичних дисциплін, лижних видів спорту, плавання та настільного тенісу. Дещо рідше трапляються згадки про шахи, кьорлінг та бейсбол.

Варто відзначити, що із початком третьої хвилі еміграції в США, співпраця українських газет та спортивних осередків була незначною. Необхідність належної медійної репрезентації, тобто медіатизації українського спорту ставала більш очевидною, адже розвиток українських спортивних товариств в цей період напряму залежав від рівня відвідуваності організованих ними матчів чи змагань. Тобто підтримка з боку українських вболівальників визначалася кількістю коштів, отриманих із пожертв та внесків на розвиток українських спортивних організацій. Трапляються відомості, що іноді організатори спортивних подій, маючи деякі спортивні успіхи, не були в достатній мірі виробником спортивного контенту. Саме тому, іноді симпатики українського спорту могли не знати про час та місце проведення можливих змагань, участь в яких брали українські команди. «Добре було би, щоби провід УСК-у повідомляв публику про час та місце змагань у пресі, домівці „Самопомочі" та коло церков наших обох обрядів», йшлося у матеріалі, де відзначалися перші успішні виступи української команди з футболу у вищому американському дивізіоні («А») [223]. Наприкінці 40-х рр. «Свобода» повідомляла про те, що «мало людий із українського громадянства в Ню Йорку» знало про «Український Спортовий Клюб» як організацію [223]. У звіті спортивного товариства «Леви» за 1950-й рік відзначалося, що відповідальність за «невелику фреквенцію на змаганнях» лягла на очільників українських спортивних товариств, які «дуже часто слабо або зовсім не реклямували змагання» [104, с. 5]. Саме завдяки можливості поширювати ідеї спорту, внаслідок співпраці спортивних організацій та друкованих ЗМІ, виникла можливість «знайти піддержку серед широких мас української громади» у питаннях пропагування занять спортом, участі я змаганнях у якості глядачів та учасників, а також підтримки українських команд [221, с. 13].

Для здійснення цього деякі спортивні товариства утворювали спеціальні органи, які мали б організовувати взаємодію з пресою. Їх утворення стало показовим свідченням необхідності медійної репрезентації українського спорту, що з часом усвідомили очільники спортивних організацій. «Спортово-Інформаційна реферантура» («Леви», Чикаго), по-суті, прес-секретаріат цього УАСТ, також відслідковувала згадки про українських спортсменів в «чужомовній пресі». У звіті «Левів» надавався перелік американських друкованих видань, які інформували про українські спортивні товариства: «(…) орган Американської Національної футбольної Ліги "Нейшенел Сакер Нюз", (…) "Шикаґо Гералд Амерікан", і "Шикаґо Сандей Трибюн", польський щоденник "Дзєннік Звйонзкови" і часописи інших національностей: словацькі, чеські, німецькі, мексиканські тощо». Згідно із проведеним моніторингом «Спортово-Інформаційною реферантурою», «тон нотаток у насвітленні різних дописів і звідомлень англомовної та іншої преси, характеризує наших "Левів" річево, безсторонньо, навіть зі симпатією» [224, с. 7]. У звіті спортивного товариства «Леви» за 1950-й рік йшлося, що офіційний друкований орган «Ліґи "Сакер Нюс" дуже часто згадував похвальними і теплими словами наше Товариство». Відзначалося також, що й українська преса інформувала українську громаду «про наше життя і наші осяги, коротко й річево» [104, с. 5].

Завдяки все частішим згадкам як теми «порядку денного», спорт ставав інформаційно-загальнодоступним для всіх українців в США. Говорячи про вплив мас-медіа, американський соціолог Г. Шиллер робить акцент на використанні маніпулятивних технологій та вважає, що завдяки їм «комунікація визначає соціальні реалії та впливає в цьому плані на (…) використання «вільного» часу», тобто, по-суті, на всі основні соціальні параметри способу життя». [90, с. 207]. Мас-медіа намагалися інформувати своїх читачів про український спорт, залучаючи все більше його симпатиків до підтримки українських клубів, а відтак сприяючи росту його популярності та розвитку. На думку В. Звєрєвої, мас-медіа підсилюють комерціалізацію спорту, додаючи доходів самим спортивним клубам [43, с. 64], а тому і можливості існуванню самого спорту загалом.

