Від операційної діяльності 4 страница

В залежності від того, якими суб’єктами проводиться фінансовий контроль, використовуються визначені способи. Так, державні органи управління в ході перевірки діяльності суб’єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов’язкових платежів до бюджету, порядок формування резервних та обов’язкових фондів, відповідність використання коштів державного бюджету затвердженим видаткам, правильність використання коштів цільового державного кредитування, відповідність проведення обліку та складання фінансової звітності установленим правилам та ін. Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об’єкта з точки зору раціональності та ефективності проведення фінансових операцій.

До основних показників, що використовуються в ході такого контролю відносяться: обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін в структурі акціонерної власності, створення і ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Фінансовий контроль проводиться в певних формах. До них, зокрема, відносяться бюджетний контроль; банківський контроль; валютний контроль; галузевий (відомчий) контроль; контроль з боку власників підприємств; контроль менеджерів та ін. Бюджетний контроль здійснюється в процесі складання, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів. Він спрямований на проведення операцій з нагляду та перевірки процесів формування доходів і видатків бюджету. Поширюється бюджетний контроль не тільки на суб’єктів, залучених до бюджетного процесу. Він стосується також підприємств і установ, які є платниками податків і зборів. Підпадають під бюджетний контроль і суб’єкти фінансової діяльності, що використовують бюджетні кошти.

Банківський контроль – це контроль, що здійснюється банківськими установами. Він охоплює контроль центрального банку країни за операціями комерційних банків, а також ті контрольні функції, що здійснюють комерційні банки по відношенню до підприємств, установ і громадян. Контроль за діяльністю суб’єктів господарювання проводиться комерційними банками в ході виконання банківських операцій. До його складу відносяться як наглядові операції (додержання умов цільового використання кредитів, стан та використання застави, планування фінансової діяльності підприємства), так і перевірку кредитоспроможності та надійності клієнтів. Банківський контроль проводиться з метою впливу на діяльність кредиторів з питань забезпечення зобоз’язань боржниками.

До валютного контролю відносяться проведення нагляду та перевірки діяльності суб’єктів фінансових відносин з питань залучення, обігу та використання іноземної валюти на території країни. Він охоплює контроль за надходженням до країни валютних коштів, використанням валюти, відтоком валютних коштів за межі країни та ін. Галузевий (відомчий) контроль включає контроль за діяльністю підприємств і установ з боку міністерств і відомств. Контроль власників – це нагляд і перевірка діяльності правління з боку власників підприємств.

До менеджеріального контролю відносять контроль правління за діяльністю суб’єкта господарювання.

До однієї з важливих задач державного контролю за проведенням фінансових операцій в Україні відноситься боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом. За визначенням Міжнародної групи з розробки фінансових санкцій по боротьбі з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (FATF), в Україні існує недосконала фінансова система. Відмивання брудних грошей здійснюється з допомогою банків, страхових компаній, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників.

Причиною неврегульованості процесів відмивання грошей є великий обсяг готівки у структурі грошової маси. Можливість здійснення значних внесків у готівковій формі та зняття готівки з банківських рахунків приводять до вільного переливання капіталу з фінансового ринку до кримінального сектора і навпаки. Зокрема, частка готівки в агрегаті М1 у 2002 р. складала 60-70%, а у складі М2 – 40-50%. Тому проведення фінансових операцій в Україні потребує посилення контролю за рухом готівки.

Характеристика державних фінансових планів

Важлива роль в проведенні фінансової політики належить розробці та реалізації фінансових планів.

Вони приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому, підприємствами і установами та іншими суб’єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об’єкта. Прийняті та затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об’єкту. Особлива роль в проведені державної фінансової політики належить загальнодержавним планам.

Фінансовий план – це обов’язкове завдання з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, прийняте на визначений період з метою забезпечення діяльності об’єкта. В фінансовому плані містяться завдання з визначення обсягів і джерел доходів, напрями їх розподілу, структура витрат, обсяги і джерела інвестиційної політики, формування та використання резервних фондів та ін.

Фінансовий план розроблюється у формі балансу доходів і витрат і має декілька розділів: надходження коштів і структура доходів; витрати і відрахування фінансових ресурсів, фінансові результати (сальдо доходів і витрат).

