Лекции.Орг


Поиск:




Роки летять, так непомітно




Душа поета

Душа поета, як той лан,

Що ні кінця, ні краю.

Душа поета океан,

Що скверну омиває.

 

Душа поета – то весна

У буйному цвітінні.

Теплом наповнена вона,

Любов’ю і терпінням.

 

Душа поета – то струна,

Що сонечко там грає.

Душа поета – таїна,

Яку Всевишній знає.

 

 

Мені завжди щастить на друзів

 

Мені завжди щастить на друзів

Я вдячна Господу за це,

Бо не схиляюся у тузі

Сія усмішкою лице.

 

Спасибі вам,за те прекрасне,

Що ви у душах несете.

Що зігріва, як сонце ясне,

Що заметіль не замете.

 

За доброту, тепло і ласку,

Живий до Слова інтерес.

Бо з вами віриться у казку,

Пегас здіймає до небес.

 

І знов так хочеться творити

Із слів сплітаючи вінки,

Дай Бог у злагоді нам жити

Нести цю дружбу крізь роки.

 

 

Не боюся темноти

Не боюся темноти,

Що вночі буває.

Лиш боюся підлоти,

Що підстерігає,

Коли ти її не ждеш

Б’є ножем у груди

І чекає, чи впадеш,

Чи стояти будеш.

 

Найстрашніша ж за усе

Байдужість людини,

Що з собою принесе

Мрій усіх руїни.

Уклін тобі, поете

До 70-річчя Василя Стуса

 

Уклін тобі, поете,

За правдоньки слова.

Повік їх не зітерти,

В них істина жива.

 

Любов до України,

До рідної землі.

Де пісня солов’їна,

Розрада і жалі.

 

В борні за її волю,

За щасне майбуття

Зазнав чимало болю,

Віддав своє життя.

 

 

Уклін тобі, поете,

За твій незламний дух.

Поезії відверті

І дум величних рух.

 

 

* * *.

 

Самобутніх поетів повірте, немає

Талантом Господь цих людей наділяє.

І сіють слова, як добірне зерно,

А сіять не кожній людині дано.

 

* * *

 

Слова на папері це дуже багато,

Не просто витрати паперу і все

Слова на папері – це будні і свята,

Усе що людина у серці несе.

 

 

День печаллю оповився

Світлій пам’яті Г. С. Бровченко

 

День печаллю оповився,

Час неначе зупинився

Земля й небо всі ридають

В путь останню проводжають

Незвичайну цю людину,

Що, як пісня солов’їна

До труда усіх будила.

Україну так любила,

Немов матінку рідненьку

І душею, і серденьком.

А тепер її немає…

Ми сльозинки утираєм

На побачення у спогад,

Лиш прийде і буде поряд.

Проросте з землі берізка

Пригорне рідню і близьких,

Ясніш сонечка всміхнеться

Оберегом обернеться.

 

 

Так сумно і гірко буває

Світлій пам’яті Наконешного

 

Так сумно і гірко буває,

Як друзі ідуть в небуття.

Печаль все єство огортає

І миттю здається життя.

 

Лиш мить і мине, озирнешся,

А друга вже поруч нема…

Від сліз ти у тиші утрешся,

У душу загляне зима.

 

Так сумно, що друзі відходять

З роками їх менше стає.

Лиш пам’ять жива у нагоді,

Як сонце з-за хмар устає.

 

 

Слова

 

Повітря вже пахне весною

Співають на гіллі пташки,

А серце сповите красою

Слова уплітає в рядки.

 

 

Слова, що душа народила

У муках, як мати дитя,

Що Муза принесла на крилах

У світле, як день майбуття.

 

Слова, що неначе перлини

Шукаю у мудрих книжках.

Тобі, їх дарую людино,

Як пісню напровесні птах.

 

 

Ти знову приходиш у сни

Ти знову приходиш у сни,

Як юності відголос ся.

Як цвіт чарівної весни,

Де стрітися нам довелося.

 

Ти знову приходиш у сни

Я ж з іншим тепер щаслива,

Лиш спогадів дощик рясний

Вкриває життя мого ниву.

 

 

Всі вночі лягають спати

Всі вночі лягають спати

Їжачки і ведмежата.

І сіреньке зайченятко

І мале в землі зернятко.

І хмарки,і сад і луг,

У барлозі Віні-пух.

Ясне сонечко сховалось,

Також спатоньки уклалось.

Лиш Вікулі, щось не спиться,

Немов дзиґа тавертиться.

Непосида, вереда

Все довкола розкида.

