Від операційної діяльності 7 страница

Трансферти – це кошти, одержані бюджетом на безоплатній та безповоротній основі. Такі кошти Державним бюджетом можуть бути одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав та міжнародних організацій. Частка трансфертів в доходах Державного бюджету є невеликою і складає до 0,15% їх загальної суми.

До джерел фінансування дефіциту державного бюджету відносяться внутрішні та зовнішні запозичення. При цьому вони не можуть використовуватися для забезпечення поточних видатків держави. Винятком можуть бути випадки, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. При цьому, емісійні кошти НБУ не можуть використовуватися для фінансування дефіциту Державного бюджету. Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу установлюються законом про Державний бюджет України (чи рішенням про місцевий бюджет).

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% ВВП..

Надходження до державних цільових фондів включають обов’язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до державних цільових фондів. Такі відрахування проводяться з метою забезпечення фінансування державних цільових програм. Державні цільові фонди займають до 0,3 % в доходах Державного бюджету. Зокрема, сюди включаються відрахування до фондів: здійснення заходів щодо ліквідації наслідків ЧАЕС; соціального страхування; сприяння зайнятості населення; інноваційного фонду; соціального захисту інвалідів; охорони навколишнього середовища; будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування; фонду фінансування витрат на авіаційну діяльність та ін.

Розділ, який охоплює інші доходи, включає надходження у вигляді: перевищення доходів над видатками Національного банку України, коштів, одержаних від розміщення внутрішніх позик; надходження у вигляді повернутих державних позик, процентів за позиками і кредитами, наданими державою, коштів від конфіскованого майна, безхозного майна та ін.

Всі податкові доходи Державного бюджету в залежності від категорій платників поділяються на такі групи:

1. Податки з доходів фізичних осіб

2. Податки на доходи юридичних осіб

3. Податки на соціальне страхування

4. Акцизи

5. Податки на майно і дарування

Особливістю формування доходів бюджету в Україні є відносно низька питома вага податків з громадян (в 2 –3 рази нижча, ніж в інших країнах), досить висока частка доходів юридичних осіб, порівняно великі (з урахуванням відрахувань до Пенсійного фонду України) платежі на соціальне страхування. Не зовсім раціональним є і співвідношення між прямим і непрямим оподаткуванням. Прямі податки складають біля 25% доходів, а акцизи – більше 35%. Доцільним є оподаткування в більшій мірі прямими податками.

Згідно з порядком розподілу і надходження доходів до відповідних бюджетів, всі доходи розділяються на закріплені і регулюючі.

До закріплених доходів відносяться доходи, які повністю або в установленій законодавством частці (від загальнодержавних податків та зборів) перераховуються до відповідних бюджетів. Порядок розподілу закріплених доходів між ланками бюджетної системи установлюється Бюджетним Кодексом України. До таких доходів відносяться: податок на майно підприємств і організацій, плата за землю, орендна плата за оренду майна цілісних майнових комплексів, які перебувають у загальнодержавній власності, перевищення доходів над видатками НБУ, одержані дивіденди на акції, що знаходяться в загальнодержавній власності та ін.

Регулюючі доходи – це надходження до відповідного бюджету коштів у вигляді відрахувань (від загальнодержавних податків і зборів), які затверджуються на кожний бюджетний рік. Такі доходи визначаються Законом про Державний бюджет на поточний рік. До регулюючих доходів в України відносяться: ПДВ, акцизний збір. доходи від приватизації державного майна, прибутковий податок з громадян, збір на обов’язкове пенсійне страхування, який сплачується при купівлі – продажу валют, торгівлі ювелірними виробами, нерухомості, та ін.

 

Видатки державного бюджету та їх класифікація

Видатки державного бюджету відіграють важливу роль в розвитку країни. Вони є основою забезпечення фінансування соціальних програм, регулювання економіки, проведення структурної перебудови народного господарства, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, збільшення обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб, розвитку міжнародних відносин та інших важливих напрямів діяльності. Разом з тим, в залежності від рівня розвитку держави, історичних, культурних та інших факторів роль держави в вирішенні соціально – економічних проблем змінюється. У зв’язку з цим відбуваються зміни в обсягах та структурі державних випадків.