До порівняння, у повідомленнях журналу «Екран» вже містяться дані про кількість відвідувачів на «Першості і Чаші ЗДА», де на «змагання приглядалося понад 3,000 осіб, в тому більша частина українських громадян Шикаґо, делегація яких привітала дружину УСК-у квітами на початку змагань» [222, с. 17]; «При участі 2,600 глядачів, відбулися в Филаделфії, в неділю, 29. березня 1959 р., міжкрайові футбольні змагання, що їх українська спортова публична опінія вважала українським футбольним дербі й українськими неофіційними футбольними першенствами цілого американського континенту» [211, с. 22]. Трапляються відомості про те, що кількість учасників змагань за участі українських команд сягала до семи тисяч [188].

До здійснення медійної репрезентації українського спорту в США були залучені і українські видання, і самі спортивні установи. Відповідно до положення статуту УСЦАК, де одним із завдань Централі було визначено «видавати газети, журнали, бюлетні із спортовою тематикою, з вістями спортового життя в Україні» [59, с. 30]. Також, спеціалізовані спортивні видання, за ініціативою керівництва УСЦАК, налагодили тісну співпрацю з українськими спортсменами та фахівцями спорту, які ставали одночасно і авторами-дописувачами численних матеріалів на спортивну тематику [18, с. 344]. [Дод. 1]. Публікації голови УСЦАК, до прикладу, можемо побачити в журналі «Екран», де в матеріалі про цю організацію до читачів доносилася інформація про її мету та завдання [189, с. 13]. Редактором спортивної рубрики газети «Українське життя» був один з найкращих футбольних воротарів таборових змагань в Німеччині та гравець спортивного товариства «Леви» в Чикаго – Р. Дубляниця [Дод. 2]. Роботи професора Е. Жарського (псевдонім Е. Ж.), автора праці з історії української фізичної культури для альманаху «Український Спорт у Вільному Світі» [218, с. 3] та голови Ради УСЦАК у Нью-Йорку [105, с. 10] знаходимо в «Спортових вістях» [218, с. 2], а член управи СУАСТ – Північ був спортивним кореспондентом тижневика «Українське життя» в Чикаго та тижневика «Свобода» [221, с. 14], а П. Головатий, референт «преси та пропаганди» УАСТ «Леви», дописував про спорт у українській католицькій щоденній газеті «Америка» та до газети «Українське життя» [227, с. 19]. Е. Жарський наголошував, що активна діяльність керівників українського спорту в Північній Америці сприяла розвитку самого спорту. «Кличі борців за фізичну тугість українського народу – І. Боберського, голови „Сокола", чи К. Трильовського, „січового батька" – „Де сила, там воля витає", „Не плачем, а мечем", „Всі враз! Все вперед!", „В здоровому тілі здорова душа" і т.п. – поволі знаходять повне зрозуміння й швидко поширюються серед емігрантської маси» [37, с. 162].

О. Твардовський, прес-референт УСЦАК, зазначав, що українська газета в США «Свобода» не тільки «на рівні» трактувала фізичне виховання і спорт, але й часто була «їх промотором». Говорячи про співпрацю спортивних товариств та «Свободи», Твардовський зазначав, що про тісну взаємодію «свідчать про це численні трофеї, медалі й грамоти, що їх на протязі багатьох десятків років уфундовував щоденник для переможців в різних великих турнірах і змаганнях копаного м’яча, тенісу, плавання і інших ділянок спорту, в яких змагалася українська спортова молодь» [80, с. 73]. Говорячи про діяльність газети «Свобода», О. Твардовський зазначав, що «на протязі часу мінялися редактори, назви сторінок, але незмінним залишилося головне спрямування популяризувати фізичну культуру і спорт між українською молоддю, допомагати існуючим українським спортовим осередкам і їх надбудовам, колись СУАСТ, пізніше УСЦАК, успішно виконувати спортово-виховну працю, як теж гідно репрезентувати українське ім’я в американо-канадському спортовому довкіллі. (…) Втішаючись відносно чималим тиражем, „Свобода” є мо­гутнім чинником в українському організованому житті, в тому й спортовому» [80, с. 74].

