Лекции.Орг


Поиск:




Психологічні механізми виховання




ЛЕКЦІЯ 2

МЕХАНІЗМИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

План лекції.

1. Психологічні механізми виховання.

2. Закономірності виховання.

3. Принципи виховання.

 

Психологічні механізми виховання

Ефективність виховання суттєвим чином залежить від врахування педагогом об'єктивних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості: її почуттів, потреб, переконань, ціннісних орієнтацій, рис характеру.

Механізми виховання - це шляхи розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості в процесі засвоєння нею соціального досвіду. Необхідно врахо­вувати, що механізми, як і закономірності існують об'єктивно. Вони завжди діють, незалежно від того, усвідомлює їх педагог чи ні.

Основу розвитку мотиваційної сфери особистості складають такі психологічні механізми: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, підтримання внутрішньої узгодженості поглядів, самоспостереження. Розглянемо детальніше кожний із них.

Ідентифікація - емоційно обумовлений процес ототожнення себе з іншою людиною, внаслідок чого засвоюються моральні норми, цінності, уставовки і способи поведінки цієї людини. З.Фрейд вважав, що ідентифікація - це «уподібнення Я іншому Я, внаслідок чого перше Я у певних відношеннях поводить себе як друге, наслідує його, приймає його до певної міри в себе». Внаслідок ідентифікації відбувається прийняття індивідом цінностей та переконань оточуючих людей, включення їх у власний внутрішній світ. Ідентифікація передбачає наявність сильного емоційного зв’язку між індивідом і людиною, роль якої він на себе приміряє, з якою він себе ототожнює.

З.Фрейд вважав, що саме завдяки ідентифікації формується совість, яка. на його думку, приходить до нас в образі інших людей.

Ідентифікація відбувається мимовільно, незалежно від цілеспрямованих зусиль вихователя, а також без усвідомлених намагань з боку дітей. їй сприяють дві умови: більш менш тривала взаємодія з вихованцями, формування в них позитивного емоційного ставлення, довіри до вихователя. Це висуває виняткові вимоги до особистості і поведінки педагога: його переконання, ціннісні орієнтації, манери повинні відповідати виховним цілям, оскільки незалежно від того, хоче він цього чи ні. діти будуть засвоювати їх.

Емоційне обумовлювання полягає у формуванні позитивного ставлення до об’єктів та способів поведінки, які супроводжуються позитивними емоціями, і негативного до тих, які супроводжуються негативними емоціями. Якщо та чи інша поведінка з певних причин регулярно викликає позитивні емоції, вона стає бажаною для індивіда, внаслідок чого формується відповідний мотив. Цей механізм лежить в основі методів покарання і заохочення. Діти засвоюють норми і способи поведінки внаслідок позитивного або негативного підкріплення їхніх дій соціальним оточенням. Щедрість, чуйність, агресивність - все це може отримати позитивне підкріплення, але може і гальмуватися покараннями.

Наслідування, імітація — засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточуючими. Це цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. На відміну від ідентифікації наслідування передбачає наявність у індивіда свідомого прагнення, наміру засвоїти способи поведінки, манери, звички. Крім того, воно полягає в імітації здебільшого зовнішніх, доступних спостереженню способів поведінки, а не переконань і ціннісних орієнтацій.

Мотиваційне опосередкування - формування нових мотивів шляхом зв'язування у свідомості дитини явищ, до яких виробляється емоційне ставлення, з іншими явищами, які вже мають для неї цінність. Даний механізм набуває чинності у дошкільному та шкільному віці, коли достатнього розвитку досягають уява, мислення, здатність дитини прогнозувати і передбачати наслідки власних дій.