В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків не відносяться ті фінансові ресурси, що використовуються з метою погашення боргових бюджетних зобов’язань, а також повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів поділяються на такі групи:

1. Видатки, які не можуть бути переданими на виконання до АР Крим та місцевого самоврядування. До таких видатків відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу; державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства та ін. Ці видатки виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

2. Видатки, що забезпечують загальнодержавні функції, але передаються на виконання АР Крим та місцевого самоврядування. Такі видатки на основі принципу субсидіарності передаються з метою забезпечення найбільш ефективного їх використання.

3. Видатки на реалізацію прав та обов’язків АР Крим та місцевого самоврядування. Видатки зазначені в пунктах 2 і 3 здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Класифікація видатків бюджету проводиться з використанням багатьох критеріїв. До основних з них відносяться:

1. За функціями, з виконанням яких пов’язані видатки. Це – функціональна класифікація видатків бюджету.

2. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки. Таке визначення називається економічною класифікацією бюджетних видатків.

3. За ознакою головного розпорядника бюджетних коштів. Це – відома класифікація видатків.

4. За бюджетними програмами (або програмна класифікація видатків)

Видатки за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, АР Крим чи місцевого самоврядування.

До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:

- державного управління, судової законодавчої та виконавчої влади;

- національної оборони;

- освіти та охорони здоров’я;

- соціального захисту та соціального забезпечення;

- культури та мистецтва;

- розвитку телебачення, радіомовлення, преси, книговидання та інформаційних

агентств;

- фізичної культури та спорту;

- державних програм (регіонального розвитку, реставрації середовища та ін.);

- поповнення державних запасів і резервів;

- обслуговування державного богу;

- інших програм, що мають виключно державне значення;

До основних видатків, що проводяться з бюджету АР Крим та місцевих бюджетів відносяться такі види видатків:

- на державне управління (на республіканському, обласному, районному, міському,

селищному та сільському рівнях);

- на освіту та охорону здоров’я;

- на соціальний захист та соціальне забезпечення;

- на розвиток культури і мистецтва;

- на фізичну культуру і спорт.

За економічною характеристикою видатки поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування. Поточні видатки відносяться до загального фонду, а капітальні – до спеціального.

Капітальні видатки – це видатки бюджету для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Зокрема, такі видатки направляються на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків, пов’язаних з розширенням відтворення. Вони досягають біля 9-10% видатків бюджету.

Поточні видатки – охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку. Сюди відносяться: фінансування національної оборони, державного управління, судової влади, правоохоронної діяльності, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва, та ін. Вони складають біля 90% суми видатків бюджету.

В Україні сума видатків, які використовуються на фінансування загальних витрат більше, ніж в 6 разів перевищують видатки розвитку. У більшості країн світу держава є одним із провідних інвесторів. В нашій країні на державні капіталовкладення припадає менше 10% загального їх обсягу.

Кредитування включає операції, пов’язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості. На основі кредитування з’являються зобов’язання перед бюджетом, які передбачають повернення одержаних коштів до бюджету.

За відомою класифікацією видатки розподіляються серед головних розпорядників бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи, що мають право на одержання бюджетних асигнувань, на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. До складу розпорядників бюджетних коштів, зокрема, відносяться міністерства, комітети, комісії, адміністрації, управління, агентства, університети, служби та ін. З обсягами наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Програмна класифікація видатків бюджету використовується в тому разі, коли бюджет формується за програмно – цільовим методом.

Класифікація видатків державного бюджету приведена на рис. 6.3.

 

 

Рис. 6.3. Класифікація видатків державного бюджету

 

З метою фінансування непередбачених видатків (тобто видатків, що не мають постійного характеру, створюється резервний фонд бюджету, його обсяги, згідно з законодавством України не можуть перевищувати 1% суми видатків загального фонду державного бюджету. Порядок використання коштів резервного фонду визначається рішеннями Кабінету Міністрів України.

