Тема 2. Професійна освіта студентів як основна категорія педагогіки вищої школи

1. Поняття освітнього процесу, професійної освіти як основної категорії педагогіки вищої школи. Основні тенденції в галузі вищої освіти.

2. Структура вищої освіти.

3. Типи і статуси вищих навчальних закладів. Форми навчання у вищих навчальних закладах.

4. Підготовка наукових і науково-педагогічних працівників.

1.Поняття освітнього процесу, професійної освіти як основної категорії педагогіки вищої школи. Основні тенденції в галузі вищої освіти. Відповідно до Закону України про вищу освіту (2014 р., с.47) освітній процес – це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у вищому навчальному закладі (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів і спрямована на передання, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості. З цим поняттям безпосередньо пов’язана така з основних категорій педагогіки вищої школи, як професійна освіта.

Тому, якщо освіта – це активний процес не лише засвоєння знань, вмінь, навичок, а й процес залучення до культури суспільства і людства – власне систематизований досвід такого залучення і складає зміст педагогічної науки і педагогічної діяльності.

Професійна освіта студентів передбачає оволодіння загальними і професійними знаннями, виробничими уміннями і навичками згідно з профілем і вимагає від сучасного викладача вищого навчального закладу у своїй професійній діяльності в процесі удосконалення педагогічної компетенції спиратися на основні тенденції у сфері вищої освіти як світого, так і вітчизняного освітніх просторів.

Інновації в системі вищої освіти пов'язані з внесенням змін у традиційну масову практику окреслили провідні тенденції оновлення світового освітнього простору.

Перша тенденція — орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.

Друга тенденція — поглиблення міждержавного співробітництва у галузі освіти, яке залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівня умов партнерства держави й окремих учасників.

Третя тенденція — збільшення гуманітарної складової у світовій освіті в цілому за рахунок введення людино орієнтованих наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, педагогіки, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки тощо.

Четверта тенденція — значне поширення нововведень за умов збереження національних традицій, що склалися, та національної ідентичності країн і регіонів.

Які жтенденції оновлення українського освітнього простору?Проблему побудови ефективної вищої освіти в Україні, її реформування порушували в останнє десятиріччя у своїх працях такі провідні вчені сучасності в галузі педагогіки, як В.Андрущенко, І.Зязюн, Н.ГНичкало, С.Сисоєва, на думку яких реформування вищої освіти в Українімає спиратися на такі тенденції:

1. Інтеграція – це піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство (Болонський процес).

2. Ступеневіть освіти. Перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців дає змогу задовольняти можливості особистості в набутті певного рівня та ступеня вищої освіти за бажаним напрямом відповідно до її здібностей і забезпечити мобільність на ринку праці; сприяєпідвищенню освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання впродовж усього життя.

Сутність ступеневості вищої освіти полягає у здобутті різних рівнів і ступенів на відповідних етапах вищої освіти. Виникнення концепції ступеневої освіти зумовлене:

— демократизацією суспільства, формуванням нових соціально-економічних структур, їх орієнтацією на ринкові відносини, жорсткою професійною конкуренцією;

—необхідністю розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки;

—необхідністю забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру за дотримання ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

—диференціацією вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

—впровадженням механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається (йдеться, зокрема, і про технологію стандартизованого тестування);

¾ формування мережі вищих навчальних закладів, які за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняли б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому.

3. Гуманізація. Гуманізація освіти має багато вимірів. Вона охоплює сферу управління (і тут ми говоримо про його демократизацію, перехід до державно-громадської форми управління); стосунки між викладачами та студентами (їх слід будувати на засадах партнерства); організацію навчально-виховної діяльності (право вибору курсу, форми навчання, мобільність викладачів і студентів) тощо.

Надання гуманістичної спрямованості фундаментальним і спеціальним дисциплінам вимагає, щоб центральна магістраль гуманізації проходила через зміст освіти: від фізики і математики та інших природничо-технічних (інженерних, технологічних) дисциплін — до філософії, соціології, правознавства, до всієї гуманітарної складової системи освіти у вузькому значенні цього поняття:

— по-перше, забезпечення людиноцентризму дисциплін природничо-технічного профілю. Їх зміст має бути перебудований у такому контексті, щоб у процесі підготовки фахівця високої техніко-технологічної якості одночасно формувались гуманістичний світогляд і культура, моральні та естетичні цінності, любов до батьківщини і повага до народів і культур світу. Техніко-технологічний екстремізм, сформований епохою науково-технічного прогресу, повинен поступитись місцем гуманістичному світогляду;

В.Андрущенко

Не людина для техніки, а навпаки — техніка для людини, таким має стати лейтмотив природничо-технічної освіти в сучасному глобалізаційному суспільстві, зокрема, технічної. В.Андрущенко

— по-друге, незважаючи на затвердження колегією Міносвіти концепції гуманітарної освіти (1996 р.), колишнього монометодологізму, на жаль, поки що не подолано. На думку В.Андрущенка, ідеал відкритого демократичного суспільства, дійсних прав і свобод людини для багатьох із нас залишається Еверестом, для підкорення якого (в межах колишньої методологічної і світоглядної парадигми) немає ні сил, ні можливостей. Нові ж підходи освоюють надто повільно. Ми боїмося самостійної думки, намагаємося втекти від неї, «заховатись у натовпі». Ця своєрідна екзистенційна ситуація «втечі від свободи» обертається втечею від людини, від себе, від людських цінностей. Повернення до них — нагальна вимога гуманізації освіти у глобалізаційному суспільстві, причому не лише технічної, а й гуманітарної. Сьогодні в Україні, як власне, і в усьому світі, гостро стоїть проблема подолання гуманітарної кризи освіти.

