Використання дихальної гімнастики на уроках фізичної культури з дітьми СМГ.

Одним з основних завдань фізичного виховання дітей з ослабленим здоров'ям є навчання їх правиль­ному диханню, формування навичок довільного керу­вання диханням. Порушення функції дихання, особли­во при фізичних навантаженнях, утруднює діяльність системи кровообігу, знижує насиченість крові киснем і призводить до порушення обміну речовин. Дихальні вправи полегшують роботу серця, сприяють нормалі­зації нервової регуляції дихання і усуненню порушень у діяльності дихальної системи, збільшують життєву ємкість легенів, сприяють дифузії газів у легенях і на­сиченню крові та тканин киснем, поліпшенню постави, позитивно впливають на загальний стан здоров'я учнів.

Під час усного рахунку, розв'язування завдань, ви­конання трудових процесів і нових фізичних вправ, що вимагають більшої уваги, дихальні рухи дітей гальму­ються, дихання стає поверховим, не ритмічним, що посилює кисневу недостатність і прискорює сто­мленість. Такі самі зміни дихання відбуваються під час навчання дітей нових трудових дій І фізичних вправ; дихання затримується ще до початку виконання впра­ви, що негативно позначається на якості руху. У дітей мимовільне гальмування дихання відбувається біля дошки, під час відповіді, письма, читання, на змаган­нях та в інших складних для учня ситуаціях. Довільна регуляція дихання знімає втому, нормалізує ритм і гли­бину дихання та підвищує працездатність організму школяра.

Необхідність використання довільної регуляції ди­хання в період росту і формування організму зумовле­на також тим, що механізми саморегуляції у дітей і підлітків не завжди надійно й економно забезпечують пристосування організму до умов шкільного життя, які постійно змінюються.

Сучасні досягнення фізіології дихання відкривають перспективи подальшого розвитку теорії і практики довільного керування диханням, що з успіхом можуть застосовуватись для адаптації і оптимізації розумової та фізичної працездатності школярів з відхиленнями у стані здоров'я та їхньої кращої професійної підготов­ки до трудової діяльності.

Структура керування диханням дитини передбачає:

1. Затримку дихання (довільне апное) та імпера­тивний стимул (точка зриву);

2. Довільне регулювання дихання (зміна ритму, гли­бина І об'єм легеневої вентиляції) та облігативний рівень легеневої вентиляції:

а) дихання при заданому постійному рівні венти­ляції;

б) довільна гіповентиляція;

в) довільна гіпервентиляція;

г) керування диханням у стані спокою;

ґ) керування диханням під час виконання фізичних вправ на місці та в русі;

д) керування диханням під час виконання силових вправ і статичних зусиль.

3. Довільне регулювання газового стану альвеоляр­ного повітря, оксидація крові.

4. Довільне регулювання через дихальну систему емоційного стану і розслаблення м'язів, зняття рухо­вої домінанти.

5. Застосування довільного дихання для боротьби з гіпоксією і прискорення процесів відновлення.

Порушення механізму регуляції дихання мають місце при будь-якому захворюванні. Кожний патологічний процес незалежно від його характеру (інфекційний, інфекційно-алергічний або чисто алергічний) ушкоджує регуляторні механізми дихання. В ослабленому організмі дихальні функції значно знижуються, усугубляючи хворобливий процес.

За допомогою спеціальних фізичних вправ виявляється можливим безпосередньо впливати на діяльність механізмів, які керують диханням. Будучи єдиною з вегетативних функцій, яка підкоряється довільній регуляції, дихання за рахунок використання спеціальних вправ і систем тренування дозволяє змінювати в необхідних межах найважливіші параметри легеневої вентиляції, а через них впливати на особливості кисневих режимів організму і процеси тканинного дихання. Дихальні вправи оздоровчо діють на дихальну, серцево-судинну, нервову системи, обмін речовин тощо – практично всі функції організму.

Основні характеристики раціонального дихання, яких прагнуть досягти, займаючись дихальною гімнастикою — формування і закріплення навички повного раціонального дихання при будь-якому типі дихання (грудному, черевному або діафрагмальному), поєднувати дихальні рухи з рухами тіла.