 

 

Критерії ефективності витрачання бюджетних коштів

 

Для забезпечення поступального розвитку країни бюджетні кошти повинні витрачатися

раціонально. Ця проблема вирішується на протязі багатьох сторіч. Але і на сьогоднішній день такі питання є актуальними для промислово-розвинутих держав. Що ж стосується країн з перехідною економікою, то питання оптимального витрачання бюджетних коштів стоять дуже гостро. Адже бюджетний процес здійснюється в таких випадках за складних умов. Вирішення таких проблем потребує визначення основних засад аналізу витрачання коштів бюджету.

Під ефективністю розуміють одержання максимального ефекту від проведення певних операцій. Але якщо в підприємницькій діяльності поняття ефективності відображається в таких показниках, як чистий прибуток, рентабельність, прибуток на акцію, то для аналізу державного бюджету використовуються інші підходи. Перш за все, потребує визначення відповідність витрачання коштів поставленим задачам. Разом з тим, враховується співвідношення між витратами та одержаними результатами. Важливим фактором є і строки надання послуг та придбання товарів, що здійснюються за рахунок бюджету.

При проведенні аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів використовуються такі показники:

Відповідність витрачання коштів поставленим цілям та задачам.

Ступінь задоволення потреб суспільства в ході витрачання коштів бюджету.

Оптимізація (досягнення раціональних обсягів) витрачання коштів з метою вирішення поставлених задач.

Забезпечення черговості витрачання коштів за визначеними напрямами.

Відповідність фактичної вартості товарів та послуг, придбаних за бюджетні кошти справедливій вартості.

Додержання строків оплати продукції (товарів, послуг), що купуються за бюджетні кошти.

Досягнення ефективності використання фінансових результатів розглядається в

економічній теорії як одержання максимального ефекту за умов витрачання визначеного обсягу коштів. А ефект відображається в наведених вище показниках. В такому випадку аналіз ефективності витрачання коштів бюджету зводиться до визначення кожного з показників. Їх можна згрупувати в такі розділи:

Ступінь задоволення потреб суспільства, що передбачається досягнути в процесі витрачання коштів.

Визначення співвідношення між досягнутими результатами та обсягами витрат.

Врахування фактору часу в процесі використання бюджетних коштів.

Ступінь задоволення потреб суспільства у зв’язку з реалізацією бюджетних програм

визначається шляхом порівняння досягнутих результатів з запланованими цілями. Якщо кошти бюджету витрачаються відповідно затвердженого кошторису, тоді мається узгодженість між метою та результатами використання ресурсів. Але в окремих випадках, враховуючи динаміку розвитку країн в умовах переходу до ринкової економіки, доцільно здійснювати коригування цього процесу. Використання коштів з метою фінансування витрат безпосередньо не пов’язаних з кошторисом не завжди треба розглядати, як нецільове їх витрачання. Адже при цьому ми можемо також досягнути певного ефекту. Та такі корективи доцільно завчасно вносити до відповідних кошторисів.

Тому з точки зору задоволення потреб суспільства неефективне використання бюджетних коштів зводиться до таких видатків, які є необов’язковими та не відповідають кошторису. Але це лише один з аспектів аналізу ефективності витрачання бюджетних коштів. Визначення ефекту передбачає розгляд співвідношень між досягнутими результатами та витратами. Адже надання тих чи інших послуг населенню можливе з більшими або меншими обсягами витрат. У випадках, коли товари або послуги сплачуються за завищеними цінами, тоді має місце надмірне витрачання ресурсів. І навіть за умов задоволення потреб населення (за якістю та кількістю товарів та послуг) в таких випадках витрачання бюджетних коштів не можна розглядати як ефективне.