Механізм мотиваційного опосередкування лежить в основі вербальних (словесних) виховних впливів (метод переконування), які апелюють до свідомості вихованця, його здатності розуміти об'єктивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між власними діями та їх наслідками. Будь-який вербальний виховний вплив явно чи неявно містить у собі три компоненти: вказівний (як слід поводитися, яких норм дотримуватися, що вважати цінним тощо), ціннісний (чому, задля чого) і логічний (пояснення, демонстрація причинно-наслідкових зв'язків між вказівним і ціннісним компонентом: «якщо..., то...»).

Конформність - зміна індивідом власної поведінки або поглядів внаслідок реального чи уявного тиску групи. Таким чином особистість пристосовує свою позицію до позиції більшості, яка спочатку нею не приймалась. Розрізняють зовнішню і внутрішню конформність.

Зовнішня (публічна) конформність - демонстративна поступливість індивіда тиску групи з метою заслужити схвалення або уникнути покарання.

Внутрішня (особистісна) конформність - дійсна зміна установок внаслідок прийняття позиції оточуючих як більш обґрунтованої і доцільної, ніж власна.

Конформність залежить від ряду факторів:

1) характеристик індивіда (стать, вік, інтелект, тривожність);

2) характеристик групи, яка здійснює вплив (розмір, ступінь одностайності, послідовність у відстоюванні норм);

3) особливостей взаємозв'язку індивіда з групою (статус в групі, ступінь відданості їй).

Конформність забезпечує уніфікацію поведінки і установок людей, дотримання загальноприйнятих норм.

Вживання в соціальну роль - засвоєння особистістю норм і способів поведінки, дотримання яких вимагає прийнята нею соціальна роль.

Цей механізм описується в соціальній психології за допомогою понять «соціальний статус (позиція)» і «соціальна роль». Соціальний статус - це місце індивіда в системі соціальних стосунків, яке визначає його права і обов'язки. Зайнявши певну позицію, людина повинна виконувати й певну соціальну роль, тобто діяти так, як від неї очікують оточуючі. Роль - набір норм, які визначають, як поводитися людині, що займає дане соціальне положення. Набір соціальних позицій і ролей дуже широкий і різноманітний: роль дошкільника, першокласника, підлітка, юнака, члена дворової компанії, сина, дочки, вчителя, батька, матері, чоловіка, жінки і т.д. У міру вікового розвитку кількість ролей зростає. Кожна нова роль вимагає від особистості пристосування до соціальних установок, очікувань і цінностей найближчих соціальних груп. Таким чином зміна соціальних ролей зумовлює зміни в поглядах і цінностях особистості. Це пояснюється тим, що, по-перше, кожна роль має певний престиж, привабливість, розширює можливості для самост­вердження. Тому люди самі прагнуть посісти вищий соціальний статус і виконувати відповідну роль. Дошкільник, наприклад, мріє стати школярем, підліток - дорослим. По-друге, особистість намагається якнайкраще відповідати новій ролі, прагнучи заслужити схвалення оточуючих або уникнути осуду.

Дію механізму засвоєння соціальної ролі ілюструє відомий педагогічний прийом: якщо в класі є занадто активний і неспокійний учень, класний керівник призначає його відповідальним за дисципліну Роль «захисника порядку» інколи цілком змінює поведінку самого «захисника», несподівано викликаючи в нього справжнє прагнення до порядку.

Механізм підтримання внутрішньої узгодженості поглядів. Люди завжди намагаються зберегти певну гармонію в системі своїх переконань Коли особистість усвідомлює їх суперечливість або невідповідність між поглядами і поведінкою, виникає когнітивний дисонанс - неприємне напруження, дискомфорт, від якого вона намагається позбавитися. Таке трапляється, наприклад, коли ми усвідомлюємо, що діяли без достатніх на те підстав всупереч своїм переконанням.