4. Гуманітаризація передбачає гуманістичне спрямування освіти, нормативна частина якої забезпечується обов'язковим вивченням соціально-гуманітарних дисциплін: психології, педагогіки, права, екології, етики, філософії, світової та вітчизняної культури тощо.

В.Андрущенко вважає, що гуманізація освіти — провідна загальносвітова тенденція її розвитку у XXI столітті. Такою ж вона повинна стати і в Україні. Які інновації, відповідно до вимог цієї тенденції, слід реалізуівати? Насамперед принципова зміна змісту освіти, його переорієнтація на людські, життєві цінності. Глобалізація — річ жорстока і невідворотна. Зупинити її неможливо. Однак «зберегти цивілізоване обличчя» — людське, культурне, людяне — не лише можливо, а й необхідно. Найважливіший інструмент для цього — освіта. Вона мусить бути орієнтована на особистість. Характерною рисою оновлення професійної підготовки майбутніх фахівців стає особистісно орієнтована освіта, спрямована на індивідуальний професійний розвиток особистості, у ході якої формується готовність молодої людини до науково обґрунтованого розуміння особистісно-професійних якостей, внаслідок чого вона будує свою «Я-концепцію» та виробляє стратегію професійної діяльності. Для реалізації особистісно зорієнтованої освіти необхідно створювати відповідні умови, які забезпечать самодостатній розвиток особистості майбутніх фахівців, їх професійну культуру та самосвідомість.

Одним із ефективних шляхів оновлення професійної підготовки є психолого-педагогічна підготовка майбутнього фахівцяз вищою технічною освітою. Вонапідкреслює принципову відмінність нового підходу до підготовки фахівця, наголошуючи на тому, що цей підхід орієнтований на підготовку майбутнього професіонала.

5. Інформатизація та комп'ютеризація навчання. Особливість сучасного розвитку освіти — її інформатизація та комп'ютеризація навчання, які набули значного поширення наприкінці XX ст. Реалізація цих нововведень стала можливою завдяки розвитку нового наукового напряму — інформатики.

Яскравий приклад удосконалення цілісного педагогічного процесу вищого навчального закладу — його технологізація. Технологізацію здійснюють за рахунок упровадження нових технологій навчання та виховання, які значно змінюють природу педагогічного процесу, професійну діяльність педагога і навчально-пізнавальну діяльність студентів. Реалії сьогодення вимагають впровадження таких інновацій у систему освіти у вигляді технологій, доцільність і корисність яких доведено.

2.Структура вищої освіти. Відповідно до Закону України «Про освіту» в Україні встановлено такі освітні рівні:

· дошкільна освіта;

· початкова загальна освіта;

· базова загальна середня освіта;

· повна загальна середня освіта;

· професійно-технічна освіта;

· вища освіта.

Структуру вищої освіти України, яка визначена Законом України «Про вищу освіту» (2014), складають рівні та ступені вищої освіти(стаття 5).

Рівні вищої освіти. Підготовку фахівців із вищою освітою здійснюють за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:

· початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

· перший (бакалаврський) рівень;

· другий (магістерський) рівень;

· третій (освітньо-науковий) рівень;

· науковий рівень.

Кожен рівень відповідає кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань і практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, вирішення комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Науковий рівень вищої освіти відповідає дев’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей із розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, вирішення важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення.

У статті 27 Закону України «Про освіту» Національна рамка кваліфікацій — це системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів.

Національна рамка кваліфікацій спрямована на:

1) введення європейських стандартів і принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців;

2) забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин;

3) сприяння національному і міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні;

4) налагодження ефективної взаємодії сфери освітніх послуг та ринку праці.

Національну рамку кваліфікацій розробляють із залученням об’єднань організацій роботодавців і затверджують у порядку, визначеному законодавством;

Ступені вищої освіти. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:

1) молодший бакалавр;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії;

5) доктор наук.

1.Молодший бакалавр — це освітньо-професійний ступінь, який здобувають на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджують у вищому навчальному закладі у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 90-120 кредитів ЄКТС. Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

2.Бакалавр — це освітній ступінь, який здобувають на першому рівні вищої освіти та присуджують у вищому навчальному закладі у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого бакалавра визначають у вищому навчальному закладі. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

3.Магістр — це освітній ступінь, який здобувають на другому рівні вищої освіти та присуджують у вищому навчальному закладі (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми — 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов’язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків. Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

4. Доктор філософії — це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувають на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджують у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу або наукової установи в результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад’юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС.

Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність або за освітньо-науковою програмою, окремі елементи якої забезпечуються іншими науковими установами та/або вищими навчальними закладами.

5.Доктор наук — це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують вирішення важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях.

Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.