Зразок характеристики тексту

Наведений уривок узято з літописної повісті. У мові літописів могли поєднуватися давньоруські й старословʼянські мовні риси. Тема уривку – характеристика князя Святослава.

Фонетичні риси

1. Неповноголосні форми (старословʼянські) переважають над повноголосними (давньоруськими): хра бры, с тра нам, гла голя, але у г оло вах;

2. Дієприкметники възрастъшю та възмужавшю мають старословʼянський префікс – (въз-), у першому слові знаходимо також старословʼянську початкову сполуку (-ра-);

3. Займенник собѣ вжито з давньоруською фонетичною рисою (голосний о);

4. Дієслово хо ч ю має давньоруську фонетичну ознаку (приголосний ч замість старословʼянського шт).

5. Сполучник аки характеризується початковим а – типовою фонетичною рисою старословʼянської мови.

Морфологічний рівень

1. Ужито давньоруські форми імперфекта (творяше, возяше, имяше, посылаше, бяху); крім імперфекта, знаходимо також форми аориста (йде, нал ѣ зе, рече, р ѣ ша), останню слід віднести до старословʼянських, у давньоруській мові їй відповідає форма рекоша.

Інші морфологічні категорії мають давньоруські форми.

Синтаксичний рівень

1. Уривок розпочинається старословʼянською книжною конструкцією (давальний самостійний), яку ми переклали підрядною частиною; це ж речення ускладнене порівнянням (аки пардус).

2. Найбільшим за обсягом є друге речення, у якому маємо кілька другорядних присудків, виражених дієприкметниками активного стану (ходя, варя, изр ѣ завъ, испек, постлав) та основних присудків, виражених дієсловами у формі імперфекта (возяше, ядяше, имяше). Це речення ускладнене кількома однорідними додатками з повторюванням заперечної частки ни та сполучника ли. Такі розгалужені конструкції були типовими для давньоруського синтаксису.

3. В останньому реченні знаходимо сурядний звʼязок з повторюванням сполучника и. Це риса розмовного синтаксису.

Лексичний рівень

1. Переважає загальновживана лексика побутового характеру: воз, котьлъ, с ѣ дло, шатро, мясо, конина, зв ѣ рина. Маємо чимало дієслів та інших дієслівних форм на позначення руху, процесів, фізичної дії: ходя, иде, варя, возяше, ядяше, рече. Вони також загальновживані.

Можна виділити вживання синонімів: глаголя, рече, р ѣ ша. Перша дієслівна форма утворена від дієслова глаголати, має старословʼянське походження, на це вказує неповноголосна сполука ла. Дві інші форми утворені від прасловʼянського інфінітива * rеktі, який у давньоруській та старословʼянській мовах мав різні варіанти (речи, решти). Під час дієвідмінювання деякі форми збігалися, наприклад: рече, а інші відрізнялись (рекоша і р ѣ ша). Отже, форма р ѣ ша – це архаїчна старословʼянська форма аориста.

Обидва дієслова речи, глаголати мали однакове значення – говорити, але відрізнялися стилістично, тому вживання дієприкметника глаголя є закономірним саме в цьому випадку.

Отже, у цьому уривку виявляється наявність як давньоруських, так і старословʼянських мовних рис. Важко надати перевагу особливостям однієї мови. Можна сказати, що в Київській Русі старословʼянську мову сприймали як споріднену книжну мову, і деякі її риси засвоювали як стилістичні та семантичні варіанти.

Матеріали до практичного заняття

ІЛАРІОН

СЛОВО

О ЗАКОНѢ, МОИСЕОМ ДАННѢМ И О БЛАГОДАТИ И
ИСТИНѢ, ІИСУС ХРИСТОМЬ БЬІВШІИХ, И КАКО ЗАКОН
ОТЬИДѢ, БЛАГОДАТЬ ЖЕ И ИСТИНА ВСЮ ЗЕМЛЮ
ИСПОЛНИ И ВѢРА ВО ВСЯ ЯЗЬІКЬІ ПРОСТРЕСЯ И ДО
НАШЕГО ЯЗЬІКА РУССКАГО; И ПОХВАЛА КАГАНУ
НАШЕМУ ВЛАДИМІРУ, ОТ НЕГО ЖЕ КРЕЩЕНИ БЬІХОМ,
И МОЛИТВА К БОГУ ОТ ВСЕЙ ЗЕМЛИ НАШЕЯ

Благословен Господь Бог Ізраилев, Бог христіянеск, яко посѣти
и сътвори избавленіе людям своим, яко не презрѣ твари своея до
конца идольским мраком одержим быти и бѣсовськиим служеніим,
по оправди преждс племя Авраамле скрижальми и законом,
послѣжде сыном своим вся языки спасе Евангеліем и крещеніем и
вводя в обновленіе пакыбытіа в жизнь вѣчную...

