Семінарське заняття № 4 « Відповідальність у міжнародному праві »
Час проведення 2 години.
Навчальні питання:
1. Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.
2. Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.
3. Відповідальність держав у міжнародному праві.
4. Підстави відповідальності фізичних осіб в міжнародному праві.
Методичні вказівки
Розпочати відповідь на перше питання варто з визначення відповідальності, як важливого інституту міжнародного права. При цьому зазначаючи, що у справі підтримки міжнародного правопорядку інститут міжнародно-правової відповідальності відіграє значну роль і є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм права, засобом відновлення порушених міжнародних відносин. До підстав міжнародно-правової відповідальності слід назвати порушення міжнародного зобов’язання, тобто вчинення міжнародного правопорушення. Виходячи із вітчизняної доктрини міжнародного права міжнародні правопорушення доцільно розмежувати на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. В межах цього питання потрібно дати характеристику цих міжнародних правопорушень, а також вказати на їх відмінні ознаки за об’єктом посягання і ступенем їх суспільної небезпеки.
Відповідаючи на друге питання слід зауважити, що міжнародно-правова відповідальність реалізується в конкретних видах (загальний зміст, юридичний характер наслідків за вчинення міжнародного правопорушення) і формах (способи реалізації відповідальності в межах конкретного виду відповідальності). Розрізняють два види відповідальності: політичну і матеріальну. Саме від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності буде застосований. В рамках політичного виду відповідальності варто виділити і охарактеризувати такі форми: репресалії, реторсії, сатисфакції і санкції. Сутністю матеріальної відповідальності слід назвати повну або часткову компенсацію завданих матеріальних збитків. При цьому вказати на форми матеріальної відповідальності: репарації, реституції і субституції. В межах даного питання важливо розглянути питання щодо підстав звільнення від міжнародно-правової відповідальності.
Висвітлюючи третє питання потрібно підкреслити, що суб’єктом відповідальності в міжнародному праві, як правило, виступає держава. При цьому держава розглядається як єдине ціле незалежно від того, який орган держави вчинив правопорушення. Держава відповідає за всі свої органи, так само як і за діяння посадових та інших уповноважених осіб. Особливу увагу слід звернути на положення Проекту статей щодо відповідальності держав 2001 року, що визначає кваліфікаційні умови за яких поведінка будь-якого органу, особи або установи повинна розглядатися діяння самої держави відповідно до міжнародного права.
Завершуючи роботу над темою необхідно звернутися до питання відповідальності фізичних осіб, що займає особливе місце в міжнародному праві. Важливо вказати, що індивідуальну відповідальність передбачають деякі міжнародні конвенції, Статути створених міжнародних трибуналів щодо Югославії і Руанди і положення Статуту Міжнародного кримінального суду. Особливу увагу слід звернути на діяльність Міжнародного кримінального суду, проблеми співвідношення положень Статуту та національного законодавства України, зокрема Конституції України.
Питання цільових виступів:
1. Санкції в міжнародному праві.
2. Відповідальність міжнародних організацій.
Література
Основна література:
1. Статут ООН від 26 червня 1945 року // Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост. Н.И. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИФРА-М, 1997. – С. 214-243.
2. Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 року. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення 1993 року // Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост. Н.И. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИФРА-М, 1997. – С. 584-664.
3. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.
4. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.
5. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.
6. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Х.: Консум, 1999. – 528 с.
7. Тодоров И.Я., Субботин В.Н., Филонов А.В. Международное публичное право: Уч. пособие. – К.: Знання, 2005. – 414 с.
Додаткова література:
1. Баймуратов М. Международно-правовые аспекты становления европейской системы безопасности в ХХI веке. – Одесса: Юрид. лит. – 2004. – 184 с.
2. Галака С.П. Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у міжнародних відносинах. – К.: КВЦ „Київ. університет”, 2002. – 278 с.
3. Гудби Дж. и др. Стратегия стабильного миру. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. – М.: Межд. отношения, 2003. – 208 с.
4. Калядин А. Роль принуждения в стратегии нераспространения оружия массового уничтожения // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – № 5. – С. 3-11.
5. Котляр В.С. Эволюция стратегической доктрины НАТО // Совр. Европа. – 2004. – №2. – С. 110-120.
6. Нікітюк В. Етнонаціональні конфлікти і європейська безпека // Проблеми міграції. – 1999. – № 3. – С. 2.
7. Петровский В.Ф. Стратегическая безопасность – требование ХХI века // Совр. Европа. – 2004. – №1. – С. 37-47.
8. Рахманов Ю. Шансы глобальной безопасности в ХХІ веке // Международная жизнь. – 1997. – № 10. – С. 3-9.
9. Романов В.А. Безъядерные зоны: глобализация через регионализм? // МЖМП. – 1998. – № 3. – С. 162-174.
10. Тузмухамедов Б.Р. Правовые основы проведения операция по поддержанию мира в содружестве независимых государств // МЖМП. – 2000. – № 2. – С. 73-89.
11. Хартия об особом партнерстве между Украиной и Организацией Североатлантического договора. Комментарий // МЖМП. – 1998. – №1. – С. 296-301.
12. Ясносокирский Ю.А. Миротворчество: некоторые концептуальные аспекты политического урегулирования конфликтов и кризисных ситуаций // МЖМП. – 1998. – № 3. – С. 46-52.
