ІІ. Характеристика основних похідних фінансових інструментів

Фінансові деривативи досить різноманітні за своїми характеристиками – ліквідністю, доступністю, вартістю, ступенем ризику. Тому кожний інструмент має свої переваги і недоліки.

Ф’ючерси

Уперше торгівля фінансовими ф’ючерсами відкрилася в 1972 р. на Міжнародному валютному ринку в Чикаго і стала одним з найуспішніших нововведень на фінансових ринках за останні десятиріччя. Європа познайомилася з новим фінансовим інструментом – фінансовим ф’ючерсом завдяки Лондонській міжнародній біржі фінансових ф’ючерсів (LIFFI). Предметом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів.

Ф’ючерс –це цінний папір, біржовий дериватив у вигляді стандартного контракту, який засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість фінансових інструментів (цінних паперів, валюти, біржового індексу та ін.) за обумовлену ціну у визначений термін у майбутньому. Ф’ючерсна угода є обов’язковою для виконання.

Існують товарні і фінансові ф’ючерси. Товарні ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінансові ф’ючерси – це ф’ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти – державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів. Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називаютьціною поставки.

Якщо учасник ринку уклав угоду на поставку певного активу, то кажуть, що він відкрив коротку позицію, або продав контракт, якщо уклав угоду, у якій зобов’язався прийняти поставку певного активу, то вважають, що він відкрив довгу позицію, або купив контракт.

Закриття (ліквідація) позиції полягає у виконанні умов угоди чи передачі зобов’язань за нею іншій особі через укладення зворотної (офсетної) угоди. Зворотна (офсетна) угода – це угода, протилежна за змістом даній угоді.

Учасники ф’ючерсного ринку проводять дві основністратегії на ринку: перша – хеджування позиції; друга – гра на коливаннях цін.

У першому випадку учасників називають хеджерами, в другому – спекулянтами (про що йшла мова у першому питанні теми). За допомогою ф’ючерсного ринку хеджери управляють ризиком і переносять його на спекулянтів. Метою хеджування є перенесення цінового ризику з того, хто здійснює хеджування, на іншу особу, частіше на фінансового посередника (спекулянта).

Клієнт брокерської контори з допомогою брокера укладає відповідну ф’ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу чи коротку позицію. При цьому він вносить на свій рахунок, відкритий в кліринговій палаті, деяку суму, яка називається початковою маржею. Початкова маржа –це початковий внесок клієнта в забезпечення виконання умов контракту і є певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати свої обов’язки.

Клірингова палата з моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання перед покупцем поставити актив, а перед продавцем – оплатити його в обумовлені контрактом строки.

При падінні цін на певні ф’ючерсні контракти продавці цих контрактів отримують прибутки, а покупці контрактів зазнають таких самих збитків.

Поточний прибуток або збиток за відкритою позицією, який виражається в платежах клієнта або від клієнта, називаютьваріаційноюмаржею. Варіаційна маржа –це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхилення ціни укладенняугоди від котирувальної.

Якщо в результаті операцій залишок коштів на клієнтському рахунку стане меншим від деякої встановленої біржею величини, яку називають підтримуючою маржею, клієнт внесе на свій рахунок так звану додаткову маржу. На відміну від початкової маржі, додаткова маржа вноситься тільки грошовими коштами. Підтримуюча маржа –це мінімальний рівень, до якого може знизитись залишок коштів на рахунку інвестора в результаті небажаного руху цін. Брокерські контори дають 3 – 5 днів своїм клієнтам для додаткових внесків. Більшість ф’ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межі коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні значення котирувальної ціни – максимальне та мінімальне значення, в межах якого може змінюватися ціна контракту протягом торгової сесії. Клірингова палата є одним із відділень біржі або незалежною організацією. Усі члени клірингової палати вносять і тримають на рахунках за кожною торговельною позицією так звану клірингову маржу, яка є гарантією належного виконання ф’ючерсних контрактів з боку учасників ринку.

Форварди

Форвардні контракти існували ще у Стародавньому світі. До нашого часу збереглися трактати, в яких описані елементи форвардних контрактів, що існували в Індії близько 2000 років до нашої ери. У середньовіччя форвардні контракти використовувались як засіб гарантування для купців продажу та ціни товарів перед тим, як ці товари доставлялися до них. Більш сучасні види форвардних угод з’явилися в Англії та Франції у ХІV ст. Перший організований ринок форвардних контрактів з’явився у середині ХІХ ст. у США.

Форвардний контракт –це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржою й обов’язкова до виконання для обох сторін угоди. Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати акції, облігації, валюта, товари та ін. Формальне визначення форвардного контракту дуже подібне до визначення ф’ючерсу. Відмінність полягає в тому, що форвард укладається позабіржею.

Основні відмінності між ф’ючерсними та форвардними контрактами:

1. Ф’ючерси є біржовими угодами, це означає, що вони є високоліквідними фінансовими інструментами. Форварди – позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча.