Дихальні вправи – це гімнастичні вправи (з довільними змінами характеру чи тривалості фаз дихального циклу) у сполученні з рухами тулуба і кінцівок чи без цих рухів. Дихальні вправи підрозділяються на статичні (що не поєднуються з рухами кінцівок і тулуба) і динамічні (коли дихання поєднується з різними рухами). І ті, і інші можуть виконуватися з різних початкових положень (стоячи, сидячи, лежачи). Застосовуються вправи, що розвивають носове, грудне, діафрагмальне і повне дихання, поліпшуючі дренажну функцію дихальних шляхів.

До статичних дихальних вправ відносяться дихальні вправи, що виконуються зі зміною ритму і глибини дихання, пауз між вдихом і видихом, переважним посиленням екскурсій грудної клітки чи діафрагми. Різновидами статичних дихальних вправ є вправи з протидією диханню, з вимовою звуків, з подовженим і ступінчасто подовженим видихом тощо. До динамічних дихальних вправ відносяться різні поєднання дихальних вправ з рухами інших сегментів тіла. При цьому рухи підбираються таким чином, щоб полегшити чи посилити дихання. Наприклад, нахил тулуба вперед поєднується з видихом, випрямлення – з вдихом. Динамічні дихальні вправи можуть бути підібрані і таким чином, щоб забезпечити переважну участь у дихальному акті того чи іншого відділу легенів. Використання в дихальних вправах акценту на видиху, вимові звуків, нахилів, поворотів сприяє більшій вентиляції легенів. На заняттях з дітьми СМГ застосовують метод звукової гімнастики з вимовою на видиху голосних А, У, О і приголосних Ф, Ш, С.

Дихальні вправи з вимовлянням звуків спрямовані на активіза­цію метаболічних процесів і клітинного обміну за рахунок звукової вібра­ції, яка також поліпшує мікроциркуляцію в альвеолах, стимулює діяльність діафрагми, покращує дренаж мокроти, послаблює м'язи бронхів, підвищує емоційний тонус всього організму дитини.

Під час вимовляння звуків вібрація голосових зв'язок передається на легені, трахею, бронхи, а від них — на грудну клітину. Такий вібромасаж розслаблює м'яку мускулатуру бронхів.

Звуки вимовляють під час видиху максимально довго. Тривалість види­ху повинна регулювати сама дитина, щоб не сприяти перенапруженню та появі кашлю.

Зразки корекційних вправ у роботі з дітьми СМГ:

1. "Коник". Процокати язиком. Спочатку — повільно, потім — швидше; тихо, потім -гучніше. 15-30 с

2. "Ворона". Вигукнути "кар-р-р-р!" Зробити те саме, але не розкриваю­чи рота; беззвучно, голосно. 6-8 разів.

3. "Кільце". Рухаючи кінчиком язика по піднебінню, просунути його якомога глибше. Навчитися робити це вільно, із закритим ротом. До 30 с

4. "Ситий лев". Дотягнутися язиком до підборіддя. 6-8 разів.

5. "Навчитись позіхати". Голосно - беззвучно ("о-хо-хо"). При позі­ханні покращується кровообіг мозку. 5-6 разів.

6. "Трубочка". Губи скласти трубочкою, зробити колові рухи за та проти годинникової стрілки, дотягнутися до носа, до підборіддя. До 30 с

Спів звуків із закритим ротиком також здійснює оздоровчий вплив на організм дитини.

Вплив вимовляння різних звуків на організм:

1. Звук [н] стимулює мікроциркуляцію крові в області голови. При цьому долоню однієї руки треба класти на верхівку голови.

2.Звук [в] стимулює мікроциркуляцію крові в області обличчя, гайморо­вих пазух. Потрібно домогтися відчуття вібрації в цій області. Для тактиль­ного відчуття вібрації тримати долоню варто на дистанції 5—10 см від губ (очі заплющені).

3. Звук [з] стимулює мікроциркуляцію крові в області голови та шиї. До­лоню однієї руки треба покласти на передню частину шиї. Для маленьких дітей вправи можна назвати "комариком". Кисті рук підняти до плечей та, вимовляючи звук [з], махати "крилами" (рухи руками, зігнутими у ліктях).