Утік спокій, за ним тиша,

Хто ж малечу заколише?

На смиренне піду кладовище

На смиренне піду кладовище,

Там де шуму нема й суєти,

А лиш вітер дерева колише

І стоять у зажурі хрести.

 

Я піду, де чорніють могили

І знайомих, і рідних моїх

Невимовна печаль їх укрила,

Відпочити тут смуток приліг.

 

Я піду помолюся у тиші

За усіх, що у вічність пішли.

Свої сльози гіркі там залишу,

Біль і сум, що на серце лягли.

 

У думках у дитинство полину,

Де дідусь пригортав до грудей.

Де бабуся всміхалась дитинно,

Шепотіла: «Все добре буде.

 

Поминальна сьогодні субота

Помолімось, за ближніх своїх.

Залишім повсякденні турботи,

Забувати померлих це гріх.

 

 

Поети

В цім краю розквітають таланти,

Як квітки чарівні навесні.

Вони духу людського гіганти,

Обереги краси - це земні.

Премудрість даруйте мені

О, як непривітно мені

В зимовій оцій коловерті

Думки обсідають сумні

Мрії і мрії на клапті подерті.

 

Запалю вночі я свічу,

Не в силах тепер я заснути

Посиджу собі, помовчу

Чи зраду я зможу забути?

 

А може, пробачу її,

Доволі напившись скорботи

Думки запитали мене,

Чи зможу я зраду простити?

 

О, зорі, ясні, розсудіть,

Бо, маєте право судити.

Премудрість даруйте мені,

Образи людські всі простити.

 

 

Всміхнулась квіточка мені

Всміхнулась квіточка мені

І я безмежно цим щаслива.

Люблю дива усі земні,

І ясне сонечко, і зливу.

 

Хмарки – лебідки в небесах,

Густу травицю шовковисту.

Лани широкі у житах,

Калину - дівчину в намисті.

 

Цей світ, що сповнений краси,

Зірки у тиші вечоровій.

Творець, натхнення принеси,

Все передати це у слові.

 

* * *

 

Йде війна на кухні нашій,

Бо, не їсть Софійка каші

І благаю, і прошу,

А вона: «Сестрі лишу».

Як народиться колись

Залюбки усе це з’їсть.

 

* * *

 

Коли ти найгарніший у світі,

Але пари у тебе нема,

Промайнуть твої роки, як вітер

І огорне самотність – зима.

 

 

Йде вже серпень по землі

Співають пташки за віконцем,

Виграє промінням сонце

Йде вже серпень по землі

У барвистому брилі.

З перехожими вітається,

Всім привітно посміхається.

Пливуть, як човники хмарки,

Несуть життя мого роки.

 

 

* * *

 

Що в житті людині треба?

Ясне сонечко із неба.

 

 

І повага, і любов,

Розуміння знов і знов.

Лиш тоді вона щаслива,

Як в плодах родюча нива.

 

* * *

 

Ключ без колодки – всього залізяччя

Колодка без нього сумує і плаче,

Бо, поєднались у парі навік

Вона - то дружина,

А він – чоловік.

Дослухайтесь до слова

Дослухайтесь до слова,

Що мовила душа

Народжена з любові,

Розквітла у віршах.

 

Несу його я людям,

Як дар Творця з небес.

Як серденько у грудях,

Як совість і, як честь.

 

 

Дослухайтесь до слова,

Знайдіть в глибинах суть.

У нім життя людського,

Всі барви виграють.

 

 

Хвилини натхнення

 

Хвилини натхнення найкращі у світі
Тримаю в руці я гарячій перо

І линуть вірші, як весняний той вітер

Задума лягає мені на чоло.

Я так люблю хвилини тиші

 

Я так люблю хвилини тиші,

Як приліта у дім Пегас.

Тоді вірші душею пишу,

Що до людей ідуть крізь час.

 

Стрічаються люди

Стрічаються люди,

Ой, різні на світі:

Один, як той трутень,

А інший - бджола.

Та всім нам однаково сонечко світить,

Усіх нас чекає єдиний фінал.

 

 

Вже рік, як Вас немає

Світлій пам’яті Г.С. Бровченко

 

Вже рік, як вас немає

Поетка дорога

І так не вистачає

Премудрих тих порад,

Які тоді давали

І з легкої руки

У зошит мій лягали,

Віршовані рядки.

Навчили не згинатись

Коли життя не мед.

Нехай ніхто не бачить,

Іди, собі вперед.

Творець добра і слова

Були ви у житті,

З великою любов’ю

Шляхи всі непрості,

Пройшли не озлобились

На цей химерний світ,

Як птаха білокрила

Здійнялись у політ.