До фінансових планів, що виконуються на загальнодержавному рівні відносяться:

- Зведений бюджет держави.

- Державний бюджет.

- Баланс фінансових ресурсів і витрат держави.

- Бюджети державних цільових фондів.

- Баланс грошових доходів і витрат населення.

- Інші плани.

Докладніше зупинемося на балансі фінансових ресурсів і витрат держави, порядку його розробки та використання.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави – це план надходжень фінансових ресурсів і їх використання в усіх секторах економіки країни. В ньому відображається система показників, що відображає утворення, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів держави.

Він складається з метою розробки прогнозів економічного та соціального розвитку, що є основою розробки багатьох державних планів і програм. До них, зокрема, відносяться: державний бюджет, баланс грошових доходів і видатків населення, платіжний баланс країни та ін.

Баланс фінансових ресурсів і витрат складається не тільки на загальнодержавному, а і регіональному рівні. Розглянемо структуру бюджету фінансових ресурсів і витрат регіону. В першому розділі балансу відображаються фінансові ресурси, створені в регіоні та надходження коштів до регіону від інших суб’єктів.

Зокрема, сюди відносяться доходи бюджетів області, фінансові ресурси господарських структур, кошти централізованих і децентралізованих державних цільових фондів, кредитні ресурси комерційних банків, а також кошти, що залучаються за умов позики. Другий розділ балансу відображає витрати, що здійснюються різними суб’єктами фінансової діяльності: місцевими бюджетами, Державним бюджетом, суб’єктами підприємництва, державними цільовими фондами та ін.

Структура балансу фінансових ресурсів і витрат регіону має такі розділи:

- Доходи

- Прибуток.

- Податки, збори, обов’язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до Державного бюджету і державних цільових фондів.

- Амортизаційні відрахування.

- Довгострокові вклади населення.

- Іноземні кредити та надходження.

- Надходження коштів з Державного бюджету.

- Інші доходи.

- Баланс.

- Витрати

- Витрати на розвиток економіки (капітальні вкладення за рахунок всіх джерел фінансування).

- Державні дотації та виплати різниці в цінах.

- Витрати на соціальні гарантії населенню.

- Витрати на соціально-культурні заходи.

- Пенсії та надання допомоги.

- Витрати на управління.

- Витрати за рахунок державних цільових фондів.

- Витрати господарських структур на соціальні заходи.

- Інші витрати господарських структур.

- Інші витрати бюджету.

- Передача коштів до Державного бюджету.

- Баланс

До витрат на розвиток економіки відносяться капітальні вкладення, що здійснюються за рахунок всіх джерел фінансування. Такі витрати, зокрема, охоплюють капітальні вкладення суб’єктів господарювання, видатки розвитку бюджету області, Державного бюджету, державних цільових фондів; капітальні вкладення господарських структур, довгострокові витрати, що здійснюються за рахунок банківських кредитів.

Державні дотації та виплати різниці в цінах – це асигнування з місцевого бюджету на виплату різниці в цінах на газ, тверде паливо (при реалізації їх населенню), житлово-експлуатаційним організаціям та комунальному господарству, суспільному транспорту, шкільним їдальням, медичним установам та ін.

До витрат на соціальні гарантії населенню відноситься фінансування (з місцевого бюджету) виплат допомоги на дітей віком до 16 років; громадянам з мінімальними доходами, житлових субсидій (з оплати електроенергії, газу, твердого палива та житлово-комунальних послуг), переселенцям, одиноким матерям, інвалідам, ветеранам та ін.

Виплата коштів з місцевого бюджету на утримання дитячих дошкільних заходів, шкіл, витрати на розвиток культури, підготовку та перепідготовку кадрів, охорону здоров’я, фізкультуру та ін. - це витрати на соціально-культурні заходи.

Пенсії та допомога охоплюють витрати, що фінансуються з Пенсійного фонду

України та Фонду соціального страхування, а також з місцевих бюджетів. Допомога виплачується пенсіонерам, тимчасово непрацездатним та іншим категоріям населення.

До витрат господарських структур на соціальні заходи відносяться витрати на матеріальне заохочення, поліпшення житлових умов працівників, на організацію відпочинку і лікування. Такі витрати фінансуються за рахунок прибутку підприємств і установ. Інші витрати господарських структур – це витрати на створення резервних фондів, на благодійні заходи та ін.

