Поняття і вид нематеріальних ресурсів підприємства

Нематеріальні ресурси та активи підприємства. Фінансові кошти підприємства

1. Поняття і вид нематеріальних ресурсів підприємства

2. Нематеріальні активи

3. Оцінка і строки зносу нематеріальних ресурсів

4. Загальна характеристика та види фінансових коштів

5. Джерела формування фінансових коштів

 

 

Поняття і вид нематеріальних ресурсів підприємства

Розвиток ринкових відносин в Україні, активізація міжнарод­них економічних зв'язків, створення спільних підприємств з іно­земними учасниками, інтернаціоналізація фінансових ринків, на­магання інтегрувати нашу економіку в світову, і насамперед, у західноєвропейську, необхідність підвищення ефективності ви­робництва і забезпечення конкурентоспроможності продукції спо­нукають підприємства, в тому числі й аграрні, використовувати ті важелі розвинутої ринкової економіки, які вже довели свою ефективність і можуть бути з успіхом залучені до процесу вироб­ництва, сприяючи зміцненню позиції на ринку суб'єктів господа­рювання та інтернаціоналізації господарських зв'язків. Серед та­ких важелів особливе місце займають нематеріальні ресурси (активи), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об'єктом права власності юридичної чи фізичної особи, мають вартість, використовуються підприємством більше року і приносять власникові певну еконо­мічну вигоду.

Нематеріальні ресурси як об'єкти інтелектуальної власності поділяють на такі види: об'єкти промислової власності, об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами; інші (не­традиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

Об'єктами промислової влас­ності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки об­слуговування, фірмові найменування та вказівки про походжен­ня чи найменування місця походження товару, а також способи захисту (припинення) від недобросовісної конкуренції.

Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рос­лин і тварин тощо). Право на винахід закріплюється за власником патента.

Не кожен продукт, може бути об'єктом права на винахід. Для цього вони повинні відповідати умовам патенто­спроможності, а саме таким критеріям:

• бути новими;

• мати винахідницький рівень;

• бути промислово придатними.

Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об'єк­том якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Промисловий знак – це художнє, конструкторське рішення, що надають товару оригінального зовнішнього вигляду. Власники промислових знаків можуть продавати право користування іншим підприємствам за відповідну плату.

Товарний знак — оригінальні познач­ки (словесні, зображувальні, об'ємні, інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольо­рів), за допомогою яких товари і послуги одних виробників від­різняють від однорідних товарів і послуг інших виробників. Го­ловним призначенням товарного знака є ідентифікація товару та його виробника на ринку. Товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують у рекламі, друкова­них виданнях, на офіційних бланках підприємства тощо. Звідси товарний знак виконує дві функції: рекламування товару та га­рантування його якості.

Товарні знаки охороняються законодавством і реєструються у патентній службі України.

Зазначення походження товару як об'єкт промислової власності може бути двох видів: просте і кваліфіковане.

Просте зазначення товару дає лише узагальнене уявлення про дійсне місце походження товару, тоді як кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товари, які мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробника.

Метою реєстрації зазначення походження товару є захист нікого найменування, запобігання його використанню для Інших товарів. Тому основними ознаками зазначення походження товару поряд з назвою певної місцевості є:

• географічне середовище, яке охоплює специфічні природні умови та людські фактори;

• наявність у товару особливих властивостей, які вирізняють
його з-поміж інших однорідних товарів;

• обов'язкова об'єктивна залежність особливих властивос­ті товару від географічного середовища.

Фірмове найменування — це стале позначення підприєм­ства або окремої особи, від імені якої здійснюються виробнича та інші види діяльності. За допомогою фірмового найменуван­ня здійснюється розпізнавання підприємства серед інших. На відміну від товарних знаків, які дають змогу ідентифікувати конкретні товари даного підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без посилання на товар чи по­слугу і характеризує власне репутацію підприємства, його ста­новище на ринку в цілому.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звича­ям у підприємницькій діяльності:

До переліку дій, які є недобросовісною конкуренцією і, відпо­відно, від яких кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право на захист, відносять:

• підкуп покупців конкурентів, що спрямований на їх залучення як клієнтів і збереження в подальшому їх вдячності;

• з'ясування виробничих або комерційних таємниць конкурента шляхом шпигунства або підкупу його службовців;

• неправомірне використання або розкриття ноу-хау конкурента;