4. Звук [ж] стимулює мікроциркуляцію крові в області грудної клітини.
Ця вправа ефективна при появі мокроти в бронхах. Долоні слід покласти на грудину попереду і повільно тиснути на неї.

5. Звук [р] надає сильної вібрації тканинам організму. Поліпшується кро­вообіг, стимулюються різні обмінні процеси, покращується вихід мокроти.
Спочатку звук промовляють при розслабленому стані тіла, виконуючи дріб­ні рухи розслабленими ланками тулуба. Можна імітувати різні механізми (трактор, вантажівка). Потім звук промовляють з максимальним напружен­ням м'язів шиї, рук, спини, черевного пресу. При серцевих захворюваннях та хворобах печінки ця вправа протипоказана.

6. Звук [т] стимулює діяльність діафрагми, покращує дикцію за раху­нок тренування кінцівки язика, заспокоює кашель. Під час видиху потрібно кінчиком язика із зусиллям вдаряти по передніх зубах, промовляючи неод­норазово звук [т] ("як стріляють"). На кожен звук - живіт енергійно напру­жувати.

7. Звуки [ха-ха] стимулюють діяльність діафрагми, тренують голосові зв'язки, роблять голос мелодійним. Виконують дуже різкий видих, на кожен звук - енергійний рух животом.

8. Звук [с] розслаблює дихальні м'язи. Під час вправи очі необхідно за­плющити. Звук промовляють тихо, рівно, якомога триваліше (як хвиля переко­чується по піску). Цю вправу добре виконувати перед сном, а також - під час відпочинку між фізичними навантаженнями.

Дихальні вправи широко використовуються на заняттях в СМГ і утворюють окремий розділ навчальної програми, де передбачено їх використання з дітьми всіх вікових груп. Дихальні вправи складають зміст вступної частини, застосовуються для вирішення задач в підготовчій, основній та заключній частинах занять, можуть набувати загальнорозвиваючого чи спеціального характеру.

Широке застосування дихальних вправ обумовлено результатами педагогічних спостережень за дітьми, віднесених до СМГ. Практичний досвід роботи з ними свідчить про те, що школярі не вміють керувати процесом дихання. У 90% таких дітей спостерігаються низькі резервні можливості дихальної системи, відмічається надлишкова вентиляція при низькому коефіцієнті засвоєння кисню. Діти невиправдано затримують дихання на початку виконання вправ, що негативно позначається на якості їх виконання та стані здоров я. Внаслідок відсутності навичок регулювання дихання школярі не спроможні до швидкого довільного переключення уваги. До того ж, статистика свідчить про переважання захворювань дихальної системи серед інших, а дихальні вправи в таких випадках відіграють особливо важливу роль у реабілітації дітей.

Окремі дихальні вправи сприяють ліквідації патологічних процесів у внутрішніх органах через покращання кровообігу (реберне дихання) та масажну дію (черевне дихання).

Дихальні вправи запобігають атрофії малодіючих частин легеневої тканини, яка є свідченням передчасного старіння організму, а також збільшують показники ЖЕЛ, ХВЛ на 25 – 40 %.

Інтенсивні дихальні вправи дозволяють активізувати кілька мільйонів капілярів у тілі. Сприятливий вплив таких вправ на діяльність капілярів шлунка й дванадцятипалої кишки особливо важливо для збереження гарного здоров'я. Для людей, що страждають гіпертонічною хворобою або іншими захворюваннями серцево-судинної системи, активізація діяльності капілярів - один зі способів радикального лікування цих хвороб. Дихальна гімнастика особливо корисна при бронхолегеневих захворюваннях, гаймориті, риніті, бронхіальній астмі, гіпоксії, головних болях, неврозах, депресії і навіть при різних статевих і сексуальних розладах. Її використовують під час заняття шейпінгом, адже при глибокому подиху і збагачення організму киснем відбувається активне спалювання жиру.

Дихальна гімнастика являється важливим компонентом комплексної профілактики багатьох захворювань, вона активізує виробітку біологічно активних речовин, значно збільшує опірність організму до вірусів і бактерій. А в комбінації з фізичними вправами посилює цю дію на організм.