До інших витрат бюджету відноситься фінансування цивільної оборони, створення резервних фондів, охорона навколишнього середовища, передача коштів до бюджетів нижчих рівнів та ін.

Таким чином, показники балансу фінансових ресурсів і витрат регіону охоплюють всі фінансові ресурси, які формуються, розподіляються, перерозподіляються і використовуються на його території регіону протягом визначеного періоду. Загальна сума надходжень повинна дорівнювати загальній сумі витрат. При цьому, частина доходів, одержаних в регіоні перераховується за його межі: податки і відрахування до Державного бюджету, до державних цільових фондів, та ін. З другого боку, певна сума надходжень забезпечується перерахуванням з джерел за межами області: з Державного бюджету, кредитних ресурсів з інших регіонів і надходжень від іноземних держав та ін.

Баланс фінансових ресурсів і витрат регіону є основою для розробки програм соціально-економічного розвитку територій, підготовки та прийняття місцевих бюджетів, цільових програм та інших заходів регіонального значення. Сам по собі баланс виступає як фінансовий план. Разом з тим, він не є безпосереднім обов’язковим завданням місцевим органам влади. Але оскільки на його основі формуються більш імперативні фінансові плани, баланс відіграє важливу роль в проведені фінансової політики в регіонах і в країні в цілому.

Державний фінансовий апарат і його структура

Управління державними фінансами здійснює фінансовий апарат.

Державний фінансовий апарат – це сукупність державних органів, що здійснюють управління державними фінансами.

До його складу входять органи державного управління на всіх рівнях, які вирішують питання мобілізації, розподілу та використання державних фінансових ресурсів. Кожен з суб’єктів державного управління виконує визначені завдання, використовуючи певні способи і інструменти. А в сукупності всі суб’єкти зобов’язані забезпечити досягнення стабільного, поступального розвитку всієї фінансової системи в цілому.

До складу державного фінансового апарату України входять:

§ Міністерство фінансів України;

§ Державна податкова служба;

§ Державне казначейство України;

§ Головна контрольно-ревізійна служба;

§ Рахункова палата Верховної Ради України;

§ Фонд державного майна України;

§ Антимонопольний комітет України;

§ Митна служба України;

§ Національний банк України;

§ Правління державних цільових фондів;

§ Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

§ Інші суб’єкти.

Провідна роль в системі державного фінансового апарату належить Міністерству фінансів України. Воно прямо або побічно пов’язано з виконанням всіх функцій, що виконує державний менеджмент. Що ж стосується інших суб’єктів, то вони виконують певні, закріплені за ними функції. Так, Державна податкова служба зобов’язана виконувати такі задачі: забезпечення додержання податкового законодавства, облік усіх платників податків та здійснення контролю за виплатою податків, зборів, обов’язкових відрахувань, перевірка правильності обчислення податків та своєчасності їх виплати, ведення реєстру платників податків, надання роз’яснень з питань оподаткування та ін.

Рахункова палата Верховної Ради України – це орган фінансового контролю за використанням бюджетних коштів. Аналогічні структури маються і в інших країнах. Вони називаються рахунковою палатою (Франція, Китай, Росія) або Вищою контрольною палатою (Польща). Такі структури здійснюють перевірку розподілу та використання коштів державного та місцевого бюджетів. До основних задач Рахункової палати відноситься здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням державних коштів, включаючи ресурси загальнодержавних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням. На Рахункову палату покладено також проведення контролю за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Для забезпечення виконання таких функцій підприємства об’єднання та їх структурні підрозділи зобов’язані безоплатно надавати Рахунковій палаті всі необхідні їй матеріали щодо використання коштів Державного бюджету України. Зобов’язання з надання Рахунковій палаті необхідних відомостей покладено також і на Національний банк України, уповноважені банки та інші кредитні установи, що обслуговують використанням бюджетних коштів.

Рахункова палата здійснює контроль за витрачанням бюджетних коштів з боку головних розпорядників. До них, зокрема, відносяться Кабінет Міністрів України, державне казначейство України та окремі Міністерства і відомства. До обов’язків Рахункової палати відноситься тільки визначення та оприлюднення недоліків в витрачанні бюджетних коштів. Санкції на порушників вона накладати не уповноважена. В разі необхідності матеріали Рахункової палати передаються до прокуратури. Організаційну структуру Рахункової палати відображено на рис. 4.1.