Врахування фактору часу зводиться до того, що заплановані видатки повинні здійснюватися в установлені строки. В разі, коли передбачені кошторисом виплати, надання послуг або придбання товарів проводяться з порушенням прийнятих термінів, витрачання бюджетних ресурсів також є неефективним. В такому разі задоволення потреб населення здійснюється з перебоями, що зменшує якість державних програм. Так, якщо державні службовці одержують заробітну плату з затримкою в декілька місяців, це приводе до погіршення їх життєвого рівня. Одержання передбачених виплат в майбутні періоди не завжди можуть повністю компенсувати попередні витрати. Критерії ефективності витрачання коштів державного бюджету відображені на рис. 6.4.

 

 

 

Рис. 6.4. Критерії ефективності витрачання коштів державного бюджету

 

До неефективного використання бюджетних коштів також можна віднести придбання товарно-матеріальних цінностей в кількості, що перевищує потреби, купівлю морально застарілих цінностей, оплату продовольчих товарів з простроченими термінами використання та ін. Не доцільною є оплата товарів та послуг за умов довгострокової дебіторської заборгованості. Не можна вважати обґрунтованими операції з оплати видатків за наявністю заборгованості з захищених статей бюджету. Неефективними будуть видатки, що використовуються з метою утримання засобів, які не використовуються, або дають віддачу лише частково.

Розрахунок обсягів втрат від неефективного витрачання бюджетних коштів передбачає визначення суми нецільового використання ресурсів. Це витрачання коштів не передбачених кошторисом. У випадках, коли цільове спрямування бюджетних ресурсів є зваженим, але мається різниця між цінами придбання товарів (робіт, послуг) та їх справедливою вартістю також можна зробити висновок про те, що кошти використані не ефективно. Від’ємною в системі оцінки приймається і вартість товарів, придбаних за рахунок коштів бюджету, яка не може бути застосованою за своїм призначенням у визначені терміни.

Обсяги втрат від інфляційних витрат, пов’язаних з погашенням дебіторської заборгованості також зменшують ефективність витрачання бюджетних коштів. Потребують врахування також сума фінансових санкцій, сплачених на суму кредиторської заборгованості, вартість капіталовкладень, використання яких припинено, витрати в сумах, менших за мінімальну потребу для виконання передбачених програм, через що вони не зазначені необхідними послугами та ін.

Зазначені підходи до визначення ефективності витрачання бюджетних коштів потребують конкретизації та впровадження в практику. Вони використовуються в процесі проведення. На основі проведеного аналізу визначаються заходи з метою скорочення неефективних видатків та підвищення ефективності використання бюджетних коштів в цілому. Впровадження таких заходів є однією з важливих задач державних органів управління та контролю за витрачанням та використанням коштів бюджетів. Підвищення ефективності використання коштів бюджету є важливим фактором зростання добробуту та прискорення економічного розвитку країни.

 

Організація виконання державного бюджету

 

Важлива роль в бюджетному процесі належить виконанню бюджету. В його ході проводиться мобілізація коштів, передбачених законом про Державний бюджет, а також організація їх використання.

Виконання бюджету – це забезпечення одержання доходів, передбачених у бюджеті і фінансування видатків. При цьому метою виконання бюджету є досягнення повної і своєчасної суми надходжень до бюджету. Видатки повинні здійснюватися в найбільш раціональних формах та обсягах з забезпеченням їх ефективного використання.

Виконання державного бюджету покладається на уряд країни. При цьому безпосередньо організацію та управління виконанням бюджету здійснює Міністерство фінансів України.

До задач, що воно вирішує відноситься також координація діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Особлива роль в процесі виконання державного бюджету належить організації його касового обслуговування.

Касове обслуговування бюджету включає одержання, зберігання та видачу коштів в ході виконання бюджету. У світовій практиці використовуються три основні системи касового обслуговування державного бюджету: казначейська, банківська і змішана (казначейсько – банківська). Використання першої системи передбачає, що всі операції, пов’язані з касовим виконанням бюджетів всіх рівнів проводяться виключно казначейством.

Банківська система касового виконання бюджету забезпечує проведення всіх операцій державними та комерційними банками, яким уряд надає право на виконання таких функцій.

