Переклад Максима Рильського

 

Зачнемо ж ми, браття,

Від старого Володимира

До Ігоря сьогоденного.

Ігор сей, славен князь,

Міццю розум оперезав.

Мужністю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повів полки свої хоробрі

На землю Половецьку

За землю Руську.

О Бояне, соловʼю наш давній!

Тобі б сей похід ощебетати,

По дереву мислі пурхаючи,

Розумом ширяючи під хмарами,

Давню славу звиваючи з новою,

Летючи тропою Трояновою,

Через степи на море.

Тобі б співати пісню Ігореві,

Ігореві, Олега внукові:

“Не буря ясних соколів

Занесла через поля широкі,

Галич лине зграями

К Дону великому”.

А чи так би заспівати тут,

Віщий Бояне, внуче Велесів:

“Іржуть коні за Сулою,

Слава дзвенить у Києві,

Сурми сурмлять в Новгороді,

Стяги мають у Путивлі-граді,

Дожидає Ігор брата Всеволода”.

Каже йому буй-тур Всеволод!

“Один брат, один світ-світлий,

Ігорю,

Обидва ми Святославовичі.

Сідлай, брате, свої коні бистрі,

Мої бо вже готові стоять

Під Курськом осідлані”.

 

Глянув Ігор на ясне сонце

Та й побачив – військо тьма

покрила,

І сказав до дружини-вояцтва:

“Братгя мої, друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

А сядьмо ж, браття,

На бистрі свої коні,

На Синій Дон погляньмо”.

Зажадалося князеві

На провіщання не зважати

Пошукати долі на Дону великім.

“Хочу, – каже, – з вами, русичі,

Чи списа зломити

При полі Половецькому

Та й наложити головою,

Чи шоломом пити воду з Дону”.

(“Слово о пълку Игоревѣ”, К., 1967)

 

СОУДЪ ѨРОСЛАВЛЬ ВОЛОДИМИРИЦА. ПРАВДА РОУСКАѨ

Ажь оусьієгь моужь моужа, то мьстити братоу брата, любо отцю, любо сыноу, любо браточадоу, любо братню сынови; оже ли боудєтъ кто ієго мѣстѩ, то положити за голову 80 гривенъ, аче боудетъ кнѩжѣ моужѣ, или тивуна кнѩжѩ; аче ли боудєтъ роусинъ любо гридѣ, любо коупецъ, любо тивоунъ б рескъ, любо мечникъ, любо изгои, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити на нь.

По рославѣ же пакы съвъкоупивъшесѩ сынове ієго: Изѩславъ, Свѩтославъ, Всеволодъ и моужи ихъ: Къснѩчько, Пепенѣгъ, Никифоръ и отложиша оубиієніє за головоу, нъ коунами сѩ вы[к]оупати; а ино все ко же рославъ соудилъ, токо же и сынове ієго оуставиша. Ѡ оубииствѣ. Аже кто оубиієтъ кнѩжѩ моужа в разбои, а головника не ищуть, то вирьвноую платити, въ чьієи же вьрви голова лежить, то 80 гривенъ; паки людинъ, то сорокъ гривенъ.

[К] отора ли вьрвь начнеть платити дикоую вироу, колико лет заплатѩть тоу вироу, зане же безъ головника имъ платити боудєть ли головникъ ихъ въ вьрви, то зане къ нимъ прикладываієть, того же дѣлѩ имъ помогати головникоу, любо си дикоую вироу; нъ сплатити имъ въ обчі 40 гривенъ, а головничьство а то самомоу головникоу; а въ 40 гривень іємоу заплатити из дроужины свою часть. Нъ же боудєтъ оубилъ или въ свадѣ или въ пирогу ѩвлено, тъ тако іємоу платити по вирви нынѣ, иже сѩ прикладываієть вирою.

Оже станеть без вины на разбои. Боудєть ли сталъ на разбои безь всѩкоѩ свады, то за разбоиника людьі не платѩть, нъ выдадѩть и всего съ женою и съ дѣтьми на потокъ а на разграблениіє. Аже кто не вложиться въ дикоую виру, томоу людьіє не помогають, но самъ платитъ.