Закон бо предтечя бѣ и слуга благодати и истинѣ; истина же и
благодать слуга будущему вѣку, жизни нетлѣннѣй. Яко закон
привождааше в законеныа к благодатному крещенію: крещеніе же
препущает сыны своя на вѣчную жизнь. Моисій бо и пророцы о
Христовѣ пришествіи повѣдаху. Христос же и апостоли его о
воскресеніи и о будущем вѣцѣ.

А еже поминати в писаній семь и пророческая проповѣданія о
Христѣ и апостольская ученія о будущем вѣцѣ, то излиха єсть и на
тщеславіе склоняся. Еже бо в инѣх книгах писано и вам вѣдомо, то
здѣ положити, то дрьзости образ єсть и славохотію.

Не к невѣдущіим бо пишем, но преизлиха насыщшемся
сладости книжныя; не к врагам Божіим иновѣрныим, по самѣм сыном его: не к странныим, но к наслѣдником небеснааго царствія. Но о законѣ, Моисеомь даннѣемь, и о благодати и истинѣ Іисус Христомь бывшіих повѣсть си єсть.

И что успѣ закон? что-ли благодать? Прежде закон, потом благодати: прежде стѣнь, ти потомь истина. Образ же закону и благодати – Агар и Сарра, работнаа Агар и свободнаа Сарра: работнаа прежде, ти потом свободнаа. И да разумет, иже чтет. Яко Авраам убо от уности своея Сарру имѣ жену си, свободну, а не рабу: и Бог убо прежде вѣк изволи и умысли Сына Своего в мір послати, и тѣм благодати явитися. Сарра же не рождаше, понеже бѣ неплоды; не бѣ неплоды, но заключена бѣ Божіим промислом на старость родити: безвѣстная же и утаенаа мудрости Божіа утаена бяху ангел и человѣк, не яко не явима, но утаена и на конец вѣка хотящеся явитися. Сарра же глагола к Аврааму: “се заключи мя Господь Бог не раждати; вниди убо к рабѣ моей Агари и родиши отъ нея”. Благодать же глагола к Богу: “аще нѣсть времене снити ми на землю и спасти мір, сниди на гору Синай и закон положи”. Слушая Авраам рѣчи Саррины и вниде к рабѣ ея Агари. Послуша и Бог яже от благодати словес и сниде на Синай. – Роди же Агарь раба от Авраама рабочиш, и нарече Авраам имя ему: Измаил. И снесе Моисеи от Синайскыя горы закон, а не благодать, стѣнь, а не истину. – По сих же уже стару сущу Аврааму и Саррѣ, явися Бог Аврааму, сѣдящу ему предь дверьми куща своеа, в полудне, у дуба Мамврійскаго; Авраам же тече в срѣтеніе ему и поклонися ему до землѣ и пріат и в кущу свою. Вѣку же сему к концу приближающуся, посѣти Господь человѣчьскаго рода и сниде с небесе, в утробу дѣвицы въходя; пріят же и дѣвица с покланяніем в кущу плотяную не болѣвши, глаголющи к ангелу: “се раба Господня, буди мнѣ по глаголу твоєму”. – Тогда убо отключи бог ложесна Саррина, и заченши роди Иссака, свободнаа свободнаго. Присѣтившу Богу человѣчьска естества, явишася уже безвѣстная и утаеная, и родися благодать и истина, а не закон; сын, а не раб. – Яко отдоися отроча Исаакъ и укрѣпѣ, и сътвори Авраам гостивству велику, егда отдоися Исаак, син его. Егда бѣ Христос на земли, и еще благодать не укрѣпла бѣше, но дояшеся еще, за тридесять лѣт, в няже Христос таяшеся; егда же отдоися и укрѣпѣ, явися благодать Божіа спасеннаа человѣком в Іерданстѣй рѣцм сътвори Бог гостивству велику и пир велик тельцем упитанным от вѣка, въозлюбленыим Сыном Своим Ісус Христомь, съзвовав на єдино веселіє небесныа и земленыа, съвъкупив въ єдино ангелы и человѣки...

Вѣра бо благодатная и по всей земли распростреся, и до нашего языка русскаго дойде, и законьное озеро пресыше, евангельскый же источник наводнився, и всю землю покрыв, и до нас проліявся. Се бо уже и мы съ всѣми христіанами славим Святую Троицу, а Іюдея млъчит...