 

 

 

 

 

Рис. 4.1. Організаційна структура Рахункової палати України

 

Фонд державного майна України (ФДМУ), який було створено 1991 р., здійснює операції з підготовки і проведення продажу державного майна, організації приватизації державного і комунального майна, передачі в оренду майна державних підприємств і установ та ін. Фонд є підзвітним Верховній раді Україні. А з питань, пов’язаних з управлінням об’єктами державної власності ФДМУ підконтрольний Кабінету Міністрів України. У складі Фонду державного майна створено Державний Фонд приватизації. Він є позабюджетним цільовим державним фондом. Доходи цього фонду формуються за рахунок коштів, одержаних від проведення приватизації державного майна. Переважна частка коштів позабюджетного фонду приватизації перераховується до Державного бюджету (90-93%). Залишок ресурсів використовується для забезпечення Програми приватизації.

До основних повноважень Фонду державного майна України у процесі приватизації відносяться:

- проведення змін в організаційних формах державних підприємств шляхом перетворень у господарські товариства;

- передача в оренду майна, що перебуває у загальнодержавній власності;

- здійснення продажу державного майна у процесі приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств та об’єктів незавершеного будівництва;

- створення комісій з проведення приватизації об’єктів державної власності;

- затвердження планів приватизації об’єктів;

- укладання угод щодо розробки планів приватизації об’єктів та оцінки їх вартості;

- підготовка проектів програм приватизації;

- організація контролю за виконанням затверджених програм приватизації державного майна.

Цілі та завдання ФДМУ дещо змінювалися у зв’язку зі змінами процесу приватизації в

. Вона стосується переважно крупних об’єктів.

Сьогодні до основних функцій ФДМУ відносяться:

- продаж державного майна за конкурсом, на тендерах та на біржах;

- підготовка підприємств до приватизації;

- проведення аналізу попиту на об’єкти приватизації;

- вибір і застосування найбільш доцільних способів приватизації об’єктів;

- проведення оцінки вартості об’єктів приватизації;

- забезпечення формування статутних капіталів ВАТ, створених в процесі приватизації;

- проведення фінансової реструктуризації підприємств, що знаходяться в процесі приватизації;

- проведення реструктуризації підприємств;

- здійснення контролю за виконанням умов угод купівлі – продажу державного майна з боку покупців;

- забезпечення повернення пакетів акцій у власність держави в разі невиконання покупцями умов продажу об’єктів приватизації.

Організаційну структура ФДМУ відображено на рис. 4.2.

 

.

 

Рис.4.2. Організаційна структура Фонду державного майна України.

 

До основних завдань державної контрольно-ревізійної служби відносяться здійснення контролю за використанням державних коштів і матеріальних цінностей. Вона здійснює також аналіз додержання вимог законодавства в проведенні обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних установах, підприємствах та організаціях, які одержують кошти з бюджетів всіх рівнів.

З метою проведення такої роботи створено Головне контрольно-ревізійне управління України. Це – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого скеровується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України. Головне контрольно-ревізійне управління України здійснює такі види діяльності:

- організує проведення державного фінансового контролю у формі ревізій та перевірок суб’єктів фінансової діяльності з використання бюджетних коштів, позик та гарантованих кредитів, дотацій, субсидій, інших бюджетних асигнувань, ресурсів державних цільових фондів, державного та комунального майна;

- вживає заходів з усунення виявлення порушень законодавства (передає матеріали перевірок органам, що здійснюють контрольні функції);

- здійснює контроль за усуненням виявлених нестач та порушень;

- оприлюднює факти виявлених порушень.

Органи державної контрольно-ревізійної служби проводять перевірки за дорученням

Президента України, Кабінету Міністрів України та правоохоронних органів. До суб’єктів, що підлягають перевірці, відносяться бюджетні установи і організації, казені підприємства, державні і недержавні фонди, підприємства та організації всіх форм власності, які використовують бюджетні кошти.