 

Вже рік, як вас немає…

В молитвах поминаєм.

Посивіла оселя

Не чуть пісень веселих.

В тридцять сім, так рано

Світлій пам’яті Олександра Хитрука

 

Молода людина,

Зовсім молода

Тепер за межею,

Це – страшна біда.

 

Із очей скотилась,

Як горох сльоза

В тридцять сім, так рано,

Бог тебе забрав.

 

 

Чому? Не питайте,

Господу видніш.

Молитву воздайте,

До небес скоріш.

 

Хай душа ця легко,

По митарствах йде

І собі притулок

У раю знайде.

 

 

Декілька лиш слів

Я скажу тобі,

Декілька лиш слів.

Серденько моє,

Ти, зігріть зумів.

 

Ти здійснив мої,

Заповітні мрії.

І душа моя,

Сповнилась надії.

 

Знов я розцвіла,

Квіточка неначе

Згоріли дотла,

Всі мої невдачі.

Душа тоді застогне

 

 

Не кидайтесь з розгону,

Ви словом « інвалід»

Душа тоді застогне,

Немов приклали лід.

 

Поставлено діагноз

І він звичайно є,

А серденько щоразу

На прю із ним стає.

 

Творю, дишу і вірю

У диво, цим живу.

Ми ж люди, а не звірі,

Тож, еру вже нову,

Будуймо.

Добра і розуміння,

Прийдешнім поколінням.

Ступає осінь тихо

Ступає осінь тихо

Вже листя губить сад,

Чомусь, він важко диха,

Позбавившись принад.

 

Йому ночами сняться

Жаркі, липневі дні.

І спів у гіллі птаства,

І квіти чарівні.

 

Весною сад розквітне,

А юність моя - ні.

Душа в зажурі схлипне,

Бо жаль пече її.

 

 

Вірші - писати не легко

Вірші – писати не легко,

Вірші – рождає душа.

Вірші – летять, як лелеки,

Вірші - цвітуть у думках.

 

Вірші – Творця подарунок

Є в них і цукор, і трунок,

Вірші - дорога життя,

Помислу злет в майбуття.

Усе, чим я живу

Дарунком доленьки моєї

Завжди поезія була.

І сумувала я із нею,

І як весняночка цвіла.

 

Вона душі несе розраду

У нелегкі життєві дні.

Вона думкам дає всім раду,

Коли несолодко мені.

 

У ній і радості й тривоги,

Стрімкі і рівні, всі дороги.

У ній усе, чим я живу,

У снах своїх і наяву.

 

 

Уклін, учителю, доземний

Уклін, учителю, доземний,

За доброту і теплоту.

За труд важкий твій повсякденний,

Чи то у холод, чи в сльоту.

 

За те, що часточку серденька

Ти, залишаєш у учнях,

Їх любиш трепетно, як ненька,

Як пташеняток своїх птах.

 

Уклін, учителю, доземний,

За знань глибоке джерело.

За все прекрасне й сокровенне,

Що в нас, як паросток зросло.

Роки летять, так непомітно

Світлані Наконешній

 

Роки летять, так непомітно,

А час тече немов ріка.

Нехай весна у серці квітне,

Живе в вас мудрість у думках

 

 

Добра, здоров’я і натхнення

Я вам бажаю повсякчас.

Нехай здійсниться сокровенне,

Ну, а життя буде, як вальс.

 

Несіть же людям свої вірші

Любові сповнені й тепла,

Як спів душі, щонайгарніший,

Як чисту воду з джерела.

 

 

То ж зростай, щаслива

У блакитнім небі,

Там живе зірниця

Всіма кольорами,

Виграє, іскриться.

 

Загляда в віконце

До моєї доні,

Насипає щастя

У її долоні.

 

Місяченько ясний

Недалеко ходить,

Він біду і лихо

Старанно відводить.

То ж, зростай, щаслива,

Повсякчас здорова.

З серденьком по вінця

Сповненим любові.

О, як люблю

О, як люблю свою я неньку,

За її лагідне серденько.

За доброту, тепло і ласку,

За чарівну дитинства казку.

 

За щиру усмішку привітну,

Що, як весна щоденно квітне.

За все прекрасне, що ти дала,

Коли ростила і плекала.

 

За ті недоспані всі ночі

Доземно я вклонитись хочу

Живи, ще довго ти на світі,

Світи, як сонечко нам світить.

 

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 324 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Велико ли, мало ли дело, его надо делать. © Неизвестно
==> читать все изречения...

817 - | 604 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.