Через газети та інші друковані канали, в масову культуру українців в США впроваджувалася ідея підтримки та вболівання. Говорячи про наповнення контенту фахового спортивного журналу «Наш спорт», О. Вацеба відзначала, що більшість матеріалів подавалася через призму виховного значення спорту, згуртування української молоді, її національної ідентифікації [12]. Під спортивними приводами через медіа реалізовувалася ідея загальнонаціонального єднання. Це здійснювалося також завдяки афішам, запрошенням та оголошенням з програмками змагань, листівкам, обіжникам. На прикладі однієї з них можемо простежити як спорт поставав як соціальний інститут «глобального видовища», в якому задіяні поділені на команди гравці, глядачі та субкультури фанів [97, с. 48-49]. «Українська спортова громада міста ШІКАҐО, своєю участю в змаганнях докажіть, що Ви є нерозлучною частиною, тих, що чесно репрезентують вільний український спорт поза межами своєї батьківщини. Масово прийдіть на відкриття сезону, масово прийдіть привітати своїх любимців, зі «старої» та «молодої» кляс. Своєю масовою участю закріпите їх силу в борні за краще місце в табелі, дасте більше духа і витривалості до дальших змагань. Отже побачимось в неділю 8-го квітня на Стадіоні Гансон Парку» [Дод. 3].

За словами В. Звєрєвої, спорт як медіаподія може навантажуватися політичними смислами [43, с. 64]. Часто в українських мас-медіа спорт репрезентувався як поле боротьби українського народу за своє самовизначення. Досягнення українських спортсменів в подальшому концептуально обґрунтувалися як боротьба за самовизначення всього українства та як засіб збереження їх власних історико-культурних здобутків. «Подібно, як продукти духової культури, спорт виявив себе успішною зброєю в боротьбі за само збереження загроженої міської частини населення поневоленого народу» [230, с. 3]. Побутувала ідея, що в періоди поразок та скитань по світу, перемоги команд українців «підсказували благословенну думку: що ми не засуджені на постійні поразки, що одної днини ми — так, як і на грищі — почнемо бити й гонити своїх гонителів». Повсякчас, газетні повідомлення про перебіг подій змагань з участю українських команд супроводжувалися конструкціями «Треба підчеркнути тверду та жертвенну гру…», «Назагал наші хлопці перевищали противника кращою технікою (…) і жертвенністю у грі» [223]. Окремо варто наголосити на особливостях вживання фахової спортивної термінології. На думку О. Вацеби, Ю. Козія та І. Янківа, національно-визвольний підтекст повсякчас супроводжував увесь український спорт в діаспорі, що особливо проявлялося у її вживанні в українських періодичних, неперіодичних та спеціалізованих виданнях, а також у побутовому використанні. Дослідники схильні вважати, що українська фахова спортивна лексика базувалася на засадах збереження національної ідентичності у мові [18, с. 343], що є також вагомою особливістю медійної репрезентації українського спорту в США.

Отже, медіатизація спорту в українські діаспорі досліджуваного періоду проявилася у впливі діаспорної періодики на український організований спорт, можемо назвати це трансформацією українського спорту, як соціального інституту, під впливом медіа. Забезпечуючи широкий контакт між українцями діаспори, діаспорна преса донесла до широкого загалу української спільноти головні засади спортивної діяльності, її важливість для української спільноти. Інформуючи про здобутки українських спортсменів, вона також породжувала почуття співпричетності серед вболівальників, симпатиків та поціновувачів українського спорту, об’єднуючи ідеологічно, релігійно та політично розрізнену українську спільноту за спортивними інтересами, транслюючи в маси культурні зразки поведінки, серед яких був принцип єднання під спільними знаменами. Головною особливістю діаспорної періодики, зокрема і фахової, спортивної, є те, що на її сторінках відкрито і сміливо обговорювалися питання українського організованого спорту, пояснювалася та пропагувалася ідея українського спортивного руху, піднімалося питання участі української збірної в Олімпійських Іграх тощо. Тобто, український спорт підживлювався саме на медійних основах, а тому для нього було важливим, щоб дедалі більше українських видань долучилися до ретрансляції спортивної інформації.

РОЗДІЛ 3