При змішаній системі операції з касового виконання бюджетів проводяться як казначейством так банками. В таких умовах можливі різні варіанти. Казначейство може здійснювати контроль лише за касовим виконанням бюджету з боку банків. Інша схема передбачає виконання певних бюджетів виключно казначейством, а інших – банками.

В процесі касового виконання бюджетів комерційними банками виникає ситуація, коли бюджетні кошти певний час знаходяться у розпорядженні банків і можуть використовуватися з метою забезпечення їх операцій. При цьому, комерційні банки зобов’язані сплачувати процентні доходи за використання державних коштів. Це приводе до збільшення доходів бюджетів. Разом з тим, ускладнюється управління державними коштами з боку державних органів управління. Адже банки, керуючись власними інтересами можуть затримувати проведення розрахунків з бюджетними коштами. В умовах існування банківської системи касового виконання бюджетів не виключні випадки “зникнень” коштів бюджетів на певний час з невідомих для державних органів управління причин.

В Україні до 1995 р. існувала банківська система виконання бюджетів. Органи державного управління на всіх рівнях приймали рішення про порядок формування, розподілу і використання доходів бюджетів. А операціями, пов’язаними з касовим виконанням бюджету займаються банки України. До них, зокрема відносилися: НБУ, АК “Україна”, Укрсоцбанк”, “Укрексімбанк”, Державний Ощадний банк України, КБ “Аваль”, КБ “Приватбанк” та ін. Починаючи з 1995 р. в Україні почала формуватися змішана система касового виконання бюджету.

Згідно з Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України (ДКУ). Метою його заснування стало забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності в фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів в Державному бюджеті України. ДКУ утворено при Міністерстві фінансів України. З метою обслуговування державного бюджету України ДКУ проводить такі операції:

1. Зарахування державних коштів на рахунки ДКУ, їх розподіл між розпорядниками та проведення платежів.

2. Організація розрахунково – касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

3. Здійснення контролю бюджетних повноважень при проведенні касових операцій.

4. Організація бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

З метою виконання державного бюджету Міністерство фінансів України складає і затверджує бюджетний розпис.

Бюджетний розпис – це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, визначаються бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів на певні періоди відповідно до бюджетної класифікації. Бюджетний розпис повинен відповідати встановленим бюджетним призначенням.

В процесі виконання державного бюджету за доходами органи державного управління виконують певні функції. Забезпечення повного та своєчасного надходження податкових та неподаткових надходжень здійснюють органи стягнення. Надання відстрочок по сплаті податків і зборів на умовах податкового кредиту проводе Міністерство фінансів України. Доходи бюджету зараховуються на єдиний казначейський рахунок ДКУ.

Виконання державного бюджету за видатками передбачає проведення таких операцій:

- Встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі бюджетного розпису.

- Затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів.

- Взяття бюджетних зобов’язань.

- Отримання товарів, робіт та послуг

- Здійснення платежів

- Використання товарів, робіт та послуг та виконання бюджетних програм.

Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

До бюджетного зобов’язання відноситься розміщення замовлення, придбання товару та послуг, що здійснюються відповідно до бюджетного асигнування. Бюджетні асигнування є підставою для затвердження кошторису.

Кошторис – це основний документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків для виконання установою своїх функцій.

 

Бюджетна політика і її інструменти

Важлива роль в розвитку державних фінансів належить бюджетній політиці.

Бюджетна політика охоплює операції з формування, розподілу і використання коштів державного бюджету з метою досягнення певних результатів. Бюджетна політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському і місцевому. На кожному з них бюджетна політика має певні особливості. Разом з тим бюджетна політика на рівні окремого бюджету тісно пов'язана з іншими бюджетами. Першочергове значення в розвитку бюджетної політики належить її проведенню на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.

Перш за все бюджетна політика проводиться в процесі формування доходів бюджетів. В ході її здійснення визначаються:

- Перелік та межі податкових надходжень.

- Пільги з оподаткування галузей, підприємств і визначених груп населення.

- Форми та розміри неподаткових доходів.

- Межі проведення операцій державних органів управління з капіталом.