Ми схильні вважати, що наша поведінка випливає з наших установок і переконань. Однак соціальні психологи експериментально довели, що можлива зворотна залежність: наші установки, погляди можуть бути наслідком нашої поведінки. Люди, як правило, відстоюють те, у що вірять, однак вони також вірять у те, що відстоюють. Установки і вчинки породжують одне одного, як курка і яйце. Механізм підтримання внутрішньої узгодженості поглядів пояснює, яким чином поведінка індивіда може змінювати його установки. Когнітивний дисонанс виникає, коли вчинки індивіда розходяться з його Я-концепцією (самосвідомістю). Якщо особистість вдалася до поведінки, яка суперечить її поглядам, без відчутного зовнішнього тиску, то єдиною можливістю зняти дисонанс залишається зміна власних переконань, уявлень про себе, приведення їх у відповідність до фактичної поведінки.

Отже, для того щоб змінити ту або іншу неадекватну установку індивіда, слід спонукати його до дій, які суперечать їй, використовуючи для цього найменші достатні стимули.

Закономірності виховання

Закономірність - це об’єктивно існуючий, повторюваний суттєвий зв’язок, який характеризує розвиток і функціонування певного процесу чи явища.

Процес виховання, як і процес навчання, має об’єктивні закономірності і вимагає дотримання певних принципів. Щоб належно організовувати виховний процес у навчально-виховному закладі, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати й брати до уваги його закономірності.

Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі зв’язки у вихованні, що зумовлюють його ефективність (всебічному й гармонійному розвитку особистості)..

У виховному процесі виявляються такі закономірності.

Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.

Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції-тощо.

Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність — головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.). Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямова них на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лишезгодом здійснюють позитивний виховний вплив.

Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському в колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємовиховання. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

Принципи виховання

Закономірності процесу виховання є теоретичною основою принципів виховання.

 

Принципи виховання – керівні положення, в яких визначено головні вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Принципи виховання – це не порада вони вимагають обов’язкового і повного втілення в шкільну практику. Принципи реалізовуються одночасно, комплексно, а не в по черговості. Всі принципи рівнозначно обов’язкові не має головних і другорядних.

Сучасна система виховання керується наступними принципами:

1.Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2.Суспільної спрямованості виховання. Вимагає відповідності змісту і засобів виховання та соціальної ситуації в якій здійснюється виховний процес. Завдання виховання мають зоорієнтовуватися на реальні соціально-економічні умови і передбачають формування у дітей прогностичної готовності до реалізації різноманітних соціальних завдань в майбутньому.

В практичній діяльності вчителя цей принцип вимагає реалізації таких правил:

- виховний процес будується з врахуванням реалій соціальних відношень, враховуючи особливості економіки, політики, духовності суспільства;

- школа не має обмежувати виховання дитини своїми засобами, необхідно широко використовувати і враховувати реальні фактори соціуму.

- педагог повинен корегувати негативний вплив соціуму на дитину;

- соціальне загартування дітей:

- проблеми відносин учнів необхідно вирішувати з дітьми, а не за них;

- дитина не завжди має легко домагатися успіху в своїх відношеннях з людьми: складний шлях до успіху – запорука успішного життя в майбутньому;

- не лише радість, а і страждання, переживання виховують людину;

- вольових зусиль для подолання труднощів у людини не буде завтра, якщо їх не має сьогодні.

- не можна передбачити всі складності життя, але людина має бути готова до їх подолання.

3 Виховання дитини в колективі (створення виховуючого середовища) Вимагає створення в навчальному закладі таких відносин, які б формували соціальність дитини. Визначальна умова для реалізації принципу формування та розвиток цілісного шкільного колективу учнів та педагогів, який стає ареною самовираження, самоствердження, самореалізації учнів.

Цей принцип виражається в таких правилах:

- школа для дитини має бути рідною, і вона має відчувати свою причетність до успіхів і невдач колективу;

- вчителі і учні – члени одного колективу – взаємодопомагають одне одному.

- спільна ціль школи – мета кожного вчителя і учня;

- необхідно реально довіряти учням, а не гратися з ними в довіру.

- кожний в колективі має бути творцем відносин і нових справ;

- байдужий педагог народжує байдужого учня.

