Жінка із перламутровим, немов внутрішня блискуча поверхня мушлі, волоссям довго вдивлялась у гарне, сильне і струнке тіло сріблясто-білого і міцного стовбура прекрасної тополі. А та підіймалась у небо і десь там, під білими хмарами, шелестіла і виблискувала на літньому сонечку коштовними шатами із зеленим зверху і сріблястим знизу листячком, яке прикрашало-мережило її густе і широке віття.
Зачаровані сині очі жінки-перлини бачили щось набагато більше, ніж видавалось на перший погляд пересічній людині, яка поспішала на Труханів острів. І ледь кидала погляд праворуч за пішохідний міст, кіоски й чарівну раїну, яка високо здіймалася над смарагдовою галявиною, що яскравим зеленим килимом-сценою стелилася під нею.
Срібляста раїна відчутно струменіла чистою енергією, лунала небесними світлими дзвониками і співала пісні та арії, немов всесвітньовідома оперна співачка. Линула могутнім і в той же час незрівнянно проникливим голосом, витонченим дивними почуттями і нечутним для глухих до царства рослин, що зачаровував назавжди. Це були музичні твори геніального композитора, крізь мелодії яких струменів досвід іншого невідомого і малозрозумілого людям життя, вдячність Богові і велика неземна любов.
Чудесне дійство-чарівництво тривало, подовжуючись у часі. Серце і душа сріблясто-перламутрових жінки і явора сповідувались, мовчки спілкуючись між собою. Цікаво, ким були один для одного ці духовно споріднені істоти: сестри, брат і сестра, друзі, закохані, одне-друге-третє водночас чи щось поки що невідоме для інших? Жінка прийшла вклонитися батьку-матері Славуті-Русі, а вони вирішили познайомити її цього літа з раїною, «нареченим» красенем явором.
Чи були жінка-перлина і сріблястий явір самотніми, визріли, віднайшли, узріли і впізнали один одного, не знав ніхто. Враз вона побачила майже невидимий шар холодної плазми і відчула небесно-духмяний запах – явір надіслав свій ароматичний поцілунок. Він відрізнявся від запахів тютюну, хтивого бажання, пихи, агресії, перегару…. І вона відчула, що її душа прагне відповісти на цей чарівний, чистий і щирий поцілунок. Усе єство жінки засвітилося ніжною і лагідною вібрацією-посланням про захоплення, довіру, натхнення і любов.
Пройшов один чи два роки, коли влітку з якихось причин вона не змогла відвідати Труханів острів. А зимою чомусь почала сильно хворіти. Здавалося, що її біле сяюче тіло згасає і стає темним, немов наливається якоюсь чорною, як з болота, водою і починає гнити. Боліла кожна клітина, всі кістки і зуби вона відчувала, мов відділеними від плоті. Сяюче перламутрове волосся тьмяніло прямо на очах. І так довго тривала ця гнітюча невідома ні їй самій, ні лікарям хвороба-мука, що не ставало сил жити далі. А потім почали снитися сни про сріблястий явір, про те, як він тоне у темній-чорній воді…. І нарешті побачила широченне і вже наскрізь мокре і чорне від гнилої води тіло стовбура, яке чомусь лежало на чорній промерзлій землі.
Хіба що через рік чи два їй стало снаги вибратися, перейти міст і дістатися тієї лави, на якій вона тоді сиділа і спілкувалася-кохалася з явором. Але жінка, немов загубилася у просторі. Шукаючи очима сердечного друга, вона ніде його не знаходила. Наполохана і пригнічена тим, що не дай Боже втратила пам’ять, вона нерухомо сиділа на лаві, поки не набралась сміливості й сил перепитати якогось перехожого про сріблясту раїну, що зростала напроти на спорожнілій галявині. Почувши у відповідь, що дерева вже давно немає, що воно згнило від повені, вона не повірила. Якщо за стільки років свого зростання це дерево з легкістю справлявся з прибутною водою, то чому йому молодому і такому сильному князю-красеню, кращого і міцнішого за якого не було у всьому Києві, не стало сили на цей раз. І дивна, жахлива своєю несподіваною появою блискавиця-думка вдарила і пронизала її з голови до п’ят….
