Вклонімось ми людям, у білих халатах,
За руки умілі і чуйні серця.
За те, що у будні за те, що у свята,
Працюють старанно у поті лиця.
Вклонімось, за те, що дарують надію,
Розраду велику, душевне тепло,
А серденько наше безмежно радіє,
Як птах молодий, що лиш став на крило.
Бо знає, що лікар всякчас допоможе
І ліки знайде, і потрібні слова.
Такі, що хвороби усі переможуть,
Неначе водиця жива.
Вклонімося людям у білих халатах,
За всі урятовані ними життя…
За те, що уміють наш біль гамувати
І віру вселяти у краще буття.
Ти наснився мені
Ти наснився мені чи можливо
Ти прийшов із далеких планет.
Немов казка якась, немов диво,
Ч и найкращий весняний сонет.
Ти прийшов із блакитної мрії,
Що роками у серці цвіла,
Ти приніс із собою надії
І розтанула чорна імла.
Ти прийшов, бо я Бога просила
Не втонути в ріці самоти.
Ти прийшов бо мені вже несила,
Самотужки свій хрест цей нести.
Коли душа раділа
Світлій пам’яті Костянтина Лесьєва – Леся.
Коли душа боліла
Нестерпно, аж пекла
Назустріч я спішила,
Водою з джерела.
Бо так мені хотілось,
Снаги у вас черпнуть
І мудрості, і сили,
Тривоги всі забуть.
Коли душа раділа,
Летіла птахом в вись
То тихо шепотіла:
- Із другом поділись.
Я слухавку хапала
Й, як чулося: «Ало,»
Душа тоді співала
В ній літечко цвіло.
Лиш спогади лишились
Зі мною назавжди.
Вони серденьку милі,
Як в спеку смак води.
Серденько – сонце в грудях
Світлій пам’яті Галини Бровченко
Життя важка дорога
Стелилася у вас
Та з вірою у Бога
Боролись повсякчас,
За вільну Україну,
Щасливе майбуття.
За пісню солов’їну,
Що лине у садах.
Несли ви щиро людям,
Вірші – цей дар Творця.
Серденько - сонце в грудях,
Незламний дух борця.
Тепер вже вас немає,
Лиш спогади живі
Мені, як зорі сяють,
В небесній синяві.
Тепер у снах вас бачу,
Нетлінні, як святі
Явилися – це значить,
Не схибили в житті.
Теплом хай повниться оселя
П. Л. Г.
Усі найкращі побажання
У ювілейний прийміть день.
Нехай життя буде, як ранок,
Пташки несуть вінки пісень.
Весна - душа не знає смутку,
А серце - болю і тривог.
Не знають втоми ніжні руки
І береже від зла вас Бог.
У мить здійсняться усі мрії,
Здоров’я буде, наче сталь
Волосся рано не сивіє,
В шибки не стукає печаль.
Теплом хай повниться оселя,
Дарує сонце промінці.
Привітна усмішка весела,
Частіше сяє на лиці.
Спасибі, вам, учителі
За доброту, тепло і ласку
Спасибі, вам, учителі.
За чарівну дитинства казку,
Труди щоденні чималі.
За те, що в кожного у серці
Живе невичерпна любов,
В очах аж сонечко сміється
До себе вабить знов і знов.
Спасибі, вам, за те терпіння,
Що в кожній гніздиться душі.
Прощати витівки уміння,
Неначе добрий чародій.
Спасибі, серцем і душею,
Дорослі кажуть, і малі.
За те, що працею своєю,
Знання даруєте землі.
Я у всесвіті
Я у всесвіті - крапля роси,
Я у всесвіті – крапля краси.
Я у всесвіті – жінка і мати,
А це значить повірте багато.
Я – носій доброти і любові,
Що звучить в поетичному слові.
Як колись мене раптом не стане,
То зірниця впаде полум’яна.
Посмутнішають очі небес
І дощ вмиє цю землю сльозами,
Лиш залишаться люблячі дітки,
Лиш залишаться вірші, як світдки,
Що у всесвіті все ж, я була,
Як краплина роси живодайна,
Що у спеку землі гоїть рани.
Любов, як сонце
Усе на світі в Божій волі
І час народження і смерть.
Своя у кожного є доля,
І кожен топче земну твердь
Допоки нить життя урветься
І потойбіччя усміхнеться,
Чи світлом раю, чи пекла жахом
Ніхто не знає живем без страху.
Гріхи ми творим на кожнім кроці,
Шукаєм скалку у когось в оці.
Спинімось люди, над краєм прірви,
Серця наповним елеєм віри.
Любов, як сонце хай гріє душі,
Як лід розтане тоді байдужість.
Живуть на світі люди
Живуть на світі люди
З серцями, наче сонце
Тепла в них повні груди,
Любов у кожнім кроці.
Живуть на світі люди
З серцями, як цеглини,
Злоби в них повні груди,
Отрута там полинна
Добро ми сіймо всюди
З дитячими серцями,
Тоді гаразд все буде
Журба, як лід розтане.
Не кидаймось словами
Важкими, як каміння,
Всякчас буде із нами
Творця благословення.