4. Принцип опори на позитивне у вихованні. Реалізація полягає у необхідності вірити у дитину. Кожна дитина талановита, і завдання вихователя в тому, щоб знайти «родзинку» в кожному та надати допомогу дитині в його самоствердженні та самореалізації в житті. Всі невдачі учнів пояснюються двома причинами: відсутність любові і низька самооцінка.

Саме виявивши позитивне у вихованцеві, можна визначити конкретні завдання по організації успіху вихованця, щоб зміцнити почуття гідності, впевненості на основі усвідомлення своїх можливостей і перспектив і віри в них. Цьому сприяє підкріплення позитивного, яке викликає у вихованця почуття задоволення від того, що відбулося.

Необхідно дотримуватися таких правил.

- не допустима конфронтація (не бородьба з негативним, а розвиток позитивного залог успіху у виховані.)

- не допустимий постійний акцент на промахах, недоліках в поведінці учнів. Головне виявляти і підтримувати позитивне.

- Педагогічно доцільно опиратися на позитивні інтереси вихованців (тварини, природа, спорт, творчість тощо),

- Вихователь має не скупитися на комплементи, щедро авансувати майбутні позитивні зрушення.

5.Особистісний підхід у виховані (врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців)

Означає визнання кожного вихованця активним суб’єктом виховного процесу. Визнання, що кожна особистість унікальна і головним завданням виховної роботи є формування її індивідуальності, створення умов для розвитку творчого потенціалу, що передбачає пошук варіантів виховання адекватних її можливостям і особливостям. Реалізація цього принципу дозволяє подолати ставлення до учня як «гвинтика» виховної системи.

Передбачає щоб вихователь

- постійно вивчав і добре знав індивідуальні особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців;

- умів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних характеристик як спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість особистості, відношення до життя, праці, ціннісні орієнтири, життєві плани тощо;

- постійно залучав кожного вихованця до посильної для нього і з постійним ускладненням виховної діяльності;

- своєчасно виявляв і ліквідував причини, які можуть завадити досягненню виховних цілей;

- максимально опиратися на власну активність вихованця;

- поєднувати виховання і самовиховання особистості, допомагав у виборі спецефічних для вихованця цілей, методів, форм самовиховання.

- Розвивати самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців.

6.Принцип єдності свідомості й діяльності (поведінки). Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики. Різноманітна діяльність учнів – основа виховання. Діяльність – трудова, пізнавальна, художньо-творча – розвиває соціальну активність, ініціативу. Стимулюючи розвиток самостійних починань учнів, вчитель дбає, щоб у їх поведінці органічно поєднувались слово і діло, відповідальність за результати справи. Цього можна досягти за безпосередньої участі учнівських колективів у плануванні справ, усвідомлення їх необхідності і значення, залучення їх до організації справ, оцінювання їх результатів.

Особливе значення єдності свідомості й поведінки як принципу виховання полягає в тому, щоб світогляд набув для кожного учня суб’єктивного смислу, став переконанням, поєднанням зі знаннями і практичними діями. Виховання єдності свідомості й поведінки — складний і суперечливий процес. Він не є автономним, відірваним від обставин життя, зовнішніх впливів, серед яких можуть бути й негативні.

Між усвідомленням того, як треба діяти, і звичною поведінкою існує певна суперечність, нейтралізувати яку можна з допомогою звичок і традицій поведінки.

7.Виховання в діяльності і спілкуванні. Завдання вчителя – спільно з вихованцями реалізувати такі види і форми значимої діяльності, при яких кожний учень відчуває що він потрібний людям як неповторна індивідуальність.

Умови ефективної організації діяльності та спілкування:

- забезпечення активності особистості в діяльності і спілкуванні, тобто діяльність повинна бути значущою для дитини, мати для неї особистісний сенс.