Управління діяльністю державних цільових фондів здійснюється правлінням фондів. Вони зобов’язані вирішувати питання з мобілізації та використання фінансових ресурсів фондів з метою досягнення цілей, що мають загальнодержавне значення. Так, управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням здійснюється правлінням та виконавчою дирекцією. До складу правління Фонду входить по 15 представників держави, застрахованих осіб та роботодавців. Виконавчим органом правління є виконавча дирекція. До повноважень правління Фонду відносяться: розробка пропозицій щодо розмірів внесків на соціальне страхування і передача їх до КМУ; визначення порядку надходження та обліку коштів Фонду; підготовка та затвердження річного бюджету Фонду, визначення порядку фінансування та умов надання путівок на санаторно-курортне лікування та ін.

Пенсійний фонд України (ПФУ) є самоврядною неприбутковою організацією, що має статус юридичної особи та діє на підставі статуту. Установчі документи Фонду затверджуються Правлінням, до складу якого на основі паритетності входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців. З метою здійснення контролю за діяльністю ПФУ створюється Наглядова рада Пенсійного фонду. Виконавчим органом управління Фонду є Виконавча дирекція Пенсійного фонду. Вона складається з Центрального апарату та територіальних органів управління. До останніх відносяться Головні управління (в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі) та управління (в містах, районах у містах та районах). Головні управління та управління ПФУ є юридичними особами та мають самостійні кошториси. Структуру управління Пенсійним фондом України відображено на рис. 4.3.

 

 

 

 

Рис. 4.3. Структура управління Пенсійним фондом України

 

Лекція 5. Податки. Податкова політика

 

Податки, їх зміст, започаткування та розвиток

 

Оподаткування є невід’ємним елементом державності. Існування держави передбачає мобілізацію коштів з метою фінансування державних витрат. Переважна частина доходів для забезпечення функцій держави залучається в формі податків. Тому оподаткування розглядається як економічна основа існування держави. З розвитком державності здійснюються зміни і в системі оподаткування. Для кожного історичного стану суспільного розвитку використовуються певні форми і способи стягнення податків. Зміни в системі оподаткування визначаються станом економічного, соціального і політичного розвитку країни.

За допомогою оподаткування здійснюється передача частини доходів від громадян та суб’єктів господарської і фінансової діяльності до державних фондів. Ці процеси мають об’єктивний характер. Для забезпечення обороноздатності, судочинства, державного управління, проведення соціальної політики та інших функцій в державі створюються відповідні фонди. До джерел їх фінансування відносяться різні надходження. Та найбільш важлива роль належить податкам.

Податки – це, по-перше, виплати певних суб’єктів до державних фондів. Державні органи влади визначають коло осіб, що залучаються до оподаткування. По-друге, це обов’язкові платежі. Суб’єкти оподаткування зобов’язані здійснювати установлені виплати в обов’язковому порядку. В разі відмови їх виконати добровільно, використовуються засоби примусового стягнення. Для цього в складі державного апарату створюються відповідні служби. По-третє, податки виплачуються в певних, установлених законодавством країни розмірах. Їх величина залежить від багатьох факторів: стану розвитку економіки, рівня доходів суб’єктів оподаткування, обсягів державних видатків та ін.

Важливим є і те, що податки використовуються для мобілізації коштів до різних державних фондів. Найбільш значущим є державний бюджет. Це – основний фонд, що формується на рівні держави або відповідної територіальної одиниці. Державний бюджет є основною фінансування найбільш важливих функцій державних органів управління. Податки (в їх широкому розумінні) використовуються також з метою забезпечення надходжень до цільових державних фондів: пенсійного фонду, фонду соціального страхування, валютного фонду, інноваційного фонду та ін. В сучасній практиці мають місце і галузеві та місцеві позабюджетні фонди, надходження до яких здійснюється на добровільних (не обов’язкових) засадах.

Нерідко податки розглядаються тільки як обов’язкові платежі до державного бюджету. Так, Буряковський В.В., Карамзін Г.Я., Каламбет С.В., Водолазька О.А. визначають їх таким чином: “Податки – це установлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, які виплачують фізичні і юридичні особи в бюджет в розмірах і в строки, передбачені законом”. В “Фінансовому словнику” зазначено: “Податки - система обов’язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел формування доходів державного бюджету”.