Хвалит же похвальными гласы Римьская страна Петра и Павла, имиже вѣроваша в Ісуса Христа Сына Божіа; Асіа, и Ефес, и Патм – Іоанна Богослова; Индія – Фому, Египет – Марка; вся страны, и грады, и людіе чтут и славят коегождо их учителя, иже научиша православной вѣрѣ. Похвалим же и мы, по силѣ нашей, малыми похвалами великаа и дивнаа сътворѣшаго нашего учителя и наставника, великаго Кагана нашеа земля Владимера, внука старого Игоря, сына же славного Святослава, иже, в своа лѣта владычьствующа, мужством же и храбьрьством прослушя в странах многах, и побѣдами и крѣпостію поминаются нынѣ и словут. Не в худѣ бо и не в неведоми земли владычьтсвовашя, но въ Русской, яже вѣдома и слышима єсть всѣми концы землы...

Добрь послух благовѣрію твоєму, о блаженниче, святаа церкви Святыа Богородица Маріа, юже създа на правовѣрнѣй основѣ, идеже и мужьственое твоє тѣло нынѣ лежит, ожыдаа трубы архангеловы. Добр же зѣло и вѣрен послух сын твой Георгій, егож створи Господь намѣстника по тебѣ твоему владычеству, не рушаща твоих устав, но утвержающа, ни умаляюща твоему благовѣрію положеніа, но паче прилагающа, не казяща, но учиняюща, иже недоконьчаннаа твоа доконча, акы Соломон Давыдова, иже дом Божій великый святый его премудрости създа на святость и освященіе граду твоєму, юже с всякою красотою украси златом и среблом, и каменіем драгыим, и съсуды честныими, яже церкви дивна и славна всѣмь окружныимь странамь, якоже ина не обрящется въ всем полунощи земнѣм, от встока до запада, и славный град твой Кыев величеством, яко вѣнцем, обложил, предал люди твоя и град святѣй всеславнѣй, скорѣй на помощь христіаном, Святѣй Богородици, ей же и церковь на великыих вратѣх създа во имя первааго господскаго праздника святааго Благовѣщеніа...

Встани, о честнаа главо, от гроба твоего, встани, отряси сон. Нѣси бо умерл, но спиши до общаго всѣм встаніа. Встани, нѣси умерл, нѣсть бо ти лѣпо умрѣти, вѣровавшу в Христа, живота всему міру. Отряси сон, взведи очи, да видиши, какоя тя чьсти Господь тамо сподобив, и на земли не безпамятна оставил сыном твоим. Встани, виждь чадо свое Георгіа, виждь утробу свою, виждь милааго своего, виждь, егоже Господь изведе от чресл твоих; виждь красящааго стол земля твоей, и возрадуйся, възвеселися. К сему же виждь и благовѣрную сноху твою Ерину, виждь вънуки твоа и правнуки, како живут, како храними суть Господем, како благовѣріе держат по преданію твоєму, како в Святыа Церкви чястят, како славят Христа, како поклоняются Имени Его. Виждь и град величьством сіяющ, виждь церкви цвѣтущи, виждь христіанство растуще, виждь град иконами святыих освѣщаем блистающеся, и тиміаном объухаем и хвалами и божественами пѣній святними оглашаем. И си вся видѣв, възрадуйся, и взвеселися, и похвали Благого Бога, всѣм сим строителя.

КИРИЛ ТУРОВСЬКИЙ

СЛОВО В НОВУЮ НЕДѢЛЮ ПО ПАСЦѢ

...Ныня солнце красуяся к высотѣ въсходить и радуяся землю огрѣваеть, възиде бо нам от гроба праведное солнце Христос и вся вѣрующая Ему спасаеть. Ныя луна с вышьняго съступивъши степени, болшему свѣтилу честь подаваеть; уже ветхый закон, по писанію, с суботами преста и пророки Христову закону с недѣлею честь подаеть. Ныня зима грѣховная покаяніемь престала есть и лед невѣрія богорозуміемь растаяся; зима убо язычьскаго кумирослуженія апостольскым ученіемь и Христовою вѣрою престала есть, лед же Фомина невѣрія показаніемь Христов ребр растаяся. Днесь весна красуеться, оживляющи земное естьство; бурніи вѣтри, тихо повѣвающе, плоды гобьзують и земля сѣмена питающе зеленую траву ражаеть. Весна убо красная вѣра есть Христова, яже крещеніемь поражаеть человѣчьское покыестьство; бурніи же вѣтри грѣхотвореній помысли, иже покаяніемь прстворшеся на добродѣтель душеполезныя плоды гобьзують: земля же естьства нашего, акы сѣмя Слово Божіе пріимши, и страхомь его присно болящи, дух спасенія ражаеть.