2. Частота поставки. Вторинний ринок форвардних угод дуже обмежений. Менше ніж 2% ф’ючерсних угод закінчуються поставкою, форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу – понад 90% форвардних контрактів закінчуються реальною поставкою.

3. Грошові потоки. У результаті щоденного котирування ф’ючерсних контрактів на біржі існують тимчасові грошові потоки, пов’язані з нарахуванням або зняттям коштів із рахунків учасників ринку. У форвардах подібний режим поточних розрахунків не встановлюється і не виникають тимчасові грошові потоки.

4. Регулювання. У торгівлі ф’ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати, які виступають для кожного учасника як протилежна сторона угоди, а також є гарантами виконання умов угоди; у функціонуванні форвардного ринку клірингові палати участі не беруть, він саморегулюється.

5. Коливання цін. Форвардні контракти не мають ніяких лімітів на цінові коливання. На ф’ючерсні - біржі накладають денний ліміт на коливання цін.

6. Дата поставки. Банки надають форвардні контракти з поставкою на будь-яку дату, а ф’ючерсні контракти на біржі (Чиказькій) мають лише 4 спеціально відведені строки на рік для поставки.

7. Розмір контракту. Форвардні контракти не мають стандартного обсягу і практично значно більші за стандартизовані ф’ючнрсні контракти.

8. Встановлення цін. За форвардними контрактами ціни взаємно узгоджуються між клієнтом і банком, за ф’ючерсними операціями контрактні ціни визначають відкритим аукціоном.

9. Учасниками форвардної угоди є два учасники, один з яких зобов’язується поставити базовий актив, а інший – прийняти поставку цього активу.

10. Хеджування за допомогою ф’ючерсних контрактів полягає в паралельному проведенні операцій на ринку спот і строковому ринку. Хеджування за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод.

Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найбільшого поширення набули:

Þ Форвардний контракт за відсотковими ставками (FRA – forward rate agreement) – це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією із сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов’язаного із зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардна процентна ставка (ФПС) – це процентна ставка для періоду, що настане по закінченні періоду t1. Тобто це процентна ставка, за якою можна залучити чи інвестувати кошти через період t0 на період t1. Наприклад, процентну ставку по залученню коштів через три місяці на шість місяців можна назвати форвардною процентною ставкою. Поточну процентну ставку на період t0 називають ставкою спот. Так, поточну 3-місячну процентну ставку можна назвати ставкою спот.

Протягом дії форвардного контракту розрізняють три основні дати: дата угоди – дата підписання сторонами форвардного контракту; дата платежу – дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівліпродажу базового інструменту, це початок контрактного терміну; дата погашення – дата закінчення контрактного терміну.

Þ Форвардний валютний контракт (FXA – foreign exchange agreement) –це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначенудату в майбутньому.

Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди.

Переваги форвардних контрактів: 1) індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів; 2) за форвардними угодами не стягується додаткова плата (комісійні); 3) продавці мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструменту, так як діють на позабіржовому ринку; 4) виконання бухгалтерських проводок форвардного контракту за рахунками відбувається тільки два рази – на дату угоди і на дату платежу тощо.

Недоліки форвардних контрактів: 1) відсутність можливості маневрувати – умова обов’язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або замінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт; 2) не є загальнодоступними інструментами, оскільки на форвардному ринку існують істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, що звужує кількість учасників форвардних ринків.

Опціони

Опціон – один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках; це похідний цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди стосовно цінних паперів (а також товарів, валюти) за обумовлену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачено.

Розрізняють американський опціон – право держателя може бути реалізовано будь-коли протягом опціонного строку і європейський опціон – реалізується лише після настання терміну виконання зобов’язань. · Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на такі види (європейські опціони): Þ опціон на продаж, або опціон продавця чи опціон пут (PUT options) – дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу; Þ опціон на купівлю, або опціон покупця чи опціон кол (CALL options) – дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов’язаний продати продавець опціону.

Опціон на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди є угодою «несиметричною». Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду – премію, яку називають ціною опціону. Ціна актива, що зафіксована в опціонному контракті, за якою буде продано актив, називають страйковою ціною, або ціною виконання. · Залежно від типів стратегій і позицій у певних сполученнях розрізняють такі види опціонів: Þ довгий кол і короткий кол; Þ довгий пут і короткий пут.

Біржовий опціонний контракт – це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов’язання, купити (у разі call-опціону) чи продати (у разі put-опціону) фіксовану кількість відповідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, а на позабіржовому ринку – брокерські контори.

Основні відмінності біржових опціонів від позабіржових: 1) наявність стандартизованих страйкових цін та дати виконання; 2) як і при торгівлі ф’ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати; 3) значно менші витрати на ведення операцій; 4) більш ліквідні, ніж позабіржові; 5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений. Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф’ючерсами, але є і суттєві відмінності (табл. 8.1.).