- Джерела формування доходів бюджетних цільових фондів.

- Напрями і розміри офіційних трансфертів.

- Граничні розміри державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

- Умови надання, розміри, та механізми стягнення державних гарантій за кредити.

- Умови проведення управління державним боргом.

- Порядок реструктуризації та списання заборгованості (недоїмки) до бюджетів.

- Джерела формування коштів, установ і організацій, які утримують за рахунок

державного бюджету.

В процесі розподілу коштів державного бюджету бюджетна політика

проводиться шляхом визначення і закріплення видатків за основними розпорядниками.

Таким чином фінансується державні витрати на утримання органів державного управління, оборони, розвиток освіти і науки, народного господарства, захист навколишнього середовища, обслуговування державного боргу та ін. Державні видатки відіграють важливу роль в проведенні структурної перебудови економіки, розвитку підприємницької діяльності, вирішенню соціальних проблем. Державні видатки використовуються для забезпечення стабільного розвитку країни в найважливіших напрямках.

Бюджетна політика має за мету досягнення певних народногосподарських результатів: економічного зростання, цінової стабільності, повної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької діяльності, підтримки малозабезпечених верств населення, забезпечення рівних умов для розвитку територій, та ін. Вибір орієнтирів проведення бюджетної політики, по суті передбачає і напрями її проведення. Так, наголос на економічне зростання передбачає сприяння процесам надання суспільних благ, здійснення видатків на сферу освіти, науки, та ін.

Для забезпечення цінової стабільності і повної зайнятості уряд повинен проводити політику зі збільшення видатків та зменшення рівня оподаткування в періоди спаду, скорочення видатків і підвищення рівня оподаткування в періоди економічного зростання.

На кожному етапі розвитку країни бюджетна політика вирішує певні задачі, до яких,

зокрема відносяться:

Формування достатніх доходів для всіх ланок бюджетної системи.

В процесі її вирішення використовуються такі інструменти: перелік та ставки податків і зборів, пільги з оподаткування, трансферти та ін.

Раціоналізація обсягів і структури видатків бюджету.

Для цього використовуються такі інструменти: розмежування загальних і капітальних видатків, визначення обсягів державних інвестицій і державного кредиту, досягнення раціональних розмірів державних гарантій за кредити та ін.

Оптимізація кредиторською та дебіторською заборгованості бюджетів.

Інструментами досягнення таких задач є скорочення бартерних операцій, використання вексельних розрахунків, поліпшення роботи виконавчих органів зі збору доходів і виконання видатків, списання і реструктуризація заборгованості та ін.

Досягнення бюджетної збалансованості.

До інструментів, за допомогою яких реалізуються такі задачі, відносяться: державі позики, створення резервів, одержання кредитів та ін.

Збалансованість бюджетів всіх рівнів.

Вирішення таких задач здійснюється з використанням таких інструментів, як бюджетне регулювання, проведення взаємозаліків між різним ланками бюджетної системи та ін.

Напрями проведення бюджетної політики на загальнодержавному рівні визначаються рішеннями Верховної Ради України і відображаються в законах і постановах. До найбільш важливих з них відносяться: Бюджетний Кодекс України, бюджетна резолюція, Закон "Про державний бюджет на поточний рік" та ін. В процесі виконання бюджету бюджетна політика реалізується урядом, а також іншими органами державного управління: НБУ, ФДМУ, та ін. На республіканському рівні бюджетна політика проводиться ВР АР Крим та урядом. На місцевих рівнях - відповідними радами народних депутатів та виконавчими органами.

Бюджетна політика здійснює вплив на всі напрями макроекономічного розвитку країни. Так, нарощування дефіциту державного бюджету, як правило, є основою збільшення інфляції. А темпи її зростання залежать від джерел фінансування дефіциту. Як правило, використовуються такі джерела:

кошти центрального банку;

ресурси комерційних банків та інших юридичних і фізичних осіб – резидентів країни;

кошти нерезидентів (іноземних суб’єктів);

збільшення кредиторської заборгованості уряду.