Характеристика факторів внутрішнього середовища організації

Фактори внутрішнього середовища організації	Зміст внутрішнього середовища організації
1. ЦІЛІ	Конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи). Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації.
2. СТРУКТУРА	Взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних областей), які виконують служби або підрозділи. Поєднуються горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Можна виділити високу і плоску структури управління організацій.
3. ЗАВДАННЯ	Види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією, людьми.
4.ТЕХНОЛОГІЯ	Спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) у вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалась у процесі трьох переворотів: промислової революції; стандартизації; механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. Британська дослідниця Джоан Вудворд поділила технології на три групи: 1) технології дрібносерійного та індивідуального (одиничного) виробництва; 2) технології масового або великосерійного виробництва; 3) технології безперервного виробництва. Згідно з підходом американського соціолога Джеймса Томпсона можна виділити: 1) багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля); 2) посередницькі технології (банківська справа); 3) інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові технології.
5.ПРАЦІВНИКИ	Найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо.
6. РЕСУРСИ	Термін походить від фр. ressources – допоміжний засіб, від лат. resurgo – підіймаюсь, виникаю, поновлююсь знову. Це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані в разі потреби для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів. Тут маються на увазі ті ресурси, якими організація володіє, але ще не використовує для здійснення своєї діяльності. Основними ресурсами для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства є такі: Ä трудові (робоча сила); Ä матеріальні (сировина, матеріали, комплектування тощо); Ä фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції та ін.); Ä інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, оферти, повідомлення тощо); Ä технологічні (техніка, технологія тощо); Ä енергетичні (паливо, мастила та ін.) тощо.

ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ПРЯМОЇ ДІЇ

НЕПРЯМОЇ ДІЇ

Споживачі

Постачальники

Конкуренти

Державні органи влади

Інфраструктура

Законодавчі акти

Профспілки, партії та інші громадські організації

Система економічних відносин у державі

Організації-сусіди

Міжнародні події

Міжнародне оточення

Науково-технічний прогрес

Політичні обставини

Соціально-культурні обставини

Рівень техніки та технології

Особливості міжнародних економічних відносин

Стан економіки

Рис. 9.2. Фактори зовнішнього середовища організації

При оцінці факторів зовнішнього середовища менеджеру слід враховувати такі їхні характеристики:

1. Взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може призвести до зміни інших).

2. Складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу).

3. Рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації).

4. Динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації).

5. Невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації).

6. Взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середо­вищ.

7. Багатогранність зовнішнього середовища.

ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ – це послідовність певних завершених етапів, виконання яких сприяє забезпеченню управлінського впливу керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації. Процес менеджменту охоплює певні категорії, такі як керуюча та керована системи організації, функції менеджменту, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво тощо. Послідовно здійснений та завершений процес менеджменту, утворює управлінський цикл.

Організація розглядається як відкрита система, що має входи та виходи, а також складається з керуючої та керованої систем, що тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. Керуюча система включає ті складові елементи, які забезпечують процес управління. До складу керованої системи входять елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

1 етап процесу управління працівниками полягає в реалізації функцій менеджменту, до яких відносяться будь-які види управлінської діяльності, наприклад, планування виробництва та реалізації продукції, управління розробкою технологій, конструюванням виробу, управління обліком, управління підрозділом в організації тощо. Отже, мова йде про управлінську діяльність на усіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів, енергетиків тощо). Таким чином, апарат управління, який зосереджений в керуючій системі, у процесі управлінської діяльності має виконати своє основне завдання: створити систему методів менеджменту, тобто, сукупність способів впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отримання конкретних результатів (виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабельності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо). Саме тому 2 етапом процесу менеджменту є формування методів менеджменту, тобто способів впливу керуючої системи на керовану. До методів менеджменту можна віднести план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічну документацію виготовлення виробу тощо. Однак, отримані методи менеджменту, як правило, не можуть здійснювати управлінський вплив, оскільки вони в більшості випадків не набувають форми адміністративних важелів. Для забезпечення їх дієвого управлінського впливу методи менеджменту повинні пройти етап їх формалізації і, як результат, перетворитись в управлінські рішення.

Таким чином 3 етап процесу менеджменту полягає у формалізації методів менеджменту, що супроводжується створенням механізмів трансформації методів менеджменту в накази, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управлінські рішення (формалізовані методи менеджменту) за каналами прямого зв’язку надходять з керуючої системи в керовану і здійснюють необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення певних виробів, надання послуг, забезпечує досягнення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Якщо управлінські рішення в керованій системі недостатньо спрацьовують (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про усі неточності, недоліки, відхилення за каналами зворотного зв’язку надходить в керуючу систему (тобто виконується процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Управлінські рішення щодо розроблених заходів надходять за каналами прямого зв’язку в керовану систему і спрямовуються на усунення недоліків, відхилень тощо. Фактично забезпечується робота циклічного механізму, в результаті якої (при необхідності за декілька циклів) будуть усунені усі недоліки, а керована система під впливом керуючої ліквідує існуючі проблеми. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, кваліфіковано, ефективно чи активно, то слід очікувати, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення установлених цілей. Рівень виконання керованою системою поставлених завдань і досягнення встановлених цілей знаходиться в прямій залежності від діяльності керуючої системи (апарату управління).

При цьому керівництво виступає видом управлінської діяльності, який об’єднує трудові процеси всіх працівників організації, забезпечує реалізацію функцій та формування методів менеджменту, розроблення і прийняття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану, тобто 4 етапом процесу менеджменту є забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва. Керівництво є об’єднувальною функцією в структурі категорій менеджменту, тобто виконує роль двигуна, який визначає напрямки діяльності апарату управління, ефективність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.

Усі вищеописані етапи менеджменту супроводжуються комунікаціями, тобто процесами обміну інформацією, її змістом між працівниками, підрозділами, іншими організаціями.