Особливе місце серед опціонів займають угоди за відсотковими ставками. Опціон відсоткових ставок –це угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду. Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме: кеп (cap), флоr (floor), колар (collar). Угоди «кеп», «флор», «колар» – це синтетичні опціони, які дають змогу знизити ризики при фінансуванні та інвестуванні під плаваючу процентну ставку. Терміни дії цих угод різноманітні – від кількох місяців до десятків років, ринок їх позабіржовий.

«Кеп» (cap) являє собою серію європейських опціонів PUT, які дають їх власнику право на отримання кредиту з попередньо встановленим максимальним рівнем процентної ставки «кеп». Відсотковий cap використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом.

«Флор» (floor) є серією європейських опціонів CALL, які дають право їх власнику інвестувати грошові кошти під плаваючу ставку, не нижчу від визначеної в угоді мінімальної ставки «флор». Угода floor призначена для захисту інвестора від ймовірного зниження його доходів і страхує покупця опціона від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець опціона, одержуючи за це опціонну премію. Чим ближче ставка, зафіксована в угоді floor, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціона і тим більшу премію виплатить покупецьfloor, аби захистити свої активи. «Колар» (collar) – це угода, яка передбачає одночасну купівлю cap і продаж floor і застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення за вартістю нижчою, ніж вартість звичайногоcap. Переваги опціонних контрактів: * є можливість вибору під час прийняття рішення про виконання опціону; * прибуток покупця опціону не обмежується; * опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії; * існування біржового та позабіржового опціонних ринків надає учасникам ширші можливості вибору для хеджування опціонами; * велика різноманітність опціонів – також перевага цього виду деривативів. Недоліки опціонів: - висока вартість – в середньому становить близько 3 – 5% від суми угоди; - необхідність виплати опціонної премії наперед, в момент укладання угоди; - щодо біржових опціонів – це стандартні суми, терміни виконання та види базових активів не завжди відповідають потребам учасників ринку. Опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки, в умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Варанти Різновидом опціону на купівлю єварант. Варант –похідний цінний папір, що дає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і у встановлений термін; свідоцтво, що видається разом з цінним папером і дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Існує ряд характерних ознак, якимиварантвідрізняється відопціону: По-перше, варант, як правило, є доповненням до привілейованих акцій, облігацій чи інших боргових зобов’язань, емітованих корпорацією. По-друге, варанти на відміну від опціонів емітуються і розміщуються на ринку самими корпораціями – емітентами акцій.

По-третє, варант відрізняється від опціону термінами виконання. Варанти мають значно більші терміни виконання, ніж опціони. Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій. Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документальнійформі. Обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій. Варант – це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. Свопи Своп (від англ. swap – обмін)–це контракт між двома учасниками на право обміну певною сумою валюти, цінних паперів, процентних платежів на умовах, зафіксованих у договорі; це угода між учасниками про обмін певної кількості базових інструментів на визначених умовах у майбутньому. Своп-контракти, як вид похідних фінансових інструментів, застосовуються на міжнародних ринках з початку 80-х років. Вперше валютний своп був розроблений у Лондоні в 1979 р., але не дістав значного поширення. Привернув увагу до цього виду похідних фінансових інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк і фірма IBM (1981 р.), висока репутація яких забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів. У 1982 р. з’явився новий вид контрактів – опціони на ф’ючерси. Це булиопціони на ф’ючерси казначейських облігацій. В основі свопів – зміна грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками. Угоди своп укладаються на період від кількох років до десятків років з метою усунення валютного або процентного ризику, а також у цілях арбітражу. Існують різнівиди свопів: простий – стандартний своп, укладений між двома партнерами, який не містить ніяких додаткових умов; амортизуючий – укладений між двома партнерами, передбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближенням терміну закінчення угоди; наростаючий – своп, передбачувана сума якого рівномірно збільшується; складний (структурований) – своп, в якому беруть участь кілька сторін і кілька валют та інші.

Основну роль на ринку свопів відіграють відсоткові та валютні свопи, які на практиці часто поєднуються в одній угоді. ÞВідсотковий своп-контракт –це угода між двома контрагентами про обмін відсотковими платежами в розрахунку на визначену суму з метою встановлення нижчих витрат запозичення. Контракт укладається на позабіржовому ринку між фінансовокредитними інститутами на базову суму, від якої вираховується відсоткова ставка.

Договори за кожною угодою своп не укладаються, сторони підписують одну угоду, яка регулює всі їх подальші взаємовідносини при проведенні операцій своп. Угоди за свопами укладаються по телефону. Мінімальний обсяг угод своп – 5 млн дол. США.

Розрізняють два види відсоткових своп-контрактів:

1) чисті (прості або ванільні) – угода між партнерами про обмін відсоткового зобов’язання з фіксованою ставкою на зобов’язання з плаваючою ставкою;

2) базисні свопи – угоди між учасниками про обмін плаваючої відсоткової ставки по боргу, розрахованої на одній основі, на плаваючу відсоткову ставку, обчислену на іншій основі.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ: