Закон пізнання
Час очікування вже вичерпано. Людство перетворилось в окрему силу природи. І прогноз (передбачення; засноване на певних даних, знаннях, досвіді провіщення; випереджальне відображення; пророкування; картина перед-синдромів) став складовою процесів прийняття рішення, планування і втілення, зміною середовища і самої людини.
Знання (продукт суспільно-трудової мисленої діяльності людей) – ідеальне відтворення у мовленнєвій формі причино-наслідкових зв’язків у зовнішньому (життя), у внутрішньому (буття) світах і між цими світами. Якісне передбачення ґрунтується на 4-х мірному підході. Передбаченням життя-буття родів, країн, людства володіли пророки на відміну від науковців, астрологів, філософів, теософів, екстрасенсів. Що треба осягнути, аби досягти рівня прогнозування культурно-історичних попередників, що дійшов до нас мовою символів і образів?
Під кутом зору психолого-педагогічного підходу знання і поінформованість – це різні феномени. Знання – продукт не стільки поінформованості, скільки його пере-відкриття, засвоєння, «привласнення» і застосування на практиці. Вищий рівень знань передбачає ще й набуття навичок і вмінь його передавати, доказувати, переконувати в усній і письмовій формі: не тільки задовольняти шукачів знань, а і попереджати суспільну думку для убезпечення життя людей.
Своєю чергою здобуття знань (пізнання) – це обумовлений законами розвитку процес відображення і відтворення у мисленні дійсності з метою відкриття істини. У процесі пізнання люди набувають знань про оточуючий (природа, суспільство), внутрішній (психіка) світи і символічний світ, який поєднує ці світи словом, яке і творить саму людину-слово-любов у плоті.
Психічний процес пізнання складається з кількох послідовних етапів, спів-процесів пізнання: любов-увага, відчуття-сприйняття, пам’ять-раціональне мислення, образне мислення-уява, інтуїція. Усі вони взаємодіють з емоційною (почуття), вольовою (саморегуляція) і комунікативною (спілкування з Словом і співрозмовником) сферами.
Здобуття знань залежить від обраного способу пізнання (наука, релігія, філософія, мистецтво, міфологія, освіта, ін.), відповідних пояснювальних принципів (аксіом) і законів мислення, парадигм, методологій, теорій, ідей і гіпотез, методів і методик. Крім того, на нього впливає особистість, яка пізнає (живий функціональний «прилад» пізнання), її соціально-психологічні й духовні характеристики, вік, ступінь оволодіння спів-процесами пізнання, комунікації та саморегуляції.
Основним способом пізнання світу є Життя у єдності різноманіття способів і живих «приладів» пізнання. Завдяки своєму створінню (людині-ангелу), яке навчається любити, Бог пізнає Себе. Тому, і людина пізнає себе і світ любов’ю, бо у кожного (бо+г, г=голос), хто любить, пробуджується душа. Отож, будемо їсти плоди з дерева життя у рай-саду пізнання (а не з дерева пізнання добра і зла), аби не забути своє духовне походження і не вмерти психічною, соціальною і духовною смертю («залиште мерцям ховати своїх мерців»), яка вкорочує фізичний вік.
Інколи людина, яка опікується розвитком інтуїції і набуває відповідних інформаційно-енергетичних вібрацій, стає менш здатною до втілення своїх здобутків у земне життя, бо це вимагає інших інформаційно-енергетичних характеристик. Саме для цього існує суспільний розподіл праці. Згадаймо відмінності у вібраціях власного організму під час спілкування з водою, землею, деревами, квітами, тваринами, птахами, небом, їжею, керівниками, підлеглими чи злими людьми або, навпаки, з духовно рідними чи тими, хто живе у Святому Дусі.
Більш того, на пізнання впливає також природне і соціальне оточення, в якому особистість відтворює життя своє та життя інших людей. З одного боку, це спонукає її до пізнання причин забруднення і отруєння землі, водоймищ, повітря, їжі, мови, культури, стосунків, свідомості. А, з іншого боку, обмежує дослідження та їх впровадження, про що яскраво свідчить те, чим ми дихаємо, що їмо, п’ємо і читаємо, відчуваємо, усвідомлюємо, про що думаємо, як говоримо і вчиняємо, ін.
Тому, пізнання – це духовний феномен, творча діяльність із задоволення очікувань Творця з відкриття істини, за чим іде перетворення зовнішнього і внутрішнього світів і їх взаємодії для задоволення потреб суспільства і людини. Експертами творчого процесу мають бути духовні особистості, які володіють кількома способами пізнання світу і досягли високого рівня професіоналізму в кількох галузях людського знання.