Враз згадала про подаровану їй однокласницею незнайому кімнатну рослину з довгими, схожими на блискучі зелені язики листочками, яка кілька років сиділа у горщику посеред столу у великій кімнаті й не розквітала. А потім одного разу матір у вкрай роздратованому стані із скуйовданим волоссям вскочила до кімнати і, закричавши несамовитим голосом, що викине пусте і кляте зілля, і перелякавши тим квітку і дівчину, вибігла геть. Донька довго плакала, не розуміючи, за що її скривдила рідненька, і не знаючи, що то був черговий «експеримент». Але днів зо два квітка дала міцну порость, на якій розквітли кілька прекрасних, величезних, білосніжних корон із тоненькими довгими шлейфами біля кожної пелюстки. І відтоді всі дивувалися пишному і тривалому цвітінню царівни-квітки.
Пригадала й оповідь про Катерину Білокур, яка до нестями кохала квіти і кожної вільної хвилини змальовувала їх, про улюблене дерево майстрині, яке та уберегла від нехристів, які хотіли його зрізати, та про те, як це дерево після смерті геніальної художниці-філософа весь час сходило водою: і його віти, і стовбур, і коріння, поки не загинуло. Потому перед очима постала Зінаїда Б., яка на самоті навчилася розуміти і розмовляти з рослинами і квітами, які вона доглядала на своєму маленькому городі, аби їй щось було їсти у її знедолені й голодні роки. Дивно, але через деякий час Зінаїду Б. полишило бажання їсти і пити. Відтоді вона вже кілька років нічим не харчується і не п’є воду. На таких людей кажуть, що вони стали сонце-їдами. Але що вони їдять у похмурі осінні та зимові тижні?
Можливо рослини допомагають «сонце-їдам» виростити біоту, яка важить більше, ніж мозок, живе у кишечнику, керує людиною і годує господаря свого помешкання всіма потрібними для його життя речовинами. А може рослини і квіти за любов Зінаїди Б. до них долучили її до їх харчування і енергетично годують її на відстані. Подібно, як ті, хто постять-голодують, але в якійсь мірі дотичні до спільноти духовних однодумців, харчуються енергією останніх незалежно від відстані, на якій ті знаходяться (учні Івана стотисячного – П. К. Іванова).
«Чи можна випросити, – питалася подумки жінка, – пробачення у Бога і у сріблястого брата-сестри явора приземленій і грішній від самого народження людині, яка у прадавні часи вміла відчувати вібрації енергій кохання-любові у просторі неба-землі, які дзвенять-струменять одвічно? Ціною своєї смерті ви викупили мене, княгине-князю-явір, з невіри, – думала вона, – аби я повірила, що можу бути коханою-любимою у цім світі, що є зв'язок між усім, що існує. Чи ви захворіли від того, що сумували, чи попереджали, що скоро підете у інший світ, кликали до себе, на допомогу чи за собою, та мене не було поруч біля вас. Чи гідна я після цього вашої любові?
Тепер я маю рану в серці завбільшки з саме серце, яка болить незалежно від того, згадую я вас чи ні. Але у мене залишився подарунок від вас – я можу входити в енергетичний стан, коли ми спілкувалися разом, і, завдяки ньому, всім єством відчувати-перебувати, злітати-пірнати і насолоджуватись у просторі всеохоплюючого кохання-любові, яке розлите усюди і присутнє в усьому. Більш того, кожною клітинкою відчуваю-усвідомлюю, що є взаємний зв’язок, любов-взаємодія і розвиток. І відаю, навіщо треба народжуватися на Землі, аби не тільки глибше-проникливіше, до самого щему, відчувати Божу Любов у всьому, а й втілювати Її царство, волю, силу і славу і на землі, як і на небі. До побачення і до зустрічі, мій дорогоцінний Спасителю».
Цікаво:
1) Який у вас досвід спілкування з птахами?
2) Чи маєте ви власний досвід взаємодії з рослинами?
3) Чи є рослини істотами з іншого психічного виміру життя?
4) Як ви переживаєте-розумієте кохання-любов?
5) Запишіть своє питання.
Усе знов почалось спочатку:
Підійшла – й простромила стріла…
Хіба мук моїх недостатньо,
Чи кам’яною ти була?
«Аж ніяк, – відповідала, –
Лише глянь, якою я стала:
Твоя пристрасть й мене обпекла…».
(Айрени)
х х х
Вдивлялась я в свій родовід,
Від пращурів до правнуків,
Вбирала сотні поколінь,
Осмислювала наслідки…
Мов орач-дід брала зерно –
В долонях покоління…
В законі: «Сіяти його
Ти маєш в час прозріння,
Коли душа зросла в теплі
Небесної любові,
Тоді зійде і на землі,
У плоті її слово…».
ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ КОСМОС
Соціонавт і соціонавтика
Коли дізнаєшся, що астрономи десь у всесвіті угледіли комету, яка через десятки років пролітатиме крізь сонячну систему, і розрахували траєкторію її руху, то відчуваєш почуття гордості за освічених людей. Більш того, за кілька років до «зустрічі у космосі» інженери вислали ракету з приладами, щоб у певний момент сфотографувати гостю, вибрати слушне місце посадки і зачепитися за нього.
Пробуравивши і дізнавшись, з чого складається комета, вчені отримали деякі відомості про віддалений всесвіт. При цьому сигнал до Землі після посадки на комету ішов пів години. Якщо світло рухається з швидкістю біля 300 000 км. за сек., то можна лише уявити цю дистанцію. Сучасник підкорює відстань і час – до луни американські космонавти раніше летіли дві доби, а зараз їм потрібно усього 6 год., що удвічі менше, ніж діставатися літаком з Америки до Києва.
Роздуми про наукові дослідження, прогноз, довгострокове планування і реалізацію у світі технічних досягнень викликають відповідні думки щодо передбачення змін у соціальному космосі. Зокрема, у проміжному просторі мови, формах взаємодії між людьми різних професій, віку, статі, особистісної зрілості, видів і напрямів творчої діяльності, ін. Разом вони свідчитимуть про кардинальні переміни у психічній (+; -) і духовній еволюції людства.
Поки що науковці констатують ці переміни, а не передбачають їх. Крос-культурні психологічні дослідження свідчать, що сучасне пізнання на відміну від пізнавальної творчості попередників, не досягаючи другої і третьої фаз інтуїтивного механізму творчості, застряє на його 1-й (довільний пошук) і 4-й (логічний доказ) фазах. Більш того, у цьому пси-полі також існують емоційні хвороби, формуються стереотипи і догми. Тому, суспільний розвиток і досі виважується на 2-х мірних терезах політичних кланів.
Деякі науковці вважають, що в українському суспільстві панує зневага до законів часу, пізнання і внеску незалежних вчених-експертів. Спостерігається подальше сповзання духовного, естетичного і морально-етичного (естетика відносин) рівня фахівців різних напрямів професійної підготовки. Відсутні умови для включення у суспільне життя передбачень і рішень щодо втілення запобігливих заходів.
І хоча, навіть, школярам зрозуміло, що майбутніх космонавтів потрібно відбирати, що для цього існує спеціальна комісія експертів і що космічних льотчиків відповідно готують, навчають, тренують, подібне питання щодо підготовки соціонавтів ще й досі не обговорювалося. Тому, дехто самотужки робить собі паперові «ракети з водяними символами і знаками». А в якості палива використовує психоемоційну енергію співвітчизників, щоб злетіти під купол цирку влади, а потому смачно гепнутися у безодню проклять людей і Творця, аби вмирати психічною, соціальною і духовною смертю і тягти за собою ще й тих, хто був поряд.
Усе це було досліджено, усвідомлено і передано у стародавньому міфі про талановитого Божого учня, ангела Люцифера, який став сатаною, змієм-спокусником, брехуном. Прагнучи перевершити Творця, диявол збрехав, аби підкорити людину. Ця міфологема постала на арені зіткнення енергій різних способів пізнання світу, коли культурно-історичні попередники намагались усвідомити роль духовної освіти у творенні людини, тобто «соціонавтика», у т. ч. «інститут спасіння», засновані ще у доісторичну добу.
Новий Заповіт виходить за обмеження родового закону і повертає життя приреченому на смерть на хресті злодію, якщо той покається перед Богом і звернеться до Нього по допомогу. Християнське духовне вчення має власні міфологеми-формули-моделі виходу з духовної кризи країни і внутрішньо-особистісної кризи людини.
Вважаючи олігархів тими, хто самотужки здійснював над самим собою і своєю країною соц.-псих. експеримент і не був відповідно підготовленим для цього соціонавтом (дослідник соціального космосу), «біг поперед батька в пекло», ми вбачаємо їх у ролі біблійного «блудного сина». Промотавши щось з культурної спадщини, пізнавши «свиняче корито», отямившись від спокуси і повернувшись додому, «блудний син» був прощений отцем, в образі якого уособлюється любов, що більша за закон.