• спонукання службовців конкурента до порушення або розірвання їх контрактів з наймачем;

• загрози конкурентам позовами про порушення патенті її або товарних знаків, якщо це робиться недобросовісно або з митою протидії конкуренції у сфері торгівлі;

• бойкотування торгівлі іншої фірми для протидії або недопущення конкуренції;

• демпінг, тобто продаж своїх товарів за нижчою ціною з наміром протидіяти конкуренції або придушити її;

• створення враження, що споживачу надається можливість,
купівлі на незвичайно вигідних умовах, коли насправді цього
немає;

• навмисне копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурента;

• заохочення до порушення контрактів, укладених конкурентами;

• випуск реклами, де робиться порівняння з товарами або послугами конкурентів:

• порушення правових положень, що не мають прямого від­ ношення до конкуренції, коли таке порушення дає змогу досягти невиправданої переваги над конкурентами.

Об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними пра­вами. До об'єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, відносять твори в галузі науки, літератури, мистецт­ва; комп'ютерні програми і бази даних; права виконавців, виробників фонограм та органі­зацій мовлення.

Твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалеж­но від їх призначення, жанру, обсягу, мети можуть існувати утаких формах: письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис); усній (лекції, промови, проповіді); образотворчій (картини, схе­ми, кіно-, відео-, фотокадри); об'ємно-просторовій (моделі, скульптури, архітектурні форми); інших формах.

Авторське право не поширюється на:

1)офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, інструкції тощо);

2)державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);

3)твори народної творчості;

4)повідомлення про новини дня, поточні події, що мають ха­рактер звичайної прес інформації;

5)ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;

6)твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Комп'ютерна програма — це об'єктивна форма подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин.

База даних — це сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина.

Суміжні права — це права, які приєднуються до авторського права, є похідними від нього. Як об'єкти нематеріальних ресур­сів суміжні права поділяються на три групи:

1)права виконавців;

2)права виробників фонограм;

3)права організацій мовлення.

Правовій охороні підлягають права виконавців: коли вико­нання вперше було здійснено на території України; коли вико нання зафіксоване на фонограмі, що охороняється законом; коли виконання не зафіксоване на фонограмі, але включене в передачу організації мовлення, що охороняється законом.

Гуд вілл – це ділова репутація (імідж). В дане поняття вкладають також добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, престижу товарних знаків, місце розташування підприємства і конкурентоспроможність товарів.

Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. До цієї групи відносять раціоналізаторські пропозиції, "ноу-хау" та комерційні таємниці.

Раціоналізаторська пропозиція — це технічне рішення, ідо є новим і корисним для підприємства, якому воно подане, і пе­редбачає створення або заміну (удосконалення) конструкції ви­робів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів. Раціоналізаторськими пропозиціями також є пропозиції, що сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективному ви­користанню енергії, обладнання, матеріалів.

Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу (знати як зробити) – це досвід виробничого, організаційно-господарського, технологічного, фінансового характеру, який можна використати при виготовленні конкурентоздатної продукції. Тобто ноу-хау – це рецепти знань і вони являються комерційною таємницею.

Комерційна таємниця — це сукупність виробничо-господирської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може зав­дати шкоди інтересам підприємства (призвести до економічних збитків).

Для захисту від порушення права на володіння комерційною таємницею потрібно, щоб певна інформація була документаль­но зафіксована, визнана такою, що є комерційною таємницею. Крім того, для неї повинен бути встановлений розумний режим. убезпечення конфіденційності (обмежений доступ, визначені умови зберігання та використання тощо).

Нематеріальні активи

Нематеріальні активи – це право на використання нематеріальних ресурсів (авторське право, право на користування промисловими знаками, товарними знаками базою даних, інформаційними технологіями).

Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробки. Форма правового захисту за­лежить від типу нематеріальних активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентом.

Патент — це виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Патент забезпечує його власнику:

а) виключне право використовувати винахід на свій розсуд;

б) право забороняти іншим особам використовувати винахід без дозволу власника;

в) можливість передавати на підставі договору право влас­ності на винахід;

г) право надати будь якій особі дозвіл (ліцензію) на використання винаходу на підставі ліцензійної угоди та ін.

У разі порушення цих прав патентовласник може примусово через суд стягувати компенсацію збитків.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим особам здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія — це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник нематері­ального ресурсу передає іншій особі ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки, "ноу-хау" тощо.