«Пізнай себе, і ти пізнаєш природу, людей і Бога», – говорять мудреці, натякаючи на те, що пізнання самих себе, розвиток самоусвідомлення є основою пізнання світу, законом самого пізнання. Опанування природничими, фінансово-економічними, технічними знаннями, їх використання не повинні йти поперед осягнення людиною знань про себе як духовно-матеріальний прилад пізнання і втілення накопичених знань. Інакше людина руйнуватиме саму себе, інших, природу, винищуватиме живе на землі.
Під свідомістю, або тим, що «містить світ» (рос. со+знание), психологи розуміють вищий рівень психічного відображення і саморегуляції. А під самосвідомістю (частина свідомості) вбачають уявлення людини про саму себе (образ «Я»), на яких вона будує свою систему відношень до природи, культури, інших людей, самої себе і Бога.
Не випадково психофізіологія вважає, що психіка (душа) є нематеріальним (ідеальним) продуктом вищої нервової діяльності. У психології душа – це образ зовнішнього світу, людини, її місця у зовнішньому і внутрішньому світах та їх взаємодії. Інформаційно-енергетичний підхід (парапсихологія) говорить, що душа людини – це структурований потік біо-фотонів. Звідси любов (бовваніти, розвиднюватися, випромінювати світло) і душа є словами-синонімами.
У психології духовності душа стає Божественною сутністю, яка променем («золотою ниткою») приєднана до пси-поля-носія. На Землі відбувається матеріальне відтворення її форми для усвідомлення душею свого розвитку в умовах матерії і опанування нею. Яскрава особистість – плід соціалізації (засвоєння культурного надбання), а духовна особистість відрізняється ще й засвоєнням духовних знань, досвіду ті їх втіленням.
У казці Андерсона «Русалонька» (закохана у земного принца морська царівна) віддає свій чарівний голос відьмі. Отримав (замість дивного голосу, тривалого життя у морі й хвостика) білі ніжки і біль кожної миті, аби жити-ходити духовними шляхами по землі й бути подругою-сестрою, а потому і дружиною любимому, якого вона спасла від бурі-смерті, головна героїня опиняється на березі й зустрічає коханого. Але з його весіллям і одруженням на іншій дівчині, вона (Русалонька) наступного ранку має померти.
Царівна відмовляється вбити сплячого коханого зачарованим ножем, аби спасти собі життя і назавжди повернутись у море. На сході сонця, поступово перетворюючись на білу морську піну, вона співає пісню любові. Так як душа пробуджується у кожного, хто віддано любить, то Русалонька «отримує» душу і злітає чи то пташкою, чи то хмаринкою до неба. А принц, гукаючи-шукаючи свою подругу-сестру, відтоді стає спроможним дослухатися до того, чого він не відчував раніше. Відбулася взаємна ініціація ірраціонального (Русалонька) і раціонального (земний принц) людини в духовне життя. Так відбувається і в людському житті, коли витончена душа жертвує собою, аби спонукати грубішу до самопізнання.
Не дивно, що душа морської царівни, мов Афродіта, богиня любові, краси, гармонії, народилася з морської піни (води і повітря), і казка ця нагадує давній міф про Психею, казки «Снігуронька», «Лісова пісня». Головна героїня «Снігуроньки», снігова мавка-русалонька зимового лісу, донька струмків теплого барвистого літечка і скупого на барви чорно-білого суворого зимового морозу, спізнавши довгоочікувану любов, розтає у ярих променях весняного сонця і хмаринкою злітає до неба.
Цікаво:
1) У чому полягає закон пізнання і як його усвідомити?
2) До чого може призвести порушення закону пізнання світу?
3) Як Біблія (релігійний спосіб пізнання) оповідає про наслідки порушення закону пізнання?
4) Як у «Казці про рибака і рибку» (художньо-образний спосіб пізнання) О. С. Пушкін попереджає про наслідки порушення закону пізнання і втрати поваги до слова?
5) Запишіть своє питання.
Перед тобою, мій коханий,
Скатертину я розстелю
І куріпку ніжну, рум’яну
Соком сливовим обіллю…
Ти напій хмільний і пряний
Із посудини в чаші налий,
Я вдягну вбрання тонкоткане,
Аби ти за серпанком туманним
Бачив стан мармуровий мій…
(Айрени)
х х х
……………………………………..
Даруй же сили утримати
Цей стан душі високий,
Першоджерело оспівати,
Не засмутити око,
Що у вічність зріє,
Мов зоря-зірниця надвечірня,
Що в ніч жар-птицею злітає,
Мов у казці диво-дивне…
Давні і сучасні пророцтва
Найдавнішими і найефективнішими «приладами» передбачення були і залишаються й досі зодіакальне коло, календар, годинник, металеве яйце, у якому сидить людина, і дзеркало (люстро, свічадо). Дзеркало – це прилад, з появою якого прискорилась еволюція людства.
Дзеркало: до+зеро+кало = додати до зеро (точка відліку) вимір краси і тепла (кало); помічник у порівнянні із справжньою красою і душевним теплом, яке випромінює людина.
Люстро (дзеркало): лю+с+тро = світло у його 3-х вимірах (фізичне, психічне, духовне), або помічник з 3-х мірного споглядання світла, яке випромінює людина.
Свічадо (дзеркало): світ+час+до = помічник з висвітлення поведінки людини у минулому, а отже, її ймовірних реакцій у майбутньому (відображення, яке випереджає). У дзеркалі людина, яка усвідомлює себе, здатна крізь фізичний і соціальний вигляд угледіти внутрішній лик (портрет власної душі-духу), який відображає її духовні константи (цінності) і первообрази.
Організовані ідеологемою, міфологемою чи законом духовні цінності є системо-утворювальним вектором соціального середовища. Міф – формула-модель соціального передбачення. Тому, шукачів довголіття цікавлять також карти міфологем з прогнозування шляху людського життя (скажімо, великі аркани таро).
Один з прадавніх східних міфів оповідає, що праматір «Ма» народила трьох синів-братів: Вішну, який творить всесвіт, Шиву, який руйнує старе, та Браму (брат менший, інститут спасіння). Брама (він же Коляда) спасає-поєднує людину з небом, яка час од часу забуває про своє духовне небесно-земне походження. Іншими словами, Коляда (Ісус) творить новий світ людей. Від цієї міфологеми про циклічну динаміку народяться наступні духовно-філософські, релігійні, теософські та ін. вчення про створення людини, світу і місця людини у всесвіті.
Християнська мова передбачення, на відміну від давньоєгипетської, немов купол хрестово-купольного храму, підіймається над кількома поверхами. Це відображено у символі багатомірного життя людини: квадрат, вписане у нього коло, у якому накреслено хрест і намальовано святий лик на перехресті (поетизований образ вищого самоусвідомлення: Слово у плоті). Приклад: хрестоматійний програмний малюнок Леонардо да Вінчі.
Давньоіндійська хронологія має «космічного годинника», який сповіщає про коло обігу часу в декілька млн. (млрд.) років і визначає як падіння духу в матерію, так і цикли його поступового сходження, раси і під-раси людей, їх характерні інформаційно-енергетичні ознаки. Дивлячись подумки на цей «годинник», на космос (макроантропос) і людину (мікрокосмос), на чакри, як «зодіакальні» круги-колеса, шлюзи-трансформатори для проведення тонкої космічної енергії, шукач довголіття переживає змінений стан свідомості, входить у позамежний світ (вічність) і відпочиває там (М. Чмихов, Ю. Шилов).
Старий Заповіт, навпаки, зосереджує увагу на творенні світу і людини Духом Божим (Словом Творця), на залученні народу до відповідальності за стосунки з Богом і соціальну розбудову родів. Хоча невідомо, внаслідок якого катаклізму люди почали плодитися і розмножуватися протягом усього року, аби вижити, в той же час знано, що пізнавши Єдиного Бога, вони підняли за Його заповітами роль родини, батька, матері, родинного духовного виховання на найвищий щабель соціальної взаємодії і перетворили сім’ю на провідний інститут соціалізації дорослого і дитини в суспільстві. Духом натхненні автори Старого Заповіту передбачали, що з часом відбудеться профанація духовного вчення недолугими учнями-послідовниками, і пророкували прихід Месії.
Новий Заповіт йде далі. Він запрошує людину до вільної (від соціально-психологічного тиску минулого і економіко-політичної тиранії сучасного) духовної творчості у Святому Дусі, довершення особистості чоловіка і жінки, розширення їх психічного всесвіту, завдяки опануванню мистецтвом стати і бути людиною. Спонукає до перетворення у світло від світла знань, сіль-смисл життя, приклад для інших людей. Допомагає сформувати образ світу людей, культури, життя на Землі, образ олюдненої людини, спілкування, мови і Слова за вищими взірцями культур народів світу. Не випадково Ісус називав Себе Сином Людським. А Свята Трійця дає не лише модель сприйняття і розуміння духовної троїчності особистості людини, яка створена за образом і подобою Божою, нове народження у Святому Дусі віруючим у Христа, а й нову духовну, високо психоемоційну енергетичну модель щодо їх спілкування і взаємодії. Це духовне спілкування унаочнено Андрієм Рубльовим в іконі «Свята Трійця».