Нове випробування на шляху пізнання любові постало вперед другим сином, який залишився вдома, але з поверненням брата позаздрив тому, як прийняли блудника, бо не розумів батьківської любові (згадаймо також Каїна і Авеля), любові Батьківщини. Ось приклади для прощення «горе-олігархів» за умов їх повернення до духовного дому України і щирого служіння їй. Хто знає, що сталося б з кожним із нас, якби ми непідготовленими соціонавтами пристали до такого соц.-псих. «експерименту»? Тому, мусимо вивчати гіркі наслідки, аби враховувати досвід на майбутнє і убезпечувати життя нових поколінь, мудро спрямовуючи їх психічну енергію.
Якщо соціологія (лат. суспільство + гр. вчення) є наукою про закони становлення, функціонування і розвитку суспільства, про суспільні стосунки, спільноти і сценарії взаємодії, то соціонавтика, досліджуючи соціум, інтегрує демографію, соціологію, психологію, педагогіку, ін. Її метою є підготовка майбутніх соціонавтів, які на основі осягнення соціуму, працюватимуть для підвищення загального добробуту співвітчизників.
Так, демографія допомагає розібратися в якісних і кількісних процесах відтворення населення-тіла країни. Вищий рівень системи соціологічного знання говорить про загально-соціологічні теорії, підходи (соціокультурний; формаційний, цивілізаційний). Середній навчає законам розвитку окремих соціальних спільнот: етнос, національність, місто, село, світ праці, дозвілля, побуту, освіти, мистецтва, контролю і комунікації, ін. А нижній рівень знань говорить про соціологічні дослідження, аналіз дій, особливостей поведінки соціальних спільнот, груп, індивідів, про віддзеркалення соціальної дійсності у їх свідомості, тощо.
Соціологія розрізняє поняття «країна» (частина світу, територія, яка має кордони, державний суверенітет, населення, природні ресурси, культурну спадщину, ін.), «держава» (політична організація країни) і «суспільство» (соціальна організація спільноти, в основі якої лежить соціальна структура). Суспільство – це соціальна організація і країни, і етносу, і нації, ін.
У давнину політичних і державних кордонів не було. Народи і племена вільно пересувались простором, освоюючи землі. Із завершенням процесів переселення народів виникли обмежені державним суверенітетом частини світу. Країни – результат територіального розподілу світу.
Суспільство існувало до утворення країн, держав. Поняття «суспільство» стосується як історичної доби, так і спільноти людей. Середня тривалість людського життя у суспільстві була більшою, ніж поза ним. Тому, одним з видів покарання було вигнання за межі суспільства. У житті країни, людини суспільство стає важливим соціально-генетичним фактором психічної еволюції і довголіття.
Соціальна психологія вивчає психічні процеси, стани, властивості людини, що виявляються через її включення у відносини з іншими людьми, у різні соціальні групи (родина, виробничий колектив, ін.), систему соціальних стосунків (економічні, політичні, ін.), процеси соціалізації, тощо. Досліджує спілкування, взаємодію між людьми, особистістю і групою, між групами та явища, які виникають у малих і великих групах (мікроклімат, конфлікти, конформізм, лідерство, ін.). А також масові психічні явища: натовп, слухи, страх, паніка, мода, апатія, масовий ентузіазм, перевтома, шок, приниження.
Цікаво:
1) Чому Раму, Кришну, Будду, Мойсея, Орфея, Піфагора, Ісуса і Магомета називають соціонавтами, дух яких зринув з вищих планів творення і втілився на землі, аби спасати людей?
2) Чим відрізняються соціологія, соціальна психологія і соціонавтика?
3) Що уявляє собою інститут спасіння?
4) Чи вважаєте ви себе соціонавтом?
5) Запишіть своє питання.
Моє єство, мов те зерня,
Дитина, пташка, дума,
Лети ж у всесвіт, в те буття,
Що хтось колись задумав,
На перехрестя тих доріг,
Де дуб росте широкий –
Це древо мислення стоїть,
Ось наш прабатько-матір
Людського роду на землі…
Шануймося ж, людино,
Промінням світла нарекли
Тебе, мов неба сина!
У вікні ікони бачу знов
Я Хрест Животворящий,
На нім підвішена Любов,
Насіння Невмируще…
Чоло увінчане вінцем
Тернової дороги,
Яка вела на Хрест оцей
Розіп’яття й перемоги
Над сумнівами всіх мастей,
Які Любов одержить…
Благоговінню перед життям
Цей дивосвіт належить!