- Залучення дітей до різноманітних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, трудової, громадської, спортивної, естетичної – для реалізації мети всебічного розвитку особистості школяра, його самореалізації.

- Створення умов для того, щоб школяр відчував задоволення в процесі виконання конкретної роботи. Лише така діяльність стає справжнім фактором розвитку.

- Педагогічне керівництво розвитком дитини у процесі діяльності і спілкування на основі співставлення “зони актуального досягнення” з “зоною найближчого розвитку” (виготський), що дозволяє об’єктивно враховувати новоутворення, зміни, які відбуваються у субєкта

- Забезпечення позитивних міжособистісних стосунків між вихователем і вихованцями – відношення поваги, взаємодопомоги, довіри, співтворчості, спрямованих на розумне поєднання педагогічного керівництва з розвитком і ніціативи, активності, самостійності учнів. Майстерність педагога полягає в тому, щоб діти не бачили впливу педагога. Всі конкретні справи дітей повинні сприйматися ними як їх власна ідея, яку вони будуть реалізовувати.

8.Єдності виховних впливів (Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї та громадськості). 3a результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство. Дитина виховується не тільки в сім’ї та школі. На неї впливає багато інших чинників, у тому числі й недостатньо контрольованих. Оскільки «усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у численні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини», виникають не тільки істотні виховні резерви, а й певні труднощі. Розумні, стійкі та єдині вимоги до дітей з боку різних соціальних інститутів посилюють педагогічний вплив на них, підвищують ефективність виховного процесу.

Правила реалізації принципу допомагають вихователям охопити всі сторони виховної взаємодії:

- Створення єдиної системи виховання як в школі так і позанавчальний час. Координація зусиль причетних до виховання людей, організацій, соціальних інститутів.

- особистість учня формується під впливом сім’ї, товаришів, оточуючих дорослих, громадськості, шкільного колективу тощо. Серед них визначальна роль класного колективу і особистості вихователя, але вихователь має пам’ятати про інші сфери виховного впливу. Дуже важливо, щоб вимоги які ставляться ними і вихователями були єдиними, а не суперечили одне одному.

- Велика роль сім’ї у вихованні учня. Звідси вимога підтримувати і укріплювати взаємодію із сім’єю, опиратися на неї при вирішені виховних завдань, узгоджувати виховні впливи. Формувати педагогічну культуру батьків. У педагогів і батьків немає іншого шляху, як проявляти ті якості, які б вони хотіли б сформувати у дітей.

- Долати непорозуміння між виховними вимогами сімї і школи, опиратися не на те що роз’єднує, а на те що об’єднує виховні зусилля.

- Критика і вчинків і дій інших вихователів негативно впливає на формуванні поглядів і переконань учнів. Отже вихователь має завжди пам’ятати про необхідність підтримувати розумні вимоги інших вихователів, бережно відноситись до авторитету колективу

9. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

10. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.

Відома формула А. Макаренка «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями. Виховне значення педагогічної вимогливості полягає в тому, щоб стимулювати або припиняти, гальмувати певні вчинки учнів. Вимоги можуть бути прямими і непрямими. Прямі вимоги педагога повинні бути позитивними, стимулювати цілком певні вчинки; непрямі — можуть бути позитивними (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра, натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд).

Вимоги вчителя (колективу педагогів) стають особливо ефективними тоді, коли вони спираються на здорову громадську думку учнівського колективу і підтримуються нею. За таких умов громадська думка стає одним із засобів подолання негативних рис окремих учнів (проявів індивідуалізму, егоїзму, інших відхилень від норм і правил співжиття).

Розумна педагогічна вимогливість не має нічого спільного з приниженням гідності учнів. Антипедагогічними у взаєминах учителя з учнями є також адміністрування, використання погроз, силових методів, а також поблажливість, потурання примхам учнів.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 3639 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Жизнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © Джон Леннон
==> читать все изречения...

829 - | 690 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.