Сучасник має кілька інститутів своєї соціалізації: родина, дитячий садок і школа, заклади позашкільного виховання, вуз(и) і трудові колективи, клуби за інтересами, театри, музеї і виставки, бібліотеки, ЗМІ, кримінальні угрупування, політичні партії і духовні спільноти, ін. Не випадково, що дехто заблукав. У той же час поміж нас живуть люди, які досягли високого рівня самоусвідомлення («розум в серці») і мають еволюційне утворення – краплинки нейронів головного мозку у своєму серці.
Навчитися орієнтуватися в океан-морі соціуму, уберегти тіло і душу, мов той корабель, привести цілою флотилію – не так просто, як видається. Юність, ототожнюючи себе з якимось героєм (антигероєм), спільнотою (родина, друзі, професійна, партійна каста, етнос, національність, носії спільної історії, мови, території, віри, культури, ін.), не помічає, що її властивість ідентифікуватись часто використовують у якості психічної енергії для інформаційної зброї у політичних цілях. А вона страшніша за атомну. Духовно ж зріла особистість провідну тотожність бачить у тому, що кожен має душу, яка страждає, поки навчається у школі-Землі любити Творця у природі, культурі, інший людині й у самому собі.
Перекручуючи історію, принижуючи соціальний внесок окремих спільнот, особистостей, викривлюючи особливості культури, ментальність народів, (замість виявлення вдячності, визнання, підтримки, розуміння, готовності до співтворчості), професійно і духовно незрілі політики, церковні діячі, митці, науковці, журналісти, підприємці, ін., свідомо (чи ні) виконують політичне чи економічне замовлення. Стравлюють між собою носіїв однієї ідентичності з іншою, провокують кризи і війни. І хоча люди духовно обізнані дотримуються закону пізнання і творення світу словом, їх чисельність може не досягати «критичної маси», щоб убезпечити життя співвітчизників. У цьому столітті мужність і героїзм психічної і духовної праці над самими собою лише починає сходити новим сонцем, висвітлюючи соціальну неспроможність ледарів і страхопудів.
А поки українці мріють, що у владі будуть люди княжого роду, які мають духовні й професійні знання і досвід, вміють співпрацювати з представниками інших країн, що Україна «сама собою» відродиться якісно іншими людськими відносинами, сценаріями взаємодії і новітніми технологіями.
Прогноз у технічній і природничій сфері відрізняється від прогнозу в соціальній і гуманітарній сфері. Якщо в технічних галузях людської діяльності передбачення стає складовою прийняття рішення, планування, то в соц. і гум. сферах воно виконує ще й функцію програмування, формування установки на готовність до певної поведінки. І ЗМІ готують телеглядачів для споживання різного непотребу, забруднюють психіку. Зливають у недозрілу свідомість молодих поколінь усіляку отруту. І хоча хазяї телеканалів рідко опікуються Україною, її культурою, просвітою, час змете і це. Адже саме від культури, освіти, мистецтва, просвіти, ЗМІ очікується набагато більше – вони приречені йти попереду.
Важко юності скласти екзамен на психічну зрілість (перша любов, зрада, ревнощі, помста, ненависть, заздрість). Не в змозі й молодість підготуватися до випробування великими грошима, владою, славою – є над чим працювати самостійній Україні, нудно не буде. Юність і молодість сприймають щастя (бути разом з часом, в якому живеш) як те, коли тебе приймають, розуміють, опікуються тобою (фільм «Доживемо до понеділка»). І немовлятко вуркоче від задоволення, коли нагодоване і сухеньке.
Для зрілої людини щастя є більшим за почуття радості від здійснення мрії або неочікуваної події (вибачення, вдячність, подарунок, вчинок, ін.). Щастя – стан, коли людина приймає і розуміє інших, опікується, здійснює правильний, моральний вибір, є люблячою, вірною, строгою, відповідальною. У духовному розумінні щастя, любов, віра, знання, творчість – синоніми. Тому, шануймося і будьмо, духовно обдаровані співвітчизники.