Та в такому разі ті платежі, що є обов’язковими, але не спрямовуються до державного бюджету не можуть бути віднесеними до податків. Разом з тим, обов’язкові виплати фізичних і юридичних осіб, наприклад, до державного пенсійного фонду навряд доцільно виключати зі складу системи оподаткування. Важливим є і те, що не всі юридичні та фізичні особи можуть бути платниками податків. В окремих випадках певні їх категорії вилучаються з їх складу. Прикладом може бути відсутність оподаткування прибутковим податком громадян з низькими доходами, виключення зі складу суб’єктів оподаткування інвалідів та інших категорій населення. Маються також галузі, де підприємства звільнені від виплати окремих податків.

Макконел К.Р. і Брю С.Л. розглядають податки як “примусові платежі державі, що здійснюють домогосподарства чи фірми у вигляді грошей (або товарів і послуг), взамін яких домогосподарство чи фірма не отримує товару або послуги”. В такому визначенні особлива увага звертається на те, що платники податків не отримують в обмін на проведені платежі товарів або послуг. Але таке визначення доцільно застосовувати тільки до терміну податків у вузькому значенні (про що мова буде далі). Не зовсім вдалим є визначення і суб’єктів оподаткування: домогосподарств, фірм та держави. Адже в таку схему не вписуються, наприклад, об’єднання підприємств, політичні партії, громадські організації, інші суб’єкти, що залучаються до виплати податків. Не визначеними виявляються і державні фонди, до яких вносяться платежі. Держава має багато різноманітних фондів, а державний бюджет – це лише один з них (правда, найбільш важливий).

У визначені податків доцільно зазначити, по-перше, що це обов’язкові платежі. Їх виконують суб’єкти самостійно. Але в разі відмови від виплати податків вони вилучаються примусово. Для цього створюється спеціальна державна служба. По-друге, це платежі до державних фондів. Останні включають як державний бюджет, так і державні цільові фонди, ресурси яких формуються за рахунок обов’язкових відрахувань. Третє положення відображає, що платниками є лише визначені суб’єкти. Адже в окремих випадках маються громадяни, підприємства, представництва та ін., які не включаються до платників податків з тих чи інших причин. Важливим є і четверте положення, що стягнення податків здійснюється в певному порядку і розмірах. Обов’язковість, спрямованість, визначення платників, порядок і розміри оподаткування регламентуються законодавством. Це п’ятий важливий пункт, що вимагає відображення в понятті податків.

Виходячи з цього, можна дати таке загальне визначення податків. Податки – це обов’язкові виплати до державних фондів з боку визначених суб’єктів в порядку і розмірах, установлених законодавством. До таких суб’єктів, як правило, відносяться фізичні та юридичні особи, що одержують доходи або здійснюють певні операції. Порядок і розміри оподаткування установлюються законодавством країни. У відносинах між державами основою регулювання податкових платежів є міжнародні угоди. Основні вимоги законодавства конкретизуються в положеннях та інструкціях, які приймаються урядом. Вони є основою для проведення практичної діяльності з питань мобілізації та використання податків.

Більш конкретне визначення податків дано в законі України “Про систему оподаткування”. “Під податком і збором (обов’язковим платежем), - зазначається в ст.2 Закону, - до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування”. Тут уточнюється, що обов’язкові платежі можуть здійснюватися тільки до бюджету або державних цільових фондів. При цьому передбачається врахування різних рівнів бюджету (Державного, республіканського та місцевого). Важливим є і те, що замість загального визначення суб’єкта оподаткування (фізичної або юридичної особи) використовується термін платник податків. Тим самим, в сферу діяльності Закону не включаються особи, які за тих чи інших причин звільняються від оподаткування.

Оподаткування безпосередньо пов’язане з формуванням державності. Першою формою податків вважаються жертвоприношення. По суті воно мало примусовий характер, але засобами до виконання жертв були культові та релігійні переконання. Пояснювалося це тим, що жертви приносилися не культовим особам, а богу. Далі виникла необхідність виплат на користь князів та церков. Першими формами оподаткування були натуральні виплати. Так, в стародавньому Єгипті землевласники виплачували оброк за землю хлібом, рибою та худобою. Такі податки сплачувалися фараону.