Передбачення – теж переживання щастя від того, що ти спроможний попередити-убезпечити інших. На жаль, слово не завжди готові почути, взяти до відома. Від цього ясно-мислення і ясно-бачення стають хрестом для носія цих якостей. І нехай пересічний українець має право на власну помилку (хоча краще б він свого часу гарно виховувався), країна цього права не має.
Дотримання закону пізнання (складова передбачення і довголіття) сприяє подоланню страху смерті, порожнечі, провини, відроджує цінності любові і життя. Закон цей вимагає значну частину доходу країни вкладати у виховання, духовну просвіту (як це зробили німці і японці, що програли війну, а тепер за багатьма показниками займають перші позиції у світі). Дешевше виховувати і освічувати, ніж потім ловити злодіїв і вбивць, утримувати в’язнів і вести війни.
Так, активізація інтуїтивного механізму творчості розвиває духовну інтуїцію, мислення, інтелект. На 2-й фазі інтуїтивного механізму творчості витончуються-прискорюються вібрації – народжується здогадка, зірка-сполах, (мисле-форма, мисле-образ), яка на 3-й фазі вдягається у шати сонце-слова. Передача нової інформації може виступати у формі гіперболи, метафори, яка зберігає у собі сконденсовану енергію асоціативно-образного («кущ-дерево-квітка») мислення. Тому, лодія міфу багатша за приземлені поняття і категорії, які нагадують залізні цвяхи на хресті.
Завдяки чудесній метафорі, яка є механізмом бачення невидимого, ми набагато краще розуміємо, про що йде мова. Споглядати світ метафоричним оком означає зріти його набагато глибше і ширше. У перебігу цього процесу виникає-зростає чудо, і весь світ оживає. Митець насичує світ, чує і бачить його через таку чисту призму, що у його прихильників, слухачів і глядачів виникає відчуття потрясіння від переживання відкриття нового.
Не випадково за новітнім філософським і художньо-літературним твором, поезією і, особливо, музикою, можна передбачати розвиток суспільства на століття наперед. Тому, Творець найбільш прискіпливо ставиться до митців. Культура – творення чудес креативною уявою, здатністю бачити те, чого ще немає, але що може бути. А митці – це натхненні до життя чарівники, які покликані в дитинстві справжніми вихователями і учителями, людиною-янголом.
Розвиток уваги, визнання, шанування, любові, вдячності, приєднання до учителя, природи, Бога стають необхідною умовою виховного процесу, який забезпечує натхнення, творчу уяву, продуктивне пізнання людиною себе, світу фізичної, соціальної, духовної природи. Яра, пристрасна енергія підлітків, юні, молоді, резонуючи з енергією фізичної, біологічної, психічної і соціальної природи космосу, виявляється набагато сильнішою за ядерну. І своєчасне передбачення того, за якими напрямами руйнування-творення має бути спрямована ця фізична, психічна і духовна енергія наступних поколінь, не тільки убезпечить їх життя і долю, а й обумовить розбудову України.
Цікаво:
1) У чому полягає крос-культурний аналіз міфологем довголіття?
2) Що таке суспільні виміри календарного, біологічного, психологічного, соціального і духовного віку, здоров’я, старіння, довголіття, любові?
3) Як впливає динаміка демографічних, екологічних, фінансово-економічних і професійно-орієнтованих психологічних типів на розвиток (зубожіння) природи, населення, країни, держави?
4) Чи існують суспільні виміри впливу мови, віри і любові, спілкування, творчості і закону пізнання на розвиток психіки і довголіття?
5) Запишіть своє питання.
Ти смієшся, ти все не зі мною…
Зачекай – я тебе поверну,
Оточу глухою стіною,
Немов серце у грудях замкну…
І не зглянусь я над тобою,
І спалю всі мости під луною,
Всі мости, що уже за спиною,
Всі мости, що збудують колись…
(Айрени)
х х х
……………………………………
Душа зростала на землі,
На батьківському полі,
Вдягала образ кожен раз,
Щоб досвід набувати
І потім, у чудесний час,
Прокинутись у хаті,
У вікно якої дивлюсь я…
Воно, мов перехрестя,
Раділа душенька моя,
Зоріла зустріч в серці…
Я мріяла про зустріч цю,
Збиралась до вечері,
Батьків, дітей, онуків – всіх,
Мов учителів у двері
Світлиці серденька мого,
Чекала до престолу…
Ми їли хліб – то піт і плоть
буття мого;
Пили вино – то радощі і горе…
І п’яні були від переживань,
І ситі хлібом досвіду німого…
Я знаю, зустріч ця відбулася
між нами,
Попри віки та відстані земного.
